06/09/2009 | cipt.kontakt

Як і очікувалося, українське ГКЧП провалилося. На відміну від ГКЧП-1, яке у 1991 році стало поштовхом до розвалу СРСР, і розстріляного Єльциним ГКЧП-2, розвал ГКЧП-3 був по-українськи спокійним. Він не став ані відправною точкою для чогось кардинально нового, ані призвів до повного краху старого. Після "історичної" заяви Януковича про вихід з переговорів, всі основні політичні сили кинулися або приписувати собі перемогу або виправдовувати себе з одночасним наступом на супротивників. Проте зміни в ситуації все ж відбулися. Ще раз виразно проявилося те, що безглузді політичні плани, які не враховують об'єктивного розвитку ситуації приречені на поразку. Причому ця поразка не веде до остаточної перемоги якоїсь із сторін. На перший погляд виграли Ющенко і Янукович, програла Тимошенко й ті олігархи, що її підтримували.

Помилка президента
Значною мірою з цим можна погодитися, проте незрівнянно більшою була б перемога президента, якби він дочекався загострення ситуації, майже реалізації українського конституційного перевороту і тоді, використавши силові, але бажано законні, методи, навів порядок. Переважна більшість населення сприйняла б це позитивно, - адже дійсно президент проявив би свою силу у захисті свого народу. Тоді б він знову міг би стати одним з найреальніших претендентів на посаду президента на наступних виборах.

Чому програв слабкий лідер опозиції
Свою демократичність, близькість до народу і врешті решт здоровий глузд показав Янукович. Разом з тим безпорядок в політичній силі цього нібито сильного діяча, показав, що за своєю слабкістю він майже дорівнює Ющенку. Справді сильний лідер не допустив би в своїй політичній силі такого серйозного розколу.

Виборці Януковича розуміють це, а ще більше відчувають. Тому попри тимчасовий ріст авторитету, втрати В.Януковича очевидно будуть більшими ніж виграш. Та й "група Фірташа" занадто слабка й ненадійна опора для того, щоб не те, що виграли, але навіть достойно провести президентську кампанію. Дедалі більше росте переконання, що Віктор Федорович - людина з минулого й основною особою в майбутніх політичних розкладках він навряд чи стане.

Надто повільні українські праві
Проти ГКЧП активно виступали нові і праві політики. Проте розв'язка наступила без їх активної участі. Якби хтось з них вивів хоча б кілька сотень людей під Кабмін чи Верховну Раду, тоді щось можна було б казати, якщо не про перемогу народної революції, то хоча б істотний вплив на ситуацію. Праві політичні сили, очевидно просто не сподівалися, що проблема вирішиться так швидко. Це є безперечно свідченням їхньої слабкості й невміння моделювати ситуацію. Та й не готові були на швидку реакцію, а саме вона була необхідна.

Литвин - хороший старт, невідомий фініш...
Володимир Литвин не брав активної участі ані в формуванні ГКЧП, ані в його ліквідації. Проте ця нейтральна і зважена позиція, швидше всього, буде позитивно оцінена його електоратом. Та чи вдасться закріпити цей позитив, залежить від його наступних дій.

Для чого "надрозумним" олігархам фахівці
Чи не єдиним переможцем виявився Дмитро Фірташ. Але, якщо ця політично другорядна особа стало такою важливою в такій відповідальній для країні ситуації, то наскільки ж слабкою є політична еліта України.

Явно програли олігархи. При цьому дуже потужні, які гласно, чи негласно підтримали ГКЧП. Програли вони цілком заслужено, бо треба було не сподіватися на свою могутність і політичні комбінації, а розуміти закономірності розвитку ситуації. Результат ГКЧП могли б їм впевнено передбачити більшість українських політологів і соціологів. Проте наші олігархи вважають себе розумнішими від фахівців, а фахівці їм потрібні лише для того, щоб правдоподібно обґрунтувати придумані олігархами схеми.

Розумні олігархи використовують авантюри для того, щоб здобути владу і багатство, а після того користуються логікою, здоровим глуздом і фаховим прогнозом. Наші олігархи не такі. Але ж від них залежить економіка країни і робота мільйонів людей. Тому бідна країна, що має таких олігархів, як наші.

Офірна коза - "заколотниця"
Поразка Тимошенко стала не крахом, а лише однією зі сходинок вниз. Очевидно, Юлію Володимирівну ще не час викидати на політичний смітник. Вона потрібна політико-економічній еліті, як "офірна коза". Адже на когось потрібно буде списати крах української економічної системи, що за всіма ознаками наближається (у цьому контексті понад 13 млрд. грн. зібраних наперед податків - згідно даних Рахункової палати, може стати важливішим ніж 21 % падіння ВВП). За це хтось повинен відповідати. Найкраща кандидатура - прем'єр-міністр. Тим більше, що це цілком справедливо, адже її політика стала дуже важливим чинником складної економічної політичної ситуації, перед якою опинилася країна. Проте, стратегічно неграмотні, лідери політико-економічних кланів можуть прогадати момент принесення в жертву "офірної кози". Якщо це буде зарано, то її будуть жаліти, "бо не дали допрацювати", якщо запізно - то злість на неї вже перейде, і знову народ пожаліє. В цьому дуже допоможуть її таланти геніальної драматичної актриси.

Що далі?
Які ж ймовірні варіанти розвитку ситуації? Очевидно, що проходження через найгостріший етап кризи буде відбуватися природним чином і без пришвидшення падіння і без його пом'якшення. Наростання хаосу, збільшення ймовірності непередбачуваних ситуацій створять сприятливі умови для несподіваного обвалу здавалося б сильних економічних і політичних структур. Цей обвал старих і неефективних структур має бути основним, позитивним результатом кризи.

Політичний розвиток ситуації може бути у різних варіантах. Найлегше лишити все, як є. Дуже хитка стара коаліція фактично розвалена, але формально існуюча дасть можливість уряду зібрати плоди своєї неефективної діяльності. Ю.Тимошенко збереже таку бажану для неї владу, але буде настільки слабкою, що не становитиме загрози ні президенту, ні лідеру опозиції, ні нелояльним олігархам.

Загроза перевороту певною мірою активізувала населення. Тому політики, які хочуть мати його підтримку мали б демонструвати прагнення кардинальних змін і хоча б частково робити їх. Це може привести до варіанту дострокових парламентських виборів. Проте більшості політичних сил ці вибори зараз зовсім не вигідні: вони не потрібні тим, хто має великі, ще не розколені фракції в парламенті, нові сили не готові до них, президент не має надійних і достатньо рейтингових політичних партій. Та й Литвин, хоча і може розраховувати на збільшення своєї фракції, проте йому зовсім не гарантована теперішня посада.

Другий варіант цілком малоймовірний, але дуже відповідний теперішній ситуації та цілком очікуваному політичному хаосу: коаліція без БЮТу. Попри свою малоймовірність цей варіант міг би бути ефектним та ефективним, а при розумному його проведенні, істотно покращити позиції його учасників на майбутніх президентських виборах. Наступаючі проблеми можна списати на попередній уряд, а перебування при владі в Україні є досить важливим ресурсом на виборах.

Третій варіант - після завершення політичних перепалок та образ, повернення до широкої коаліції Партії регіонів, Блоки Тимошенко і Литвина, але без жодних претензій на кардинальні зміни до Конституції і узурпацію влади. Стратегія кожного учасника такої коаліції - максимально перекласти відповідальність на партнерів, зображаючи з себе "рятівників країни". Цей варіант, очевидно, найбільш найменш ризикований для наших боягузливих політиків, тому незважаючи на теперішню його нібито нелогічність, ймовірність реалізації цього варіанту є досить високою.

Наступним ключовим моментом для прояснення політичної ситуації в країні мало би бути призначення парламентом дати президентських виборів.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України,
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887