"Україна Молода": Поминальний ... феєрверк
06/12/2009 | Майдан-ІНФОРМ
Минулими вихідними в обласному центрі почалися організовані мерією наймасовіші заходи з нагоди 300–річчя Полтавської битви. Вони вкотре засвідчили повне ігнорування тією ж таки БЮТівською міською владою не лише історичних реалій та почуттів кожного свідомого українця, а й елементарного здорового глузду. Судіть самі. Вже традиційне Свято полтавської галушки «батьки міста» з якогось дива «приурочили» саме до ювілею трагічної баталії і призначили на суботу перед Святою Трійцею, яку православні українці здавна називають поминальною або батьківською і присвячують молитвам за упокій душ своїх рідних...
Молитва, яку заглушили музикою та пиятикою
Віншували галушку, звісно, біля «однойменного» пам’ятника на Івановій горі. За перенесення символу чревоугодія з цього місця, що уособлює передовсім нашу духовність, «Україна молода» свого часу «голосувала» найактивніше. Після тих публікацій, виступів громадськості пам’ятник галушці таки перенесли, але тільки на ... кілька десятків метрів. А оскільки на «п’ятачку» перед ним раніше в такі свята утворювалася жахлива тиснява, то цього разу головні «точки» святкового дійства (сцену столи, ятки) розосередили по Івановій горі та «примкнулому» до неї Соборному майдану.
Тож головна його святиня й окраса — відбудований Свято–Успенський кафедральний собор — опинився фактично в епіцентрі масової гулянки. Чи доречні такі «гульки» з пиятикою у Поминальну суботу біля стін діючого храму та ще й фактично на кістках предків? Адже в давнину тут були поховання шанованих у місті людей, причому лише частину їхніх останків під час відбудови собору перепоховали у своєрідній «братській» могилі. За кілька десятків кроків од неї, під парканом садиби–музею Івана Котляревського, смажили свої м’ясні страви кулінари фірми з промовистою назвою «Запорожский самовар»...
Пік «культурної», себто концертно–розважальної програми галушчиного свята припав саме на той час, коли прихожани того ж таки СвятоУспенського собору збиралися на особливо урочисту вечірню службу Поминальної суботи перед Трійцею. По вухах і душах цих переважно немолодих людей із розташованої майже під стінами храму сцени організатори «світського» свята вдарили оглушливим «стадіонним» звуком. І піснями про дядька, в якого на городі виріс от–такенний огірок із не меншими помідорами... Подібні «шедеври» линули з гучномовців протягом усієї служби.
Котляревський на «спецобслуговуванні»
Ті ж полтавці й гості міста, котрі під час свята галушки не вдовольнялися поживою для шлунка та ніг і хотіли відвідати садибу–музей Івана Котляревського, змушені були, як кажуть, повертати голоблі від таблички на воротах, яка засвідчувала: «Музей зачинено на спецобслуговування». Хоча все «спецобслуговування» звелося до ще однієї, тепер уже «найкозирнішої» пиятики. Бо ж невдовзі до накритих у дворі садиби «фуршетних» столів попрямував сам мер Полтави Андрій Матковський зі своїми заступниками, депутатами міськради та челяддю. Тож за невисоким парканом садиби класика, на фоні його хати, ошелешені учасники свята побачили майже всю чолівку міста, що «заряджалася» спиртним. І це при тому, що поруч — не менш «козирний» ресторан із літніми майданчиками. Але там же земляки не побачать, хто в їхньому домі справжній хазяїн.
До речі, наступного дня згадані «хазяї» попрямували до меморіальної садиби Котляревського знову (з такими темпами музей, здається, можуть узагалі перетворити на генделик). Щоправда, було вже близько десятої години вечора. Недільному «спецобслуговуванню» передувало не менш сумнівне театралізоване дійство під назвою «Полтавська фортеця». Офіційно його приурочили до відкриття реконструйованої частини тієї фортеці — Подільської вежі з майже символічним частоколом. Цю суто бутафорську споруду за проектом радника міського голови звели за кілька останніх місяців. Зрозуміло, також до 300–річчя Полтавської битви. Як символ «героїчної оборони» Полтави російськими воїнами, українськими козаками та мешканцями міста від шведських загарбників–супостатів. «Вивіреним» за цим лекалом 300–літнього російсько–імперського агітпропу було і згадане «театралізоване дійство» у виконанні професійних акторів місцевого театру та артистів обласної філармонії.
За все заплачено 300 років тому
Про те, що козаками Полтавського полку, котрі підтримували гетьмана Івана Мазепу, в той час у Полтаві, як кажуть, навіть не пахло, а головним оборонцем фортеці був гарнізон російської армії під командуванням полковника Келіна (його чисельність майже вдвічі перевищувала кількість придатних до оборонних дій полтавців, які добре знали закони військового часу й не могли не виконувати розпоряджень коменданта фортеці) при новітньому «відтворенні» подій із вимахуванням прикрашеним двоголовим орлом російським прапором, звісно, не згадували. Як і про те, що історики й досі губляться у здогадках з приводу нерішучості шведського короля Карла ХІІ, котрий так і не віддав наказу на вирішальний штурм досить умовної з фахової точки зору фортифікаційної споруди.
Зате в них практично не виникає сумнівів у братовбивчій сутності тих подій біля Полтавської фортеці. Бо ж достеменно відомо: саме тут шведи використовували своїх нових союзників — українських козаків — для підкопів під укріплення та інших «допоміжних» робіт. А зверху, з валів фортеці, їх у цей час «поливали» вогнем (і не тільки) такі ж українці з Полтави. Чимало наших предків поклало там голови від рук своїх... То кому ж і на честь чиєї «перемоги» минулої неділі «салютували» у Полтаві досить тривалим феєрверком?
А після феєрверку можна було сфотографуватися з одягненими у «петровські» однострої солдатами російської армії на фоні «їхнього» триколора. Безкоштовно. Бо ж за все заплачено ще 300 років тому...
Василь Неїжмак, "Україна молода".
Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1423/219/50105/
Молитва, яку заглушили музикою та пиятикою
Віншували галушку, звісно, біля «однойменного» пам’ятника на Івановій горі. За перенесення символу чревоугодія з цього місця, що уособлює передовсім нашу духовність, «Україна молода» свого часу «голосувала» найактивніше. Після тих публікацій, виступів громадськості пам’ятник галушці таки перенесли, але тільки на ... кілька десятків метрів. А оскільки на «п’ятачку» перед ним раніше в такі свята утворювалася жахлива тиснява, то цього разу головні «точки» святкового дійства (сцену столи, ятки) розосередили по Івановій горі та «примкнулому» до неї Соборному майдану.
Тож головна його святиня й окраса — відбудований Свято–Успенський кафедральний собор — опинився фактично в епіцентрі масової гулянки. Чи доречні такі «гульки» з пиятикою у Поминальну суботу біля стін діючого храму та ще й фактично на кістках предків? Адже в давнину тут були поховання шанованих у місті людей, причому лише частину їхніх останків під час відбудови собору перепоховали у своєрідній «братській» могилі. За кілька десятків кроків од неї, під парканом садиби–музею Івана Котляревського, смажили свої м’ясні страви кулінари фірми з промовистою назвою «Запорожский самовар»...
Пік «культурної», себто концертно–розважальної програми галушчиного свята припав саме на той час, коли прихожани того ж таки СвятоУспенського собору збиралися на особливо урочисту вечірню службу Поминальної суботи перед Трійцею. По вухах і душах цих переважно немолодих людей із розташованої майже під стінами храму сцени організатори «світського» свята вдарили оглушливим «стадіонним» звуком. І піснями про дядька, в якого на городі виріс от–такенний огірок із не меншими помідорами... Подібні «шедеври» линули з гучномовців протягом усієї служби.
Котляревський на «спецобслуговуванні»
Ті ж полтавці й гості міста, котрі під час свята галушки не вдовольнялися поживою для шлунка та ніг і хотіли відвідати садибу–музей Івана Котляревського, змушені були, як кажуть, повертати голоблі від таблички на воротах, яка засвідчувала: «Музей зачинено на спецобслуговування». Хоча все «спецобслуговування» звелося до ще однієї, тепер уже «найкозирнішої» пиятики. Бо ж невдовзі до накритих у дворі садиби «фуршетних» столів попрямував сам мер Полтави Андрій Матковський зі своїми заступниками, депутатами міськради та челяддю. Тож за невисоким парканом садиби класика, на фоні його хати, ошелешені учасники свята побачили майже всю чолівку міста, що «заряджалася» спиртним. І це при тому, що поруч — не менш «козирний» ресторан із літніми майданчиками. Але там же земляки не побачать, хто в їхньому домі справжній хазяїн.
До речі, наступного дня згадані «хазяї» попрямували до меморіальної садиби Котляревського знову (з такими темпами музей, здається, можуть узагалі перетворити на генделик). Щоправда, було вже близько десятої години вечора. Недільному «спецобслуговуванню» передувало не менш сумнівне театралізоване дійство під назвою «Полтавська фортеця». Офіційно його приурочили до відкриття реконструйованої частини тієї фортеці — Подільської вежі з майже символічним частоколом. Цю суто бутафорську споруду за проектом радника міського голови звели за кілька останніх місяців. Зрозуміло, також до 300–річчя Полтавської битви. Як символ «героїчної оборони» Полтави російськими воїнами, українськими козаками та мешканцями міста від шведських загарбників–супостатів. «Вивіреним» за цим лекалом 300–літнього російсько–імперського агітпропу було і згадане «театралізоване дійство» у виконанні професійних акторів місцевого театру та артистів обласної філармонії.
За все заплачено 300 років тому
Про те, що козаками Полтавського полку, котрі підтримували гетьмана Івана Мазепу, в той час у Полтаві, як кажуть, навіть не пахло, а головним оборонцем фортеці був гарнізон російської армії під командуванням полковника Келіна (його чисельність майже вдвічі перевищувала кількість придатних до оборонних дій полтавців, які добре знали закони військового часу й не могли не виконувати розпоряджень коменданта фортеці) при новітньому «відтворенні» подій із вимахуванням прикрашеним двоголовим орлом російським прапором, звісно, не згадували. Як і про те, що історики й досі губляться у здогадках з приводу нерішучості шведського короля Карла ХІІ, котрий так і не віддав наказу на вирішальний штурм досить умовної з фахової точки зору фортифікаційної споруди.
Зате в них практично не виникає сумнівів у братовбивчій сутності тих подій біля Полтавської фортеці. Бо ж достеменно відомо: саме тут шведи використовували своїх нових союзників — українських козаків — для підкопів під укріплення та інших «допоміжних» робіт. А зверху, з валів фортеці, їх у цей час «поливали» вогнем (і не тільки) такі ж українці з Полтави. Чимало наших предків поклало там голови від рук своїх... То кому ж і на честь чиєї «перемоги» минулої неділі «салютували» у Полтаві досить тривалим феєрверком?
А після феєрверку можна було сфотографуватися з одягненими у «петровські» однострої солдатами російської армії на фоні «їхнього» триколора. Безкоштовно. Бо ж за все заплачено ще 300 років тому...
Василь Неїжмак, "Україна молода".
Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1423/219/50105/