06/18/2009 | Євген Марченко

Тижні два тому на мене зійшла істина. Під її впливом, я і написав цей, можливо, занадто емоційний текст. Але, сподіваюсь, що можу розраховувати на виправдання через непереборні обставини.
Бо, насправді, я на власні очі узрів дивний, новий світ. Лише у 30 кілометрах від Києва, на кількох квадратних кілометрах скупчилися те, що могло б справити справжню славу України: сучасні українські автобани і літаки, лікарні і ракети, школи, університети, кав’ярні, привітні поліціанти і сивочолі нобелевські лауреати – тобто все те, що уособлює європейську, самостійну, соборну Українську державу, справжню країну мрій.
Зрозуміло, що все зазначене fata morgana, міраж, бо насправді, мандруючи човном давньоруськими річками Козинкою і Стугною, можна побачити лише багатоповерхові палаци і насипні острові з поліськими берізками. Саме вони, ці красивощі, а точніше їхні володарі як тая сарана майже з’їли українське сучасне і зазирають неситими очима у майбутнє.
«Ось це – маєток вельможного плагіатора, а це – колишнього завгоспа Кучми, це – ментовських генералів, а це – самого князя тьми і темників». Вів екскурсію наш кормчій.
З давніх-давен відомо, що багато дрібних, і насправді-то історичних, у суто чеховському сенсі, істот, що лише в нашій химерній атмосфері можуть вважатися людьми, мешкає обабіч від Обухівського шосе. Всі ці бісенята, за сумісністю наші пани-еліта, поволі, а з часом все швидше і швидше, нівечать суспільство. Саме вони несуть левову відповідальність за тотальну корупцію, за домінуюче хамство і агресивне невігластво. Мимоволі спадає на думку аналогія - злоякісна пухлина, що отруює організм і загрожує йому метастазами.
Проте не будемо впадати в народолюбство. Еліта ¬ справжнє породження суспільства, яке і без цієї пухлини не надто здорове. Надтривале бездержав’я, а ще й тоталітарна сімдесятирічка, а за неї і Голодомор, і репресії і безпрецедентно руйнівна війна недодають життєвих сил.
Але ж ладно, потенціал якийсь таки наявний. Хай воно, еліти тобто, собі існувало б і тішилося щасливим життям. Жило б у своєму гламурному світі. Гризло тихенько б одне одного. Ми собі, й воно собі. Нам своє робить. Прогодуємо в кінці-то кінців, і не таке годували. Шляхи Господні не з’ясовані, і призначення кожної тварі відомо лише Йому.
Тим паче конкуренція еліт триває, а конкурентна олігархія – вже далеко не найжахливіший лад, особливо як на український погляд. Та й перспектива трансформації цього ладу у щось пристойніше не така вже і погана.
Правда, останнім часом все потужніше окреслюється тенденція до злиття, начебто геть непримиренних опонентів. І спроба «ширширки», про яку сказано було «пропало все» не перша, та й, впевнений, не остання.
Прагнуть наші еліти до об’єднання заради дня прийдешнього, власного зрозуміло. Та й це ще нічого. Подолали б, і не таких перетравлювала Україна. Тим більш, впевнено прогнозую, жодна унія не протрималася б і року. Давно і не нами сказано, де три українці, там два гетьмани і генеральний писар. А еліти, нема де ж правди діти, у нас найбільш вітчизняні за всю історію. Справді вийшли вони з народу.
Але є і ще одна загроза. І ось це вже найгірше: наші кончезаспінські нестримно тягнуться до соціально близьких з-за кордону, прагнуть злягтися із братами з Рубльовки. Разом спокійніше, та й висока духовність спільна. Можна про особливий слов’янський шлях вдосталь побазікати, про невдячне бидло та про злий Захід, диявольське створіння. Знов таки, росіяни не вимагатимуть неможливого – не красти, усвідомлювати наявність суспільних інтересів. Не американці, чай.
І головне, ніхто в світі крім Кремля не може гарантувати збереження сучасного суспільного ладу України. Ладу, що передбачає правління кількох десятків казково багатих родин, ладу, що вбиває майбутнє для більшості.
Бо в нашій частині світу (про Африку і деякі далекі від моря азійські країни не говоримо) такий, або приблизно такий лад діє тільки в Росії. А те, що при союзі-єднанні Рубльовки з Кончей заради спільного майбутнього, слід буде відмовитися від НАТО, ЄС, незалежності, суверенітету, мови, власної держави врешті-решт, так тю на вас, як можна навіть порівнювати свою, власну хатинку з якимось незрозумілими абстракціями.
Відомо, що Росія теж прагне такого об’єднання. «Одни по службе, прочне от счастья» ладні зробити багато, щоб прискорити ту мить. Не впевнений, що можливо відділити ці дві групи одну від іншої. Але це не так вже і цікаво, тим більш і не завдання статті.
Ніхто не заперечує, навіть у нічному кошмарі не піддаш сумніву аксіому – суспільство без багатих не може існувати. Багаті мають посідати провідні позиції, на то вони і багаті. Але ж «власність зобов’язує», а «сильні» повинні виконувати важливі соціальні завдання, за які власно і отримують свої статки. «Права без обов’язків, то є сваволя». Перечитайте «Кам’яного господаря», все дуже чітко викладено.
Українські еліти, неспроможні реалізовувати свої функції як національного проводу. Для них не існують національні інтереси, а приватні ставляться понад усе. Ці, і подібні їм, твердження останнім часом перетворилися на банальність, таке собі загальне місце.
Всі, або майже всі, згодні, що так тривати довго не може, що країна вагітна змінами. І не обов’язково на краще. Що ситуація чимось подібна до початку 2000-х, але без підйому і ілюзій, тобто, з одного боку, набагато гірша, а з іншого – несе шанс.
Але що робити, в чому проблема – багатьом не зрозуміло. Впевнений, варто замислитися над тим, що нині в Україні, як втім і сторіччя, і два, і чотири тому, соціальне питання не виокремити від національно-державного. Не вирішити їх поодинці.
Що ті, хто акцентує національне, відкидаючи соціальне, рано чи пізно впадають у апологетику рідних здирників, втрачають народну підтримку, а зрештою і саму ціль – незалежну квітучу Україну, бо ці здирники, що звуться в нас елітами, продають націю за першу-ліпшу ціну.
А ті, для кого найважливішими є проблеми соціальні, а національне ніщо, або майже ніщо, швидко стають «інтернаціоналістами», а отже, як показав ще І.Дзюба, російськими шовіністами. А в Імперії неминуче втрачають і свої «ліві прагнення». Історичний досвід переконливо свідчить: залежна, колоніальна Україна не може бути справедливою.
Переконаний: успішна європейська країна постане лише при одночасному розв’язанні і національно-державних, і соціальних питань. Як це зробити?
Нажаль, багато ознак, що час для терапії вже геть сплив. Потрібний лікар-хірург. А ним може стати лише держава, мінімально травматичну операцію можна здійснити тільки через ефективну діяльність державних інститутів. Нагадаю: сучасна держава в європейських країнах і створювалась як такий собі інструмент для вирішення загальносуспільних проблем, насамперед безпекових. Вся історія доводить обмежити сваволю згори і дикість знизу, сприяти створенню нації може лише сильна, притому правова держава, що спирається на середній клас, або «третій стан». Тим більше практично завжди спочатку поставала Італія, а вже потім виховувалися італійці.
Нам потрібна держава яка слугує громадянам і суспільству, а не навпаки. Держава під зрозумілими гаслами «Свободи, добробуту, порядку», в якій є верховенство права і справедливий суд. Держава, в якій було б комфортно жити і українцям, і національним меншинам, і росіянам, і кримським татарам, і євреям. Причому не за рахунок перших.
Держава невелика, але ефективна. Не нічний сторож, але і не суспільний опікун. Держава, спроможна захистити і малий, і середній і великий бізнес, сприяти його експансії з-закордон. Держава розвитку, а не стагнації. Держава – надійний захисник, а не жертва.
Але цю державу ще слід створити. І створити заново. Нинішній же продукт мутації/розпаду УРСРівських інститутів вже віджив своє. Не можна наливати нове вино у старі міхи. Час реформ минає, країна потребує докорінних змін.
Створити державу може лише суспільство, точніше суспільний рух, рух за нову державу. Рух і соціальний, і національний водночас. Рух який би захищав права своїх членів, і інших громадян, що піддаються різноманітним утискам. Своєрідна всесуспільна профспілка – зародок майбутньої держави. Така собі «Солідарність» по-українські, чи новий Народний рух, якщо хочете. Може у формі конфедерації громадських об’єднань, їхньої широкої коаліції. Може у якійсь іншій. Рух навколо цінностей, а не лідерів.
Для його створення потрібне фінансування, насамперед внутрішнє. На гроші донорів, такі справи не робляться.
Й без вітчизняного видання КОС/КОРу не обійтися. Необхідна організація інтелектуалів, такі собі мозки нашої «Солідарності». Необхідно змінювати суспільну атмосферу, теми і зміст дискусії. Зміст має хоча б тимчасово перемогти форму.
Ну скільки ще може «бензин їхати, плисти і летіти в Україну з усіх боків», скільки ще «ці козли заважатимуть нам жити», а учорашні заяви і обіцянки зтиратимуться з суспільної пам’яті і медіа вже о 24.00 того ж дня. Скільки клоуни-політологи ще будуть нести абсолютну маячню з ну дуже вумним виглядом, а гадалки і колдуни змагатимуться у впливі з науковцями.
Повторюся, основне завдання цього всесуспільного руху – створити сучасну державу, а через це змінити суспільство і самих себе. Бо відомо, лікарю, вилікуйся сам. Тільки так можна повернути цю землю собі.
І наостанок. Вже неодноразово зазначалося, що сподіватися можна лише на себе. Ніякі іноземці не допоможуть тим, хто не допомагатиме собі сам. Це не є заперечення співпраці з Заходом і навчання у нього. Навпаки, маємо стати відкритішими до Європи і США. Але якщо в нас не буде армії і сектору безпеки загалом, жодне НАТО і не подумає нас захищати. Якщо буде слабкий бізнес, ніякі кредити МВФ не допоможуть економіці. Все це потрібне, але виключно як допоміжний чинник. Основа має бути місцева.
Ми потрібні лише самі собі. І це прекрасно, бо означає, що Україна дорослішає. Допомогти їй у цьому наше завдання і наша надія. Більше нікому. А часу лишилося вже обмаль.