06/30/2009 | Київська міська організація Спілки Української Молоді

Звернення Джона (Івана) Дем`янюка-молодшого
до всіх українських ЗМІ, до людей доброї волі

Немає жодних сумнівів у тому, що у справі мого батька відсутні будь-які ознаки правосуддя, натомість наявні виключно політичні цілі. Іронією є те, що згідно з німецькими законами мого батька не могли б депортувати зі США, а також не могли б судити в Німеччині. Бо німецькі закони запобігають видачі своїх власних громадян. Ці ж самі закони унеможливлюють створення прецеденту, внаслідок якого німець може опинитися без громадянства. Однак вони добилися, щоб з допомогою Міністерства юстиції США зробити мого батька особою без будь-якого громадянства, а відтак відіслати до Німеччини.

За аналогією, як це відбувалося в Ізраїлі понад 20 років тому, німецькі ЗМІ демонструють свою наставленість проти нас і в сенсаційний спосіб обговорюють вину мого батька. Нині в Мюнхені готуються до показового суду. Тодішній Ізраїль прагнув дати лекцію молодим ізраїльтянам про Голокост, використовуючи наскрізь неправдиву інформацію про нього як нацистського вбивцю. Сьогоднішня Німеччина прагне донести до молодих німців, що їм не слід перекладати всю вину за Голокост на їхніх батьків-дідів. Натомість потрібно трактувати як таких, що прагнуть спокутувати свою вину, домагаючися справедливості. У 1985 році ізраїльтяни роздули в ЗМІ повідомлення про те, що мій батько ніби то був в Травніках, Собіборі, а також ніби то був огидний убивця, який фізично знищив приблизно мільйон осіб у Треблінці. Його звинувачували, хоч він не був винен, його мало не стратили. Сьогодні німці видали ордер на його арешт (без вказання звинувачення), аби заарештувати його за підозрою в співучасті до вбивства 29 000 осіб. При тім немає жодного підтвердження - задокументованого або покази свідків, аби доказати, що він відповідальний за позбавлення життя хоча б однієї особи в будь-якому таборі, будь-коли впродовж Другої світової війни.


Мій батько - подвійна жертва нацистів. Його як червоноармійця мало не вбили німці, коли його поранили осколком артилерійського снаряду. Внаслідок цього впродовж 3 місяців він перебував у госпіталі, а відтак його відіслали назад на фронт. Згодом німці захопили його в полон і він став військовополоненим. Виживши після артилерійського обстрілу та німецького полону, він, щоб уникнути примусової репатріації до совєтського ҐУЛАҐу, еміґрував до США. Відтак усупереч американському законодавству його видали до Ізраїлю, щоб там судити. Він переніс вирок смерті, який базувався на тих самих твердженнях (Травнікі, Собібор, Треблінка), зокрема із залученням лжесвідків із Тремблінки. Зараз його використовують німці, вдруге накидаючи ту ж саму вину, аби звинуватити українців у Голокості. Упродовж останніх 65 років, Фактично він був такою ж жертвою Німеччини, як хто-небудь із уцілілих жертв нацистського терору. Чим більше ми знаємо про це, тим болісніше переживаємо продовження такого переслідування.

Будучи 89-річним, він страждає від багатьох хворіб, у тому числі від хронічної хвороби нирок, а також лейкемії (Myelodisplastic Syndrome), що спричиняє анемію й безсилля. Щодо лейкемії, то тут медицина є безсилою. Укінці він помре від цієї хвороби, оскільки його кістковий мозок втрачає здатність виробляти червоні кров`яні тільця. Тривалість його життя - від 2-х до 3-х років, а навіть значно коротше, якщо лейкемія проґресуватиме. Він залишається в лікарні в'язниці в Мюнхені; йому дозволили лише один телефонний дзвінок до моєї матері. Ми не отримали жодної пошти від нього, ні він не отримав від нас (наскільки мені відомо). Він отримує українські газети. Ми відшукали українського священика, якому, можливо, дозволять його щотижня відвідувати. Чи не є іронією, що його краще трактували в Ізраїлі (мав більше можливостей) як у Німеччині?! Згідно з ізраїльськими тюремними правилами він міг телефонувати щотижня до родини, а також щомісяця телефонічно спілкуватися зі священиком.

Ми, сущі у світі українці, повинні об`єднатися для того, щоб засудити німецьку несправедливість та протистояти їхнім спробам переписати історію не в нашу користь. Передовсім політичному тискові на Німеччину з боку Міністерства юстиції США та Центру Візенталя повинні протиставитися всі ті, хто вимагає справедливості для мого батька та хто був жертвою нацизму.

Виглядає, що дехто приречений бути символом боротьби за справедливість. Саме через це наша родина безконечно терпить і страждає. Однак ми несемо свій тягар і ні за яких обставин не здамося. Мій батько постійно відчуває любов членів його родини, своїх приятелів, а також підтримку багатьох людей із різних країн, яким не байдужа його доля. Ми дякуємо всім за хоробрість при висловленні своєї опінії, а також за щоденні молитви, за щоденну підтримку.

З повагою та вдячністю
Джон (Іван) Дем`янюк-молодший