07/10/2009 | Йосиф Сірка

- Чи ви знаєте ще таку країну, як Україна, де б вороги держави вільно займалися антидержавною пропагандою і діяльністю?
- Ні, я особисто не знаю! – відповів на запитання доповідач.

Так відповів на запитання одного з присутніх відомий науковець зі Словаччини, член НАН України, після своєї доповіді в приміщенні Канадсько-української фундації у канадському місті Торонто. На доповідь, яку організувало 8-ого липня н.р. НТШ в Канаді, прийшло біля 70 людей, незважаючи на те, що зараз літня відпусткова пора.

Тема „Політичне русинство і його спонзори” є надзвичайно цікавою не тільки для Закарпаття, але й торонтської публіки, яка слідкує за подіями в Україні.

Проф.М.Мушинка відомий торонтонцям не тільки через свої численні наукові праці, але й тим, що він був першим, який знайшов архів Музею визвольної боротьби Украни, що зберігався у Празі (про це появилися три книжки М.Мушинки „Музей визвольної боротьби України та доля його фондів” 1996, 2005, 2006, остання з них чеською мовою) і в Торонто він виступав вже не перший раз.

При відповіді професора, мені пригадалася пропагандистська пісня про „велич” колишньої червоної імперії та про „вільне” дихання в ній”. Правда, ідеологи колишньої імперії ще й сьогодні згадують про „велич” і „силу та славу” колишньої комуністичної тюрми народів, а дехто й досі в Україні не зрозумів, що імперії розпадаються не задля того, щоб їх знов відновлювати. Зрештою історія не знає прикладу, щоб якась імперія відродилася!

Проф. Мушинка звернув увагу на те, що політичне русинство почало ширитися на Закарпатті, в Польщі, Румунії, Югославії, Словаччині та Угорщині не завдяки „власним” силам, а завдяки ініціаторам з-поза кордону і „спонзорами” цього „руху” були і залишились закордонні джерела.
Політичне русинство досить відмінне в різних країнах. В декотрих країнах – Польща, Словаччина, Югославія – воно концентрується на визнанні русинів окремою національною меншиною та окремою літературною мовою. Під сучасну пору існує вже сім „літературних мов”, які мають бути „доказом” що вони не є спорідненні з українською.

Слід зазначити, що спроби зберегти діалекти і їхні нюанси є в багатьох країнах. В Німеччині, наприклад, видають обмежені видання баварським діалектом, франкомовне населення Канади має теж значні відмінності в мові від летературної французької, русини югославії видавали своєю говіркою вже давніше, на сході Словаччини люди любуються у своїй говірці – все це не повинно перешкаджати людям знати літературну мову, але було б на шкоду, коли б діалекти зникли. Отже, боротьба за мову, тобто, за свою говірку ще не є причиною для боротьби за національну окремішність.

Політичне русинство не звертає увагу на наукові дослідження про мову, оскільки науковці – без різниці їхньої національности (Брох, Лешка) – визнали, що діалекти лемків, гуцулів, бойків і тзв. русинів є говірками української мови. Твердження деяких „діячів” русинського „руху”,мовляв, російська мова є ближчою для „русинів” ніж українська є брехливим і безпідставним, але воно свідчить про те, звідки йде „підтримка” русинства. Численні прапори Росії та провадження „з”їздів” русинів тільки російською мовою („Світовий з”їзд русив” у чеському м. Пардубіце, 30 травня 2009) та твердження, що єдиною „ґарантією” незалежного „русинського государства” є Росія – найкращий доказ того, хто допомагає бешкетувати політичному русинству.

Академік Мушинка підкреслив, що більшість антиукраїнської пропаганди у вигляді книг, газет та брошурок публікується в Ужгороді!
Якщо ВР України довго роздумувала, чи підозрюваного у вбивстві на Кіровоградщині можна притягнути до суду, то не дивує, що у провінційних депутатів нема охоти боротись із екстремістами, які за чужі гроші організують розбиття країни, щоб вона не дотягла навіть до „повноліття” – 18 років!

Вже від самого початку проголошення незалежности України, її вороги (зовнішні і внутрішні) докладають зусиль, щоб країну хоч поділити, коли не можна всю нараз „проковтнути”.

Приклад затягування розслідувань кримінальних справ вбивства Ґонґадзе, Олійника, Сливки, та безкарна діяльність антидержавних дій на зразок ужгородського православного батюшки МП, є яскравим доказом того, що в Україні все можливо, крім справедливого і незалежного суду.

Доповідь науковця із Словаччини у Торонто лише зайвий раз звернула увагу слухачів на те, що в Україні нема української влади, а існує система, яка дозволяє кланам через ВР України дбати про свої власні статки, які їх наближають до позицій феодалів у вже й не так далекому минулому. Справи державної цілісности й суверенітету не входять у вузькоспрямовані інтереси кланів – саме так можна зробити висновок із доповіді проф. М.Мушинки, який об”єктивно проінформував присутніх про сучасні зусилля антиукраїнського політичного русинізму, який однозначно спрямований проти територіяльної цілісности України. Безвідповідальність сучасних „недоторканців” за державну політику на всіх рівнях є найбільшим лихом молодої української держави!

А для порівняння закарпатської говірки та російської мови Майдан пропонує читачам "Бородіно" в перекладі Павла Чучки :)

Повіджте, вуйку, ци не задарь
колись була Москва спалена,
а пак французум зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля,
як билисьте французькой плимня,
прославилисьте руськой имня
коло Бородіна.

Гий! Давно були муцні люде:
вино глушили, як верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля,
не зухабили би Москви.

Ми фурт дозаду наступали –
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
"Же чом то войско одступає?
Вояки стуйте! Доста йти!

Найшли полки великой поле:
за пуврока’го трактор оре.
Сяднули їсти, кавий п'ють.
Вже скоро рано, дзвонять дзвони,
вояк са молить, б'є поклони,
а я наладжую канони,
позерам – а французи йдуть.

Нахпав до пушки я картечі,
французум стрілив меджи пличі
и гойкам "Бога' му!"
Воні мене не розуміють,
втікають гет, а я са смію,
за німа смирть з канона сію.
Не оддаме Москву!

Три дни сиділисьме в окопі,
з пушок стріляли до піхоти,
до мене трафили – я думав, же умру.
За нас забули ґенерали,
резервох ве'цце нам не дали,
а ми пушки позухабляли,
трофей на плечі ай дому!

Вночи боліла мене рана
и чути було аж дорана,
як кайфовав француз.
Айбо у нашому окопі
вояки сіли до роботи:
сись кіклю шиє, тот — калготи,
капітан платає картуз.

А наш капітан – файти бичуй:
широкий зад, вузинькі пличі.
Из кухарька'ми шарі-ма'рі...
Вун старшим са у нас числив,
воя'кох бив ай водку пив,
в атаку даколи ходив...
Його дівки залоскотали.

Ші була нуч, коли ми спали,
нам розказ дали ґенерали
атаковати сись "бугор".
Вояки встали, писки вмили,
из боксом чижми намастили,
до пушки кулі наладили,
єден за другим стали в шор.

Наш реґімент розклавса у пшениці:
довкола дим, а темно, як в пивниці.
Од ядрох муй капітан ушалів.
Я з пушки стрілям, канони б'ють та б'ють,
айбо французи йдуть та йдуть...
Вже дораз нуч,
а я одрана никус-нич не їв.

Такі са вам битки й не снили,
вби кров гордовами носили.
Ирджали коні, як бики.
Ишли в атаку мушкетири,
за німа бігли дезертири,
а на кунци аж командири
и гойкали: "Впірьод, бойцы!"

Тот динь я ниґда не забуду:
французький кунь 'ня копнув в груди,
текла из писка кров.
В єднуй громаді: люде, коні,
вози поламані, канони,
простий вояк, царські пагони,
французька курагов.

Француз утік, а ми зустали,
абисьме рано дале войовали.
Не спали наші фелшари:
воні по полю походили,
мертвіх копицю позносили,
ші вецце жертвох наличили,
а дале їм гребли ями.

Гий! Давно були муцнІ люде:
єден понюс би два верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цїсарьова воля,
не зухабили би Москви.

1973 р.