08/03/2009 | Bestt

останнім часом наближені до Кремля та їм сочувствующие "українські" політики як по команді почали співати одну й ту саму пісеньку - про користь невтручання держави у справи церковні.

про це казали (з різними варіаціями) й Мороз, й Литвин, й інші більш дрібні "спеціалісти" державотворення.

їм підспівують (або , скоріш за все - ведуть першу скрипку) й російські церковні, та не дуже, діячі. Всі вони розповідають як правильно державі не втручатись у справи церковні.

ось самий свіжий приклад:

http://www.pravda.com.ua/news/2009/8/3/99300.htm
"
Втручання держави у церковні справи підштовхує країну до розколу.
Про це заявив лідер Партії регіонів Віктор Янукович, повідомляє прес-служба ПР.
"
напевно, президентські вибори вже країну не розділять, бо ПРіБЮТ крепнєт і росте день за днем. Тому залишилось закрити питання УПЦ і все намазі.

я так розумію, що мається на увазі саме Українська держава, й саме невтручання її у справи створення єдиної помісної , визнаної Вселенським православям церкви.

Російська ж держава, як і російська церква продовжує постійно, систематично й руйнівно втручатися в українські церковні (і не тільки ) справи, й робити свої спецоперації....

Це все зрозуміло, хто й для чого робить.

однак нашим хохлам та поборникам невтручання хотілось би нагадати,

що якби українська держава не втручалась в справи церкви, то святий князь Володимир не хрестив би Русь-Україну й не зробив би християнство державною релігією,
гетьман Сагайдачний не відновив би православну Київську митрополію , після підписання унії,
й багато чого ще не відбулось би....

В православному світі, відповідно до канонів - автокефальна церква створюється в кожній незалежній державі.

невизнання автокефалії - це є невизнання держави.

Кожна православна церква з засади своєї національна як церква територіальна, як церква окремого народу.

Церква кожного народу окрема й самостійна за 34-м апостольським правилом: «Єпископи кожного народу повинні знати першого серед себе й шанувати його як голову». Через це кожна церква, в тому числі й Українська, виробили свої національні ознаки, бо ж православні церкви не знають нівелізаційної засади, як то бачимо в церкві католицькій.

Православна церква на цілому світі едина, хоч маємо багато окремих самостійних церков: царгородська, антіохійська, олександрійська, єрусалимська, кіпрська, грецька, грузинська, болгарська, сербська, румунська, українська, російська й ін. Єдність православних церков виявляється найголовніше в тому, що всі вони визнають одного голову — Ісуса Христа та ті самі догмати- віри, що засновані на Св. Письмі. Мають ці церкви й одні головні канони, цебто апостольські правила, постанови семи всесвітніх та десяти місцевих соборів та правила св. отців.


томі всі інсинуації про розколи та трагедію всього живого, від того, що РПЦ визнає автокефалію УПЦ, є тільки розмовами для лохів та "біомаси"

і всі ці розмови прикривають лише одне - бажання Кремля ( та філії ФСБ - РПЦ) утримати Україну в орбіті свого впливу.