08/13/2009 | Sean

Немає слів!..

Наталія РОМАШОВА, «День»
http://day.kiev.ua/278420/

Учорашній день після безпрецедентно грубої заяви Дмитра Медведєва був дуже важливий для огляду лав майбутніх кандидатів у президенти. Що ж він продемонстрував? Що жоден із наявних сьогодні не дотягує до планки національного лідера. Віктор Ющенко промовчав (утім, слід визнати, в цьому є своя логіка, щоб не втягуватися у пряму суперечку). Від імені президентського Секретаріату відповідь озвучила Віра Ульянченко, щоправда, розмістивши його на сайті «Нашої України».

Вона вважає звернення президента Росії Дмитра Медведєва прикладом агресивної риторики та сподівається, що народи двох країн відрізнять правду від неправди. Пані Ульянченко також спростувала обвинувачення президента РФ в утисках Україною російського населення, нагадавши при цьому, що в Росії, де живуть мільйони українців, немає жодної української школи.

У заяві Ульянченко також говориться: «Агресивна тональність звернення російського лідера, по суті, стосується не Віктора Андрійовича Ющенка, його політики, а всієї нашої держави й усього українського народу». І з цією тезою справді важко не погодитися.

То як же відреагували наші політики і, повторимо, насамперед ті, хто претендує на президентський пост?

Юлія Тимошенко промовчала, хоч відрізняється рідкісною балакучістю.

Володимир Литвин сказав щось глибоке й внутрішньо суперечливе, заявивши, що «Україна надірвалася, стримуючи наодинці Росію». «Це не є призначенням України — стримувати Росію. Слід визнати: курс на отримання влади виключно через орієнтацію на Захід і НАТО провалився», — констатував голова ВР. У чому ж тут логіка? Як же він пропонує «стримувати» цей натиск сусідів, від якого ми вже втомилися?

Що до заяви лідера Компартії Петра Симоненка: «Політика на фашизацію суспільства, яку проводить особисто Президент Ющенко та його ультранаціоналістичне оточення, політика реабілітації злочинців і зрадників, політика підтримки військових агресорів, політика русофобії та формування образу ворога в особі російського народу не могла, зрештою, не переповнити чашу терпіння офіційного Кремля» — то єдиною відповіддю йому мав би бути Нюрнберзький процес-2 і фраза, яку люблять повторювати у «Дні», — перш ніж займатися політикою, обери свою країну.

Віктор Янукович узагалі втратив сором, першим продемонструвавши раболіпні «одобрямсы» («За нинішньої влади надій на покращення відносин із Росією практично немає. Перше, що ми зробимо, прийшовши до влади, — відродимо добросусідські відносини з Росією») заяві російського президента, схожі на його роздавання льодяників на параді, як їдко та влучно нагадав obkom.net.ua. Лідеру Партії регіонів варто було би знати, що комедійний персонаж не може претендувати на серйозні ролі, особливо якщо дійсно пахне драмою.

Ну, а що ж «інші», «молоді», «альтернативні» тощо кандидати у президенти? Доводиться визнати: вони так само нічим не вирізнилися. Вочевидь, багато хто у словах лідера «Фронту змін» Арсенія Яценюка хотів побачити заявку на характер, але... марно. «Ющенко своїм курсом дав привід називати його політику антиросійською». При цьому Арсеній Петрович застеріг і Росію: «Участь іноземної держави у виборчій кампанії іншої країни погано обертається для іноземної держави». Але навряд чи це можна вважати адекватною відповіддю.

Що до заяви голови Української народної партії Юрія Костенка («Це є грубим втручанням у внутрішні справи України. Нам вказують, за кого голосувати на президентських виборах, — мовляв, тільки за цього президента Росія осипатиме українську землю золотом. І для перемоги цього кандидата взимку знову буде перекрито газ») — важко не погодитися. Шкода лише, що участь очоленої ним політсили в політиці тільки словами й обмежується.

У зв’язку з цим цікавим є висловлювання екс-прем’єра РФ Михайла Касьянова, розміщене на його офіційному сайті.

«Замість руху назустріч Україні Медведєв узяв курс на повний розрив відносин із найближчим партнером Росії». Об’єктивно: думка Касьянова на загальному тлі виділяється, передусім, мужністю й правдивістю. Судіть самі. «В абсолютно неприпустимих для нормального міждержавного спілкування висловлюваннях Медведєв повчає і вичитує законно обраного президента незалежної демократичної держави, фактично заявивши про цілковиту неприйнятність для нинішніх російських керівників як його особисто, так і політики, яку він проводить», — вважає пан Касьянов. На його думку, «цей демарш, безумовно, є творчим розвитком теорії обмеженого суверенітету пострадянських держав і спроби нав’язати Україні неприйнятний для неї вибір, що повністю провалилася 2004 року». Неозброєним оком видно, що одна думка Касьянова важить значно більше за «пучок» фраз вітчизняних політиків. Є сенс провести «бартер».

В українському експертному середовищі варто окремо виділити думку експерта Дипломатичної академії при МЗС України Олександра Палія. «В Україні діє потужне антидержавне лобі, яке працює на інтереси іншої держави, а крайня корумпованість державного апарату не дає йому можливості здійснювати ефективну протидію подібним загрозам», — зазначає Палій.

«По суті, це є підривом суверенітету й виявом неповаги до народу, який голосує, до держави. Проводячи таку політику, ще й Україну звинуватити в антиросійському курсі — ну це називається... «ты виноват уж тем, что хочется мне есть», — цитує УНІАН Олександра Палія.

Крім того, за його словами, саме Росія проводить масштабну антиукраїнську пропаганду. Експерт зауважив, що саме тому, згідно з результатами соціологічних опитувань, більшість росіян (понад 40%) негативно ставиться до українців. Водночас не є таємницею те, що більшість українців до росіян ставиться позитивно.

Чому послання Медведєва з’явилося саме зараз? У Москві не приховують: остання крапля — рішення Києва про висилку дипломатів. А хронологія подій липня така: Чорноморський флот у Севастополі перевозить бойові ракети без повідомлення влади(!). МЗС України наказує російському дипломату покинути країну. А Ігор Березкін на вимогу російського МЗС покинув Москву. Він займався політичними питаннями, в тому числі пов’язаними з базуванням Чорноморського флоту. До роботи, до речі, він приступив лише у січні. Висилку консулів російського в Одесі й українського в Петербурзі поки що відклали.

Такого погіршення відносин Києва і Москви у новітній історії ще не було, кажуть дипломати з солідним стажем. Демонстративно залишити посольство без посла — випадок безпрецедентний.

Дмитро Медведєв вирішив не відправляти пана Зубарова до Києва? Це його право. Та чи має право керівник чужої держави говорити про те, яка система колективної безпеки прийнятна для України, а яка ні? Курс на вступ до НАТО — це суверенне право нашої держави, що базується на національному інтересі. Однак вітчизняні політики вважали за краще не говорити про те, що видно всьому світу, але не видно Росії, керівники якої забрали собі в голову, що сонце крутиться виключно навколо Кремля. Ось уже справді, дружбі з таким сусідом може допомогти надійна «огорожа» у вигляді добре впорядженого кордону, та «пес», тобто свої армія і флот, які існують не на голодному пайку.

Деякі українські експерти висловлюють думки про те, що у зв’язку з агресивним випадом Медведєва офіційному Києву варто звернутися з апеляцією до держав-гарантів Будапештського меморандуму. Та чи примчать далекі сусіди з відрами, якщо сірник, кинутий у нашу хату, не викликає бажання самих господарів негайно гасити вогонь?

Історія з посланням Медведєва й неадекватна реакція українських політиків першого ешелону оголяє ключову проблему — відсутність біля стерна країни повноцінної НАЦІОНАЛЬНОЇ еліти. Питання не в Ющенку та його буцімто міфічній «антиросійській» політиці, яка викликала, викликає та викликатиме алергію у Кремлі, питання в тому, що президент Росії підкреслено зневажливо висловився на адресу Держави Україна. І ніхто не набрався сміливості прийняти удар, захистивши імідж і честь країни. І що примітно: ті, хто бігав зі студії до студії, зі «Свободи» на «Свободу» в найвирішальнішу мить наче в рот води набрали. Немає слів? Чи на пляжі немає радіо? Невже говорити почнуть лише тоді, коли на горизонті буде видно іноземні війська?

Такого навмисне не вигадаєш: замість консолідованої відповіді керівнику РФ частина нашої «еліти» розсварилася поміж собою, а частина й зовсім сховалася за високими огорожами партійних штабів. Їх лякають слова Медведєва. Якої ж реакції чекати, коли Москва діятиме, посилюючи конфлікт? Важелів у Кремля безліч, а чи є в нас свої й ті, хто не побоїться використати їх?

Під час виборів 1999 року в нас був реальний шанс змінити ситуацію, однак відтворення справді національної еліти було загальмоване разом із другим «пришестям» Кучми. На грядущих президентських виборах ми маємо шанс розконсервувати цей процес, та чи скористаємося ми ним? Це одне питання до нас, мешканців України. Друге — до тих, кому українці делегували владу: невже вибори 2004 не показали, що президент обирається в Україні українськими виборцями, а не лідерами сусідніх держав? Судячи з усього, висновки навіть п’ять років потому не зроблені.

Українці, які мають право голосу, також несуть відповідальність за тих, кого обрали, й нам із вами теж має бути соромно за те, що керівництво України вважає за краще говорити про космос (вирізнилася вчора Юлія Тимошенко), свідомо не помічаючи того, що коїться на Землі. Чи гідні вони з такими підходами ще п’ять років керувати країною?

№141, четвер, 13 серпня 2009