08/21/2009 | Олександр Северин

Будьмо!

Природно, як правник за фахом (з застереженням, що у позбавленій верховенства права державі правознавство це радше не фах, а рід занять штибу астрології), я хотів був до державного свята у цьому тексті пов'язати цьогорічний вік сучасної української держави з набуттям повної дієздатности, як то трапляється з вісімнадцятирічними за цивільним правом, і поговорити про проблематику її внутрішньої та зовнішньої правосуб'єктности, а простіше кажучи – просто суб'єктности.

Проте вже за кілька днів мені до дати формальна банальність задуманого стала очевидною через насиченість тематикою державного повноліття принаймні кількох сайтів, тому ідею довелося забракувати. Думаючи про інші варіанти, анітрохи не сумнівався, що всю доречну і недоречну патетику вмістять на друкованих і віртуальних шпальтах і без мене, віддавши данину і різноманітно славному минулому, і тим чи іншим дотичним до того минулого діячам, а також без сумніву наголосивши на історичній державотворчій тяглости і, можливо, навіть на "віковічному прагненні", попри певний совєцький термінологічний хвіст.

Як сакральна Слава України складається винятково зі справжньої чи то легендарної слави українців, так і українська незалежність – не що інше, як кумулятивний результат зусиль і спроможности до тієї незалежности самих українців. Причому – починаючи з власної незалежности і самостійности, адже раби не побудували нічого незалежного, з невивільнених (головне - внутрішньо) кріпаків якось не складалося народів - суверенів, а забембані пропагандами совки є вкрай кепськими будівнічими сучасної демократії та правової держави, навіть якщо і щиро вважають себе будівнічими чогось. Подібно до лікарів, котрі мають зцілитися самі, перш ніж тицяти градусниками, клізмами і тим більш штрикалками у пацієнтів, громадянам, перш ніж нарікати на [недо]незалежність та "не таку" державу, геть не завадило б звільнитися і унезалежнитися самим. Найперше – у мисленні, автономному прийнятті рішень, у відповідальности за себе і родини. Власне, це саме нам, українцям, котрі бачили серпень 91-го, "стукнуло" (щоб не сказати "грюкнуло") повні громадянські вісімнадцять. Вік повної дієздатности. Тож пора. Бо властиво Україна – це лише українці, тільки українці, нічого крім українців. Ніякої України поза українцями, передусім - її громадянами, не існує. Україна – це ми і нарікаючи на неї, маєш нарікати на себе.

А вітаючи її, та виголошуючи святкові побажання – бажати собі. Наприклад – за кожен наш рік:

1. Будьмо незалежними, прагнучи до особистої і родинної автономізації від держави – їй і так є чим перейматися. У вільному незалежному розвитку і полягає сенс всіма вишукуваного цивільного суспільства, а у власній автономности – наша реальна, без пафосу і надриву, допомога державі.

2. Будьмо самостійними. Повна дієздатність, набувана в наші 18 громадянських років, передбачає здатність своїми діями відповідально набувати прав та обов'язків, тож

3. Будьмо відповідальними. Кажімо, що думаємо, робімо, що кажемо, відповідаймо за те, що робимо.

4. Будьмо сміливими: Папа Іван Павло II, відважний поляк Кароль Войтила, знав, до чого закликати людей, травмованих нелюдськими комуністичними режимами, будованими на страху взагалі і страху правди зокрема. Не біймося.

5. Будьмо наполегливими: "помаранчева поразка" – наслідок не програної битви, а традиційного українського невміння користатися її плодами, схильности ейфорійно чи заколисано йти "співати про калину", замість буденно перемагати щодня.

6. Будьмо правосвідомими: правова процедура – остання барикада цивільного суспільства і громадянина у відносинах з владою, котра, виходячи за конституційну процедуру, опиняється поза законом і втрачає легітимність.

7. Будьмо милосердними до тих, хто цього потребує і до тих, хто щиро покаявся, але будьмо нещадними до власних поведінкових вад і ганджів власного світогляду.

9. Будьмо толерантними до іншої думки, висловленої толерантно. Опонент у чесній і спокійній дискусї – це не ворог, а союзник у взаємозбагаченні.

10. Будьмо непримиренними до маніпуляцій, брехні, "хуцпи" чи дискурсивного примусу. Той, хто свідомо ошукує і шахраює з правдою (за гроші чи з натхнення), або нав'язує своє власне бачення як єдино істинне, панівне чи то обов'язкове - не співрозмовник, а ворог і сволота.

11. Будьмо гордими і сильними: настільки щоб вміти пробачати і вибачатися.

12. Будьмо вільними від совкових комплексів і совкових дискурсів, хоч би і розфарбованих у синє та жовте.

13. Будьмо щирими там де до нас відкриваються дружні серця та єзуїтами там, де ми поки не можемо перемогти підступного ворога пробоєм.

14. Будьмо різними: українець це той, хто відчуває себе українцем, попри все інше.

15. Будьмо єдиними: ніхто нікому не може відмовити у праві бути українцем.

16. Будьмо європейцями, але будьмо самими собою.

17. Будьмо українцями.

18. Будьмо!

Навіть дивлячись сьогодні і на "елітний" накип, котрий не з глибин віддаленого космосу сюди з'явивсь, а суть плоть від плоті, і на куняючий загал, все ж вірю, що як не на двадцятиріччя, то на двадцятип'ятирічний ювілей, який неодмінно буде, зможемо щиро виголосити: Слава Українцям!


^{Олександр Северин, к.ю.н.}