08/25/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ІСТОРІЯ ПОВТОРЮЄТЬСЯ* (Про вади системи світової безпеки)

Чи можна сказати, що світ має бездоганну систему безпеки, яка здатна запобігти виникненню Третьої світової війни, жахливішої від усіх попередніх війн? Після ІІ світової війни систему безпеки у світі здійснює Організація Об’єднаних Націй із штаб-квартирою в Нью-Йорку. Чи не повторює ООН практики Ліги Націй, яка не змогла запобігти розв’язці ІІ світової війни? Прихід до влади в Німеччині 1933 року А. Гітлера з його войовничою риторикою не викликав з боку Ліги Націй жодної реакції. А ця войовнича риторика була прологом ІІ світової війни. І запобігати війні треба було вже 1933 р., бодай економічними санкціями проти майбутнього агресора. Але цього не роблено. Навпаки, 1939 року (Мюнхен) заохочено Гітлера до агресій. Сьогодні ситуація повторюється. Але місце Гітлера і гітлерівців посіли царики Російської Федерації. Іде відверта підготівля до війни, a холодна війна, спрямована на жертв агресії, вже почалася. Очевидно, не забариться й гаряча. А що робить покладена на ООН система світової безпеки? Річ у тім, що накреслені у статуті ООН цілі та засади, на підставі яких об’єднано 192 країни-члени, деякими членами ООН не дотримувано. І що гірше, члени, які не дотримують статуту ООН, мають постійне членство у Раді Безпеки ОН. Виходить, як у тій байці, коли скарга від зайців на вовка потрапляє на розгляд до того ж таки вовка. Так, у статті 1 статуту ООН про цілі і засади організації сказано: Розвивати між народами дружні стосунки, оперті на повазі до принципу рівних прав та самовизначення народів... А стаття 2 додає: Усі держави-члени у своїх зовнішніх стосунках мають утримуватися від погроз або застосування сили проти територіяльної цілости або політичної незалежности будь-якої країни, або від інших кроків, що суперечать цілям ООН. Чи ж дотримує цих зобов’язань постійний члед Ради Безпеки ООН – Росія? Затим що ООН не передбачає жодних санкцій до порушників Статуту, то недивно, що наставлені агресивно члени ООН порушують накресення Статуту. У листі до президента України президент РФ Медведів дав волю своїм диктаторським уподобанням, порушуючи засади ООН, які він, як член Ради Безпеки, мусив би боронити. Президенту Медведеву не до вподоби курс незалежної України на зміцнення своєї безпеки шляхом інтеграції в НАТО. Це пряма неповага до політичної незалежности України, якої він, як член Ради безпеки, мав би не допускати. Не подобається Медведеву й ряд інших чисто внутрішніх проблем України, які вона має розв’язувати без чиєїсь підказки чи схвалення. Іншими словами, Президент РФ втручається у внутрішні справи незалежної держави, що суперечить засадам ООН, яких постійний член Ради Безпеки мав би дотримуватися. Перелічуючи гріхи України, президент РФ шукає “солдатську причину” для майбутньої агресії. А закінчується лист Медведева відвертим тиском на президента України та загорнутою в папірці погрозою. Медведів пише: “...я ухвалив не посилати нашого посла в Україну. Він почне свою працю пізніше. Точний час буде визначено з урахуванням реальної динаміки наших стосунків.” Тобто людською, не викрутасистою мовою це значить, що посол Росії не поїде в Україну, аж доки в її політиці не на настануть зміни. Що це, як не тиск і погроза? Пишучи про “погрози” у Статуті ООН, укладачі Статуту не врахували, що погрозу можна висловити не прямо, а в завуальованій формі. Саме до заувальованої форми погрози і вдається Медведів, закінчуючи свого листа обіцянкою “зробити все від нього залежне”, щоб сталися зміни у внутрішній політиці України. Чи ж член Ради Безпеки ООН має вдаватися до погроз? Що ж ми бачимо? Байку про вовка і зайців. Той, хто має гарантувати світову безпеку сам вдається до погроз і розв’язує холодну війну проти іншого члена ООН. Таку систему безпеки гарантує ООН. У своїй же внутрішній політиці адміністрація Росії відверто готується до війни. Дума має прийняти закон про право Росії вдаватися до військових дій не лише оборонних. І це відбувається без жодної реакції з боку вільного світу. Чи ж це не є повторення 1933-1941 рр. в історії Европи? Тільки й того, що роль Німеччини 1933-1941рр. перебирає на себе адміністрація Росії. Той самий заклик до оборони росіян у світі, що тоді лунав про оборону німців. Те саме гоніння на опозицію, убивства правозахисників, антисемітизм. Таємні служби Росії ведуть підривну роботу у країнах СНД, передусім в Україні. Початок цій роботі поклала спроба отруєння кандидата у президенти України, а також спроба замаху на нього. Поруч із цими діями іде антиукраїнська пропаганда у світі та серед росіян. Для чого це?. Щоб розпалити у своєму народі ненависть до України. На ділі ж це ненависть до демократії, до Европи, до США, до НАТО, до цивілізації. Лист Медведева до Ющенка спрямовано також на розпал українофобії серед росіян. Очевидно, демократичним державним лідерам треба переглянути наявну у світі систену безпеки з тим, щоб приборкувати агресію в зародку, коли вона лише у головах майбутніх агресорів. Світ має вживати кардинальних заходів до паліїв Третьої світової війни. Ці заходи треба починати із зміни Статуту ООН: виробити систему санкцій до порушників Статуту аж до виключення порушника з керівних органів ООН, а в разі потреби і з членства в організації, тобто ізоляції агресора від цивілізованого світу. Світ має починати укоськувати агресора на перших етапах його готування до агресії. І це треба робити сьогодні, не відкладаючи на турецький Великдень. Якщо цього не буде зроблено, чергова світова війна не забариться. Тоді після ІІІ світової війни це таки буде зроблено, але вже державами Африки та Південної Америки, які переживуть цю війну. Санкції до агресора буде застосовувано вже тоді, коли агресор почне шукати “кістку в молоці” своєї жертви, як це робить президент РФ у листі до президента України. Інші статті С.Караванського: http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Святослав_Караванський

---

^*) Зберігаємо правопис автора