08/28/2009 | MV

Тепла війна

Чому Україна є значно вразливішою, ніж Грузія
Лосєв Ігор

Форма й зміст інтернет-«дацзибао» Дмітрія Мєдвєдєва ще раз демонструють в усій красі «братерські почуття» Москви до України на кшталт – «ви ніхто і звати вас ніяк», або в путінсько-бухарестському варіанті «Джордже, Україна – це навіть не держава». А чого ми хотіли? Щоб у світі шанували країну, якою вже 18 років керує згуртована група товаришопанів, відомих лише клептоманією й схильністю до зради всіх і всього. 18 років незалежності, завдяки ясновельможним злодіям та інтриганам, виявилися пропащим часом. Хоч як це парадоксально, але в 1992 році Україна була сильнішою, ніж зараз, тоді ніхто з іноземних керівників не насмілився б розмовляти з нею в стилістиці Дмітрія Мєдвєдєва. Тоді Україна мала мільйонну армію, озброєну до зубів найсучаснішою на той час іще радянською зброєю. Нині внаслідок «мудрого» керівництва всіх президентів, прем’єрів і парламентів у питаннях оборони Україна є голою та босою. З українським військом у ХХІ сторіччі зроблено те саме, що й із Центральною Радою на початку ХХ. То чому б проти такої держави не організувати «маленьку переможну війну»? Нездари, що керують країною, 18 років заколисували нас казками про відсутність воєнної загрози Україні. Грузинські події яскраво розкрили їхню геополітичну спроможність. Нам 18 років співали облудних пісень про «братерську Росію». Приїхали…

Інтернет-хамство Мєдвєдєва є оголошенням Україні війни, поки що холодної. Але після серпня 2008 року в Грузії, Рубікон перейдено. Тепер Росія досить легко може конвертувати холодну війну в «гарячу». Залежно від рівня масової зради в середовищі українських начальників, кількості квіслінгів, їхньої руйнівної для України активності тощо. Нині кремлівський тандем бажає нових воєнних успіхів, сприймаючи мізерну західну реакцію на агресію проти Грузії як карт-бланш. Колись Ліга Націй не боялася виключити сталінський СРСР зі свого складу за агресію проти Фінляндії. Але, напевно, жодне покоління західних політиків не може прожити без власної мюнхенської змови… У випадку зради України демократичний (?) Захід відкриє скриню Пандори. Йому не варто забувати про надані Україні гарантії за відмову від ядерної зброї. Якщо ці гарантії виявляться звичайним папірцем, то без’ядерний світ закінчиться. Сумний приклад України змусить десятки держав покладатися не на гарантії зрадливого Заходу, а на власну надійну атомну бомбу. Тоді звичайним папірцем стане й Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. І ніхто вже не зможе покласти край ядерним програмам Північної Кореї, Ірану та багатьох інших країн. Але невідомо, чи врятує це Україну…
Колись, коли Александр Македонський просив Евкліда швиденько й без особливих зусиль навчити його геометрії, вчений відповів: «Немає царських шляхів у геометрії!» Немає царських шляхів у порятунку України – це потужне військо, патріотичне керівництво, що любить Україну більше за себе, й готовність народу захищати свою державу. Щоправда, якби все це було, то ми б не почули «непристойних пропозицій» Мєдвєдєва.

Кремлівський тандем іде дуже слизьким шляхом сумнівних воєнних акцій. Розбивши доволі слабку грузинську армію, в Москві вирішили, що таким способом вони зможуть розв’язати всі проблеми з сусідніми державами. Це дуже нагадує запаморочення від успіхів одного відомого європейського політика, який успішно для себе провів акції в Рейнській демілітаризованій зоні, потім в Австрії, потім у Чехо-Словаччині… Здавалося, що так буде завжди. Але смуга успіхів закінчилася в Польщі, коли Захід прокинувся й авантюрному діячеві довелося воювати мало не з усім світом, через те війна здобула назву Світової…

Чи наважаться ці два диктатори (а реальний статус Путіна – Мєдвєдєва сьогодні саме такий) організувати збройний напад на Україну? Враховуючи політично й морально неосудний стан цих діячів унаслідок мілітарного запаморочення, таку можливість аж ніяк не можна виключити (найбільше їх провокує уявлення про Україну як легку здобич з огляду на низький рівень оборонної структури української держави). Однак на цей час найбільш вірогідним є сценарій масової мобілізації п’ятої колони всередині України, що буде діяти в міцному союзі з Росією, координуючи з нею свою стратегію й тактику. П’ята колона в Україні є надзвичайно потужною насамперед через відсутність будь-яких намагань протистояти їй на державному рівні. В цьому сенсі Україна є значно вразливішою, ніж Грузія. П’ята колона вже сприйняла інтернет-хуліганство Мєдвєдєва як сигнал бойової сурми й продемонструвала свою готовність численними виступами-засудженнями України. В цій ситуації необхідною є надпартійна консолідація всіх патріотичних сил українського суспільства, щоб унеможливити тоталітарний реванш Кремля за Майдан-2004.

І ще один момент. Нам укотре надали можливість переконатися, що з нинішньою «елітою» держава існувати не може. Фізично.

http://ut.net.ua/art/164/0/2928/