Ющенко: не з’їм Юлю, то хоч понадкушую...(/)
09/11/2009 | MV
м.і., серйозна аналітична стаття....
Ющенко: не з’їм Юлю, то хоч понадкушую...
10 сентября 2009
Юрко Дорошенко,
політолог
Останнім часом Віктор Ющенко, разом із Секретаріатом Президента України, очолюваним невтомною Вірою Ульянченко, яка достойно замінила закарпатського "сантехніка", включилися у неформальні президентські виборчі перегони. Про це свідчать, як численні біг-борди, альтернативні наради з регіональними керівниками, виступи в ефірах наближених до Банкової спікерів, так і розгортання широкого обговорення чергового Ющенківського варіанту Конституції – такої собі "піар фішки" процесу.
Бажання Віктора Ющенка поборотися за другий президентський термін, навіть із таким сміховинним рейтингом, можна ще зрозуміти: по-перше, за п’ять років людина приростає до головного крісла країни, а, по-друге, не кожний здатний красиво та вчасно піти (як колись це зробив Леонід Кравчук).
І тут виникає одна проблема... Вона полягає у тому, що вся виборча стратегія Ющенка будується чомусь на принципі не "За Ющенка!" (як би мало бути), а "Проти Тимошенко!". Складається враження, що головне завдання не продемонструвати, що зроблено за п’ять років президентства та пояснити народу, що ще планується зробити, а задавити Прем’єр-міністра України, виштовхнути її з лідерів перегонів.
Численні ветування економічних, антикризових рішень Кабміну стали основною забавою лідера нації. Їх мета в одному – зв’язати руки главі уряду та будь якою ціною не дати їй ефективно боротися зі світовою економічною кризою. Найменші успіхи Тимошенко сприймаються в Секретаріаті Президента, як надзвичайна ситуація, а зростання рейтингу - як катаклізм світового масштабу. Боротьба ведеться не на життя, а на смерть. Ющенко, як Данко, готовий віддати серце, за те, щоб Тимошенко не стала Президентом.
Із Юлією можна не погоджуватися, вона (а точніше її авторитарний стиль керівництва) може не подобатися, але не можна заперечувати, що Тимошенко єдина б’ється за цю країну. Вона, як захисник Брестської фортеці, не здається. Звичайно, можна знайти різні мотиви та вплести парадоксальні пояснення кожному факту та кожному вчинкові. Але, як казали класики, правда життя в спробах об’єктивного сприйняття.
Занадто велика емоційність Юлії Тимошенко може когось дратувати, обурювати. Але не можна забувати, що вона хоч і залізна, але леді. Не варто засуджувати жінку за те, що вона щиро прагне змінити хоч щось у країні на краще. У державі, де один мудрий чоловік втікає від проблем у світ історії та минувшини, а другий кремезний чоловік набундючився, як східний мислитель і чекає, коли до нього припливе президентство. Якщо першого нічого не хвилює, крім рідних кумів, то другий турбується за те, щоб не відібрали державну дачу та щоб часом не прогнівилася Москва.
Аналіз агресивної інформаційної кампанії Секретаріату Президента та поведінка самого Віктора Ющенка дають підстави вважати, що нинішній глава держави вмонтований у загальну виборчу стратегію Віктора Януковича та Арсена Яценюка. Не виключено, що такою послугою Віктор Андрійович виторговує гарантії свого подальшого безбідного та спокійного існування у цих двох кандидатів. Він бореться з Юлією Тимошенко, а вони прийшовши до влади дають можливість спокійно розводити бджіл у Нових Безрадичах. Зрозуміло, що Ющенко здатний, потовкшись по базовому для Тимошенко електоратові Заходу України, знов поексплуатувавши патріотичну тематику, відібрати у неї частину голосів. Цим він розчищає дорогу двом „Я”: Януковичу та Яценюку.
Про те, що на самій Банковій ніхто не вірить у президентську перспективу Ющенка свідчить навіть виступ секретаря РНБО Раїси Богатирьової напередодні Дня Незалежності у Батурині, а також інших представників його оточення. Про Віктора Ющенка говорили так, як хвалять людину, яку відправляють на пенсію. Головний лейтмотив спічів: такого щирого українця на посаді Президента країни вже не буде...
З цим, звісно, важко не погодитися. Ніхто не відбере від заслуг третього Президента: вшанування жертв Голодомору, відбудований Батурин, Мистецький арсенал, повернення історичних постатей у суспільну свідомість, консолідуючі, хоч і непрофесійні, спроби у середовищі Українського православ’я та інші вкрай важливі дії. За це Ющенкові варто було б поставити прижиттєвий пам’ятник. Також зрозуміло, що цім ніколи не займатиметься той же Віктор Янукович. Із ним усе зрозуміло – там Ахматова з Ахметовим переплелись навічно.
Можливо, це на такому рівні не хвилюватиме Юлію Тимошенко, яка зорієнтована більше на економіку. Але також, однозначно, що від гуманітарної галузі є далеким космополітичний Арсен Яценюк. І якщо брати за цими критеріями, то Юлія Тимошенко більше проявила себе як прихильниця української культури, ніж Арсен Яценюк із його зверхнім ставленням до всього вітчизняного.
Оскільки саме Яценюк є незмінною симпатією Ющенка та його дружини Катерини, варто зупинитися на ньому докладніше. Прикладом його неповаги до рідного може бути історія, яку автору цих слів розповів очевидець. Якось приїхав до Криму на якусь нараду Яценюк, ще будучи міністром закордонних справ. Як водиться, після заходів, разом із Президентом місцеве керівництво та міністри пішли пообідати до "крутого" ресторану. Під обід, за українським звичаєм, годиться перехилити чарку.
Мого знайомого дуже вразила картина: Арсен Яценюк, закинувши ногу за ногу попросив щоб йому принесли винну карту. Коли він побачив, що там лише марочні вітчизняні, кримські вина, з великим незадоволенням і апломбом вилаяв офіціанта: хіба це винна карта, мовляв, що у вас немає нормальних, французьких вин?
Виявляється багаторічні масандрівські вина, якими смакували навіть царі, є "ненормальними" для молодого вихідця з Чернівців. Цей випадок, як на мене, характеризує не лише гастрономічні уподобання Арсена Петровича, не лише показує його, як "великого понтовика", але засвідчує зверхність до всього вітчизняного. І хоч нині він змушений на людях не вилазити з вишиванки, сидить вона на ньому більш ніж комічно. Отож, Вікторові Ющенку варто було б подумати, за кого він бореться проти Тимошенко, марнує власний шанс увійти в історію достойно. Його два "Я" в українській абетці є останніми літерами.
http://sd.net.ua/2009/09/10/jushhenko_ne_zm_julju_to_khoch_ponadkushuju.html
Ющенко: не з’їм Юлю, то хоч понадкушую...
10 сентября 2009
Юрко Дорошенко,
політолог
Останнім часом Віктор Ющенко, разом із Секретаріатом Президента України, очолюваним невтомною Вірою Ульянченко, яка достойно замінила закарпатського "сантехніка", включилися у неформальні президентські виборчі перегони. Про це свідчать, як численні біг-борди, альтернативні наради з регіональними керівниками, виступи в ефірах наближених до Банкової спікерів, так і розгортання широкого обговорення чергового Ющенківського варіанту Конституції – такої собі "піар фішки" процесу.
Бажання Віктора Ющенка поборотися за другий президентський термін, навіть із таким сміховинним рейтингом, можна ще зрозуміти: по-перше, за п’ять років людина приростає до головного крісла країни, а, по-друге, не кожний здатний красиво та вчасно піти (як колись це зробив Леонід Кравчук).
І тут виникає одна проблема... Вона полягає у тому, що вся виборча стратегія Ющенка будується чомусь на принципі не "За Ющенка!" (як би мало бути), а "Проти Тимошенко!". Складається враження, що головне завдання не продемонструвати, що зроблено за п’ять років президентства та пояснити народу, що ще планується зробити, а задавити Прем’єр-міністра України, виштовхнути її з лідерів перегонів.
Численні ветування економічних, антикризових рішень Кабміну стали основною забавою лідера нації. Їх мета в одному – зв’язати руки главі уряду та будь якою ціною не дати їй ефективно боротися зі світовою економічною кризою. Найменші успіхи Тимошенко сприймаються в Секретаріаті Президента, як надзвичайна ситуація, а зростання рейтингу - як катаклізм світового масштабу. Боротьба ведеться не на життя, а на смерть. Ющенко, як Данко, готовий віддати серце, за те, щоб Тимошенко не стала Президентом.
Із Юлією можна не погоджуватися, вона (а точніше її авторитарний стиль керівництва) може не подобатися, але не можна заперечувати, що Тимошенко єдина б’ється за цю країну. Вона, як захисник Брестської фортеці, не здається. Звичайно, можна знайти різні мотиви та вплести парадоксальні пояснення кожному факту та кожному вчинкові. Але, як казали класики, правда життя в спробах об’єктивного сприйняття.
Занадто велика емоційність Юлії Тимошенко може когось дратувати, обурювати. Але не можна забувати, що вона хоч і залізна, але леді. Не варто засуджувати жінку за те, що вона щиро прагне змінити хоч щось у країні на краще. У державі, де один мудрий чоловік втікає від проблем у світ історії та минувшини, а другий кремезний чоловік набундючився, як східний мислитель і чекає, коли до нього припливе президентство. Якщо першого нічого не хвилює, крім рідних кумів, то другий турбується за те, щоб не відібрали державну дачу та щоб часом не прогнівилася Москва.
Аналіз агресивної інформаційної кампанії Секретаріату Президента та поведінка самого Віктора Ющенка дають підстави вважати, що нинішній глава держави вмонтований у загальну виборчу стратегію Віктора Януковича та Арсена Яценюка. Не виключено, що такою послугою Віктор Андрійович виторговує гарантії свого подальшого безбідного та спокійного існування у цих двох кандидатів. Він бореться з Юлією Тимошенко, а вони прийшовши до влади дають можливість спокійно розводити бджіл у Нових Безрадичах. Зрозуміло, що Ющенко здатний, потовкшись по базовому для Тимошенко електоратові Заходу України, знов поексплуатувавши патріотичну тематику, відібрати у неї частину голосів. Цим він розчищає дорогу двом „Я”: Януковичу та Яценюку.
Про те, що на самій Банковій ніхто не вірить у президентську перспективу Ющенка свідчить навіть виступ секретаря РНБО Раїси Богатирьової напередодні Дня Незалежності у Батурині, а також інших представників його оточення. Про Віктора Ющенка говорили так, як хвалять людину, яку відправляють на пенсію. Головний лейтмотив спічів: такого щирого українця на посаді Президента країни вже не буде...
З цим, звісно, важко не погодитися. Ніхто не відбере від заслуг третього Президента: вшанування жертв Голодомору, відбудований Батурин, Мистецький арсенал, повернення історичних постатей у суспільну свідомість, консолідуючі, хоч і непрофесійні, спроби у середовищі Українського православ’я та інші вкрай важливі дії. За це Ющенкові варто було б поставити прижиттєвий пам’ятник. Також зрозуміло, що цім ніколи не займатиметься той же Віктор Янукович. Із ним усе зрозуміло – там Ахматова з Ахметовим переплелись навічно.
Можливо, це на такому рівні не хвилюватиме Юлію Тимошенко, яка зорієнтована більше на економіку. Але також, однозначно, що від гуманітарної галузі є далеким космополітичний Арсен Яценюк. І якщо брати за цими критеріями, то Юлія Тимошенко більше проявила себе як прихильниця української культури, ніж Арсен Яценюк із його зверхнім ставленням до всього вітчизняного.
Оскільки саме Яценюк є незмінною симпатією Ющенка та його дружини Катерини, варто зупинитися на ньому докладніше. Прикладом його неповаги до рідного може бути історія, яку автору цих слів розповів очевидець. Якось приїхав до Криму на якусь нараду Яценюк, ще будучи міністром закордонних справ. Як водиться, після заходів, разом із Президентом місцеве керівництво та міністри пішли пообідати до "крутого" ресторану. Під обід, за українським звичаєм, годиться перехилити чарку.
Мого знайомого дуже вразила картина: Арсен Яценюк, закинувши ногу за ногу попросив щоб йому принесли винну карту. Коли він побачив, що там лише марочні вітчизняні, кримські вина, з великим незадоволенням і апломбом вилаяв офіціанта: хіба це винна карта, мовляв, що у вас немає нормальних, французьких вин?
Виявляється багаторічні масандрівські вина, якими смакували навіть царі, є "ненормальними" для молодого вихідця з Чернівців. Цей випадок, як на мене, характеризує не лише гастрономічні уподобання Арсена Петровича, не лише показує його, як "великого понтовика", але засвідчує зверхність до всього вітчизняного. І хоч нині він змушений на людях не вилазити з вишиванки, сидить вона на ньому більш ніж комічно. Отож, Вікторові Ющенку варто було б подумати, за кого він бореться проти Тимошенко, марнує власний шанс увійти в історію достойно. Його два "Я" в українській абетці є останніми літерами.
http://sd.net.ua/2009/09/10/jushhenko_ne_zm_julju_to_khoch_ponadkushuju.html
Відповіді
2009.09.11 | GreyWraith
А правда, що ширка є, але про неї не хочуть оголошувати? (л)
http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1252658630&first=1252662694&last=1252608506І питання номер два: яке пояснення такій ціні на транзит газу Вам підходить із пари?
1) Тимошенко - клінічна ідіотка, що не вміє прочитати те, що підписує.
2) Тимошенко із тельбухами куплена Росією і дбає не про інтереси України, а про інтереси Росії.
2009.09.11 | Sean
Щось ТЮлібанівська "аналітика" видохлася
приблизно таку аналітику колись, пам'ятаю, ще можна було побачити у "стінгазетах".2009.09.11 | GreyWraith
Та і уряд теж того ... пора йому відпочити...
2009.09.11 | Адвокат ...
Стаття серйозна. А як на представника тюлєбану,-- так і
аналітична.2009.09.11 | Bogun
Стаття смішна аргументацією, писана в одному з штабів убютків
2009.09.11 | GreyWraith
До речі, якраз мені підхід Яценюка щодо вин імпонує
Я вважаю, що коли він хоче витратити гроші на французське вино, то він має на це право. І той ресторан, де цього вина нема, має повне право вважати пивницею і забути до нього дорогу. Врешті-решт, це йому вирішувати, на що витрачати свої гроші, а не горе-рестораторам і тупорилому БЮТівському піарнику.Та й те, що російські царі (що заважали жити Україні і врешті-решт процвиндили свою імперію) для Яценюка не авторитет - додатковий респект.
2009.09.11 | MV
Ваші аргументи дуже переконливі :) (-)
2009.09.11 | GreyWraith
У бідь-якому випадку переконливіші, ніж Ваші
А вже наскільки переконливіші за розтяжки про працьовиту "вону".BTW не фанам шанувальниці "Луї Віттон" дорікати іншим французськими винами, тим більше, що ті інші здатні за це вино заплатити, на відміну від...
2009.09.11 | MV
А п'яні студенти теж вважають самі себе тверезими :) (-)
2009.09.11 | Bogun
Вона саме себе з'їсть
2009.09.11 | GreyWraith
Отож
Можна дуже довго обдурювати небагатьох, можна мало часу обдурювати багатьох. Але вічно увесь народ обдурювати нікому не вдавалося.Україна посідає 142 місце за рівнем економічної свободи - ось вирок і уряду під керівництвом Тимошенко, і ВР і наші горе-еліті загалом.
ГЕТЬ З ДОРОГИ!
2009.09.11 | MV
GreyWraith як активіст.
чтири відповіді це тіки в одній гілці. о заділо!2009.09.11 | GreyWraith
Зате від Вас жодної...
Нема що відповісти, одні тільки потуги в режимі телевізора вєщать про нечувані успіхи Вашої ламерихи?2009.09.11 | Bogun
А вони завжди так діють запускають пушку, а
потім чекають як усі прореагують. Щоб в кінці усім доказати що ЮВТ працює2009.09.11 | GreyWraith
"Здесь мерилом работы считают усталость"...
Bogun пише:потім чекають як усі прореагують. Щоб в кінці усім доказати що ЮВТ працює
Цікаво, як почуває себе людина, яку регулярно, із дня в день вперто посилають у пішу еротичну подорож?
2009.09.11 | Д. А.
Ніяк ся не почуває
GreyWraith пише:> Цікаво, як почуває себе людина, яку регулярно, із дня в день вперто посилають у пішу еротичну подорож?
Просто ходить туди, як на роботу.
2009.09.11 | Bogun
Юля: дайте мені владу а після мене хоч потоп
м.і., не серйозна і не аналітична стаття....Юля: дайте мені владу а після мене хоч потоп...
10 сентября 2009
Юлько Тимошенко,
політолог
Вже дуже давно Юлія Тимошенко, разом із свої ручним урядом, і своїм невтомним збирачем компромата Олександром Турчиновим, і бездарними в.о. міністрів, що замінили патріотично налаштованих міністрів, включилися у неформальні президентські виборчі перегони. Про це свідчать, як численні біг-борди, альтернативні наради з регіональними керівниками, виступи в ефірах наближених до Тимошенко спікерів, так і розгортання широкого обговорення переваг співпраці з Партією регіонів – такої собі "піар фішки" процесу.
Маніакальне бажання Юлії Тимошенко поборотися за президентське крісло, з дутими рейтингами приведеними кишеньковими соцслужбами, можна ще зрозуміти: по-перше, за період прем'єрства останні ресурси країни були вдало розміщено у руках наближених людей, а, по-друге, щоб відчути себе захищено і спокійно потрібна абсолютна влада (чого колись добивався Леонід Кучма).
І тут виникає одна проблема... Вона полягає у тому, що вся виборча стратегія Тимошенко з 2005 року будується чомусь на принципі не "За Україну!" (як би мало бути), а "Проти Ющенко!". Складається враження, що головне завдання не продемонструвати, що зроблено за роки прем'єрства та пояснити народу, як тепер з цього лайна вилізти, розрахувавшися з усіма боргами, які пані Тимошенко встигла набрати у с всього світу, а задавити Президента України, виштовхнути його з політичного олімпу, будь-якими способами, чи то дискредитуючи його родину, чи підкуповуючи людей з його оточення, чи відверто обріхуючи його та його оточення.
Численні антиукраїнські голосування в ВР в компанії з Партією регіонів та комуністів, безглузді економічні рішення, які практично знищили цілі галузі економіки та виробництва, цілком антиукраїнські договори з Росією щодо постачання газу, стали основною забавою лідера БЮТ. Їх мета в одному – зв’язати руки главі держави та будь якою ціною не дати Україні досягнути повної незалежності від Росії. Найменші успіхи Президента сприймаються в уряді, як надзвичайна ситуація, а постійне нагадування про низькі рейтинги Президента більше нагадує мантри, які прем'єрка і її оточення повторюють для того щоб самим у це повірити. Боротьба ведеться не на життя, а на смерть. Тимошенко, як Іуда, готова продатися російським спецслужбам, за те, щоб Ющенко не став Президентом.
Із Ющенко можна не погоджуватися, він (а точніше його демократичний стиль керівництва) може не подобатися, але не можна заперечувати, що Ющенко єдиний б’ється за цю країну. Він, як захисник Батурина, не здається. Звичайно, можна знайти різні мотиви та вплести парадоксальні пояснення кожному факту та кожному вчинкові. Але, як казали класики, правда життя в спробах об’єктивного сприйняття.
Занадто велика виваженність Віктора Ющенко може когось дратувати, обурювати. Але не можна забувати, що він хоч і Президент, але він залишається людиною. Не варто засуджувати Президента за те, що він щиро прагне змінити хоч щось у країні на краще. У державі, де одна мудра тітка вирішує усі проблеми брехнею, купляючи усіх позиченими і надрукованим грошима, не дбаючи ні про майбутнє цієї країни, і не прагнучи відродження її минулого, а другий кремезний чоловік набундючився, як східний мислитель і чекає, коли до нього припливе президентство. Якщо першу нічого не хвилює, крім необмеженої власті, а також щоб виконати волю, людей з Кремля, які невідомо за що їй списали гігантські борги, то другий турбується за те, щоб не відібрали державну дачу та щоб часом не прогнівилася Москва.
Аналіз агресивної інформаційної кампанії бютівського уряду та поведінка самої Юлії Тимошенко дають підстави вважати, що нинішня глава уряду вмонтована у загальну виборчу стратегію Віктора Януковича та Володимира Путіна. Не виключено, що такою послугою Юлія Володимирівна виторговує гарантії свого подальшого безбідного та спокійного існування у цих двох політиків. Вона бореться з Віктором Ющенко, а вони прийшовши до влади мають можливість спокійно з України створити малоросійскую губернію. Зрозуміло, що Тимошенко не здатна, перемогти по базовому для Ющенко електоратові Заходу України, знов поексплуатувавши, тіпа, патріотичну тематику, там вже їй не вірять, після її антигрузинського демаршу, антинатівських заяв, та відставки найбільш патріотичних міністрів. Цим вона розчищає дорогу в Україну двом „В”: Віктору Януковичу та Володимиру Путіну.
Про те, що на самій Банковій люди не вірить у рейтинги які втовкмачуються суспільству тимошенківськими соцопитуваннями свідчить навіть виступ секретаря РНБО Раїси Богатирьової напередодні Дня Незалежності у Батурині, а також інших представників його оточення. Про Віктора Ющенка говорили так, як хвалять людину, яку дійсно єдина думає і дбає про Україну. Головний лейтмотив спічів: рано приміряєте свою дупу в кріслі Президента, пані Тимошенко...
З цим, звісно, важко не погодитися. Ніхто не відбере від заслуг нашого Президента: вшанування жертв Голодомору, відбудований Батурин, Мистецький арсенал, повернення історичних постатей у суспільну свідомість, консолідуючі, і професійні, спроби у середовищі Українського православ’я та інші вкрай важливі дії. За це Ющенкові варто було б поставити прижиттєвий пам’ятник. Також зрозуміло, що цім ніколи не займатиметься той же Віктор Янукович, тим більше Юлія Тимошенко. Із ними усе зрозуміло – там навічно переплелися їхні інтереси з інтересами ФСБ.
Це ніколи не хвилюватиме Юлію Тимошенко, яка зорієнтована більше на отримання реальних дивідентів від державної економіки. Але також, однозначно, що від гуманітарної галузі є далеким космополітичний Арсен Яценюк. І якщо брати за цими критеріями, то Юлія Тимошенко взагалі себе ніколи не проявляла щиро, як прихильниця української культури, ніж Арсен Яценюк із який все таки іноді проявляв себе як український патріот, шануючи свою Вітчизну.
Оскільки саме такі люди, як Лозинський, Медведчук, Матковський та інші з так званої "еліти" є незмінною симпатією Тимошенко та її господарів з Луб'янки, варто зупинитися на одному з них докладніше. Прикладом його неповаги до рідного може бути історія, яку автору цих слів розповів очевидець. Якось Матковський випивав в своїми колегами і друзями з полтавського БЮТу в музеї Котляревського.
Мого знайомого дуже вразила картина: п'яні пики довго ганялися за ним по території музею намагаючись видерти фотокамеру якої він усе це сфотографував. Я вже не нагадую епопею полтавського БЮТу проти патріотичних сил Полтави, які вже давно хочуть поставити у місті пам'ятник видатному українцю Гетьману Мазепі.
Виявляється Котляревський і Мазепа для цього полтавського вискочки ніщо порівнянно з Петром1 і антиукраїнськими мастодонтами яких цей "дєятєль" запросив на святкування 300-річчя Полтавської трагедії. Ці випадки, як на мене, характеризує не лише політичні уподобання Юлії Тимошенко, не лише показують її, як "велику брехуху", але засвідчують з якою старанністю вона відбирала до своєї партії цей колектив українофобів. І хоч нині вона змушена на людях не вилазити з вишиванки, сидить вона на ній більш ніж комічно, ій би впору підійшов російський сарафан. Отож, Юлії Тимошенко варто було б подумати, за кого вона бореться проти Ющенко, марнує власний шанс увійти в історію достойно. ЇЇ два "В" в українській історії назавжди залишаться чорними сторінками.
2009.09.11 | Д. А.
Re: Ющенко: не з’їм Юлю, то хоч понадкушую...(/)
MV пише:> м.і., серйозна аналітична стаття....
Ви щиро так вважаєте? Автор серйозної статті мав би знати, що назвати Арсенія Яценюка Арсеном - то все рівно, що назвати Юлію Тимошенко Джулією.