На чому нас "розводить" всяка влада?
09/11/2009 | W.Scherbyna
В період масових обіцянок політиків "підвищити", "збільшити", "додати" тощо у сфері соціальних стандартів пропоную поміркувати на тему, де є джерело цих коштів, хто, коли і на яких умовах їх вносить і скільки насправді платить суспільство за ці "стандарти". Може в результаті в частини читачів виникне переконання в необхідності підтримувати цей законопроект і вимагати від влади незалежно від улюбленого політичного кольору якомога скорше покінчити з радянськими рудиментами в економіці незалежної України.
На розгляд Верховної Ради внесено законопроект „Про вдосконалення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (реєстраційний номер 4549-2 на сайті ВР). Цей законопроект пропонує регулювання, яке покликано усунути одну з основних диспропорцій податкового законодавства України, яка виникла внаслідок нагромадження нових підходів у оподаткуванні на старі, ще радянські принципи. Можливо в результаті дискусії нам вдасться відділити зерно від полови
В Україні має місце диспропорція в перерозподілі коштів, які населення отримує у вигляді легально заробленої заробітної плати. Вона формується на двох етапах функціонування праці: на етапі створення та реалізації доданої вартості, який в успішному випадку після виконання суб’єктом господарювання зобов’язань з виплати податків, зборів (внесків) та обов’язкових платежів закінчується виплатою працівникові заробітної плати для подальшого відтворення витраченого ресурсу праці. Внаслідок дії законодавства про ціноутворення плато-здатний попит формується як вартість праці, яку повинен отримати працівник за виконану роботу, збільшена на суму податків, зборів (внесків) та обов’язкових платежів. В результаті реалізаційна вартість праці на етапі «заробляння» включає плато-здатний попит і податки, збори та обов’язкові платежі.
Щоб покласти у кишеню робітника (виплатити на руки) заробітну плату, роботодавець повинен сформувати її ціну так, щоб були враховані діючі податки, збори (внески) та обов'язкові платежі, які припадають на заробітну плату в їх сукупності. Таким чином, вартість реалізованої праці зростає. Цей приріст можна описати наступною формулою: =(1/0,8)*1,37*1,2 грн. Вона дуже оптимістично відображає збільшення вартості реалізованої в економіці праці під дією податків і зборів. Величина “1” у цій формулі – це одиниця (наприклад, гривня) плато-здатного попиту, сформованого від реалізації легальної праці; ділення на коефіцієнт 0,80 „закладає” в ціну праці податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15% та ще 5% інших утримань на цілі соціального страхування, множення на коефіцієнт 1,37 – це збільшення попереднього виразу на розмір оцінкової сукупної величини нарахувань до солідарних систем різних фондів соціального страхування, в першу чергу, звичайно ж – до Пенсійного фонду 33,2%; а множення на коефіцієнт 1,2 „закладає” ПДВ в ціну праці. Результат розрахунку 2,06 грн. Тобто, щоб покласти в кишеню одну гривню зарплати, «очищену» від податкових та інших зобов’язань, яка, відповідно, складе одиницю плато-здатного попиту, треба реалізувати її за 2,06 грн.
Другий етап оподаткування коштів, отриманих працівником у зарплату, наступає на етапі відтворення ресурсу «праця» через споживання. На цьому етапі працівник вже як споживач платить 1/6 від отриманих коштів, тобто з однієї гривні 17 копійок, які слід додати до загального підсумку першого етапу. Таким чином, сукупний плато-здатний попит з податками і зборами, внесками становить 2,06+0,17=2,23 (грн.). З цієї величини ми повинні виокремити одну гривню, як одиницю плато-здатного попиту, від якої ми почали розрахунок. 2,23-1=1,23.
Тобто, одній гривні плато-здатного попиту під впливом законодавства про податки та соціальні фонди в Україні протистоїть 1,23 грн. податків, зборів (внесків), не враховуючи акцизів, мита, податків на комерційний прибуток, а також ряду інших податків, як от на продаж легкових авто. Хоча вони і мають місце на практиці, але в оцінковому розрахунку ми їх не враховуємо, бо без підакцизних товарів, наприклад цигарок та спиртного, можна тривалий час обходитися, а комерційного прибутку може й не бути, на автомобілях же не мусять їздити всі...
Як видно з наведеного оцінкового розрахунку, мало того, що через бюджет і фонди перерозподіляється вся поточна легальна заробітна плата, то ще й для повного забезпечення виконання поточних зобов'язань не вистачає внутрішнього поточного джерела. Це спричиняє з одного боку корупцію, бо і підприємці, і чиновники добре розуміють, що поточні зобов’язання поточними доходами перекрити неможливо і питання стоїть лиш про взаємну корупційну домовленість, а з іншого – це одна з причин інфляції, оскільки дефіцит внутрішніх поточних джерел фінансування поточних зобов’язань треба компенсувати іншими джерелами, якими можуть бути раніше нагромаджені засоби, зовнішні інвестиції або емісія. Зрозуміло, що перше веде до зубожіння, друге – випадкове і нестабільне, тож залишається лише емісія. В результаті як наслідок отримуємо інфляцію, що веде до і до зубожіння, і до нестабільності.
Природно, що в цих умовах мають місце намагання і роботодавців, і працівників приховати частину заробітної плати і оборотів з реалізації. І це не через їх патологічну схильність до правопорушень, а через те, що самими законодавцями в регулювання питань зарплати і податків закладена необхідність до цих правопорушень вдаватися.
Про причини цього явища можна довго і безплідно дискутувати, але «маємо те, що маємо» і маємо також із цим боротися, бо вказана диспропорція спричиняє чимало негативних явищ у суспільстві та в економіці: від тінізації оборотів і засилля конвертаційних центрів, що її обслуговують, до неможливості природнім чином організувати оборот коштів господарюючого суб’єкта і, відтак, - організаційні проблеми з робочими місцями і неможливість застосувати працю чималої кількості громадян працездатного віку в Україні.
При цьому слід врахувати ще одну дуже важливу обставину: роботодавець сплачує пенсійні внески не з якихось примарних «своїх» доходів чи собівартості, а з реалізованої доданої вартості. Він цілком міг би виплатити ці кошти в зарплату і вже працівник мав би особисто виконувати зобов’язання з пенсійних внесків. А тим часом працівники в Україні мають практично мізерні шанси скористатися своїми пенсійними нагромадженнями: „60 відсотків двадцятирічних українців не доживуть до пенсії” (В. Литвин). І якщо працівник до пенсії не доживе, внески до солідарної системи Пенсійного фонду, нараховані працедавцем на заробітну плату такого робітника, будуть втрачені не лише для громадянина як фізичної особи, а й для його правонаступників, бо вони не мають до них жодного відношення. А як відомо, гроші потрібні живим, щоб вони ще за життя скористалися ними так, як підказує їм їх свідомість: вклали чи то у здоров'я (своє та дітей), чи в освіту, чи в активи, які зможуть приносити дохід у майбутньому. Це забезпечує суспільну організацію життя родиною, а не комуною. Саме цей шлях для України є природним і зрозумілим. Бо лише так і робили українці в усі часи: дбали не лише про себе особисто і не про всіх загалом, а про родину, про дітей і онуків. А про своїх старих уже діти та внуки дбали.
Нажаль, діюча в Україні система пенсійного забезпечення спрямована на постійне оббирання родин під приводом, що держава дбає про пенсію для кожного. Таким є стан законодавчого регулювання і його треба змінювати. Функціонування спрощеної системи оподаткування в перші роки від моменту її запровадження показало правильність обраного тоді шляху до таких змін. Вихід полягає в тому, щоб усунути прив’язку нарахувань до солідарної системи пенсійного фонду до зарплати і перекинути її на альтернативні джерела. Чи не найприроднішим з таких джерел є оборот з реалізації: виторг.
На втілення цієї мети та подолання проілюстрованої вище диспропорції та пов'язаних із нею негативних явищ спрямований, зокрема, законопроект 4549-2. Викладена вище формула зміни вартості одиниці праці під дією податків та обов'язкових платежів на запропонованих у законопроекті умовах, а саме заміна бази для нарахування внесків до пенсійного фонду з зарплати на виторг, набирає наступного вигляду: (1/0,8)*1,0*1,06*1,2=1,59 грн., а додавши 17 коп. другого етапу, отримаємо 1,76 грн.
Тобто, одній гривні плато-здатного попиту на умовах законопроекту 4549-2 протистоїть 0,76 грн податків та зборів. Це, без сумніву, все ще багато і не вирішується питання подвійного оподаткування зарплати податком на додану вартість. Але, принаймні, досягається співвідношення, яке чітко показує наявність реального джерела фінансування зобов’язань з перерозподілу легальної зарплати. Більшого навряд чи вдасться досягти одним законопроектом, але ці умови пропонується поширити для великої кількості СПД через значне розширення меж застосування спрощеної системи шляхом приведення їх до відповідності встановленим законодавством України критеріям малого підприємництва. Таке співвідношення є економічно більш виправданим, оскільки забезпечує реальне джерело коштів для виконання усіх зобов'язань з перерозподілу через бюджет і фонди, а також – для нагромадження у сімейних бюджетах.
Проте, необхідно дослідити, чи не виникне при цьому дефіцит фінансування солідарної системи Пенсійного фонду, що може перешкодити як виконанню зобов'язань уряду перед частиною громадян з одного боку, так і прийняттю законопроекту 4549-2 у Верховній Раді з іншого.
Для цього аналізу співставимо моделі умов наповнення солідарної системи Пенсійного фонду підприємствами спрощеної та загальної систем оподаткування на даний час та на умовах законопроекту 4549-2, маючи на увазі те, що законопроектом запропоновано зрівняти умови оподаткування єдиним податком частини фізичних осіб та юридичних осіб, які нею користуватимуться, а також – збільшити частку внесків до солідарної системи Пенсійного фонду з 42 до 70 відсотків єдиного податку.
Суму внесків, які господарюючий суб’єкт нараховує та сплачує до солідарної системи Пенсійного фонду, можна порівняти з виторгом платника і вивести їх частку в обороті. На умовах діючого Указу Президента України №727(746) ця частка для платника єдиного податку, що платить його за ставкою 6 відсотків, складає 2,52 %, а для "10-відсоткового спрощенця" – 4,2%. Таку саму частку внесків до Пенсійного фонду у структурі обороту мають підприємства загальної системи оподаткування з часткою заробітної плати в цій структурі відповідно 7,60 та 12,65%. У них саме зарплата є базою для нарахування цих внесків. Принагідно відмітимо, що частка заробітної плати у структурі собівартості металургійного підприємства становить 3-5%. Якщо взяти від цієї величини 33,2%, питома вага внесків до Пенсійного фонду становитиме 1,00 – 1,66% від собівартості. У структурі ж обороту металургійного підприємства питома вага внесків до Пенсійного фонду буде ще меншою. Це говорить про те, що підприємства спрощеної системи оподаткування вже сьогодні платять від єдиного податку до солідарної системи Пенсійного фонду значно більшу частку свого обороту ніж великі промислові підприємства і вимога закону №1058 є для них додатковим зобов’язанням, непосильним з економічної точки зору.
На умовах, запропонованих у законопроекті 4549-2, внаслідок збільшення частки відрахувань до солідарної системи Пенсійного фонду з 42 до 70 відсотків досягається більша відносна ефективність обороту господарюючих суб’єктів спрощеної системи для Пенсійного фонду: підприємства і та частина СПД-ФО на спрощеній системі, яка підпадає чи добровільно обере для себе умови оподаткування другої категорії фізичних осіб, через єдиний податок платитимуть до солідарної системи 4,2 та 7 відсотків свого обороту, що відповідає частці внесків до ПФ від підприємств загальної системи з часткою зарплати 12,65 та 21,09 відсотка у структурі обороту.
Тому надходження до солідарної системи ПФ від таких підприємств, які вже тепер є відносно більшими, ніж від великих промислових підприємств, на умовах законопроекту 4549-2 ще більше зростуть. І фінансуватимуться з реальних і прозорих джерел, якими є виторг і обчислений на його базі єдиний податок. Їх легко виявити і перевірити, а внески легко адмініструвати. Відмінність полягатиме лише в тому, що внески до солідарної системи ПФ нараховуватимуться від іншої бази і вноситимуться не самими платниками, а державним Скарбництвом України.
Володимир Щербина,
приватний підприємець, економіст,
співавтор законопроекту 4549-2.
На розгляд Верховної Ради внесено законопроект „Про вдосконалення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” (реєстраційний номер 4549-2 на сайті ВР). Цей законопроект пропонує регулювання, яке покликано усунути одну з основних диспропорцій податкового законодавства України, яка виникла внаслідок нагромадження нових підходів у оподаткуванні на старі, ще радянські принципи. Можливо в результаті дискусії нам вдасться відділити зерно від полови
В Україні має місце диспропорція в перерозподілі коштів, які населення отримує у вигляді легально заробленої заробітної плати. Вона формується на двох етапах функціонування праці: на етапі створення та реалізації доданої вартості, який в успішному випадку після виконання суб’єктом господарювання зобов’язань з виплати податків, зборів (внесків) та обов’язкових платежів закінчується виплатою працівникові заробітної плати для подальшого відтворення витраченого ресурсу праці. Внаслідок дії законодавства про ціноутворення плато-здатний попит формується як вартість праці, яку повинен отримати працівник за виконану роботу, збільшена на суму податків, зборів (внесків) та обов’язкових платежів. В результаті реалізаційна вартість праці на етапі «заробляння» включає плато-здатний попит і податки, збори та обов’язкові платежі.
Щоб покласти у кишеню робітника (виплатити на руки) заробітну плату, роботодавець повинен сформувати її ціну так, щоб були враховані діючі податки, збори (внески) та обов'язкові платежі, які припадають на заробітну плату в їх сукупності. Таким чином, вартість реалізованої праці зростає. Цей приріст можна описати наступною формулою: =(1/0,8)*1,37*1,2 грн. Вона дуже оптимістично відображає збільшення вартості реалізованої в економіці праці під дією податків і зборів. Величина “1” у цій формулі – це одиниця (наприклад, гривня) плато-здатного попиту, сформованого від реалізації легальної праці; ділення на коефіцієнт 0,80 „закладає” в ціну праці податок на доходи фізичних осіб у розмірі 15% та ще 5% інших утримань на цілі соціального страхування, множення на коефіцієнт 1,37 – це збільшення попереднього виразу на розмір оцінкової сукупної величини нарахувань до солідарних систем різних фондів соціального страхування, в першу чергу, звичайно ж – до Пенсійного фонду 33,2%; а множення на коефіцієнт 1,2 „закладає” ПДВ в ціну праці. Результат розрахунку 2,06 грн. Тобто, щоб покласти в кишеню одну гривню зарплати, «очищену» від податкових та інших зобов’язань, яка, відповідно, складе одиницю плато-здатного попиту, треба реалізувати її за 2,06 грн.
Другий етап оподаткування коштів, отриманих працівником у зарплату, наступає на етапі відтворення ресурсу «праця» через споживання. На цьому етапі працівник вже як споживач платить 1/6 від отриманих коштів, тобто з однієї гривні 17 копійок, які слід додати до загального підсумку першого етапу. Таким чином, сукупний плато-здатний попит з податками і зборами, внесками становить 2,06+0,17=2,23 (грн.). З цієї величини ми повинні виокремити одну гривню, як одиницю плато-здатного попиту, від якої ми почали розрахунок. 2,23-1=1,23.
Тобто, одній гривні плато-здатного попиту під впливом законодавства про податки та соціальні фонди в Україні протистоїть 1,23 грн. податків, зборів (внесків), не враховуючи акцизів, мита, податків на комерційний прибуток, а також ряду інших податків, як от на продаж легкових авто. Хоча вони і мають місце на практиці, але в оцінковому розрахунку ми їх не враховуємо, бо без підакцизних товарів, наприклад цигарок та спиртного, можна тривалий час обходитися, а комерційного прибутку може й не бути, на автомобілях же не мусять їздити всі...
Як видно з наведеного оцінкового розрахунку, мало того, що через бюджет і фонди перерозподіляється вся поточна легальна заробітна плата, то ще й для повного забезпечення виконання поточних зобов'язань не вистачає внутрішнього поточного джерела. Це спричиняє з одного боку корупцію, бо і підприємці, і чиновники добре розуміють, що поточні зобов’язання поточними доходами перекрити неможливо і питання стоїть лиш про взаємну корупційну домовленість, а з іншого – це одна з причин інфляції, оскільки дефіцит внутрішніх поточних джерел фінансування поточних зобов’язань треба компенсувати іншими джерелами, якими можуть бути раніше нагромаджені засоби, зовнішні інвестиції або емісія. Зрозуміло, що перше веде до зубожіння, друге – випадкове і нестабільне, тож залишається лише емісія. В результаті як наслідок отримуємо інфляцію, що веде до і до зубожіння, і до нестабільності.
Природно, що в цих умовах мають місце намагання і роботодавців, і працівників приховати частину заробітної плати і оборотів з реалізації. І це не через їх патологічну схильність до правопорушень, а через те, що самими законодавцями в регулювання питань зарплати і податків закладена необхідність до цих правопорушень вдаватися.
Про причини цього явища можна довго і безплідно дискутувати, але «маємо те, що маємо» і маємо також із цим боротися, бо вказана диспропорція спричиняє чимало негативних явищ у суспільстві та в економіці: від тінізації оборотів і засилля конвертаційних центрів, що її обслуговують, до неможливості природнім чином організувати оборот коштів господарюючого суб’єкта і, відтак, - організаційні проблеми з робочими місцями і неможливість застосувати працю чималої кількості громадян працездатного віку в Україні.
При цьому слід врахувати ще одну дуже важливу обставину: роботодавець сплачує пенсійні внески не з якихось примарних «своїх» доходів чи собівартості, а з реалізованої доданої вартості. Він цілком міг би виплатити ці кошти в зарплату і вже працівник мав би особисто виконувати зобов’язання з пенсійних внесків. А тим часом працівники в Україні мають практично мізерні шанси скористатися своїми пенсійними нагромадженнями: „60 відсотків двадцятирічних українців не доживуть до пенсії” (В. Литвин). І якщо працівник до пенсії не доживе, внески до солідарної системи Пенсійного фонду, нараховані працедавцем на заробітну плату такого робітника, будуть втрачені не лише для громадянина як фізичної особи, а й для його правонаступників, бо вони не мають до них жодного відношення. А як відомо, гроші потрібні живим, щоб вони ще за життя скористалися ними так, як підказує їм їх свідомість: вклали чи то у здоров'я (своє та дітей), чи в освіту, чи в активи, які зможуть приносити дохід у майбутньому. Це забезпечує суспільну організацію життя родиною, а не комуною. Саме цей шлях для України є природним і зрозумілим. Бо лише так і робили українці в усі часи: дбали не лише про себе особисто і не про всіх загалом, а про родину, про дітей і онуків. А про своїх старих уже діти та внуки дбали.
Нажаль, діюча в Україні система пенсійного забезпечення спрямована на постійне оббирання родин під приводом, що держава дбає про пенсію для кожного. Таким є стан законодавчого регулювання і його треба змінювати. Функціонування спрощеної системи оподаткування в перші роки від моменту її запровадження показало правильність обраного тоді шляху до таких змін. Вихід полягає в тому, щоб усунути прив’язку нарахувань до солідарної системи пенсійного фонду до зарплати і перекинути її на альтернативні джерела. Чи не найприроднішим з таких джерел є оборот з реалізації: виторг.
На втілення цієї мети та подолання проілюстрованої вище диспропорції та пов'язаних із нею негативних явищ спрямований, зокрема, законопроект 4549-2. Викладена вище формула зміни вартості одиниці праці під дією податків та обов'язкових платежів на запропонованих у законопроекті умовах, а саме заміна бази для нарахування внесків до пенсійного фонду з зарплати на виторг, набирає наступного вигляду: (1/0,8)*1,0*1,06*1,2=1,59 грн., а додавши 17 коп. другого етапу, отримаємо 1,76 грн.
Тобто, одній гривні плато-здатного попиту на умовах законопроекту 4549-2 протистоїть 0,76 грн податків та зборів. Це, без сумніву, все ще багато і не вирішується питання подвійного оподаткування зарплати податком на додану вартість. Але, принаймні, досягається співвідношення, яке чітко показує наявність реального джерела фінансування зобов’язань з перерозподілу легальної зарплати. Більшого навряд чи вдасться досягти одним законопроектом, але ці умови пропонується поширити для великої кількості СПД через значне розширення меж застосування спрощеної системи шляхом приведення їх до відповідності встановленим законодавством України критеріям малого підприємництва. Таке співвідношення є економічно більш виправданим, оскільки забезпечує реальне джерело коштів для виконання усіх зобов'язань з перерозподілу через бюджет і фонди, а також – для нагромадження у сімейних бюджетах.
Проте, необхідно дослідити, чи не виникне при цьому дефіцит фінансування солідарної системи Пенсійного фонду, що може перешкодити як виконанню зобов'язань уряду перед частиною громадян з одного боку, так і прийняттю законопроекту 4549-2 у Верховній Раді з іншого.
Для цього аналізу співставимо моделі умов наповнення солідарної системи Пенсійного фонду підприємствами спрощеної та загальної систем оподаткування на даний час та на умовах законопроекту 4549-2, маючи на увазі те, що законопроектом запропоновано зрівняти умови оподаткування єдиним податком частини фізичних осіб та юридичних осіб, які нею користуватимуться, а також – збільшити частку внесків до солідарної системи Пенсійного фонду з 42 до 70 відсотків єдиного податку.
Суму внесків, які господарюючий суб’єкт нараховує та сплачує до солідарної системи Пенсійного фонду, можна порівняти з виторгом платника і вивести їх частку в обороті. На умовах діючого Указу Президента України №727(746) ця частка для платника єдиного податку, що платить його за ставкою 6 відсотків, складає 2,52 %, а для "10-відсоткового спрощенця" – 4,2%. Таку саму частку внесків до Пенсійного фонду у структурі обороту мають підприємства загальної системи оподаткування з часткою заробітної плати в цій структурі відповідно 7,60 та 12,65%. У них саме зарплата є базою для нарахування цих внесків. Принагідно відмітимо, що частка заробітної плати у структурі собівартості металургійного підприємства становить 3-5%. Якщо взяти від цієї величини 33,2%, питома вага внесків до Пенсійного фонду становитиме 1,00 – 1,66% від собівартості. У структурі ж обороту металургійного підприємства питома вага внесків до Пенсійного фонду буде ще меншою. Це говорить про те, що підприємства спрощеної системи оподаткування вже сьогодні платять від єдиного податку до солідарної системи Пенсійного фонду значно більшу частку свого обороту ніж великі промислові підприємства і вимога закону №1058 є для них додатковим зобов’язанням, непосильним з економічної точки зору.
На умовах, запропонованих у законопроекті 4549-2, внаслідок збільшення частки відрахувань до солідарної системи Пенсійного фонду з 42 до 70 відсотків досягається більша відносна ефективність обороту господарюючих суб’єктів спрощеної системи для Пенсійного фонду: підприємства і та частина СПД-ФО на спрощеній системі, яка підпадає чи добровільно обере для себе умови оподаткування другої категорії фізичних осіб, через єдиний податок платитимуть до солідарної системи 4,2 та 7 відсотків свого обороту, що відповідає частці внесків до ПФ від підприємств загальної системи з часткою зарплати 12,65 та 21,09 відсотка у структурі обороту.
Тому надходження до солідарної системи ПФ від таких підприємств, які вже тепер є відносно більшими, ніж від великих промислових підприємств, на умовах законопроекту 4549-2 ще більше зростуть. І фінансуватимуться з реальних і прозорих джерел, якими є виторг і обчислений на його базі єдиний податок. Їх легко виявити і перевірити, а внески легко адмініструвати. Відмінність полягатиме лише в тому, що внески до солідарної системи ПФ нараховуватимуться від іншої бази і вноситимуться не самими платниками, а державним Скарбництвом України.
Володимир Щербина,
приватний підприємець, економіст,
співавтор законопроекту 4549-2.
Відповіді
2009.09.11 | zmej_gorynych
Ви знаєте...
.. Ви прекрасно все висвітлили. Просто чудово й доступно для навіть потомственного бомжа.Єдине зауваження: на кого Ви це тут розраховували своє повідомлення? Бо ж "зовсім необов"язково з"дати все яйце, щоби зрозуміти, що воно не свіже" /(С)/.
2009.09.11 | W.Scherbyna
Re: Ви знаєте...
Розраховую на людей, які ще не втратили віру в силу громадського спротиву та у свої власні сили, небайдужих до своєї долі в цій країні та долі своїх дітей...