Об'єктивна і провокативна логіка закону Мєдвєдєва прийнятого (/)
09/15/2009 | Ukrpatriot(patriot)
п'ятниця, 11 вересня 2009 р.
Об'єктивна і провокативна логіка закону Мєдвєдєва прийнятого держдумою
Держана дума РФ прийняла у першому читанні зміни до закону "Про оборону", який розширює повноваження президента РФ у сфері оперативного використання російської армії за кордоном. При цьому чисельність і тривалість таких операцій визначає президент. Підставною для використання армії може бути напад на російських військових за кордоном, захист громадян Росії за кордоном, попередження та відбиття агресії проти третьої країни, боротьба з тероризмом та піратством. Оскільки російські громадяни, особливо враховуючи можливість подвійного громадянства, розсіяні по всьому світу, їхня поведінка часто буває провокативною, а також те, що поняття відбиття і упередження агресії третьої країни дуже розмите і невизначене, то цей закон фактично дає право російському президенту розпочинати воєнні дії за своїм бажанням у будь-який час, у будь-якій точці світу. Звичайно під найбільшу загрозу потрапляють країни пострадянського простору, які РФ вважає зоною своїх особливих інтересів. Передовсім ця загроза стає реальною для України.
Які ж причини й можливі наслідки цього закону? Перш за все - це важливий елемент боротьби за владу між Мєдвєдєвим і Путіним. В.Мєдвєдєв намагається таким чином показати себе активнішим провідником російського шовінізму і мілітаризму, демонструючи перед народом свою реальну владу і завойовуючи прихильність його люмпенізованої частини. Фактично маємо спробу змінити царя. Раніше таким царем був Путін. Ставлення до Путіна, як до царя, збереглося і у перший рік президентства Мєдвєдєва. Проте останні півроку ситуація досить швидко змінюється. Економічні проблеми країни, за які відповідає прем'єр-міністр, агресивні зовнішньополітичні декларації президента, демонстрація західними країнами, передовсім США, свого бажання мати справу не з Петіним, а з Мєдвєдєвим, зміцнення єдиновладдя російського президента над силовим блоком відображає посилення Мєдвєдєва з одночасним послабленням Путіна. Поки що в Росії ще два царя. Зараз вони приблизно рівноважливі. Проте з продовженням наявної тенденції, більшим царем скоро, можливо стане Мєдвєдєв, а меншим - Путін. Подальше з законодавче зміцнення президентської вертикалі, істотним кроком чого є і згаданий закон, веде до того, що В.Мєдвєдєв вже не збирається повернути президентське крісло Путіну, як він обіцяв раніше.
Дуже важливою для внутрішньополітичної боротьби Росії є вплив на ситуацію в Україні перед президентськими виборами. Адже в кожна президентська кампанія в нашій країні була місцем активної дії російських грошей, російських політтехнологій, прямого і досить відвертого втручання російських політичних діячів в кампанію на тому чи іншому боці. При цьому демонстрація впливу була більшою ніж реальний вплив - адже здатність впливати на Україну для російського народу є основним показником збереження російської великодержавності. І у теперішній президентській кампанії в Україні В.Мєдвєдєв мають своїх фаворитів і ці фаворити у них різні. Більше того В.Мєдвєдєва влаштовує перемога не лише В.Януковича чи В.Литвина, приязне ставлення до яких він демонструє досить виразно, але й В.Ющенка, на жорсткій словесній боротьбі з яким він може активно збільшувати свій політичний капітал і перетворюватися в єдиного царя Росії. В. Путіна ж влаштовує лише перемога Ю.Тимошенко.
Оскільки саме в Україні російський закон викликав найбурхливішу реакцію, та й російському обивателю демонструється, що саме Україна може бути основною точкою використання цього закону, то його зв'язок з використанням російською владою виборчої кампанії в Україні є досить виразним. Путін має для України "газовий аргумент". Мєдвєдєв досі не мав нічого. Тепер, за умови схвалення він буде мати можливість у будь-який момент погрожувати війною. Можливості президента і прем'єра не тільки зрівнялися, але президент почав переважати. Для того, щоб ця перевага не була бутафорною, необхідне реальне загострення стосунків Росії з Україною так, щоб конфлікт був на грані можливого. Адже без цього президентський закон не буде сприйматися серйозно.
Наскільки ж реальним є дійсний початок Росією воєнних дій за кордоном, зокрема проти України? Російська армія, хоча і технічно відстала, морально деградована, роз'їдена корупцією, проте все ж сильніша за українську, розвал якої на даний час є ще більшим. Так що у технічному плані Росія має перевагу. Але чи хочуть російські генерали та офіцери справді воювати? Адже для них, як для інших представників російської влади, їхні посади - це передовсім годівниці для забезпечення безбідного життя, а махати зброєю вони можуть рівно настільки, наскільки це потрібно, щоб показати важливість суспільству і мати доступ до державного корита. Російські солдати також не бажають ризикувати життям заради чужих амбіцій. В пам'яті добре в'ївся Афганістан. Тому навіть у внутрішніх російських збройних конфліктах, що практично не припиняються, російський солдат виступає не героєм, а жертвою. Та і як можна вести зовнішню війну, коли всередині країни тліє партизанська війна на Кавказі? Для українських же військових вже є що захищати. Українським олігархам, які перебувають при владі, є що втрачати. Навіть найменш патріотичні українські солдати, навіть при найбільш розваленому стані країни, вважають її своєю державою, своєю батьківщиною. Цю державу вони будуть реально захищати. Це показало українсько-російське протистояння навколо острова Тузла, де хоч до відкритого конфлікту не дійшло, але саме завдяки повній готовності до нього української сторони, претензії Росії було відкинуто.
Значно важливішим за стан російських та українських війсь є зовнішній чинник. Україна - не Грузія. Крім того, в жодному регіоні України ситуація жодним чином не наближається до ситуації в Пд.Осетії та Абхазії. Навіть у Криму та Севастополі переважна більшість населення вважає себе громадянами України, хоча майбутнє України вони бачать дещо по іншому ніж мешканці центральних та західних областей. Тому нема жодних підстав, які на міжнародному рівні можна було хоча б більш менш переконливо продемонструвати для збройного втручання Росії в Україну. А така демонстрація вкрай необхідна російським союзникам для хоча б мовчазного сприйняття російських військових дій. Адже в російсько-грузинській війні РФ підтримали лише найбільш одіозні авторитарні режими, тим самим штовхаючи саму Росію на маргінес світової політики. Держава, що претендує на роль великої, не може мати надійними союзниками лише маргіналів і сама ставати маргінальною. Проте найважливішим запобіжником реальної російської агресії проти України є те, що це було б величезним ударом по геополітичній позиції США. Найбільша країна світу, що на даний час є єдиним у світі силовим полюсом не має жодних підстав допускати такого удару.
Отже, логічно виходить неможливість реального використання нового російського закону проти України. Проте, крім об'єктивної логіки, яка відображає реальний стан подій, є ще логіка, яку ще можна назвати провокативною, яка грунтується на тому, що внаслідок певних дій різко міняється система ніби уставлених закономірностей, тенденцій і стосунків. При використанні цієї логіки результати можуть бути абсолютно непередбачуваними. У теперішньому світі є важливі геополітичні сили, яким потрібна швидка зміна реального стану речей, і яким вигідні найбільші провокації. Це не Росія. Вона то швидше, то повільніше втрачає своє значення активного геополітичного гравця, а для відродження її нема жодних ні економічних, ні інтелектуальних, ні демографічних передумов. Основним провокативним гравцем є Китай. Адже його видима чи невидима підтримка забезпечує існування основних провокативних режимів. Таким чином, російська інтервенція в Україну чи інші пострадянські країни була б безперечно вигідна Китаю. Росія дедалі більше перетворюється на сателіта Китаю в його конкуренції з США і західною цивілізацією загалом. Поки що Китаю далеко до того, щоб стати другим геополітичним полюсом. Проте він до цього рухається. Цей рух є досить впевненим і потужним. Тому, якщо якась подія є дуже вигідною геополітичній силі, що претендує на роль геополітичного полюса, значить ця подія є досить реальною. Зважаючи на це, українське суспільство повинно консолідуватися, якнайшвидше покінчити з хаосом в своїй країні, зміцнити власну оборону, увійти у надійні військові союзи, тому що прийнятий думою РФ закон при певних умовах справді може стати інструментом агресії.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії України
http://ciptnews.blogspot.com/2009/09/blog-post_11.html
Об'єктивна і провокативна логіка закону Мєдвєдєва прийнятого держдумою
Держана дума РФ прийняла у першому читанні зміни до закону "Про оборону", який розширює повноваження президента РФ у сфері оперативного використання російської армії за кордоном. При цьому чисельність і тривалість таких операцій визначає президент. Підставною для використання армії може бути напад на російських військових за кордоном, захист громадян Росії за кордоном, попередження та відбиття агресії проти третьої країни, боротьба з тероризмом та піратством. Оскільки російські громадяни, особливо враховуючи можливість подвійного громадянства, розсіяні по всьому світу, їхня поведінка часто буває провокативною, а також те, що поняття відбиття і упередження агресії третьої країни дуже розмите і невизначене, то цей закон фактично дає право російському президенту розпочинати воєнні дії за своїм бажанням у будь-який час, у будь-якій точці світу. Звичайно під найбільшу загрозу потрапляють країни пострадянського простору, які РФ вважає зоною своїх особливих інтересів. Передовсім ця загроза стає реальною для України.
Які ж причини й можливі наслідки цього закону? Перш за все - це важливий елемент боротьби за владу між Мєдвєдєвим і Путіним. В.Мєдвєдєв намагається таким чином показати себе активнішим провідником російського шовінізму і мілітаризму, демонструючи перед народом свою реальну владу і завойовуючи прихильність його люмпенізованої частини. Фактично маємо спробу змінити царя. Раніше таким царем був Путін. Ставлення до Путіна, як до царя, збереглося і у перший рік президентства Мєдвєдєва. Проте останні півроку ситуація досить швидко змінюється. Економічні проблеми країни, за які відповідає прем'єр-міністр, агресивні зовнішньополітичні декларації президента, демонстрація західними країнами, передовсім США, свого бажання мати справу не з Петіним, а з Мєдвєдєвим, зміцнення єдиновладдя російського президента над силовим блоком відображає посилення Мєдвєдєва з одночасним послабленням Путіна. Поки що в Росії ще два царя. Зараз вони приблизно рівноважливі. Проте з продовженням наявної тенденції, більшим царем скоро, можливо стане Мєдвєдєв, а меншим - Путін. Подальше з законодавче зміцнення президентської вертикалі, істотним кроком чого є і згаданий закон, веде до того, що В.Мєдвєдєв вже не збирається повернути президентське крісло Путіну, як він обіцяв раніше.
Дуже важливою для внутрішньополітичної боротьби Росії є вплив на ситуацію в Україні перед президентськими виборами. Адже в кожна президентська кампанія в нашій країні була місцем активної дії російських грошей, російських політтехнологій, прямого і досить відвертого втручання російських політичних діячів в кампанію на тому чи іншому боці. При цьому демонстрація впливу була більшою ніж реальний вплив - адже здатність впливати на Україну для російського народу є основним показником збереження російської великодержавності. І у теперішній президентській кампанії в Україні В.Мєдвєдєв мають своїх фаворитів і ці фаворити у них різні. Більше того В.Мєдвєдєва влаштовує перемога не лише В.Януковича чи В.Литвина, приязне ставлення до яких він демонструє досить виразно, але й В.Ющенка, на жорсткій словесній боротьбі з яким він може активно збільшувати свій політичний капітал і перетворюватися в єдиного царя Росії. В. Путіна ж влаштовує лише перемога Ю.Тимошенко.
Оскільки саме в Україні російський закон викликав найбурхливішу реакцію, та й російському обивателю демонструється, що саме Україна може бути основною точкою використання цього закону, то його зв'язок з використанням російською владою виборчої кампанії в Україні є досить виразним. Путін має для України "газовий аргумент". Мєдвєдєв досі не мав нічого. Тепер, за умови схвалення він буде мати можливість у будь-який момент погрожувати війною. Можливості президента і прем'єра не тільки зрівнялися, але президент почав переважати. Для того, щоб ця перевага не була бутафорною, необхідне реальне загострення стосунків Росії з Україною так, щоб конфлікт був на грані можливого. Адже без цього президентський закон не буде сприйматися серйозно.
Наскільки ж реальним є дійсний початок Росією воєнних дій за кордоном, зокрема проти України? Російська армія, хоча і технічно відстала, морально деградована, роз'їдена корупцією, проте все ж сильніша за українську, розвал якої на даний час є ще більшим. Так що у технічному плані Росія має перевагу. Але чи хочуть російські генерали та офіцери справді воювати? Адже для них, як для інших представників російської влади, їхні посади - це передовсім годівниці для забезпечення безбідного життя, а махати зброєю вони можуть рівно настільки, наскільки це потрібно, щоб показати важливість суспільству і мати доступ до державного корита. Російські солдати також не бажають ризикувати життям заради чужих амбіцій. В пам'яті добре в'ївся Афганістан. Тому навіть у внутрішніх російських збройних конфліктах, що практично не припиняються, російський солдат виступає не героєм, а жертвою. Та і як можна вести зовнішню війну, коли всередині країни тліє партизанська війна на Кавказі? Для українських же військових вже є що захищати. Українським олігархам, які перебувають при владі, є що втрачати. Навіть найменш патріотичні українські солдати, навіть при найбільш розваленому стані країни, вважають її своєю державою, своєю батьківщиною. Цю державу вони будуть реально захищати. Це показало українсько-російське протистояння навколо острова Тузла, де хоч до відкритого конфлікту не дійшло, але саме завдяки повній готовності до нього української сторони, претензії Росії було відкинуто.
Значно важливішим за стан російських та українських війсь є зовнішній чинник. Україна - не Грузія. Крім того, в жодному регіоні України ситуація жодним чином не наближається до ситуації в Пд.Осетії та Абхазії. Навіть у Криму та Севастополі переважна більшість населення вважає себе громадянами України, хоча майбутнє України вони бачать дещо по іншому ніж мешканці центральних та західних областей. Тому нема жодних підстав, які на міжнародному рівні можна було хоча б більш менш переконливо продемонструвати для збройного втручання Росії в Україну. А така демонстрація вкрай необхідна російським союзникам для хоча б мовчазного сприйняття російських військових дій. Адже в російсько-грузинській війні РФ підтримали лише найбільш одіозні авторитарні режими, тим самим штовхаючи саму Росію на маргінес світової політики. Держава, що претендує на роль великої, не може мати надійними союзниками лише маргіналів і сама ставати маргінальною. Проте найважливішим запобіжником реальної російської агресії проти України є те, що це було б величезним ударом по геополітичній позиції США. Найбільша країна світу, що на даний час є єдиним у світі силовим полюсом не має жодних підстав допускати такого удару.
Отже, логічно виходить неможливість реального використання нового російського закону проти України. Проте, крім об'єктивної логіки, яка відображає реальний стан подій, є ще логіка, яку ще можна назвати провокативною, яка грунтується на тому, що внаслідок певних дій різко міняється система ніби уставлених закономірностей, тенденцій і стосунків. При використанні цієї логіки результати можуть бути абсолютно непередбачуваними. У теперішньому світі є важливі геополітичні сили, яким потрібна швидка зміна реального стану речей, і яким вигідні найбільші провокації. Це не Росія. Вона то швидше, то повільніше втрачає своє значення активного геополітичного гравця, а для відродження її нема жодних ні економічних, ні інтелектуальних, ні демографічних передумов. Основним провокативним гравцем є Китай. Адже його видима чи невидима підтримка забезпечує існування основних провокативних режимів. Таким чином, російська інтервенція в Україну чи інші пострадянські країни була б безперечно вигідна Китаю. Росія дедалі більше перетворюється на сателіта Китаю в його конкуренції з США і західною цивілізацією загалом. Поки що Китаю далеко до того, щоб стати другим геополітичним полюсом. Проте він до цього рухається. Цей рух є досить впевненим і потужним. Тому, якщо якась подія є дуже вигідною геополітичній силі, що претендує на роль геополітичного полюса, значить ця подія є досить реальною. Зважаючи на це, українське суспільство повинно консолідуватися, якнайшвидше покінчити з хаосом в своїй країні, зміцнити власну оборону, увійти у надійні військові союзи, тому що прийнятий думою РФ закон при певних умовах справді може стати інструментом агресії.
Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії України
http://ciptnews.blogspot.com/2009/09/blog-post_11.html
Відповіді
2009.09.15 | Sean
а де позначка передруку?
2009.09.15 | Ukrpatriot(patriot)
Вже є, якщо я правильно позначив