09/16/2009 | Центр з інформаційних проблем територій НАНУ

Уряд Тимошенко запропонував проект бюджету 2010. За словами урядовців, проект бюджету передбачає дефіцит на рівні 47 млрд. грн., який планується частково покрити за рахунок зовнішнього (16 млрд. грн.) та внутрішнього (120 млрд.грн)займу.

Враховуючи внутрішню політичну ситуацію, очевидно, що цей бюджет не має шансів бути прийнятим. Взагалі досить сумнівним виглядає сама можливість, що до кінця цього року ВРУ, провідні сили якої зараз найбільше займаються президентськими виборами, зможе взагалі прийняти якийсь бюджет. Крім того невідомо, який уряд буде виконувати цей бюджет. Тому до урядового проекту можна було б і не ставитися серйозно. Проте Ю.Тимошенко, очевидно, розраховує, що в наступному році вона буде при владі і їй потрібні підстави для того, щоб утримати цю владу і реалізувати свої інтереси за її допомогою. Тому, навіть не прийнятий, але офіційно прийнятий і зареєстрований урядом проект бюджету є певною підставою для спрямування урядової діяльності. Кошти уряду, який не вміє, та й не хоче збільшити бюджетні надходження за рахунок більшої економічної активності, потрібні для соціального популізму та й для виборчих проектів. Адже в наступному році після президентських виборів мають бути вибори місцеві, а також, цілком вірогідно, що й парламентські.

Значна грошова маса (за оцінками експертів бл. 43 млрд. дол. США) наявна у населення України. Ці гроші зароблені і, очевидно, населення витрачатиме їх таким чином, щоб мінімізувати ризики під час кризи, коли надходження доходу може бути нерегулярним. Очевидно, що саме на ці кошти накинула око Ю.Тимошенко. Соціалістична ідея їх використання зовсім не нова. Експропріювати кошти у тих, хто їх має, і роздати всім. Це абсолютно протилежно до євангельського висновку з притчі про таланти: "Хто має, тому додасться, а хто немає - тому забереться й те, що має!". Це єдиний стійкий і розумний спосіб стимулювання праці і виробництва.

Залучення коштів населення можливе двома способами:
1.Через банки
2. Через облігації внутрішнього державного займу.

Банки втратили довіру населення, тому навряд чи знайдеться багато бажаючих віддати свої гроші, що потрібні для існування під час кризи, в ненадійні фінансові установи. Отже, найвірогіднішим залишається варіант державних облігацій. Старше покоління українців добре пам'ятає добровільно-примусові облігації державного займу, які змушувала сталінська влада брати в післявоєнні часи. Ймовірно, що й зараз такі облігації державного займу не викличуть оптимізму і їхнє розповсюдження може бути хіба що добровільно-примусовим. Але для цього потрібно застосовувати сталінські методи. Для Юлії Володимирівни, яка дуже любить "саламандр" саме тих, про яких згадував Чапек, і в образі яких великий чеський письменник показав небезпеку фашизму, це є цілком природним. Диктаторське нутро спричинює диктаторські плани. Так, що нові "Павлики Морозови" готуйтеся. Запам'ятовуйте про те, де рідні ховають гроші, щоб сказати про це агентам уряду для примусової купівлі облігації держав.

Виглядає нереальним? Чому ж? Адже були спроби ввести "податок на розкіш". Проблема тільки в тому, хто визначатиме, що таке "розкіш". Неймовірним багатством з подачі чиновника може стати і бюджетна іномарка, і двокімнатна квартира і наявність телевізора.

Наостанок нагадаємо, що навіть у сталінські часи, позика бралася для розвитку зруйнованої війною економіки. Зараз же - для популізму і розкрадання.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887