10/06/2009 | MV

Політичний «страус» на ім’я Яценюк

05.10.2009
Ігор Лосєв

Київ – Тривалий час деякі українські ЗМІ формують легенду про політика «нового типу» Арсенія Яценюка. Насправді жодних підстав говорити про щось політично нове стосовно пана Яценюка немає. Навпаки. Цей політичний типаж в українському житті є добре відомим протягом 18 років незалежності. Початок цьому стилю політики поклав ще Леонід Кравчук, про якого розповідали анекдот, що він здатен без парасолі пройти між крапельками дощу і залишитися сухим. Кравчук був майстром ігнорування проблем, якщо ті проблеми вимагали надзусиль у розв’язанні. Він упритул не хотів бачити проблему п’ятої колони, проблему відсутності в Україні ефективного війська, проблему незахищеності держави після відмови від ядерної зброї і ще багато інших надзвичайно важливих для країни питань. А якщо проблем немає, то й жодних реформ не треба.

Цю «лінію» успадкував від попередника Леонід Кучма. На жаль, прихід до влади Віктора Ющенка також не закінчив із цією сумною українською традицією ігнорування складних, болючих, неприємних проблем, без розв’язання яких Україна все одно не може нормально жити й розвиватися. Інколи виникає враження, що здійснюється якась програма накопичення нерозв’язаних проблем для наступних українських лідерів чи взагалі для нащадків у далекому майбутньому. Себто, якщо проблема небезпечна, загрозлива, то українські політики (називатися державним діячем ще жоден не заслуговує) вважають за краще її оминути, втекти від неї, мовляв, якось воно буде, бо ніколи ще так не було, щоб ніяк не було. Це прояв фольклорно-міфологічного мислення, що переконано, якщо проблему не згадувати, не називати, не визначати, то вона сама по собі зникне, так би мовити, розсмокчеться. Не варто нагадувати, якою жахливою може бути розплата за таку наївність.

Що таке «політична мудрість» Арсенія Яценюка?

Деякі ЗМІ замилувано пишуть, що молодий політик Яценюк часто демонструє мало не «старечу мудрість» щодо надскладних проблем і гострих політичних викликів. Ну, то питання смаку…

Ось, наприклад, публічно висловлені деякі думки Арсенія Яценюка щодо євроатлантичної інтеграції України: треба припинити будь-які розмови про НАТО. Пан Яценюк не пояснює, хоча і без того зрозуміло, що припинити треба, щоб не дратувати Кремль. З цього випливає ще один висновок, який Арсеній Петрович не озвучує. Відмова від вступу до Північноатлантичного альянсу залишає Україну сам на сам із експансіоністською Росією в так званій сірій зоні безпеки, де ця сама безпека ніким, нічим і ніяк не буде гарантована. Але про ці природні наслідки запропонованого вчинку пан Яценюк воліє мовчати, що є дуже характерним для його політичного стилю.

Вочевидь, відчуваючи вразливість своєї позиції, Яценюк намагається її дещо збалансувати заявами про «потужну українську армію». Але заява є також вкрай загадковою, бо Яценюк поняття «потужна армія» не розшифровує, тому дуже важко збагнути, що він конкретно має на увазі, яку систему комплектування, яке співвідношення видів Збройних Сил (Сухопутні Сили, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили), яку чисельність, яке озброєння, який військово-промисловий комплекс тощо. Проте армія, крім потуги матеріально-технічної, потребує ще й потуги духовної, ідейної. А це досягається тривалим і наполегливим вихованням не лише війська, але й цілого суспільства в патріотичному дусі, що в нинішній Україні геть занедбано. Зокрема генералів, адміралів, офіцерів, унтер-офіцерів, солдатів і матросів треба виховувати на героїчній військовій традиції саме власної країни, а не чужої.

У цьому контексті можна згадати, що за часів Кучми на будинку Міністерства оборони України було встановлено бронзові погруддя маршала Радянського Союзу Жукова і генерала Ватутіна. Жодного погруддя генералів і офіцерів УНР, ЗУНР, УПА, які воювали за Україну, за її волю, там немає… І це якраз відповідає поглядам Арсенія Яценюка, який виступає проти визнання ветеранів ОУН-УПА учасниками Другої світової війни. Чому? А все тому, що це дуже дратує Москву, бо її дратує все, що нагадує про державну незалежність України. Яценюк обґрунтовує свою позицію тим, що люди перебувають під впливом радянської пропаганди і таке інше. Але якщо діяти в стилі пана Яценюка, то український люд ніколи з під того впливу не вийде. Згадаємо, як у 1991 році через вольове рішення тодішньої влади синьо-жовтий прапор і тризуб почали використовувати як офіційну символіку української держави, хоча тоді чимало людей її також спочатку не сприйняли. Однак сьогодні до неї звикли навіть комуністи, що попервах кидалися на прапор і герб України, як колгоспний бугай на червону ганчірку. Протягом 18 років незалежності, якби влада була ідейною і рішучою, це питання можна було вже давно вирішити. І все суспільство давно б звикло до героїчного статусу ОУН-УПА в українській історії. Проте влада діяла і продовжує діяти в дусі пана Яценюка: не чіпати гострих проблем, не боротися, а проходити без парасолі між крапельками.

Хоча питання ОУН-УПА – це зовсім не дрібниця і не дурниця, про яку можна на тривалий час забути, як вважає Арсеній Яценюк. Це питання історичної і моральної легітимності України як нації та держави. Якщо ті, хто боровся за вільну Україну, за самостійну соборну державу, є поза законом, то й держава, за яку вони пролили свою кров, також є поза законом. Дивно, що Яценюк, якого вважають дуже розумним, не розуміє таких простих і очевидних речей. Саме невизнання на офіційному рівні ОУН-УПА розколює націю і підважує репутацію української державної незалежності. Чи багато в світі держав, що соромилися б борців за власну самостійність?

Яценюк уважає, що треба перестати обговорювати мовні проблеми України. Але судячи зі всього, таке побажання він адресує українським патріотам, воліючи щоб саме вони замовкли. Ясно, що «борці за двомовність», за розширення й без того безмежної сфери вживання російської мови, аж ніяк не замовкнуть. І ніякі заклики та умовляння Яценюка не справлять на них жодного враження, швидше, навпаки, тільки розбурхають їхню активність.

Пан Яценюк наполягає на необхідності запровадження табу на обговорення проблем України в її відносинах із Росією. Цікаво, як він це собі уявляє? Невже внаслідок такої змови мовчанки ці проблеми автоматично зникнуть? І невже, керуючись яценюковою «мудрістю», президент Ющенко мав промовчати, не давати відповіді на скандально антиукраїнський лист російського колеги Медведєва?

За Яценюком, не можна обговорювати проблеми базування, а над усе виведення російського Чорноморського флоту за межі України. Але ж російський флот буде й надалі порушувати закони України, організовувати провокації, ігнорувати рішення українських судів, підтримувати місцевих сепаратистів і втручатися в українські внутрішні справи. За Яценюком Україна і українці повинні мовчки все це спостерігати. А відмову від обговорення подій Другої світової війни треба розглядати як особистий подарунок Арсенія Яценюка кремлівській комісії з протидії «фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії» (заохочується перекручення тільки на користь Росії).

Кого врятує «страусяча» політика?

Розповідають, що птах страус має цікаву властивість. Коли він бачить якусь небезпеку, то негайно ховає голову в пісок, будучи абсолютно переконаним, що коли він нікого не бачить, то й сам лишається непомітним і непоміченим. Птахові можна подарувати, що він у той момент забуває про свій дуже помітний всім зад, але навряд чи таку наївність можна подарувати представникові виду HOMO SAPIENS. Нерозв’язані проблеми мають властивість наздоганяти надто хитромудрих політиків і боляче бити їх і цілу країну по голові. Кожен український громадянин, переконаний, може сам скласти список таких своєчасно нерозв’язаних можновладцями проблем.

Новим у поведінці Яценюка є лише те, що звичку своїх попередників тікати від проблем Арсеній Петрович вирішив урочисто, на програмовому рівні легітимізувати, зробити її ідеологічною, навіть філософською засадою. Втім, якщо цю звичку пан Яценюк почне реалізовувати в статусі Президента України, то державі це не провіщає нічого позитивного. Особливо враховуючи останні політичні тенденції на північному сході від українського, ще й досі не демаркованого кордону…
http://www.radiosvoboda.org/content/article/1844096.html