10/26/2009 | Lexa62

http://www.pravda.com.ua/news/2009/10/26/104024.htm



"Щеплення проти моралі
26.10.2009 15:38 ___ Іванна Коберник, для УП

З 13 жовтня я погано сплю. Це був день появи справи про "розбещення дітей в "Артеку".

Першу ніч не спала зовсім, тільки ходила між ліжечками своїх дітей і обіцяла собі, що не заставлятиму сина самостійно одягатися (він дуже цього не любить) і побільше носитиму дочку на руках.

За ту першу ніч я перечитала все, що злили по цій справі в Інтернет. Дітей ґвалтували, в цьому я переконана. Хто і коли це робив – у будь-яку відповідь на це запитання я не повірю і після рішення суду (якщо він буде), якщо справа розвиватиметься так, як зараз.

Ранком відправила старшого в садок, притисла малу до себе і з жахом думала – чому є люди, яким, щоб отримати задоволення, треба завдати болю дітям? А ще – як мало ми знаємо про тих, хто живе і працює поруч з нами. З обвинуваченим по справі я пропрацювала практично в одній кімнаті більше десяти років.

Те, що в Україні загалом плюють на людей – це не новина. Але використання нещасних дітей з покаліченими душами і змученими тілами в публічно-політичних цілях – це верх цинізму навіть за українськими мірками.

Якщо ми не зупинимось, ця держава і це суспільство не коштуватимуть і дохлої миші.

Злочини робляться тихо, це неприємно, страшно і т.д., але для боротьби з цим у всьому світі існують правоохоронні органи. А коли злочини робляться публічно, і за це не наступає не те що відповідальності, а й навіть вибачень – це вже точка неповернення.

Міністр внутрішніх справ публічно розкриває таємницю всиновлення, згодом прес-служба морального президента першою називає прізвище потерпілих в офіційній заяві (не в Інтернет-зливі), далі адвокат і мати чотирьох дітей пропонує провести упізнання постраждалими дітьми статевих органів депутатів і каже унікальну фразу: "Дітей безмежно шкода, але вони повторять все скільки завгодно разів…" Потім мої колеги друкують витяги з дослідження на поліграфі і судмедекспертизи.

Люди, для чого? Що додає до розуміння ситуації глибина пошкоджень у дітей і список жахливих питань, які бажаю ніколи не чути жодній дитині в світі?

Що це, як не смакування подробиць? Адже оприлюднені тільки смажені факти, не документи повністю, без шапки, печаток і підписів. Для чого?

До речі, після прочитання тої статті я довго стояла під душем, а потім перестала сприймати цю справу я свою особисту трагедію. Це вже занадто. Мозок відмовляється страждати цілодобово.

Ще трохи і не тільки я, а вся країна отримає чергове щеплення проти моралі. Першим таким щепленням була справа Гонгадзе і касетний скандал. А тепер думка про те, що президент може замовити вбивство, вже нікого не дивує.

Потім було щеплення розвалом помаранчевої влади. Люди, які дивилися в очі мільйонам громадян, що привели їх до влади, можуть обманювати, красти, не виконувати обіцянок і нічого не робити для людей.

Далі щеплення хаосом – в країні може не бути половини уряду, роками може не працювати Верховна Рада, президент може не спілкуватися з прем'єром, тисячами можуть не виконуватися рішення судів всіх рівнів – а держава все ще існує!

Якщо педофільський скандал стане таким же щепленням – я почну думати про еміграцію. Це вже не держава, а просто територія з кордонами.

Іронія долі чи теорія змов, але не менш гучний педофільський скандал лихоманить Литву Не просто лихоманить - країна на межі революції, це визнав навіть міністр внутрішніх справ, виступаючи в Сеймі.

Майже рік батько добивався розслідування проти високопоставлених ґвалтівників своєї п'ятирічної дочки. Литовська прокуратура спочатку відмовляла в порушенні справи, потім звинувачувала його і доньку в брехні, потім затягувала розслідування відкритої справи. Нічого не нагадує?

І от жахлива розв'язка – знайдені застреленими суддя Каунаського окружного суду, звинувачений в ґвалтуванні дівчинки, і сестра матері дитини, яку вважають однією з організаторів оргій.

Батько, який безуспішно добивався справедливості, в цей же день зник. Зникла і його офіційно зареєстрована зброя. Тепер він в Литві національний герой, в Інтернеті створюються клуби його прихильників, а в поліцію не подзвонила жодна людина, щоб вказати його місцезнаходження, хоча зазвичай в маленькій законослухняній Литві про розшукуваних злочинців за визначенням місцевої поліції повідомляють занадто часто і багато.

Результат – сотні людей пікетують прокуратури мало не у всіх містах (сотні для Литви - це як тисячі для України) з вимогою покарати педофілів. Крім застреленого судді, в справі фігурує відомий політик і тільки зараз йому висунуто звинувачення.

У нас суд Лінча навряд чи хто влаштує, адже заявницею є мати постраждалих дітей, батько обвинувачений, і більше ці діти нікому не потрібні.

Зате справа перед виборами потрібна ого-го якій кількості людей. Не здивуюся, якщо й в нас почнуться пікети і реалізація якогось революційного сценарію.

Правий був Віталій Портников – в країні моральний рак. І хіміотерапія має бути швидкою – негайне ужорсточення покарання за сексуальні злочини проти дітей.

Якщо небожителі до цього причетні – вони повинні понести відповідальність як прості смертні. Якщо звинувачення не підтвердяться – наклепники, в тому числі депутати, повинні бути не менш жорстко покарані. Не треба чекати, що це трапиться саме собою.

Журналістам можу нагадати справу Калашникова – тільки загальний безперервний осуд і нагадування змусили партію Регіонів не включати його до списку на наступних виборах.

Якщо ж ми дозволимо зам'яти цю справу, дослухаючись до аргументів "це вже нецікаво, ця тема вже не актуальна, шукайте нові сенсації" - ваші діти можуть стати наступними.

Іванна Коберник, журналіст "