10/30/2009 | Тарас Токар

Як показали видовища висунення Віктора Януковича і Юлії Тимошенко, економічна криза не вплинула на їхнє фінансування. Цим же фінансуванням пояснюється нав’язування суспільству тези про нібито безальтернативність вибору між Януковичем і Тимошенко, підкріпленої даними соціології й розумуваннями "говорящих голів" штабів обох політичних сил. Мовляв, усе погано, але доведеться обирати когось із цих двох.

Якби вибір в країні дійсно обмежувався Януковичем і Тимошенко, ситуація була б ще більш похмурою, ніж вона є насправді.

Нині і Янукович, і Тимошенко ведуть себе так, ніби не є владою. Вони завзято критикують абстрактну "владу", забуваючи, що самі були й залишаються в самісінькому центрі цієї влади.

Віктор Янукович перебував на посаді прем’єр-міністра найдовше з усіх прем’єрів України – без малого хвостика чотири роки. Коли Янукович сьогодні справедливо критикує глибину економічного падіння України, йому так само слід було б згадати, що саме він протягом чотирьох років формував структуру цієї економіки.

Це вже не кажучи про десятиліття управління найбільшою областю країни, яка за цей час так і не вилікувала "букет" своїх соціальних хвороб. І це вже не кажучи про половину областей, де ПР і нині перебуває при владі.

Чомусь Партія Регіонів уже не говорить про "покращення вашого життя вже сьогодні". Може тому, що те "сьогодні" вже давно минуло, а про завтра ніхто нічого не обіцяв?

Так само Юлія Тимошенко, критикуючи "владу", чомусь забуває, що майже 100% економічної влади в країні сконцентровані саме у неї. Саме Кабінет Міністрів має практично всі повноваження для проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробляє проект бюджету, здійснює державні програми, призначає керівників державних структур, що не входять до складу Кабміну (в тому числі, монополій) тощо.

Чомусь прем’єр-міністр вже нічого не говорить про "Український прорив". Може, тому, що прорвало так, як ніде у світі?

Тимошенко під час свого висунення заявила, що сподівання Майдану-2004 "не справдилися через низьку мораль у владі". Здавалося, після цього люди мали дочекатися каяття, адже більше половини часу після Майдану саме вона очолювала уряд. Але не дочекалися. Так, ніби інопланетяни чи президент Ющенко записували Лозінського і Ко у виборчий список БЮТу.

У шафах обох лідерів перегонів "скелетів" стільки, що їм там затісно. І це навіть якщо забути їхню "буремну молодість".

У партії Януковича одні діячі називають інших злодіями, казнокрадами, кагебешниками, не кажучи вже про "бариг". Нагадаю, у 2006-2007 роках ледь не половина усіх рішень Кабміну Януковича стосувалася кадрових питань, тобто розставлення на "хлібні" посади.

У тих регіонах, де ПР взяла абсолютну більшість, і, здавалося б, має всі можливості для покращення життя громадян, не затихають масштабні корупційні скандали і корпоративні конфлікти.

Ідеологічно Янукович загруз у досить дрімучому "совку", хоча зрозуміло, що кефір і капуста пропонується невибагливому виборцеві, а страусячі туфлі "натовського" виробництва лідер ПР залишить собі. Найголовніше ж, що навколо лідера ПР зібрана плеяда діячів, які мають цілком завершену, щиру, нічим не домішану ненависть до України.

Це настільки ж помітно, наскільки й дивно. Адже ні в КДБ , ні в інших радянських установах ці діячі б, з об’єктивних причин, нізащо не досягли того, що мають в Україні. Напевно, це саме той випадок, коли кажуть: той, хто зробив людині (країні) зле, ніколи їй цього не вибачить.

Нарешті, дрібниці. На посаду Верховного Головнокомандувача претендує людина, яка втратила свідомість від влучення простого курячого яйця, які б батарейки і підшипники не ввижалися Тарасові Чорноволу.

Віднедавна не набагато краща ситуація з Юлею Тимошенко. Про Лозінського вже все сказано. Він теж одягався в біле. Останній скандал в БЮТ ще не доведений до завершення. Але вистачить і того, що є. Якщо ви вірите гаслу Тимошенко "Справедливість є!", то вам пряма дорога в наш український суд, який мало чим відрізняється від аукціону.

Судова система нині більшою мірою перебуває під контролем БЮТ. І щоб оцінити, яким буде виконання обіцянки Юлії Тимошенко про "справедливий суд", не обов’язково студіювати "Український прорив", треба просто зіткнутися із судовою системою.

Особливо масштабний дерибан землі чомусь відбувається в тих регіонах, де у місцевих радах домінує БЮТ (хоча, треба визнати, й інші політсили теж не відстають). У Києві БЮТ уже досить давно голосує за земельні рішення разом із Черновецьким.

Цікаві "досягнення" Юлії Тимошенко в енергетиці. Після газових угод з Росією від 19 січня, прем’єр заявила, що це велика перемога, а вона "особисто вичитувала кожне речення, кожну кому підписаної угоди".

Щоправда, при ближчому розгляді ця "переможна", "вичитана" особисто прем’єром угода у чомусь схожа на монголо-татарське іго. Кожного місяця країна по-копійці збирає на оплату газу, так що навіть підскакує курс долара.

Втративши всі переваги від унікального монопольного статусу країни-транзитера, виснажена економіка України отримала дорожчий газ і дешевший транзит, ніж у решти країн Східної Європи. Не кажучи вже про умову штрафів за недобір газу.

Особлива розмова про конституційну реформу ПРіБЮТ, що готувалася півтора роки і луснула на Трійцю. Ця реформа, що підготовлена за участі представників інших держав, не може бути оцінена інакше як заздалегідь спланована, свідома спроба завдання критичної шкоди життєздатності країни.

Ця півторарічна історія з усією очевидність продемонструвала цілковиту безвідповідальність і Тимошенко, і Януковича за долю країни. Тоді голова уряду своїми руками тягнула голову опозиції на президентське крісло, а сьогодні чомусь проти. Ймовірно, і газ, і конституцію ПРіБЮТ, має затьмарити стильна вишиванка прем’єр-міністра, якою вона хизується перед камерами. Хіба це не демонстрація крайньої зневаги до інтелектуальних здібностей українців?

Цікаво, що абсолютна більшість депутатів Тимошенко, які отримали свої мандати на суперпатріотичних гаслах, ніяк не виступили проти конституції ПРіБЮТ. Можливо, далася взнаки "прикормленість" тендерами, землями та іншими цікавими процедурами.

Як кажуть, найстрашніший і найзгубніший кляп – той, що змащений медом. Депутати БЮТ не сперечаються з питань, які завдають колосального удару по країні, але мають реальні конфлікти з приводу того, як поділить бюджет і кому відійде який-небудь "укрспирт".

Сьогодні, ймовірно, Юлія Тимошенко реально не розраховує на перемогу (бо достатньо розумна, щоб усвідомлювати, що люди в таких умовах за владу не голосують).

Ймовірно, увесь пафос БЮТ, який ми спостерігаємо нині, готується задля того, щоб після виборів торгуватися з Януковичем, мотивуючи свої претензії, що вона представляє "півУкраїни", та задобрюючи олігархів, для яких і так Тимошенко вже краща за Януковича (бо більше їм дала).

Отже, голосуючи за Януковича або за Тимошенко, ми утверджуємо цілком зогнилу форму олігархічного режиму, що висмоктує кров і соки з країни, небувало її принижуючи й деморалізуючи.

Обидві найбільші олігархічні політичні сили знову і знову "розводять" населення з метою визискування країни, використовуючи для цього хто розмови про російську мову, хто вишиванку. І незмінно засвідчуючи цим "вишуканим" інструментарієм свою зневагу до мізків суспільства.

Тому здоровий глузд і пам’ять – це те, що нас врятує.

Чи є альтернатива олігархічному загниванню і деградації? Безумовно. Як писав Сервантес, у нещасті доля завжди залишає вихід.

Крім фальшивої риторики, покликаної розділити суспільство, і грошей вприснутих у ЗМІ, обслугу й корумпований державний апарат, олігархія за собою не має жодної суспільної підтримки. Звичайно, до олігархії не слід записувати весь великий бізнес, а лише той, який купляє, краде або вириває собі владу.

Майже 100% українського суспільства зацікавлені у встановленні закону. Більше того, у цьому зацікавлені навіть переважна частина капіталу, сконцентрованого в олігархічних політичних силах, за винятком того, що прямо паразитує на бюджеті та корупції з землею.

За цих умов просте прозріння суспільства здатне врятувати країну. У нас є можливість голосувати. Поки що.

Тому ті кандидати, які розуміють ситуацію і відчувають загрозу, мають діяти спільно. Щоб підтримати того, хто станом на грудень матиме найбільший шанс вийти в другий тур і перемогти. Звичайно, ніхто з нинішніх кандидатів, як і людей загалом, не є ідеальним. Але питання не тому, хто кому подобається, і хто ні. Тут питання в долі країни.

Тим більше, що об’єднання як раз і здатне було б нівелювати недоліки кожного, додавши до "губ Никанора Івановича ніс Івана Кузьмича".

Потрібно розуміти, якого масштабу загрози стоять перед країною. Ми просто не маємо часу для руйнівного й згубного управління.

Навіть якщо кандидатів, що об’єднаються, буде лише двоє-троє, і цього вже буде досить для відомого "кумулятивного ефекту", який є очевидною річчю настільки, що про нього говорять усі, кому не лінь.

Поза всяким сумнівом, люди потягнуться до політиків, здатних подолати свій нарцисизм. Це ж бо так рідкісно й незвичайно у нас. До того ж сьогодні самі собою зникли питання, що розділювали країну. 5-7 років НАТО, ЄС не будуть актуальним для України. А адекватна влада, хоча б не гірша за свій народ, потрібна в усіх регіонах країни.

Звичайно, можна видати слабкість і нерішучість за мудрість, все пустити за течією, чекаючи, що олігархи "з’їдять" один одного. Але, ймовірніше, швидше вони поснідають тими, хто так думає.

Ті з політиків, хто медитує на свої можливі три відсотка голосів з перспективою парламентських виборів, мають знати, що після остаточної перемоги олігархії в країні можна буде повішати дані ЦВК на стіну в якості диплома. Бо в юридичних "талантах" юристів ПР і БЮТ сумнівів немає.

Ці політичні сили вже намагалися перенести вибори на 2014-2015 роки, можливо, якби це вдалося, перенесли б і далі. Хто дасть гарантію, що завтра вони не піднімуть виборчий бар’єр до 7-15%? І куди тоді політики підуть зі своїми 3%?

Хіба не краще вже завтра прикластися до реформування реальних секторів країни, ніж дивитися на свої три відсотки й розмірковувати, які шанси країна втратила через ганебну самозакоханість кандидатів?

Навіть якщо політики не спроможуться на таке об’єднання, свій голос можуть сказати люди, просто проголосувавши за найбільш конкурентноздатного кандидата.

До речі, на цих виборах може вималюватися дуже цікава визначальна роль Західної України. Маючи трішки більше 20% виборців країни, разом з традиційною політичною гра

Саме на це, вочевидь, розрахована вишиванка Тимошенко. Просто БЮТ після усіх маневрів раптом з’ясував, що електорату Януковича на всіх не вистачить. Дуже може бути, що його не вистачить навіть самому Януковичу.

Нині "говорящими головами" ПР і БЮТ замовчується простий факт. У більшості соціологічних фірм, що їх можна запідозрити в реальному проведенні соціологічних досліджень, на питання анкет щодо виборів відповідає від третини до половини анкетованих респондентів.

Однак, це не заважає штабним політологам і соціологам робити на цьому непевному ґрунті далекосяжні висновки. Тим часом з більшою імовірністю відмовляються відповідати на анкети ті респонденти, які не голосуватимуть ані за нинішню владу (БЮТ), ані за вчорашню (Партія Регіонів).

Тому дані навіть реальних соцопитувань (не говорячи про численні фальшивки) можуть не відбивати реальної картини. Тим більше у світлі нелінійного розвитку процесів (економічної кризи, численних скандалів тощо).

До речі, навіть за значно спокійніших часів соцопитування спотворювали реальну картину перед виборами 2006 і 2007 року. Тоді БЮТ отримав хороший "бонус", за рахунок опозиційно налаштованих виборців. Напевно, нині Юлія Тимошенко навряд чи дочекається такого "бонусу" на цих виборах, хоча б просто тому, що очолює уряд.

Перемогти олігархію цілком можливо. Більше того, виходячи з настроїв суспільства, цей варіант цілком здатен стати найімовірнішим. Кажуть, українці об’єднуються перед розстрілом. Може, треба спробувати трошки раніше?



Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП
http://pravda.com.ua/news/2009/10/30/104282.htm