Думки про Юлю Тимошенко
11/01/2009 | Мірко
Торік Ющенко обвинувачив Юлю у зраді. Звісно що ішлося про зраду нації та держави а не про якусь дрібну міжусобицю. Сьогодні, якщо вірити прогнозам, президентом може стати або якраз ця особа, або давно знаний запроданець.
Орган влади який безпосередно підлеглий Прем’єру, це кабінет міністрів та їхні міністерства. Судячи по їх діях, думаю можна оцінити Прем’єра. Так як колись я мав змогу спостерігати “слоня” здалека, то сьогодні вже нераз бачив його зблизька.
Поділюся спостереженнями. Прем’єр виголошує певний політично-економічний напр’ям, чи пак якусь остаточу національну ціль. Звучить це усе дуже гарно, навіть патріотично. Але що діється на виконавчому рівні, де така програма мала би здійснитися? - а далі як на місцевім рівні далеко поза межами Большого Києва де дана програма мала би набрати фізичної форми?
Перше що вражає це те що “державна” мова, навіть у самих кулуарах держави не є державною. Міністри, а що важніше, заступники міністрів та голови “департаментів” мови не знають. Навіть коли роблять вигляд що знають, - на офіційних переговорах, пісьля другого третього речення переходять на московську. І той співбесідник хто не знає московської, немає як продовжати розмову в міністерстві “українського” уряду.
Поза Большаєм Києвом то саме, як не гірше, бо навіть не вдають що державну знають. А самі переговори, - це безконечне кружляння на місці, з очевидною метою – щоби ніяк не договоритися. Висмокчують із пальця різні закони які не дають нічого зробити, і пояснюють що повноважень ніхто не має, хоч титулів у всіх хоч греблю ними гати. Нарешті повідомляють що неможна йти дальше бо треба підписяти договір конфіденційности. Гаразд, підписуймо, це буденна процедура в західному світі. Звичайно це стандартний формуляр на дві сторінки, та й вже. Але тут ні. В українськім уряді дещо інакше. Треба підписати договір конфіденційности, - але такого документу нема! Давай шукати за ним. І через кілька днів, чи кілька тижднів такий документ нарешті знаходиться! Писаний московською мовою! Вже не говорю про анґлійську, хоч такий би теж придався, але навіть рідною державною такого документу вітчизняним міністрам не знайти! І так дана справа розтягується, розтягується, аж поки другій стороні це не обридне і не забереться вона десь в Уґанду вкладати свої інвестиції, - (бо там вищий рівень цивілізації, а менший запроданості).
Отже які з цього висновки? Є три можливості.
1) Попри публичні заяви, Прем’єрка, міністри та їхні заступники й виконавці є свідомі вислужники чи пак аґенти чужої (і то ворожої!) держави. Публичні заяви це бутафорія для замилювання очей, а робота по відновленню Єдиної й Неділимої свідомо продовжується. ЗаПроданці по міністерствах знають своє завдання і його ретельно виконують.
2) Прем`єрка не зуміла і не змогла заволодіти урядом, і що її урядники діють незалежно, точно так як їхні особисті ідеї та совкові навички вказують. І цим постепенно повертають Україну в лоно давньої імперії.
3) Ніякої свідомої дії, чи то Прем’єрки чи її урядників немає. Але тому що поодинокі урядники звикли до московської мови, і що з москвомовними їм більш вигідно співпрацювати, вони несвідомо відпихають пропозиції які не подані їм опбщепанятнім язиком. Їм зручніше з москвомовними працювати, і так крок за кроком продають Україну східному сусідові.
У висновку, - не робить великої різниці котре із вищезгаданих сценарій співпадає дійсності. Результат один і той самий. Постепенна втрата незалежності.
Український Президент мусить бути готовий замінити кадри. Мусить повиганяти вищі три чотири шари виконавства, і в міністерствах, і по державних підприємсвах. Юля цього не змогла. (а фактично, вона протилежне робила, виганяючи свідомі україмські кадри) А так, свідомо чи несвідомо, але цей апарат подарує цілу Україну старій імперії зла.
Хочемо це звати люстрацією, нехай буде це люстрація. Бо алтернатива це природний постепенний поворот до того що було.
Орган влади який безпосередно підлеглий Прем’єру, це кабінет міністрів та їхні міністерства. Судячи по їх діях, думаю можна оцінити Прем’єра. Так як колись я мав змогу спостерігати “слоня” здалека, то сьогодні вже нераз бачив його зблизька.
Поділюся спостереженнями. Прем’єр виголошує певний політично-економічний напр’ям, чи пак якусь остаточу національну ціль. Звучить це усе дуже гарно, навіть патріотично. Але що діється на виконавчому рівні, де така програма мала би здійснитися? - а далі як на місцевім рівні далеко поза межами Большого Києва де дана програма мала би набрати фізичної форми?
Перше що вражає це те що “державна” мова, навіть у самих кулуарах держави не є державною. Міністри, а що важніше, заступники міністрів та голови “департаментів” мови не знають. Навіть коли роблять вигляд що знають, - на офіційних переговорах, пісьля другого третього речення переходять на московську. І той співбесідник хто не знає московської, немає як продовжати розмову в міністерстві “українського” уряду.
Поза Большаєм Києвом то саме, як не гірше, бо навіть не вдають що державну знають. А самі переговори, - це безконечне кружляння на місці, з очевидною метою – щоби ніяк не договоритися. Висмокчують із пальця різні закони які не дають нічого зробити, і пояснюють що повноважень ніхто не має, хоч титулів у всіх хоч греблю ними гати. Нарешті повідомляють що неможна йти дальше бо треба підписяти договір конфіденційности. Гаразд, підписуймо, це буденна процедура в західному світі. Звичайно це стандартний формуляр на дві сторінки, та й вже. Але тут ні. В українськім уряді дещо інакше. Треба підписати договір конфіденційности, - але такого документу нема! Давай шукати за ним. І через кілька днів, чи кілька тижднів такий документ нарешті знаходиться! Писаний московською мовою! Вже не говорю про анґлійську, хоч такий би теж придався, але навіть рідною державною такого документу вітчизняним міністрам не знайти! І так дана справа розтягується, розтягується, аж поки другій стороні це не обридне і не забереться вона десь в Уґанду вкладати свої інвестиції, - (бо там вищий рівень цивілізації, а менший запроданості).
Отже які з цього висновки? Є три можливості.
1) Попри публичні заяви, Прем’єрка, міністри та їхні заступники й виконавці є свідомі вислужники чи пак аґенти чужої (і то ворожої!) держави. Публичні заяви це бутафорія для замилювання очей, а робота по відновленню Єдиної й Неділимої свідомо продовжується. ЗаПроданці по міністерствах знають своє завдання і його ретельно виконують.
2) Прем`єрка не зуміла і не змогла заволодіти урядом, і що її урядники діють незалежно, точно так як їхні особисті ідеї та совкові навички вказують. І цим постепенно повертають Україну в лоно давньої імперії.
3) Ніякої свідомої дії, чи то Прем’єрки чи її урядників немає. Але тому що поодинокі урядники звикли до московської мови, і що з москвомовними їм більш вигідно співпрацювати, вони несвідомо відпихають пропозиції які не подані їм опбщепанятнім язиком. Їм зручніше з москвомовними працювати, і так крок за кроком продають Україну східному сусідові.
У висновку, - не робить великої різниці котре із вищезгаданих сценарій співпадає дійсності. Результат один і той самий. Постепенна втрата незалежності.
Український Президент мусить бути готовий замінити кадри. Мусить повиганяти вищі три чотири шари виконавства, і в міністерствах, і по державних підприємсвах. Юля цього не змогла. (а фактично, вона протилежне робила, виганяючи свідомі україмські кадри) А так, свідомо чи несвідомо, але цей апарат подарує цілу Україну старій імперії зла.
Хочемо це звати люстрацією, нехай буде це люстрація. Бо алтернатива це природний постепенний поворот до того що було.
Відповіді
2009.11.01 | selu
Re: Думки про Юлю Тимошенко
Юлю треба дивитися, бо вона акторка й нічого більше. Думати там нема про що.Мірко пише:
> Український Президент мусить бути готовий замінити кадри. Мусить повиганяти вищі три чотири шари виконавства, і в міністерствах, і по державних підприємсвах. Юля цього не змогла. (а фактично, вона протилежне робила, виганяючи свідомі україмські кадри) А так, свідомо чи несвідомо, але цей апарат подарує цілу Україну старій імперії зла.
>
Невдача майдану була в тому, що люди з майдану пішли додому, а не у владні кабінети. Ось тому й питання: а до якої владної посади Ви, особисто, готові?
2009.11.01 | Sean
Re: Думки про Юлю Тимошенко
selu пише:> Невдача майдану була в тому, що люди з майдану пішли додому, а не у владні кабінети.
ну вони ж не всім Майданом мали туди піти
2009.11.02 | Мірко
Re: Думки про Юлю Тимошенко
selu пише:> Юлю треба дивитися, бо вона акторка й нічого більше. Думати там нема про що.
>
Акторка - так, але хто режисер? Думати є про що.
> Невдача майдану була в тому, що люди з майдану пішли додому, а не у владні кабінети. Ось тому й питання: а до якої владної посади Ви, особисто, готові?
<
На жаль я не громадянин, Але з цеї сторони роблю то, що може із вашої нема як.
2009.11.01 | толя дейнека
зваженіше
наскільки я бачу, допис не так про Йулю як про мовну політику і мовні розклади.я хотів би розставити кілька наголосів від себе.
по перше, сама по собі українська мова не є визначальною ознакою фаховості посадовця, я думаю це ясно. Були і не поодинокі випадки, коли новопризначені після помаранчевої революції начальники починали із того, чим на їхню думку має займатися начальник: вели табунець дівчат для розваг в сауну і таке інше.
по друге, мовна ситуація річ консервативна, десь на рівні із демографією. Гарячкою тут мало що зробиш, але цілком можна нашкодити. Тобто, зараз в кабінетах переважно сидять ті, хто вчився в школі в 1970-ті роки - це саме пік процесів русифікації. Тобто людина вчилася в російській школі, потім в російському інституті, працювала з російською літературою і відтак мала переважно російськомовне коло спілкування. Це типова картина для міського мешканця країни 1950-70 років народження Звичайно, все за бажання можна переінакшити, але не всім вистачає на то волі і бажання. Але якщо навіть людина говорить російською, є такий гріх, це зовсім не значить, що вона мріє, що пітерська гебня прийде наводити свій порядок в Україні.
тому я б не робив скороспілих висновків і не бракував би половину населення країни одним махом. Для України головне, що ситуація з освітою помінялася на протилежну - якщо раніше 90% шкіл в місті були російські, то тепер ситуація помінялася з точністю до навпаки, і часто навіть набрати один-два класи російськомовного навчання нема бажаючих. Російськомовні батьки радіють за своїх дітей, що ті нарешті вчаться рідною мовою. Це - тиха українська революція, і її мало хто поки цінить. Якщо не ясно, пропоную уявити ситуацію коли в Канаді за лічених пару років мова навчання в школі міняється докорінно.
Найкраще що ми можемо зробити в цій ситуації - дати дітям нарешті спокійно вчитися своєю мовою, під мирним небом, без бряцання зброї на вулицях. Хоч би років 20-30. Бо якщо подивитися, таке нечасто випадало нашому народові. От тоді діти цих дітей будуть вже справжніми омріяними українцями і нарешті поїдуть в Канаду вчити діаспору як треба бути українцями.
ситуація поки не дуже приваблива в таких проявах як преса чи інтернет, де домінує на жаль російська мова, але це відображення консервативних явищ в суспільстві. Але махати шаблею тут нічим не допоможе, для зміни стану речей тут поирібні консервативні зважені і системні речі.
2009.11.02 | Мірко
Re: зваженіше
толя дейнека пише:> наскільки я бачу, допис не так про Йулю як про мовну політику і мовні розклади.
>
> я хотів би розставити кілька наголосів від себе.
>
> по перше, сама по собі українська мова не є визначальною ознакою фаховості посадовця, я думаю це ясно.<
Очевидно.
>Були і не поодинокі випадки, коли новопризначені після помаранчевої революції начальники починали із того, чим на їхню думку має займатися начальник: вели табунець дівчат для розваг в сауну і таке інше.
>
Особисто ці подробиці мені не знані, і свічку чи що там нікому не тримав.
> по друге, мовна ситуація річ консервативна, десь на рівні із демографією. Гарячкою тут мало що зробиш, але цілком можна нашкодити. Тобто, зараз в кабінетах переважно сидять ті, хто вчився в школі в 1970-ті роки - це саме пік процесів русифікації. Тобто людина вчилася в російській школі, потім в російському інституті, працювала з російською літературою і відтак мала переважно російськомовне коло спілкування.<
Якраз це моя теза. Навіть при відсутності свідомої співпраці з Кремліном / ФСБ, такій особі природно вигідніше співпрацювати із певною одною національністтю аніж з іншою (іншими). І природно підтримувати один напрям а не другий.
>Це типова картина для міського мешканця країни 1950-70 років народження Звичайно, все за бажання можна переінакшити, але не всім вистачає на то волі і бажання.<
Угу.
>Але якщо навіть людина говорить російською, є такий гріх, це зовсім не значить, що вона мріє, що пітерська гебня прийде наводити свій порядок в Україні.<
Але напевно не мріє про УССД. І не може вона навіть сформувати бачення процвітаючої незалежної України. Не володіє фундаментальним знаряддям для цього. (як тесляр без пилки й молотка) Винятки в пост-колоніяльній історії світу є, але трапляються дуже рідко. Більшість таких це невдахи з благочинними намірами, як скажім - Лаврентій Арабії.
>
> тому я б не робив скороспілих висновків і не бракував би половину населення країни одним махом.<
Ви про котру половину? Бо одної половини таки "бракує".
>Для України головне, що ситуація з освітою помінялася на протилежну - якщо раніше 90% шкіл в місті були російські, то тепер ситуація помінялася з точністю до навпаки, і часто навіть набрати один-два класи російськомовного навчання нема бажаючих.<
За рано тішитися. Ці вихідці україномовних шкіл не мають що читати. Уся інфа мовою якою якраз не вчилися. А це злочин проти наших дітей!
>Російськомовні батьки радіють за своїх дітей, що ті нарешті вчаться рідною мовою. Це - тиха українська революція, і її мало хто поки цінить. Якщо не ясно, пропоную уявити ситуацію коли в Канаді за лічених пару років мова навчання в школі міняється докорінно.
>
Це справа доброї волі. Ті що за 18 років не змогли вивчити українську мову, за 12 місяців вивчають анґлійську. Чому?
> Найкраще що ми можемо зробити в цій ситуації - дати дітям нарешті спокійно вчитися своєю мовою, під мирним небом, без бряцання зброї на вулицях.<
Найкраще - це дати їм журнали українською, часописи українською, ТБ українською, радіо українською, інтернет українською, розваги українською,... а тоді навіть вчити в школах не треба буде. А так то це усе як лекції латини, - вийшовши поза шкільні мури - нема їм пристосовання.
>Хоч би років 20-30.<
Ну 20 скоро буде. Ви може про Мойсеєвих 40 років?
>Бо якщо подивитися, таке нечасто випадало нашому народові. От тоді діти цих дітей будуть вже справжніми омріяними українцями і нарешті поїдуть в Канаду вчити діаспору як треба бути українцями.
>
Вітаю! А поки що противно.
> ситуація поки не дуже приваблива в таких проявах як преса чи інтернет, де домінує на жаль російська мова, але це відображення консервативних явищ в суспільстві. Але махати шаблею тут нічим не допоможе, для зміни стану речей тут поирібні консервативні зважені і системні речі.<
Які працюють через термін яких 40 років. Чи сусід смирно сидітиме так довго, чи може не схочеться йому якесь "принужденніє..."?
2009.11.03 | Андрій
Re: Думки про Юлю Тимошенко
Мірко, ти з дуба впав чи по макірі стукнули? Вивчи хоча б з десяток українських Законів. То не Закони,то шедеври,які здатні написати наші нардепи під себе.В якій ще країні слуга народу живе в десятки разів краще свого господаря?
2009.11.05 | Мірко
Re: Закони,то шедеври,які здатні написати нардепи під себе
Закон це лиш козирна карта яку використовується в разі потреби. Написані вони якраз для того щоби міністри й міністерства (Юліні) могли керувати країну туди куди їм вигідніше. А це повернення в склад Єдиної й Неділимої (і то не без заслуженої заплати сотрудникам).