11/01/2009 | Йосиф Сірка

Згідно з колишніми словниками совєтського періоду, колаборанти – „зрадники своєї батькіщини, прислужники німецько-фашистських загарбників у країнах тимчасово загарбаних гітлервською Німеччиною”. Значення „зрадника” це слово набрало зокрема після 1940 р..

Згідно з Вікіпедією, слово колаборант появилося 1871 р., а його вживання датують з 1802 р.. Походить воно від французького слова сollaborateur, яке вживали під час Наполеонівських війн на означення контрабандистів, які торгували з ворожою Англією та допомагали прихильникам монархії при втечі з Франції. Французьке слово походить від латинського collaboratus, дієприкметник м.ч.. від collaborare "працювати з", від com- "з" + labore „працювати”.

В англійській мові слово колаборувати вживається досить часто і то в позитивному значенні. В Европі та зокрема в слов”янських мовах воно набуло негативного значення зокрема після 1940 р., завдяки „співпраці” з нацистами в окупованих ними країнах.

У Франції після 1939 р. найвідомішим колаборантом був маршал Філіп Петан (Philippe Pétain), який не тільки був головою уряду, але й шефом Держави Франція ( Chef de l'État Français). Він вірив, що зможе врятувати Францію, погоджуючись на її окупацію німцями. Його уряд мав і французьку міліцію, яка робила рейди, щоб виловлювати жидів.

В Чехословаччині був змушений стати колаборантом Еміл Гаха, який після еміграції Едуарда Бенеша став президентом 30 листопада 1938 р.. 14 березня 1939 р. Е. Гаху викликав увечері А.Гітлер до Берліна, де його змусив чекати на прийняття 4 години, а після півночі вже 15-ого березня Гітлер змусив Гаху підписати угоду, згідно з якою Німеччина окупувала Чехословаччину. Словаччину зробив Гітлер „самостійною державою”, а Чехію і Моравію проголосив протекторатом. 16 березня 1939 р. Гаха був змушений присягнути Гітлерові і губернаторові Константинові фон Нойрату (Konstantin von Neurath).

Словаччина, з президентом ЙозефомТисом, навіть завдячує німцям свою першу „незалежну” державу (14.3.1939 – 8.5.1945). Ця держава повністю колаборувала з німцями, які її не окупували, зате словацький уряд вислав своє військо на фронт, щоб боротись проти СССР (військо перейшло через Львів, Вінницю, Бердичів, Житомир та інші українські міста і згодом повністю підпорядкувалося німецькому командуванню. Словацький уряд прийняв низку антисемітських законів, які дозволяли депортувати жидів у концентраційні табори.

Прикладів щодо колаборації з нацистською Німеччиною можна було б навести більше, але вже вище наведені свідчать про те, що нацистська система вживала найрізноманітніші методи задля досягнення свoєї мети.

Саме такими, чи й брутальнішими методами послуговувалася „братська” до нацистської ідеології – большевицько-енкаведівська, яка замість газових камер розбудувала табори смерти у холодних сибірських лісах та численних копальнях.
Нацистська система була засуджена міжнародним судом, а представники большевицької системи досі сидять в парламентах РФ та України.
Особливо в очі кидається те, що ані у Франції, ані в Чеській Республіці, ані в Словацькій Республіці, які могли б говорити про колаборантів, зараз їх і не згадують, а в Україні до колаборантів зараховують навіть тих, які боролись не за окупанта, але вели збройну боротьбу проти нього.

Україна, яка була до 1941 р. окупована „червоними” ворогами, опинилася під коричневими окупантами, до яких дехто виявляв довір”я так само, як у 1918 р., коли син Коцюбинського та інші українські „большевики” надіялись на кращу долю для України і „схопилися” на приманку самозваного „вождя світового пролетаріяту”.

Друга світова війна завдала Україні додаткових страждань до тих, які вона зазнала за Голодомору та за короткий час „приєднання” Західної України до СССР (згодом до УССР). Численні депортації українців із Західної України на Сибір та у різні комуністичні концтабори, тисячі розстріляних українців під час відступу „доблесної” Червоної армії перед німцями, були причиною надії, що новий окупант буде кращим. Саме надії на власну державу і свободу в ній привели спочатку деяких українців до співпраці з німцями.
Арешт українського уряду (1941) на чолі з Я.Стецьком, С. Бандерою та їхнє запроторення до концентраційних нацистських таборів відкрило справжнє обличча фашистської Німеччини. Тому українці змінили своє ставлення до коричневих окупантів, що й знайшло свій відгук у бойових оперціях проти окупанта нацистського, а згодом знов і большевицького.

Отже, УПА, генерал Шухевич, чи С.Бандера не були колаборантами навіть за радянськими словниками, оскільки вони не могли зрадити батьківщину СССР, бо ця імперія ніколи не була їхньою батьківщиною! Звинувачення УПА деякими „істориками” на зразок Д.Табачника та спадкоємцями колаборантів-комуністів є лише трюком відвернути увагу від дійсних колаборантів – Сталіна та його прибічників.

Під сучасну пору, коли інформацію можна дістати протягом хвилин через інтернет, існує можливість досягти ясности у всіх важливих питаннях.
З нагоди річниці початку 2-ої світової війни цивілізований світ широко відзначив факт підписання тайної угоди між гітлерівською Німеччиною та сталінським СССР. Гітлер і Сталін - ці два диктатори поділил між собою Східну й Центральну Европу – тобто, згідно з усіма словниками – вони колаборували. Вони таємно домовились про окупацію до того часу незалежних країн. За радянськими словниками Сталін був „прислужником німецько-фашистських загарбників”, тобто, фашистським колаборантом.

Незнання історії взагалі і української зокрема, дозволяє безкарно заводити людей в оману і перекладати вину з хворої голови на здорову. Якщо якусь дурницю твердить хтось у кафейці, чи в якомусь вузькому колі, то це його особиста справа (думка), але якщо політик, підкріплений „авторитетом” купленого диплому та придбаних наукових титулів, привселюдно береться озвучувати те, що навчився за колабораційного большевицького режиму стосовно УПА – ОУН, Шухевича, Бандеру та інших національних героїв, то це не тільки не етично і не морально – це злочин проти правди, це брехня, яку слід карати не тільки викиненням такого політика, „історика” на смітник історії!

Спроби п”ятої колони затримати правду про Українську Повстанську Армію та діяльність ОУН є лише результатом безкарного потурання антиукраїнських виступів, які спрямовані на ліквідацію української незалежности.
Відверті „вказівки” п”ятій колоні в Україні та безпрецендентна атака президента РФ Медведєва на президента України В. Ющенка і вимогливий заклик до українців обирати такого президента, якого хоче Росія, нагадує методи Гітлера щодо вибору президентів у протектораті Чехії й Морави та Словацької держави, чи окупованої Франції. Недарма російські керівники пробують відновити Сталіна, він же ж умів домовитись з Гітлером, за здоров”я якого навіть виголосив тост!

Саме зараз, перед виборами, повинні б українські демократичні сили пригадати те, чого домагається Медведєв і об”єднатись навколо одного кандидата, який би повів країну до остаточної незалежности. Українські виборці повинні застосувати власний розум і мати на увазі те, що Гітлерові Сталін допоміг перемогти лише тимчасово, а здоровий глузд і гуманізм перемогли обидві - нацистську й большевицьку - людиноненависницькі ідеології.

Вибираючи президента, слід мати перед очима майбутнє своє і дітей і наступних поколінь у своїй державі, але не у чужій імперії – незважаючи на те, що вона багата на газ та нафту. Нафту і газ можна купити, але з рабства вдалось викупити лише небагатьох.

Отже, заклик російського президента до колаборанства повинен пригадати усім виборцям в Україні, що колаборанти погано закінчують, про що є свідченням таємний колаборант з нацистською Німеччиною Й.Сталін!
Гаслом перед виборами повинно бути не кравчуківське: Маємо, що маємо. Але: Знаємо, що маємо і не сміємо його втратити!

Ті, що одягають черевики зі шкіри крокодила і протягом останніх 2-х років стали мільйонерами й живуть у придбаній державній резиденції, не відмовляться задля „зрівняння” від свого, за короткий час придбаного, люксу! В часі, коли одні втратили те, що мали, інші покинули країну, щоб заробити на прожиття родини, дехто з політиків зумів без лотереї стати мільйонером.

Якщо вірити, що двох судимостей не було, а про Лазаренка і його оточення забути, то може краще таких кандидатів, які ще й збагатились купленими дипломами, залишити при їхніх переконаннях, а для себе зробити висновок!
Слід нарешті приглядатись до сусідів таких як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, які успішно позбулися каґебівських вихованців і зараз насолоджуються европейським зразком свободи, а не живуть газовими загрозами та закликами з-поза кордону, якого президента обирати, яку історію вивчати, кого дозволено вважати національним героєм! У згаданих сусідів давно позбулися символів і комуністичних ідолів у бронзі та з каменю. В Україні ж молодих патріотів, які пошкодили пам”ятник першого большевицького ката України, поставили перед суд! Т. Шевченко б на це сказав: Схаменіться! Будьте люди!

Президентські вибори це не тільки вибір особи, але й вибір майбутнього розвитку країни. Якщо кожен трохи поміркує над майбутнім і приглянеться до минулого, послухає кандидатів, то не треба й довго вирішувати, хто хоче вільну й незалежну, а хто тягне у минуле – у азійські тенета, без історії і без своїх національних героїв, без своєї незалежної церкви. В народі кажуть: десять разів міряй, а один раз ріж! Отож, десять разів подумай поки вирішиш за кого голосувати.

Нащадки колаборанта Сталіна намагаються не тільки відбілити свого ідола, але й вимагають від „братнього” сусіднього народу відмовитись від свого президента і обрати такого, який погодиться на їхнє бачення минуло і майбутнього – імперського. Найкращим доказом того, щоб не робити так, як цього вимагають газові маґнати, є політичні втікачі з РФ, які просять політичний притулок в Україні.

Вже стає звичайною справою те, що злочинці і вбивці тікають з України в Росію, де швидко отримують громадянство, а російські демократи тікають з Росії в Україну, щоб уникнути переслідувань та навіть підступної смерти.
Саме це слід мати на увазі при виборі свого напрямку і слуханні антиукраїнської пропаганди ! Не дарма екс-президент Л.Кучма помітив, що Україна – не Росія!