11/03/2009 | zhukryk

Очевидно, що апробація елементів електронного врядування у місті Львові, зокрема, подання звернення он-лайн не може не цікавити активну громадськість. Експерти центру «Наше право» здійснили аналіз окремих розпорядчих актів Львівської міської ради, які стосуються питань впровадження електронного урядування. Ось що з цього вийшло.

Попри помітні успіхи міських урядовців, насамперед, в удосконаленні зовнішнього вигляду офіційного сайту міської ради, наповненість інформаційними повідомленнями про діяльність міського голови та посадовців, й далі кульгають технічні можливості для пошуку прийнятих міською радою рішень. Зрештою, кількасот розпоряджень міського голови, рішень виконавчого комітету і ухвал міської ради залишаються у прихованому режимі – фактично, вони відсутні у відкритій базі локальних актів міськради.

На жаль, на наші офіційні звернення до міської ради щодо отримання детальнішої інформації про впровадження даного проекту, а саме, про зміст і фінансування проекту, заходи та аналітичні напрацювання, перелік і кваліфікація залучених фахівців, ми традиційно отримали загальні «відписки». Отож, не залишається нічого іншого, як пробувати викладати наші аргументи у відкритих публікаціях.

Віднедавна міськрада оголосила про апробацію одного з елементів електронної демократії – надання звернень он-лайн. Даний механізм запроваджено відповідно до розпорядження міського голови А.Садового «Про роботу з електронними зверненнями громадян, що надходять на офіційний web-сайт Львівської міської ради» від 12.10.2009 № 521.

Зауважимо, що відповідно до положень Основного Закону України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Конституційними нормами гарантується реалізація права на звернення до органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40 Конституції України).

Спеціальним законодавчим актом, який регулює питання практичної реалізації громадянами України права на звернення є Закон України «Про звернення громадян».

Цей закон визначає механізми звернення до органів місцевого самоврядування, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявами або клопотаннями щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Положення закону чітко встановлюють форму і види звернень (ст.3); вимоги до звернення (ст.5), мову звернень і відповідей на них (ст.6), звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню (ст.8) і т.д.

На жаль, даний законодавчий акт не передбачає можливості надання «консультацій на звернення громадян», зокрема на «електронні звернення громадян», а також не визначає електронної форми звернень чи подання звернень у формі електронного документа.

Жодної згадки про такий квазі-інститут як «консультації на звернення» немає і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» чи інших підзаконних нормативно-правових актах.

Очевидно, неможливість практичної реалізації даної ініціативи полягає у тому, що звернення, яке подається у формі електронного документа, повинно відповідати вимогам законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Яким же чином можна подавати звернення он-лайн, якщо відсутні електронні цифрові підписи у громадян і органів влади, електронний документообіг?

Окрім цього, спроба внесення змін до Закону «Про звернення громадян» щодо можливості звернень, що подаються у формі електронного документа (законопроект № 3064) закінчилась фіаско.

Незважаючи на відсутність належної законодавчої бази міський голова Львова все ж прийняв, мабуть, поза межами власної компетенції і без належного правового обґрунтування, відповідне розпорядження.

У преамбулі цього розпорядження говориться про те, що «до внесення відповідних змін до законів України», у міській раді право на звернення апробовуватиметься шляхом «подання звернень з використанням мережі Інтернет (електронні звернення)».

Чи не варто спершу упорядкувати належне надання відповідей на звичайні (письмові) звернення, а тоді й апробовувати нові форми звернень? Чи достатня нормативна база для внесення такої ініціативи?

У тексті розпорядження запроваджується «надання консультацій на електронні звернення громадян», а у додатку до розпорядження робиться застереження про те, що «електронні звернення та відповіді на них не мають статусу офіційних документів. Вони не можуть бути опубліковані у засобах масової інформації чи використані у вигляді посилань як офіційна відповідь Львівської міської ради».

Виходить, що насправді мова йде не про електронне звернення, а про класичну форму електронних консультацій посадовцями міськради. Але питання про те, чи передбачено положеннями і посадовими інструкціями цих посадовців – надання електронних консультацій громадянам, залишається відкритим?

Зрештою, стандарт надання відповідей на звернення громадян, що надходять на офіційний web-сайт Львівської міської ради, який затверджений розпорядженням міського голови від 12.10.2009 № 521, говорить про електронну консультацію під якою розуміється «надання фахових порад з питань, що належить до компетенції міської ради, які мають рекомендаційний характер і передаються засобами електронної пошти через мережу Інтернет».

В Указі Президента України «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», на який посилається відповідне розпорядження, мова йде про розробку законопроекту щодо можливості подання звернень із використанням мережі Інтернет та лише після «набрання чинності відповідними змінами до законів запровадження прийняття та розгляду звернень громадян, що подаються з використанням мережі Інтернет».

Окрім цього, даний указ говорить про «недопущення надання неоднозначних, необґрунтованих або неповних відповідей за зверненнями громадян».

На жаль, благі ініціативи про впровадження електронного урядування у місті Львові розпочались без фактичного покращення реалізації права на звернення громадян та належного аналізу положень чинного законодавства, що загрожує нівелюванню прогресивних ідей електронної демократії загалом.

Отож, чи потрібні громаді міста такі електронні консультації або отримання фахових порад, які не передбачені жодним нормативним актом, але про надання яких так голосно говорять міські посадовці? Чи може посадовцям потрібно ґрунтовніше дотримуватись положень законодавчих актів при виконанні власних повноважень і наданні громадянам якісних управлінських послуг?


ІПЦ «НАШЕ ПРАВО»