11/11/2009 | fata_morgana

Володимир Пселдонімов

Зверніть увагу, яким примітивом є майже всі виступи політологів і публіцистів. Особливо це стосується виступів на міжнародну тематику, а абсолютного примітивізму їхні розлогі «аналітичні» розвідки сягають коли йдеться про україно-російські стосунки. Внутрішня наша політика аналізується веселіше лише завдяки досконалому знанню нашими політичними аналітиками закулісного життя, інтриг і пліток українського політикуму. Чому це так, і що може змінити цю ситуацію? Спробую надати відповідь.
Відповідь на перше питання проста - ігнорування нашої історії, причому історії з прадавніх часів, яка власне будучи наслідком діяльності наших предків сама впливала на розвиток і зміну менталітету нашої етнічної спільноти, те саме стосується історії наших північно-східних сусідів, яку вони самі або не знають, або приховують. Не є секретом, що саме стосунки з Московською державою найбільшою мірою вплинули на нашу історію і продовжують впливати на сьогодення.
Тепер, щодо другого питання - ситуацію може змінити, як легко збагнути, знання цієї ж таки історії і спроможність до логічних висновків і відповідних дій. От я і хочу допомогти в цьому нашим горе аналітикам, щоб вони не винаходили велосипед, а аналізували події виходячи з реальних базових історичних засад. Зрозуміло, я не сподіваюсь наївно, що сонм невігласів з кафедр наукового комунізму, які нині звуться політологами (навіть якщо це молоді люди, вони навчались на кафедрах політології, що виникли на місці кафедр наукового комунізму, а викладачами були саме викладачі цієї сатанинської лженауки), прочитавши цей текст, сприймуть його як одкровення, але маю надію викликати інтерес інших, неупереджених людей.
В 1991 році можна було сподіватись, що українські історики-патріоти вибудують нове бачення нашого історичного шляху, але найбільше на що вони спромоглися - це спростування окремих фальшивих тверджень манкуртсько-холуйських радянських "українських" псевдовчених. Були і тривають, звичайно досить цікаві і важливі розвідки - дослідження історії України XX століття і більш давніх часів, але вони носять все ж таки локальний характер, не претендуючи навіть на історіософські узагальнення.
Єдиним виключенням з цієї безрадісної реальності став вихід в 1996 році блискучого есе Юрія Канигіна "Шлях арієв". Опосередкованим свідченням того, що книга влучила в ціль є той факт, що незважаючи на дивовижну її популярність (книга витримала 5 або 6 перевидань і навіть зараз в2009му активно купується), "Шлях" практично не обговорюється в наукових колах, лунає стримана, але злобна критика есе як з боку московських холуїв, так і з боку псевдо патріотів. Було б природно якщо б ця праця піддавалась би критиці під час серйозної наукової дискусії - нижче в моєму тексті таку критику ви побачите, та в тому то і справа, що насправді йдеться про спробу замовчати і дискредитувати есе, бо нічим крити, як то кажуть. До речі, зовсім смішною виглядає реакція малоосвічених продавців на книжкових ринках (правда далеко не всіх, а лише професійних або аматорських провокаторів) - вони звинувачують автора в нацизмі, русофобії і антисимітизмі одночасно. Чому так відбувається? Та дуже просто - "Шлях арієв" - це перша спроба саме історіософського аналізу нашого минулого. Спроба успішна, геніальна навіть, - адже це дійсно перший крок, а який потужний! - враз зникає більшість химер – брехливих, вигаданих нашими ворогами і їхніми приспішниками міфів (до речі правильно було б написати мітів, та не пройшла вірно задумана реформа правопису, її так і не проведено через відсутність сильної волі у наших "державотворців"). Ця рішучість Ю. Канигіна , його правдивість і науковий підхід до справи сьогодні як на мене лякають вже і самого вченого, і в останніх своїх роботах "Початок і кінець часів" та інш. Він, блискуче розкриваючи іншу тему, яка не менш актуальна і потребує окремого розгляду, в той же час почав плавний дрейф, заперечуючи свої твердження і висновки, скочуючись подекуди до вульгарного антиамериканізму. Але це не дуже суттєво, бо головне про Україну, український етнос, а разом з тим про етноси російський, єврейський, тощо автор "Ш. А." сказав не тільки в цій книжці, а й ще в більш філософські завантаженому есе "Віхи священної історії".
Отже, дозволю собі викласти історичну схему розвитку України, базуючись в основному на розвідках Ю. Канигіна, але використовуючи при цьому матеріали інших авторів.
1. Розвиток українського етносу за Канигіним відбувався наступним чином: арієзація яфетичних племен Придніпров’я "правими" аріями - носіями нової післяпотопної цивілізації, яка розвивається переважно завдяки діяльності лівої півкулі головного мозку,що керує правою стороною тіла людини – тобто її аналітичною діяльністю. В релігійному плані арії принесли культ сонця. Ця нова цивілізація прийшла з північно-західної Європи на зміну допотопній сатанинській "лівосторонній" цивілізації загиблої в Потопі Атлантиди. В свою чергу, остання розвивається переважно завдяки діяльності правої півкулі головного мозку, що керує лівою стороною тіла людини - її емоціями, включно з інтуїцією і здібністю до спілкування з потойбічними сутностями - "богами".
Другою знаковою подією за Канигіним було долучення до придніпровських племен тиверців (насправді тіберців) на початку християнської ери. Тіберці - це виселені з територій сучасного Ізраїлю і Палестини нащадки древнього етносу гіксосів - яфетичних племен, які в давні часи визначались войовничістю і навіть два століття володіли Єгиптом. До речі назва «Єгипет» не є самоназвою єгиптян, а являє собою ім’я країни, яке дали саме гіксоси і звучало воно спочатку як "Хата Птаха" (данні з роботи Валерія Іллі "Скільки років слову тато", раджу її прочитати).
Виділивши ці події, я слідую методології Канигіна, який підкреслює вирішальну роль саме духовного цивілізаційного впливу на етноси. Правда він простежує і біологічну (генетичну) складову, але ми обмежимось констатацією, що українці - чисто яфетичний етнос.
2. Розвиток російського етносу, як стверджує Канигін, відбувався зовсім інакше, а саме - вирішальну роль зіграла єгиптизація фіно-угорських племен, яку провело єгипетське військо, піднявшись у верхів’я Волги за півтори тисячі років до р. Христова і завоювавши цю територію саме вони назвали сучасну Волгу іменем одного з своїх богів- Ра. Саме єгипетський первінь зумовив розвиток московітів - це власне і є самоназвою цього народу. Походить ця назва від біблійського народу Маш (Мосх, латинська транскрипція - Москов). Маш, згідно Біблії, - один з нащадків Сима, що означає, що в сучасних росіянах присутня значна доля симітської крові. В журнальному варіантні "Шляху арієв" автор дає розлогий аналіз цьому факту, аналізуючи, наприклад, симітську зовнішність Іллі Муромця з відомої картини та наводячи інші приклади. Дійсно, якщо придивитися до сучасних росіян важко знайти риси яфетичні - до симітських рис додаються хіба що монгольські. Але головне полягає в тому, що в основу менталітету московітів було закладено парадигму Атлантиди, бо, як стверджує Канигін, саме Єгипет являв собою колонію останнього уламку Атлантиди - Посейдонії. (А сучасні невігласи і зараз шукають "спорідненість" українського і російського менталітетів, тобто того чого немає і бути не може). Критики цієї історичної концепцій можуть, як то кажуть, наговорити сорок бочок арештантів, заходячись від лютої злоби, але ще ніхто з них не зміг пояснити наявність посеред "християнської" Москви мавзолею з єгипетською мумією, як і, до речі, наявність самого мавзолею, який являє собою точну копію стародавнього храму в Пергамі в Малій Азії*, на який Ісус Христос сказав, що то є храм Сатани (а живе таки єгипетський Маш ( Мосх) в нинішніх московитах-москалях). Правда в своїх книжкових варіантах Канигін частіше посилається на назву Мешех, але у варіанті журнальному він чітко наголошує на спорідненості московітів саме з Машем. А ось що особливо важливо в «Шляху аріїв», так це підкреслення автором перманентного ставлення московітів-росіян до етносів слов’янських. Ось цитата стор.189 «…ми підійшли до двох симетричних подій російської історії, які наскрізь просвічують «старшого брата»- пише на стор. 139 автор. «Події дуже схожі й за змістом тотожні. Це масова різня, вчинена в Новгороді Іваном Грозним (головний виконавець Малюта Скуратов) і в Батурині Петром I (головний виконавець Меншиков). Чого прагнув Новгород? Залишитися Руссю, як за старих часів, бути незалежним від мосхів-Мешеха. Чим відповів «старший брат»? - Геноцидом. Прийшла Москва і порубала, порізала, втопила 150 тисяч новгородців - жінок, дітей, старих…
А чого хотіла Україна за Мазепи? Того ж самого, що і Новгород. Бути Руссю, а не Малоросією, відокремитися від мосхів-Мешеха. Чим відповів «старший брат»? Геноцидом. Столиця гетьманської України Батурин була зруйнована вщент, а все населення, включаючи жінок, дітей і старих, знищено. Все так само, як у Новгороді. Такої різні, як у Батурині , історія Європи не знає. Варфоломіївська ніч - дрібниця порівняно з батуринщиною. Чому мовчать про це історики?». Це питання автора суто риторичне, але відповідь хочу все ж надати- та тому ж, чому політологи опираються в своїх «дослідженнях» на маячню російської та радянської «української» псевдо історіографії - через свої холуйство і страх перед «старшим братом».
3. Цікава і історія виникнення однієї з гілок європейського єврейства, яку також викладено у Ю. Канигіна. Євреї є складовою частиною сучасних як української, так і російської політичної нації, тож як можна не знати коли і як вони тут з'явились - не приймати ж за дійсність наївні думки Солженицина або Гумільова щодо цього.
Спочатку невеличкий відступ. Скажіть, будь ласка, інтелігентні допитливі люди, - а чи задавались ви питанням як це так європейські симіти-євреї називають себе ашкеназами? Адже Ашкеназ згідно біблейської Книги Буття - це онук Яфета. Щось тут не те, як то кажуть, - або євреї не ашкеназі, або вони не симіти, логічно? Тоді як же подолати це явне протиріччя? Дуже просто, і Канигін пише про те, що вищезгадане єгипетське військо складалось з воїнів - представників різних етносів, адже Єгипет був імперією. В тому числі входив до війська загін євреїв-симитів. От саме вони завоювали землі народа Ашкеназів, які були розташовані на північному Кавказі і нижньому Поволжі.
. Це я трохи відволікся в географію, але трохи відволікнусь і в етноісторію. Частина народу Ашкеназ втекла на північ. Вони і дали багато назв тамошнім територіям, наприклад Асканія-Нова, Скандинавія тощо. Канигін досліджує, як цей факт вплинув в ХХ столітті на германо-єврейські стосунки, але це не тема мого тексту. Відносно України ж в ХХ столітті ця древня історія відгукнулася крім іншого, спробою Троїцького перетворити Київ з столиці України в столицю єврейської автономії змінивши його назву на Сіон, саме тому, а не через штучні, вигадані комуняцькими «істориками» причини, столицею УССР тривалий час був Харків.
Я зупиняюсь на стислому викладі змісту текстів Канигіна щодо древньої передісторії українського, російського і єврейського етносу, хто хоче більш докладно ознайомитись з ними, нехай придбає книги і прочитає. Я ж навмисно роблю вижимки з них, які потрібні для аналізу сучасної ситуації, бо все що стосується менталітету народу, його егрегору, виявляється напрочуд стійким і майже не змінюється в часовому вимірі. Це саме той ірраціональний чинник, який діє постійно, і який має враховуватись політологами і істориками, але, на жаль, не враховується. В кінці свого тексту я надам рецепти, які , власне давно мали б стати аксіоматичними чинниками сьогодення, чекати поки суспільство самостійно прийде до них- нісенітниця. Навіщо тоді інтелігенція?
А наша історія поїхала далі. Проминаємо скіфів, гунів, Рюриковичів - зупиняюсь де вважаю за потрібне, а саме- в XII столітті. Тодішня супердержава, та яку нині історики називають Київською Руссю, була насправді такою собі конфедеративною імперією. Спільність князівств, що до неї входили, трималась династичною сімейною спільністю Рюриковичів, що звичайно було справою не надійною і довготривалою бути не могла. Хозарський каганат до того часу припинив існування, і я не буду тут висвітлювати долю євреїв-ашкеназів-хозар (або азар - хто знає точно який тоді був правопис і як правильно вимовляти), хоча політологам і політикам, які хочуть грамотно вести політику сучасну, це зробити було б не зайвим. А от долі князівств, з яких складалась т. зв. Київська Русь торкнуся. Народи тих князівств, м’яко кажучи, не були дружніми, бо частина з них була народами яфетичними, які умовно назвали слов’янськими, - це були арієзовані придніпровські племена і племена новгородські з великою фіно-угорською домішкою, племена слов'янські з домішкою балтійською - нинішні білоруси і московіти-єгиптяни-мосхи з фіно угорською домішкою і домішкою слов’янського "племені" кривичів - тобто вигнанців зі слов'янських земель за, як ми сьогодні кажемо правопорушення, тобто такі собі тодішні януковичі. Московіти здебільшого жили в Суздальському і Рязанському князівствах (Суздаль і Рязань - це мордовські, тобто фіно-угорські слова). І от вищезгадані народи Київської держави стали відділятись один від одного, відмежовуватись - створювати кордони своїх державних утворень. Створення кордонів (країв держави) називалось тоді украюванням, тобто утворенням країв. Від держави украювались і народжувались україний Суздаль, україна Рязань... і україна Русь, в якій ми і живемо зараз. Тільки назву Русь, якою і наша країна називалась останній раз за часів Хмельницького, було Петром І вкрадено чи відібрано, не знаю як це краще назвати, і передано Московському народу. Перейменував Петро Московське царство на Російську імперію, а московітів перетворив на росіян - оце і було як раз реалізацією концепції "третього Риму", що її розробку монахи московіти закінчили в XVI столітті. До речі розробка нинішньої російської мови була складовою частиною цієї концепції.
В цьому ж XII столітті відбулася ще одна знакова подія - народилась майбутня столиця мосхів (московітів) - Москва (1147р.). Насправді Москву заснували значно раніше – про це свідчать новітні археологічні розкопки, але саме 1147 рік й досі вважається офіційним днем народження столиці "братнього дружнього слов'янського народу". Виявляється цьому явищу є просте пояснення, його надає Лев Силенко в своїй "Українській біблії" -"Мага віра". Саме в 1147 р. в Москві відбулася таємна нарада верхівки, як тепер кажуть правлячої еліти, суздальської держави разом з візантійськими православними попами, де у відповідь на відлучення візантійців від керування церквою було прийняте стратегічне рішення про знищення України (україної) Русі, зокрема Києва, і створення фактично автокефальної православної Церкви на чолі з місцевими ієрархами.
Не буду занурюватись в подробиці - не це є метою написання цього тексту - хто захоче, сам прочитає ті книги, на які я посилаюсь. Швидко оглянемо подальший розвиток подій, він тепер, я гадаю, виявиться для логічно мислячої людини набагато більш зрозумілим і раціональним. Т. зв. "монголо-татарське іго" не виявилось для московської еліти чужорідним антагоністичним чинником - ідеологія монголів добре сполучувалась з єгипетським менталітетом московітів. Саме під час цього "іга" і створилась остаточна конфігурація Третього Риму, його "слов’янський" менталітет. Він неодноразово проявлявся:
XVI вік - знищення Іваном Грозним слов’ян, про це я раніше наводив цитату Канигіна, а от те, що в результаті другого походу на Новгородську землю московіти винищували і тих представників московського народу, якими самі ж заселяли цю землю після вищезгаданої етнічної чистки, Канигін не пише, а це дуже важливо знати нинішнім українцям російського походження, які переселені в Україну після 1933 року - року етнічної чистки українців - яку здійснив вождь московітів віку XX Й. Сталін. Ці люди й досі наївно вважають себе росіянами, і багато хто з них марно мріє про вигоди від можливої в майбутньому агресії «братнього» російського народу проти вже сучасної України.
Але я трохи забіг вперед. До етнічної чистки під назвою Голодомор московіти влаштували такий самий геноцид після виграшу ними Полтавської битви, це вже XVIII вік, та й вік XIX пройшов під знаком якщо не фізичного, то духовного і культурного геноциду. Мінігеноцид московіти провели під час взяття Києва військом Муравйова в період так званої громадянської війни. Ця війна насправді була громадянською лише в Росії, а щодо України - це була загарбницька навала військ Російської федерації на нашу країну, в складі яких був і бойовий загін українських манкуртів - червоної армії, головним гаслом якої було "бий хохлів". Крім того були штучні голодомори 21,33,47 років. В історії було багато війн з масовою загибеллю людей - норови і звичаї в давнину були більш дикими, ніж зараз. Війни між Росією (Московією) і Україною мали фактично перманентний характер. Були і наші перемоги в них, але з боку України спроб геноциду, спроб знищення російського етносу не було, не було і спроб знищення московської держави, це останнє, як на мене, — помилка наших предків.
Отже, якщо неупереджено поглянути на всі викладені тут факти, стає явною ворожнеча московітів до українського етносу, причому я навмисно не торкався тут питання саме генетичного, біологічного, воно, це питання може хіба що пояснити тотальний алкоголізм в нинішній Росії, але для моєї теми не виглядає актуальним. Змішування частини українського і російського етносів, а також і інших призвело до певних генетичних змін, яких я не буду торкатися, тільки зазначу, що за дослідженнями Ю. Липи - 90% нащадків змішаних україно-російських шлюбів мають біологічні ознаки українців. Але головним є не це, а те, що російська україноненависницька державна ідея аж ніяк не змінилась з роками, з віками і до неї долучені і ті зросійщені етнічні українці, що постійно мешкають в Росії. Не всі, але майже всі. До речі українська діаспора Сполучених Штатів Америки, Канади, тощо навпаки - зберігають, традиції і звичаї своєї прабатьківщини, бо не мають народи Сполучених Штатів і Канади антиукраїнського налаштування. До речі, логічна задача - вони такі модні сьогодні - на тему II світової війни: Германія певний час окупувала українські землі і це призвело до великих жертв серед українського населення. Ми називаємо, і називаємо справедливо, германські війська окупантами, ворогами. Після перемоги радянської армії відбулися такі події: а)масовий призов українських чоловіків в радянську армію, спрямування їх на передову без підготовки і, здебільшого, без зброї для масової загибелі, що і відбувалось,б) спроба виселення українців, які під час війни не були евакуйовані до Сибіру, про що був відповідний наказ Берії і Жукова, і нарешті в) масовий голодомор в 1947 році внаслідок якого загинуло від голодної смерті 2 млн. людей. Як ми називаємо радянські війська і чому?
А тепер перейду до практичного виміру цього тексту.
1 Не враховувати тотальну ненависть нинішнього московського народу до України і будувати свою риторику на критиці російської влади і російських мас медіа, які нібито формують російську українофобію можна лише будучи абсолютним невігласом в політиці, а така риторика- характерна для нашого «проукраїнського» політикуму.
2 Проросійська політика, або просто проросійська налаштованість тотожня налаштованості антиукраїнській і тут обов’язкові правові наслідки.
3 Користування неякісними історіософськими схемами призводить формування неякісної політики, до легального існування в політикумі антиукраїнської складової.
4 Легковажна недбалість до далекого минулого призводить до спотворенного сприйняття історії новітньої зовсім недавньої.
Четвертий пункт одразу хочу пояснити. Звичка оперувати історико- соціологічними штампами призводить до часом просто ідіотських тверджень, на кшталт: партія регіонів- партія потужного національного капіталу. Всім дончанам, які займались серйозно політикою на початку 90-х відомо як саме народжувалась ця партія і який капітал насправді там представлений. Коротко історія виглядає так- ще наприкінці радянської імперії комуністична партія розділилась на дві великі течії. Умовно ці течії можна назвати партією кретинів-сталіністів, які наївно намагались зберегти комуністичні засади в суспільстві і партією псевдо- капіталістів, які сподівались приватизувати «загальнонародну» власність. Не буду ретельно аналізувати подальші події, тільки зауважу, шо комуністи- псевдокапіталісти виявилися не набагато розумнішими за кретинів-сталіністів і їм довелось поділити « загальнонародну» власність з криміналітетом, а тій власності, яку їм вдалося придбати вони забезпечили підживлення з державних джерел, провівши екзотичну приватизацію у вигляді народних підприємств, державних корпорацій тощо. Капіталізм, що виник таким чином я називаю не національним, а радянським і існувати як український національний він не може, бо його коріння в комуністичній економіці- економіці затратній, неефективній, дотаційній. От ці засновники партії регіонів саме такі радянські, а не національні капіталісти і відповідні ідеологи. Найкращий приклад- Юхим Звягільський і Юрій Болдирєв. Саме вони в 1992 році провели через Донецьку міську раду резолюцію з вимогою до Президента України підписати Статут СНГ, хіба людина з адекватним мозоком може уявити , щоб подібну резолюцію лобіював НАЦІОНАЛЬНИЙ український капітал. Саме невдача цієї авантюри, Президент Кравчук проігнорував волевиявлення мозолястих рук і мізків донецьких міських депутатів і не підписав вищезгаданий статут, спонукала до створення в подальшому партії регіонів, причому створення за активної підтримки, щонайменш моральної, кремля. До речі про мозолясті мозги донецької «еліти»- в Донецьку от вже 30 років успішно будують метро, при цьому витрачаються (або крадуться?) величезні кошти, результат- не побудовано жодної станції, жодного прогону цього метра. Все діалектично- саме ця тупість і безпорадність призвела до невдач бандюковичів на ниві сепаратизму. Зараз ми бачимо, що практично всі бізнеси регіоналів напрочуд неефективні і не забезпечують Україні ні податків, ні політичної стабільності. Саботаж, блокування Верховної Ради України не можуть бути корисними для національного капіталу, але вигідний для капіталу компрадорського, капіталу кримінального, капіталу радянського. Але ця довідка з новітньої історії не проста констатація фактів, бо з неї логічно витікає те, що твердження нібито Тимошенко і Янукович - «однакове зло» не проста нісенітниця, а абсолютно ворожа антиукраїнська позиція, прихована пасивна агітація за Януковича, бо його совковий електорат не реагує на жодну зовнішню агітацію, як і на дурість і безграмотність «Лідера».Цей електорат, ця біомаса цілує руку «Лідера» і проголосує за нього за будь-яких обставин. А от електорат демократичний- народ рефлексуючий, ці люди постійно деморалізовуються і дезорієнтовуються манною кашею, яку вони обрали Президентом.
А тепер, як боротись з ворогами, як рятувати Україну Русь? Одним словом- украюватись, послідовно, системно, ретельно. Украюватись від усіх ворогів зовнішніх і внутрішніх, причому розуміти , що україтись від зовнішнього чинника можна лише розбудовою ефективного військово-промислового комплексу разом з активною зовнішньою політикою, а украюватись від ворога внутрішнього можна лище за допомогою його ізоляції і вичавлення з державного організму на базі інтеграції всіх здорових сил суспільства.
Ключовим чинником в цьому процесі є інтеграція всіх здорових сил суспільства. Для здійснення її, по перше, з’ясувати базові стратегічні речі, а саме:
1. Демократія- це влада народу в країні, але народу не абстрактного, а народу саме цієї країни, іноді його називають титульним, але це хоч і правильно, але не вичерпно. Спробую пояснити, а заразом пов’язати пояснення з попереднім текстом. Для цього введу поняття «нація». Нацією в середні віки називались спілки студентів, а згодом стала називатись сукупність громадян певної країни, те що зараз охоплюється поняттям народ країни. Нація є продуктом розвитку капіталізму, але капіталізм я розумію не як економічний чинник- залишу таке трактування сатаністу Марксу, а як якісно новий суспільно-політично-економічнй лад суспільства нової гуманістичної якості. Помиляються ті, хто розглядають нації як етнічні утворення попередніх до капіталізму епох (я не буду робити в цьому тексті аналіз виникнення капіталізму, зазначу тільки, шо т. зв. капіталістичне виробництво базується на біблійній тезі про богоподібність людини, якщо це зацікавить читачів, я зможу це довести, але в іншому тексті), але помиляються і ті, хто відкидає етнічний чинник у створенні нації. Зазначу також, що українська нація на сьогодні не сформована. Формувати націю потрібно справжній УКРАЇНСЬКІЙ еліті, виходячи не з того, що кожна етнічна громада в країні має бути формалізована (наприклад записом в паспорті в графі «національність») і потім на базі законів, які регламентують права і обов’язки цих «національностей» забезпечувати функціонування державного організму, бо це- шкідлива утопія, а з того, що всі представники неукраїнських етносів, які є громадянами України мають єдине ПРАВО і, водночас, ОБОВ’ЯЗОК бути українцями, тобто українізуватись, тобто асимілюватись. Треба чітко усвідомлювати, шо асиміляція політична НЕМОЖЛИВА без асиміляції цивілізаційної в тому числі культурної, а відтак українізація, а не міфічний «захист українців в Україні» мусить стати головним політичним гаслом сьогодення. Ми мусимо переступити навіть через те, що переважна більшість росіян в Україні опинилась в результаті етнічної чистки 1932-33 років по системі оргнабору, а переважша більшість організаторів Голодомору була єврейською. Це зовсім не м’яка позиція- не сприйняття «нацменшинами» ідеї асиміляції- злиття з УКРАЇНСТВОМ, тобто своїм громадянським обов’язком- потягне позбавлення і ПРАВ, це абсолютно логічно і вписується в яфетичні правові стандарти- основу сучасного гуманізму. На цих же засадах формується сучасний плюралізм, тож не варто його легковажно відкидати. Узаконивши графу «національність», ми узаконимо політичне, культурне, а відтак і ментальне уокремлення етнічних груп, така політика царської Росії призвела свого часу до створення на базі бунду- єврейської соціалістичної партії - партії більшовиків під проводом єврея Бланка-Ульянова-Леніна.
Тут є ще один нюанс тепер вже стосовно етносу московітів і інших етносів, які нині входять до складу політичної націі Росії- російська нація на сьогодні як раз не є сформованою політично. Канигін приводить, наприклад, події в Новгороді ХVI століття, але сьогодні в жургалі «Звєзда» друкуються матеріали, які свідчать про те, що це пам’ятають в Росії і зараз, я не кажу вже про публікації на сайті «Кавказ», то ж навіщо нам допомагати ворожій по суті країні в її внутрішній консолідації
і записувати в наших українських паспортах росіянами тих, хто об’єктивно не є сучасною моделлю Маша чи Мешеха?
Україні не потрібна політична нація, яка складається з груп етносів (нацменшин), в Україні не має бути нацменшин. Україні потрібна політична нація, яка би розчинила всі ті нацменшини в українському етносі, тобто асимілювала їх. В Україні мусять жити тільки українці, але можуть бути українці російського походження, українці єврейського походження тощо. Але це не має бути жодним чином формалізовано, записано в будь-яких документах.
І ще одне зауваження на цю тему: не варто боятись на вищих посадах українців неукраїнського походження, прикладів позитивної діяльності таких людей багато-лорд Дизраелі в Британії ХІХ віка, Дмитро Донців і Борис Кожин в Україні ХХ віку, Саркозі у Франції ХХІ віку, важлива лише їхня повна АСИМІЛЯЦІЯ, повна лояльність до своєї держави.
2. Наші поразки в минулому - наслідок браку дисципліни і поваги до своїх лідерів. А зараз ми пожинаємо плоди тих поразок. Головним же з тих плодів - це формування в Україні середовища манкуртів, які поділяються на три типи: малорос- дураченко, малорос- холуєнко і їхню суміш з відповідним подвійним прізвищем. Наляканість теперішнього українського суспільства вражає - зараз, коли явно, неприховано виливається на нас російська ненависть в формі інформаційної війни, більшість деморалізованих українців клянеться в своїй любові до "братів слов’ян", не розуміючи, що найкращий захист не страх, але згуртованість і готовність до достойної відповіді на виклики життя. До цієї ж теми- більшість українців бояться не НАТО, а Росію і тому проти вступу до Альянсу, який забезпечив би нам безпеку і розбудову УКРАЇНСЬКОЇ Держави. А що наші політики, адже вони мають хоча б спробувати відкрити очі власному "електорату". Ніхто не скаже в повний голос, а сказати це таки мусить - більшість нації хвора, ця хвороба - СТРАХ, його джерела в нашій історії. Тільки подолавши цей страх ми зможемо переломити фатальний на перший погляд хід Історії, перейти на шлях перемог.
Як можна втілити в життя здійснити романтичне гасло «подолати страх»? Як це не дивно виглядає, але це можна здійснити лише в єдиний спосіб - страх лікується страхом. Мусить відбутися заміна страху «старшого брата» - страху на 80% віртуального - на страх скоїти злочин проти держави Україна. Звичайно цього не станеться доти, доки замість Президента у нас контори з надання українських орденів і посад українським сепаратистам, а в деяких українських партіях кількість громадян Росії, Румунії тощо не менше, ніж недовчених бандитів і порівнянна з кількістю українських манкуртів. На сьогодні ідеологічні засади цих партій і їхнього електорату представлені на гротескному сайті ПДРС - зразку блискучого епатажу і іронії, який справедливо сприймається російським «експертним середовищем» в якості позитивного чинника проросійської публіцистики.
З моєї точки зору Україну рятувало на протязі всього її існування просто паталогічна тупість її ворогів. Це Дар Божий, але пора вже самим братися за справу, братися прагматично, системно, відкинувши будь-які сентименти і романтику.
Мій текст може здаватися «м’яким» і «ліберальним», шо у кретинів є синонімами, але я апелюю до здорового глузду УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ, адже Юрій Михайлович Канигін блискуче, геніально довів- українці- народ Ісуса Христа, саме в родині праукраїнців-гиксосів він народився від непорочного зачаття. Тож пам’ятаймо, шо Син Божий сказав нам «Я приніс вам не мир, але меч», боронімо ж своє життя, своє існування як нації.
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
Володимир Пселдонімов з Донецька
P.S. Може не в тему. Шановні політики, підкреслюю, УКРАЇНСЬКІ, не приймайте участі в шоу іноземних провокаторів- бо ці шоу спрямовані на легалізацію і моральну підтримку антиукраїнських політичних сил, дискусії з такими силами має вести УКРАЇНСЬКА Прокуратура без втручання ганебних шоуменів, Прокуратура, яка під контролем справжнього Президента-гаранта Конституції має захищати УКРАЇНСЬКУ Державність і не допускати сепаратизму і утисків УКРАЇНСЬКОЇ ГІДНОСТІ, які зараз відбуваються в Донецьку (заборона українських шкіл, заборона розширення українських груп в дитсадочках, рішення про так звану фальсифікацію історії України та повне витіснення української мови з ЗМІ, реклами, діловодства, побуту, усіх масових культурних заходів тощо !) і в Одесі (вшанування імператриці, яка узаконила єгипетське рабство москів в Україні).

http://maidanua.org/static/maivostok/1257702033.html