11/17/2009 | О'Тарнавський

Цю дивовижну історію я почув на Тернопіллі краєм вуха ще кілька років тому, однак не надав їй особливого значення. „Що там тільки люди не понавигадують! – подумалося мені. – Звідки це в Почаївській лаврі, російському форпості, взятися святому, який лікував воїнів УПА”.

Проте цієї осені – символічно, що якраз на Покрову – я довідався, що свідок тих подій була вихованкою мого власного діда.

Крім того, вона вважається у своїй окрузі моральним авторитетом; до неї й досі звертаються за допомогою та порадами – і життєвими, і політичними.

Воно й не дивно. Адже Марія Григорівна Антонюк була повстанською розвідницею та секретаркою легендарного командира Енея, командувача військової округи «Богун» (УПА-"Північ"), потім пройшла енкаведистські тортури та воркутинські табори.

Тиха вуличка від Лаври до монастирського кладовища, у каплиці якого мешкав і де був похований преподобний Амфілохій, пролягає прямо повз її ошатну хату. По дорозі тут можна помилуватися й древньою липою, яку посадив ще сам Йов Залізо. Дивні збіги одразу дивують своєю символічністю.

Почувши гуркіт мого автомобіля, жвава пані Марія, щойно відстоявши недільну службу, миттєво вибігає на ґанок. Ми проходимо у невеличку світлицю.

Перше, що зауважую на стіні - традиційна для мешканців Західної України ікона „Таємна вечеря”. Умостившись у зручні крісла перед журнальним столиком, одразу переходимо до розмови.

- Це тепер вони в лаврі роблять з Амфілохія „руського”, а раніше його звідти заледве не витурили. Йому довелося жити отут, у каплиці на цвинтарі, де й лікував людей, – розповідає пані Марія.

– Я знала святого ще з дитинства. А в той скрутний час – я його називаю героїчний час – отець Йосип, як тоді його звали, нам неабияк допоміг. Якби Йосип жив у самій лаврі, то, може, повстанці й не мали б до нього такого доступу. Ви навіть не уявляєте, яка це була конспірація.

Власне, однієї березневої ночі 1945-го „друкарці” Енея в отаких конспіративних умовах довелося привести старця Йосипа на допомогу пораненим бандерівцям.

Бій проти енкаведистів відбувся між сусідніми з Почаєвом селами.

Тринадцятеро бойовиків загинуло, троє поранених залишилися лежати в лісі.

- Я, саме йдучи в розвідку зі зв’язковою, дісталася до сусіднього хутора, - розповідає далі пані Марія. - Добре знаючи старця Йосипа, я відповіла, що допомогти може тільки він. Відтак одразу попрямувала назад у Почаїв.

Старець миттю відгукнувся на її прохання. Єдине, що запитав Амфілохій: „Де хлопці та куди йти?”.

З того дня монах лікував бандерівців. Підпільниці перенесли хлопців у хату на краю лісу, де відбувся бій. Аби довколишні мешканці нічого не запідозрили, Амфілохій ходив до поранених у мирському одязі та без довгого волосся, приховуючи, що він монах.

Пані Марія навіть пригадує, як лаврські ченці робили йому зауваження, допитуючись, де його коси. Тільки через рік вона здогадається, що отець Йосип тоді не обрізав, а – „замаскував” своє довге волосся, обов’язкове для чернецтва як символ зовнішності Христа.

Підпільниця ще раз зустрінеться зі святим 1946 року – якраз напередодні свого арешту – на його рясу спадатимуть ті ж самі сиві коси. Тим часом зцілені повстанці братимуть участь у нових боях...

http://zaua.org/pg/article/solodko/read/9166/Sensacija_Svatyj_UPC_MP_likuvav_bijciv_UPA_i_molyvsa_za_vyslanyh_u_radanski_konctabory