11/23/2009 | Андрій Левус

Писати і говорити про Майдан стало непристойно і незручно. У більшості статей, які з`явились у 5-ту річницю Помаранчевих подій виразними є нотки зневіри та розчарування. Штабні писаки різних кандидатів змагаються у цинізмі і задають ті ж самі питання – «Чому бандити не у тюрмах?», «Чому багаті не поділились з бідними?» і так далі. Хтось старанно намагається вбити нам у голови, що Майдан – помилка, а то й злочин.

На Майдан 2004 року слід дивитись у ретроспективі історії. До 2004 року наша нація перебувала у колоніальному стані. Спалахи державності 1917-1919 років не заклали надійної основи для державного життя нації. Виборена у 1991 році незалежність залишалася лише декларацією та декорацією для влади, яка складалася з передставників колоніального апарату. Нація була усунута від керівництва державою. За синьожовтим прапором вперто і вміло ховався совок. Поняття національна гідність та особиста свобода були пустим звуком за президентсва Кравчука і Кучми. Тому Помаранчева революція розпочала новий відлік національного державобудівництва.

На Майдані етнографічна маса стала сучасною політичною нацією. На Майдані було знищено суспільний страх, який століттями нам нав`язували різні окупанти. На Майдані ми відчули в наших серцях вогонь національної гордості. На Майдані ми відчули єдність пошматованого духовно і територіально українського народу.

Сьогодні, напередодні виборів, багато говорять про рейтинги. Невеликий рейтинг В.Ющенка (хоча це не факт) намагаються довести безперспективність справи Майдану. Я хочу вказати на інші рейтинги. За останні 5 років збільшилося число віруючих в Україні, збільшлося число тих, хто переосмилив національну історію, зросли ряди прихильників НАТО і т.д. Ці зміни є важливішими за мінливі рейтинги політиків. Зміни, які настали в національній свідомості, є незворотніми і, за будь-яких обставин, дають впевненість у державному майбутньому нашого народу. Ми зробили великий крок вперед. Ми ніколи не опустимось до рівня чиєїсь колонії. Ми можемо не любити тих чи інших політиків, однак, коли на нашу національну свободу буде хтось зазіхати, українці знайдуть в собі сили. аби дати належну відсіч. Коли хтось із олігархічних ділків від політики задумає забрати від нас право на вільне слово чи право вибору – нація повстане і викине цих авантюристів на смітник історії. Це не просто слова. Пригадайте недавню спробу ПРіБЮТ захопити владу шляхом антиконституційного заколоту, пригадайте агресивні заяви російського Президента Мєдвєдєва, спрямовані проти України. Нація одразу ж прокидалась і давала зрозуміти, що не дасть нікому накинути кайдани.

Очікування від Майдану дійсно були великими. Однак, не лише Ющенко винен в тому, що вони не виправдались. Українці розлінились і подумали, що нова влада сама вирішить всі проблеми держави. Це рецедив колоніальної свідомості, віра у доброго царя, небажання брати відповідальність на себе. Ми дали політикам себе ошукати. Ми чекали особливих дарів від свободи, забувши, що свобода сама по собі є найвищим даром. Свобода створює можливості для розвитку, однак аж ніяк не є чарівною палицею. Свобода без співучасті та відповідальності кожного члена національної спільноти є пустим звуком.

Чи до кінця ми були вірними у своїй боротьбі? Чи робили зусилля над собою? Чи жертвували чимось більшим за мітингування на морозі задля національного успіху? Ні! Ми розбіглись по кухням, офісам і партіям. І чекали, наче піцу замовленням, що достаток і справедливість нам принесе Ющенко. Немов примхливі діти захотіли, щоб все і відразу було вирішено. А коли цього не відбулося, побігли за соціальним популізмом та іншими принадами Тимошенко та Януковича. Поклонилися золотому тільцеві, бо шлях до Правдивого Бога важкий, довгий і тернистий. Бо не усвідомили головного уроку Майдану – свобода - це відповідальність.

Ось і сьогодні чути голоси розчарування і зневіри. Вони належать сліпцям або провокаторам. Сила народу, пробуджена на Майдані. ще відродиться з новою енергією. За 5 років зросло нове покоління українців, які не вірять чиновникам , які хочуть жити вільно і справедливо, які знають історію нації і вірять в її майбутнє. Їх час настане. І тоді ми поглянемо на Помаранчеві події по-новому.

Історія новітньої України – історія революцій. На початку ХХ століття українська революція заявила на весь світ про прагнення українців мати власну державу. У 1991 році ми здобули незалежність. У 2004 році ми здобули свободу і демократію. Наступна революція буде революцією національною – українці стануть господарями на своїй землі.