Чому я за Ющенка
11/26/2009 | Майдан-ІНФОРМ
Чому я за Ющенка?
Чому я за Ющенка і хочу, щоб він і надалі залишився президентом України? Тому що за 5 років, які він перебував на цій посаді, він не вчинив нічого такого, за що б мені було прикро. Віктор Ющенко чітко і послідовно вів проукраїнську зовнішню політику і був першим, хто поводився у стосунках з Росією не як колишній кріпак з паном, що було при Кучмі, а як дійсно рівноправний президент суверенної світової держави, чим і викликав ненависть керівництва Росії – бо як же то на рівних з ними!
І взагалі Віктор Ющенко не був на побігеньках ні перед ким: ні перед США, ні Євросоюзом тощо. Він жодного разу не зрадив інтересам України з особистих амбіцій. Для мене це є однією з найголовніших рис справді видатного державного діяча: коли особисті амбіції політик принижує в ім’я користі своєї держави та її громадян. Я щиро вклоняюсь тому правдивому християнському упокоренню гордині, яке проявляв Віктор Ющенко у своїх вчинках і в зовнішній політиці, а найбільше – у внутрішній. Що довелось йому перенести в душі, коли він погодився підписати призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича або по другому колу Юлію Тимошенко, що вже йшла з відкрито ворожими намірами по відношенню до президента. Хіба легко було Віктору Ющенко це зробити? Ні. Але є воля суспільства і потреби держави – він робив мужні вчинки в інтересах людей, навіть якщо це було проти нього особисто. Я вже не кажу про ту кількість просто бруду і наклепів, які вихлюпували на Віктора Ющенко всі, кому хотілось – він мужньо все зносив і не принижувався до образ у відповідь і тим більше до репресій проти опонентів. Справжня демократія – це в першу чергу свобода слова і право відкрито критикувати владу. А Віктор Ющенко послідовно і неухильно дотримується принципів вільного демократичного суспільства. Як влучно зауважив один політолог: сила Віктора Ющенка в його найбільшій ваді – він не має жодних нахилів до диктаторства. Таку «ваду» я Віктору Ющенку вибачаю і якраз вона мене цілком влаштовує для людини, якій ми довіряємо найвищу посаду у державі – Президента України.
Доречно зауважити, що власне відсутність подібної «вади» у інших кандидатів на посаду президента України дуже і дуже насторожує. Я зараз не буду обговорювати претендентів, а наголошу на одному найважливішому моменті: ми знаємо з досвіду яким є Віктор Ющенко на посаді Президента України, а як поведуться на цій посаді інші претенденти – ми не знаємо. Тому добре подумайте, перш ніж голосувати за когось або не голосувати взагалі, - а чи так вже зле нам жити за президента Віктора Ющенка? Чи обрання іншого Президентом України дасть нам щось ліпше? Що? Він стане робити за кожного з нас роботу і буде піклуватись про наш особистий добробут? Я особисто в це не вірив і ніколи не повірю! Моє життя і мій добробут – то мій особистий клопіт: так було і буде! І дякувати Богу, що так є! Це означає, що я вільна людина у вільному світі, а не залежу від якогось пана Лозинського, що у ХХІ столітті самовласно вирішує жити мені чи ні і як жити. Чи можете ви бути упевненими, що обираючи нового президента України ви не оберете отакого самодура президента - Лозинського? Задумайтесь, добре задумайтесь, якщо збираєтесь жити далі в Україні.
Я добре продумав свій вибір і він зупинився на Вікторі Ющенку: цю кандидатуру ПЕРЕВІРЕНО! І тому я йому ДОВІРЯЮ!
Богдан Гордасевич
м. Львів, вул.. Шевченко д.400, кв. 61
1. Прошу розмножувати цей допис, а хто забажає долучитись до теми: «Чому я за Ющенка» - я буду радий і вдячний за підтримку в цій важливій справі. Україні треба ще 5 років гарантованої свободи!
2. І не подумайте, що мені живеться легко: особливо на теперішній час К з видання і розповсюдження українських книг щось заробити ну дуже важко, але я не проміняю свою теперішню свободу ні на який ласий шматок з панського столу. Моє маленьке щастя – виключно моє!
3. Публікувати дозволяю. Гонорари - у виборчий фонд Ющенка.
Чому я за Ющенка і хочу, щоб він і надалі залишився президентом України? Тому що за 5 років, які він перебував на цій посаді, він не вчинив нічого такого, за що б мені було прикро. Віктор Ющенко чітко і послідовно вів проукраїнську зовнішню політику і був першим, хто поводився у стосунках з Росією не як колишній кріпак з паном, що було при Кучмі, а як дійсно рівноправний президент суверенної світової держави, чим і викликав ненависть керівництва Росії – бо як же то на рівних з ними!
І взагалі Віктор Ющенко не був на побігеньках ні перед ким: ні перед США, ні Євросоюзом тощо. Він жодного разу не зрадив інтересам України з особистих амбіцій. Для мене це є однією з найголовніших рис справді видатного державного діяча: коли особисті амбіції політик принижує в ім’я користі своєї держави та її громадян. Я щиро вклоняюсь тому правдивому християнському упокоренню гордині, яке проявляв Віктор Ющенко у своїх вчинках і в зовнішній політиці, а найбільше – у внутрішній. Що довелось йому перенести в душі, коли він погодився підписати призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича або по другому колу Юлію Тимошенко, що вже йшла з відкрито ворожими намірами по відношенню до президента. Хіба легко було Віктору Ющенко це зробити? Ні. Але є воля суспільства і потреби держави – він робив мужні вчинки в інтересах людей, навіть якщо це було проти нього особисто. Я вже не кажу про ту кількість просто бруду і наклепів, які вихлюпували на Віктора Ющенко всі, кому хотілось – він мужньо все зносив і не принижувався до образ у відповідь і тим більше до репресій проти опонентів. Справжня демократія – це в першу чергу свобода слова і право відкрито критикувати владу. А Віктор Ющенко послідовно і неухильно дотримується принципів вільного демократичного суспільства. Як влучно зауважив один політолог: сила Віктора Ющенка в його найбільшій ваді – він не має жодних нахилів до диктаторства. Таку «ваду» я Віктору Ющенку вибачаю і якраз вона мене цілком влаштовує для людини, якій ми довіряємо найвищу посаду у державі – Президента України.
Доречно зауважити, що власне відсутність подібної «вади» у інших кандидатів на посаду президента України дуже і дуже насторожує. Я зараз не буду обговорювати претендентів, а наголошу на одному найважливішому моменті: ми знаємо з досвіду яким є Віктор Ющенко на посаді Президента України, а як поведуться на цій посаді інші претенденти – ми не знаємо. Тому добре подумайте, перш ніж голосувати за когось або не голосувати взагалі, - а чи так вже зле нам жити за президента Віктора Ющенка? Чи обрання іншого Президентом України дасть нам щось ліпше? Що? Він стане робити за кожного з нас роботу і буде піклуватись про наш особистий добробут? Я особисто в це не вірив і ніколи не повірю! Моє життя і мій добробут – то мій особистий клопіт: так було і буде! І дякувати Богу, що так є! Це означає, що я вільна людина у вільному світі, а не залежу від якогось пана Лозинського, що у ХХІ столітті самовласно вирішує жити мені чи ні і як жити. Чи можете ви бути упевненими, що обираючи нового президента України ви не оберете отакого самодура президента - Лозинського? Задумайтесь, добре задумайтесь, якщо збираєтесь жити далі в Україні.
Я добре продумав свій вибір і він зупинився на Вікторі Ющенку: цю кандидатуру ПЕРЕВІРЕНО! І тому я йому ДОВІРЯЮ!
Богдан Гордасевич
м. Львів, вул.. Шевченко д.400, кв. 61
1. Прошу розмножувати цей допис, а хто забажає долучитись до теми: «Чому я за Ющенка» - я буду радий і вдячний за підтримку в цій важливій справі. Україні треба ще 5 років гарантованої свободи!
2. І не подумайте, що мені живеться легко: особливо на теперішній час К з видання і розповсюдження українських книг щось заробити ну дуже важко, але я не проміняю свою теперішню свободу ні на який ласий шматок з панського столу. Моє маленьке щастя – виключно моє!
3. Публікувати дозволяю. Гонорари - у виборчий фонд Ющенка.
Відповіді
2009.11.26 | Хвізик
правильний допис
2009.11.26 | yes
Дуже правильно сказано. Розумніших з кожним днем більшає
2009.11.26 | Мартинюк
Схоже я того Гордасевича колись зустрічав
На початках РУХу2009.11.26 | zmej_gorynych
Re: Чому я за Ющенка
Я також за Ющенка, тому що:- він на 3,1415% менше бреше, ніж в середньому інші політєгі. А якщо вже й бреше, то відверто, а не криючись;
- не "брав" жодну "касу" безпосередньо. Принаймі цього ніхто ще не зміг довести. А якщо й брав - то лише через далеких спільників в ході хитромудрих операцій (тобто мудро і обережно. Тому і не був викритий);
- він видається на даний момент єдиний з бляелітян, хто не підставляє ass кремлядям;
- здатний на нелогічні та непослідовні (як для себе) й справді чоловічі поступки. Наприклад, в ситуації війни з Грузією мав мужність підтримати свого товариша Міху;
- все ж він досить добре підміняв собою міністерство культури та "міністерство справедливості" /(С) 1984/;
- безперечно посприяв поглибленню та посиленню серед населення здорового цинізму та ряду постулатів дзен-буддизму. Тобто більшості з тих, хто вижив (не обов'язково лише фізично), стало вже все похуй
- "забиваючи свій штуцер" на все, все ж забивав його і на ті речі, на котрі й слід було забити, а не лише на надважливі та нагальні
Ну і прошу шановних майданівців пригадати чудову, оптимістичну та важливу публікацію Отара Довженко. Яку Майдан же був передрукував в далекому лютому 2005-го.
І не забувати, що абсолютно вся та шобла - вороги громадянського супспільства.
-------------------------------------------
додано: 07-02-2005
Отар Довженко: Громадське телебачення в Україні: зараз чи ніколи
Телебачення для громадянського суспільства
Громадському телебаченню в Україні – бути. І то найближчим часом.
У цьому, з огляду на активність обговорення цієї теми у засобах масової інформації, немає сумнівів. Проект громадського (або, за офіційною версією, суспільного – нема різниці) телебачення, після семи років простою після прийняття 1997 року «Закону про систему суспільного ТБ і РМ», нарешті буде втілений у життя.
Про необхідність його створення заявляв ще перед другим туром виборів Віктор Ющенко:«такий тип телебачення має унікальні риси порівняно з комерційними телеканалами, зокрема, об’єктивність, незалежність і різносторонність. У тому, щоб мати таке телебачення, зацікавлене суспільство, а отже, й держава. Всі ми – політики, журналісти, бізнесмени, прості громадяни розуміємо, як необхідно пропагувати ідею громадського телебачення». Серед команди переможців проект лобіює кілька впливових політиків, зокрема, голова Комітету ВР з питань інформації та свободи слова Микола Томенко. У випадку, якщо нова влада раптом забуде свої обіцянки й не схоче розлучатись із керованим державним телебаченням, проект ГТ може розраховувати на підтримку Володимира Литвина. За логікою, вигідне ГТ ще не сформованій опозиції, «жорсткій» або «м’якій».
До Коаліції громадських організацій «Суспільне мовлення», створеної для розробки та реалізацію проекту, ввійшли Громадська рада з питань свободи слова та інформації, Незалежна асоціація телерадіомовників, „Інститут політики”, „Телекритика”, Академія української преси, Комітет „Рівність можливостей”, Київська незалежна медіа-профспілка. Крім того, багато журналістів, що співчувають ідеї ГТ, підтримують тему в тонусі й забезпечують наступальну медіакампанію. Відтак, етап популяризації ідеї суспільного мовлення, зазначений у програмі дій Коаліції під номером 2, розпочався одночасно з першим етапом – «аналізом стану державного мовлення, аналізом законодавчої, економічної та технічної бази для створення суспільного мовлення та адаптацією міжнародного досвіду, сумісного з українськими реаліями», що його здійснюють шість робочих груп.
На 13 квітня призначені парламентські слухання з питання організації ГТ. До цього часу Коаліція підготує кілька варіантів концепції, один із яких буде затверджено і покладено в основу принципово нової для України системи мовлення.... Принаймні, на це розраховують ініціатори процесу. Вони настроєні на «зараз чи ніколи».
У той самий час серед людей, якимось чином причетних до електронних ЗМІ, поки що немає згоди щодо основних аспектів форми і змісту майбутнього ГТ. Конфлікт ще у зародку, але з часом він може перерости з організаційного у політичний. Адже словосполученням «громадське телебачення» можна назвати все, що завгодно (згадаймо хоча б російське ОРТ).
Учасники Коаліції уникають однозначних відповідей на злободенні запитання, посилаючись на розмаїття способів і форм організації ГТ. «Наявні 49 моделей, - коментує голова Незалежної асоціації мовників Тетяна Лебедєва, - дозволяють нам добирати, врахувавши всі плюси й мінуси, перемоги та поразки суспільного мовлення в інших державах, і створити власну, українську модель».
Коаліція, врахувавши невдалий досвід нав’язування неблизьких народові ідей згори, закликає до широкого суспільного обговорення цієї теми. Та поки що про ГТ дискутують журналісти, медіаексперти, політики.
УТ vs ГТ: замість чи попри?
Іван Чиж, тепер уже колишній голова Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення, заметушився перед третім туром виборів: систему суспільного мовлення, мовляв, створювати можна і треба, але – не руйнуючи існуюче державне ТБ і РМ!
На щастя, Чиж і його покровителі вже не гравці ані в політиці, ані в телерадіомовній сфері, тож навряд йому чи комусь іншому вдасться врятувати попомаранчовілу з переляку потвору УТ від реорганізації. Хоча б тому, що НТКУ, штат якої лише в Києві становить 2400 чоловік, якій не допомагають спроби модернізації, яка мовить на 98% території України для 3% глядацької аудиторії, остаточно скомпрометувала себе під час передвиборних баталій. І дарма президент НТКУ Савенко виправдовувався: нас, бачте, закон зобов’язує висвітлювати діяльність Прем’єр-Міністра, Уряду, Президента, а показувати опозицію ми не вповноважені... Відтепер піар у виконанні УТ для будь-якої політичної сили буде антипіаром.
Микола Томенко в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» каже, що питання майбутньої реорганізації НТКУ є найнагальнішим і водночас найскладнішим, і тому, перш ніж його вирішити, треба провести фінансовий, соціальний та організаційний аудит компанії. Аудитом займається спеціальна слідча комісія, очолювана нардепом Юрієм Артеменком, який після закінчення аудиту, за прогнозами Томенка, повинен стати новим президентом НТКУ і зайнятись її перетворенням на ГТ. Про це, зокрема, розповідає Ольга Дмитричева у статті «Гасла Майдану – в життя» («Дзеркало тижня», 22 грудня).
З Артеменком у цій історії можна попрощатись - тепер уже він не стане головою ГТ точно, оскільки Президент призначив його головою Запорізької облдержадміністрації. Хто посяде його місце, також невідомо. Микола Томенко, призначений віце-прем’єром з гуманітарних питань, у своїй презентаційній промові назвав створення ГТ пріоритетним напрямком діяльності.
Що там всередині – аудиторам видніше. Ззовні бачимо: УТ – це застаріла техніка, совкові стандарти та методи подання інформації, бездарний дизайн, безпорадний менеджмент і роздуті до неможливості кадри, які, до речі, є держслужбовцями і насолоджуються відповідними пільгами. За рівнем професійної підготовки і, сказати б, журналістської ментальності ці кадри не підходять для телекомпанії, яка планує бути рейтинговою. Відтак, доведеться проводити скорочення й мати справу з тисячами ображених, які, за новою модою, відстоюватимуть свої права в суді.
З цією проблемою обіцяє впоратись Незалежна Медіапрофспілка, що готова зайнятись перепідготовкою та працевлаштуванням колективу УТ. Хто візьме на роботу оператора, який під час перших теледебатів раз у раз демонстрував глядачам Ющенка з пальцем у носі – не знаю. Очевидно, Медіапрофспілка має свої ноу-хау. Факт, що на темі працівників державних ЗМІ, які «мають право самі вирішувати» (де було це право, коли вони «виконували розпорядження начальства», озвучуючи темники?) вже спекулюють і ще багато спекулюватимуть і ті, кому вигідна консервація УТ у теперішньому вигляді, і ті, хто схоче поліпшити свій рейтинг демонстративним заступництвом.
Реорганізація НТКУ повинна стати першим кроком у справі тотального роздержавлення ЗМІ, яка закінчиться тоді, коли остання «районка» стане незалежною від влади. Це логічний крок на шляху в ЄС, де сама можливість існування підконтрольних органам державної влади засобів масової інформації є нонсенсом. Але хто буде власником Громадського телебачення?
Ще одне важливе питання – що робити з обласними, міськими, районними ТК? У більшості своїй це монструозний пережиток радянського телебачення, що поступається за професійним і технічним рівнем будь-якій приватній провінційній телестудії. Окрім купки консерваторів у Спілці журналістів, які вважають це убозтво «вітчизняною школою тележурналістики», та органів місцевої влади, що втрачають медіаресурс, ніхто не заперечуватиме, якщо регіональні ТК, наприклад, приватизують. Кому потрібна допотопна апаратура, аварійні приміщення та малопридатні кадри? Це інше питання. Певно, бажаючі таки знайдуться. Організувати в кожному місті, районі, області своє ГТ – завдання нереальне, але, якщо поскубти регіональні державні ТРК, на базі кожної можна обладнати потужний корпункт. Так чи інакше, це не вирішуватиметься без участі органів місцевого самоврядування, які також претендуватимуть на шефство над учорашніми підопічними Держкомітету телебачення і радіомовлення.
Найнебезпечнішою є можливість збереження УТ з незначними косметичними модифікаціями. У зв’язку з цим останнім часом зазвичай наводять приклад Вірменії, де змінилась лише вивіска на дверях державного телебачення. Саме тому не можна дозволити державі, підрихтувавши НТКУ на догоду Заходу й заявивши, що в Україні постав новий невід’ємний атрибут демократичного суспільства, на практиці залишити все без змін. І тут постає питання: а як, власне, буде організована наступність поколінь на 1 каналі? Напрошується аналогія з поступовою конверсією військового заводу, продукція якого з танків плавно перетворюється на холодильники. Чи реально довести ГТ до стану ефірної готовності на незалежній технічній базі, не розформувавши НТКУ?
Ткаченко і його команда
Олександр Ткаченко дуже хоче бути «ліквідатором» УТ. В останні свої тижні на «Новому» він доклав неабияких зусиль, реабілітуючись перед новонародженим громадянським суспільством. Знавці захоплювались його професіоналізмом і шкодували, що такий журналіст скніє на непопулярному пінчуківському каналі. Потім Ткаченко залишив «Новий канал», висловивши незгоду з рішенням скасувати інформаційне мовлення. Мовлення так ніхто й не скасував, але Ткаченко не гаяв часу, а долучився до нового проекту – Громадського телебачення. Група фахівців, очолювана ним, надшвидкими темпами розробила і представила на загальний позір першу концепцію.
Інтрига в тому, що незрозуміло, хто на практиці обиратиме чи призначатиме першого голову ГТ. У «Заяві Коаліції», оприлюдненій Телекритикою, бачимо: «...наглядові ради мають призначати керівника суспільного телебачення і радіо та проводити аудит його фінансової та виробничої діяльності». Однак, треба думати, «ліквідатор» УТ – останній президент НТКУ – буде призначений указом Президента України. Важко прогнозувати, чи братиме Ющенко до уваги думку Коаліції, обираючи гідну кандидатуру. Що й казати, людина, яка керуватиме перетворенням УТ на ГТ, матиме істотні переваги у можливому змаганні за майбутню керівну посаду.
Коаліція від початку була не проти кандидатури Ткаченка, але завзяття, яке він демонструє у виборюванні першості, змушує замислитись: що насправді є його метою? Згідно з розробленими Коаліцією принципами, керівник ГТ – лише найманий працівник, що виконує рішення Наглядової Ради. Посада не надто почесна й не надто прибуткова, особливо якщо врахувати, що реклами (а отже, й можливості отримання «лівих» надходжень за неї) на ГТ не повинно бути.
Утім, у своїй концепції Ткаченко не заперечує можливості розміщення реклами на ГТ, на відміну від учасників Коаліції. Серед варіантів відповіді на логічне запитання «де брати на це гроші?» реклама фігурує поряд із абонентською платою та прямим податком. Якщо до абонплати наш народ, скоріш за все, не готовий ні морально, ні матеріально, то прямий податок може викликати негативний резонанс, або навіть хвилю протестів у суспільстві. Українці не люблять платити за те, чого не споживають.
Є інші варіанти: наприклад, утримання ГТ на ліцензійні збори з комерційних теле- та радіокомпаній, передбачена законом доброчинна допомога, інші варіанти, що не передбачають фактичного перетворення громадського телебачення від самого початку існування на комерційне. Однак, на думку Ткаченка, без реклами в перші кілька років – ніяк. Щоправда, серед запропонованих ним принципів є така позиція: «Будь-яка реклама (бізнесова, політична тощо) є чітко відмежованою від новин».
«Канал без реклами» - виграшний імідж, який допоміг би ГТ в конкурентній боротьбі з якісними, але переповненими рекламою приватними каналами.
Всупереч проголошеним Коаліцією принципам, ГТ, за версією Ткаченка, повинне перебувати у державній власності.
Далі: Ткаченко пропонує створити два канали мовлення – Перший (на базі УТ-1) і Другий (на базі державних регіональних ТК). Другий канал повинен бути культурологічним і вести мовлення з урахуванням регіональних, у тому числі мовних, особливостей. Простіше кажучи, частина ГТ мовитиме російською. Таким чином, останні україномовні «рудименти» телебачення в російськомовних областях – державні студії – будуть замінені регіонально орієнтованими російськомовними. Хай так. Якщо це, як любить казати Нестор Шуфрич, зніме напругу в суспільстві...
Щоб не вийшло «як завжди»
Не менш серйозним каменем спотикання є політичне питання.
Державному телебаченню, як відомо, законом велено бути лояльним до влади. Натомість Громадське повинне бути об’єктивним. Висвітлювати різні точки зору, надавати ефір усім політичним силам. Є складне питання «як це зробити?», ще складніше – «як це зробити в умовах України?», і, нарешті, найскладніше: «як це зробити в умовах України напередодні парламентських виборів?»
Боротьба обіцяє бути запеклою. А з огляду на те, що "жорстка опозиція" не поспішає формуватись, цілком можливо, що це буде гризня між своїми - найгірший різновид політичної боротьби, який нам уже знайомий з недавньої "прем'єріади". Ті, в чиїй пам’яті ще живі блоки «політичної реклами» на провладних каналах, які починались із Козака, продовжувались Ющенком і закінчувались Базилюком, зрозуміють, що ГТ з його принципом рівних можливостей для всіх політичних сил ризикує перетворитись на арену для безперервних «теледебатів без правил». Щоб уникнути цього, необхідно сформувати наглядову раду, яка насамперед дбатиме про дотримання професійних стандартів.
Знов-таки, неясно, чи ГТ буде правонаступником УТ у тій частині законодавства, яка зобов’язує УТ надавати ефір кандидатам на виборні посади, проводити теледебати тощо. Це вирішить Верховна Рада. Втім, як показала виборча кампанія 2004 року, дебати – просто-таки «віагра» для рейтингів, і канали самі битимуться за право організувати і транслювати їх.
Інше питання – політична реклама. Враховуючи ймовірну велику кількість партій і блоків, що змагатимуться на виборах 2005 року, гостру контраверсійність політичних дискусій, поки що неясно, як політична реклама впишеться в концепцію громадського мовлення.
Нарешті, хто гарантуватиме безсторонність і рівність можливостей для всіх учасників політичного процесу? Коаліція пропонує включити до наглядової ради представників усіх політичних сил. Це було б логічно, попри загрозу появи нових «технічних кандидатів» і диспропорції між справжніми і одноденними партіями. З іншого боку, представники партій можуть захищати інтереси своїх партій, але чи дбатимуть вони про об’єктивність? Очевидно, виходячи з цих міркувань, Ткаченко пропонує взагалі не допускати політиків у Наглядову Раду, а обмежитись «фахівцями з різних сфер із бездоганною репутацією». Ось цитата з програми Ткаченка: «Наглядова Рада складається з 7 чи 9 загальновизнаних та шанованих в суспільстві професіоналів. Членами її не можуть бути політики, депутати, представники органів будь-якої з гілок влади. Однак до її складу можуть увійти по одному представнику (не політики, а фахівці) від Верховної Ради і від президента України. Члени Наглядової Ради обираються Верховною Радою за відповідним поданням Президента.»
Відтак, склад Наглядової Ради формується Президентом і Верховною Радою, яка протягом наступного року обіцяє бути пропрезидентською. Окрім «не політиків, а фахівців» від ВР і Президента, затверджуватимуться за поданням Президента, вочевидь, саме вигідні владі «фахівці з різних сфер». Але – з бездоганною репутацією.
На жаль, досвід українських виборів показує, наскільки відносним поняттям є бездоганність репутації, особливо під час зміни політичного клімату. Тому наразі залишається незрозумілим, яким чином громадянське суспільство захистить свій медіаресурс від зазіхань політиків. Свого часу в Чехії народові довелось вийти на вулиці, щоб вигнати з громадського телебачення політично заангажованого гендиректора Їржи Годача. Чи буде український Майдан гарантом незалежного ГТ?
Зараз для Коаліції головне – добитися прозорості й демократичності кадрової політики щодо майбутнього Громадського телебачення. Інакше кажучи, захистити команду нового Президента, ще не зіпсовану владою і грішми, від невиконання передвиборчих обіцянок. Щоб довгоочікуване створення Громадського телебачення справді стало, цитуючи Концепцію Олександра Ткаченка, «унікальною подією в медіа-світі, найгучнішою за всю новітню історію нашої держави, символом нової влади».
2009.11.26 | 123
цей автор з паралельного світу якогось
чи може склеротик і має вибіркову пам*ять, тому нічого поганого про Ющенка не пам*ятає2009.11.26 | Sean
а яка різниця? Хай собі автор буде за Ющенка
а з новин я це прибрав, бо це не новина ніяка, а викладення суб'єктивного електорального ставлення одного пана.2009.11.26 | Franko
повністю погоджуюся
2009.11.26 | Bogun
Автору респект. Я теж за Ющенка!