11/29/2009 | Іван Котовенко

1. Більшовизм

Почнемо з того, що ті члени РСДРП, які на ІІ-ому з’їзді під час виборів до керівних органів партії, підтримали Леніна, певний час звались більшовистами. Відповідно та частина партії на чолі з Мартовим, яка опинилась у меншості, звалась меншовистами. Слова «більшовик» та «меншовик» з’явились пізніше. На YII-му з’їзді РСДРП партію було перейменовано в РКП(б), на XIY-му з’їзді – ВКП(б). ХІХ з’їзд ВКП(б) перейменував більшовицьку партію на КПРС. Про те, що перейменування партії аж ніяк не вплинуло на її сутність та методи здійснення політичної влади, вказувалось у самій постанові про перейменування.

Читач запитає: «А чи так важливо сьогодні згадувати про те, як колись називалась Комуністична партіі?»

На думку автора, це питання не другорядне. Його вирішення дасть відповідь на значно глибше питання: що собою являв тоталітарний режим більшовицької партії в СРСР, витоки якого починаються з ІІ-го з’їзду РСДРП і який, у більшості випадків, називають сталінізмом? Прихильниками цього терміну злочини режиму пояснюють особливостями характеру Сталіна та культом його особи. Далебі, це не так. По-перше, зміст терміну «сталінізм», не вичерпується з погляду строків тривалості цього режиму в СРСР (він із деякими змінами проіснував до 1991 р.). По-друге, термін «сталінізм», безумовно можна використовувати, але він не є правильним з погляду суті того режиму: якби Радянською імперією керував не Сталін, а якийсь інший зверхник із числа вождів більшовизму, то чи характер того режиму в СРСР був би іншим?

Не є правильним, на думку автора, і термін «комунізм».
Ми не будемо тут вдаватися до аналізу співвідношення понять комунізм і більшовизм. Скажемо лише одне: Ленін був найбільшим опортуністом і ревізіоністом у міжнародному комуністичному русі. Винайдена ним теза про можливість побудови соціалізму в окремо взятій країні стала тією авантюрою, яка, починаючи з жовтневого заколоту 1917 р., призвела до глобальних катастроф у ХХ-го столітті.
Таким чином, автор вважає, що тоталітарний режим, який у 1917-1991 рр. правив в Радянській імперії, потрібно називати більшовизмом.

2. Сталін

Біографія Сталіна відома.
Поряд з цим, на думку автора, дослідники біографії Сталіна недостатньо акцентують увагу на його діяльності 1917-1920 рр. стосовно України. Тим часом, як свідчать документи, Сталін був повноважним представником уряду Росії майже в усіх питаннях, що торкалися України. Він брав активну участь у створенні УСРР, а також обраного на з’їзді її кишенькового уряду, був організатором маріонеткової КП(б)У, на ІІ-му з’їзді КП(б)У обирався членом ЦК КП(б)У та членом Закордонного бюро ЦК КП(б)У; крім того, був головою Укррадтрудармії.

Перелік посад Сталіна, що стосуються України, вражає. Проте і цим вони не вичерпуються. Сталін на різних керівних постах у червоних військах очолював боротьбу Радянської Росії проти військ УНР, повстанських рухів, що завершилася окупацією України.

Промовистим є наказ командувача Південно-Західного фронту «Про заходи щодо остаточної ліквідації бандитизму на території України» від 7 березня 1920 р, підписаний Сталіним як членом Реввійськради фронту. З документу можна зробити висновок про всеохопленість національно-визвольними рухами території України, у ньому вказувались дії, які мали вчинити червоні війська для її остаточної окупації, були поставлені вимоги щодо об’єднання зусиль проти армії Нестора Махна, повстанських загонів Малашка, Павленка Тютюнника, Кацюри, Чучупака, Гулого-Гуленка та ін., а також заходи терору стосовно мирного населення, які б унеможливлювали розвиток спротиву.
Після громадянської війни увага Сталіна до України продовжувала залишатись неусипною. Особливе значення має та роль, яку він зіграв в організації та здійсненні більшовицьким режимом Голодомору в Україні.

3. Голодомор

Голодомор 1932-1933 рр. в Україні ми визначаємо як геноцид проти української нації, здійснений з метою придушення опору українців більшовицькому режимові в умовах проголошеної ВКП(б) колективізації та підриву базових основ існування і розвитку нації.
Перший голод в Україні за часів більшовицького режиму стався у 1920-1922 рр. внаслідок політики, яку запроваджував на окупованій території України уряд Радянської Росії. Головним його завданням було знищення того прошарку аграріїв, який, в основному, забезпечував виробництво зерна та іншої сільськогосподарської продукції (т. зв. куркулів).

У цьому плані ще раз варто звернути увагу на згаданий вище наказ командувача Південно-Західного фронту, у якому, зокрема, вказувалось: «Після захоплення населених пунктів, які укривають у своїх районах бандитів, останні оголошувати на облоговому стані, накладати контрибуції, забираючи у них коней, худобу та запаси продовольства. З метою попередження виникнення бандитизму у майбутньому в тих населених пунктах, де останній уже звив собі гніздо, забирати заручників, яких у випадку появи нових бандитів, розстрілювати».

Повернімося до іншого документу.
23 березня 1920 р. під час головування на засіданні IV-ї конференції КП(б)У у Харкові Сталін у своїй промові зазначив: «Я вважаю, що тут на Україні ми переживаємо ту ж стадію у розвитку держави, яку Росія переживала рік, півтора тому, коли усе Поволжя і весь центр Росії перебував у смузі повстання. Я вважаю, що смуга повстань тільки-но розпочалась і ті делегати, які думають обдурити куркуля чи середняка, помиляються глибоко. Україною пройде більш серйозніша і глибша смуга повстань, тому що український куркуль сильніший від російського. Він багатший, у нього землі більше. Тут доводиться залізною рукою здійснювати ту продовольчу політику, про яку тут говорили».

Звідси випливає один вислід: саме вище наведені заходи боротьби з національно-визвольним рухами в Україні поряд з політикою т. зв. «воєнного комунізму» та «продрозкладкою», коли у селян забиралось останнє збіжжя, спричинили 1-й голодомор в Україні.

Політика НЕП’у, до якої більшовики вдалися після 1922 р. з єдиною метою – зберегти владу режиму, призвела до об’єктивного відродження того прошарку українського населення, що здійснювало виробництво продовольства, тобто тих землеробів, які, на думку Сталіна, являли собою основну загрозу для більшовицького режиму. Політика НЕП’у у другій половині 20-х років почала згортатись, режим знову вдався до репресивних методів, зокрема, з метою пошуку коштів на закупівлю за кордоном техніки для потреб індустріалізації.

У грудні 1927 р. на XY-му з’їзді ВКП(б) було прийнято рішення про здійснення в СРСР суцільної колективізації. Внаслідок проведених заходів в Україні знову виникли передумови голоду. Спротив окупаційному режиму почав відроджуватись, про що, зокрема, свідчать партійні видання. Так, в «Історії Української РСР» вказується: «Масовий колгоспний рух зустрів жорстокий опір з боку куркульства, яке намагалося будь-якими заходами зірвати колгоспне будівництво. Поряд з шаленою антиколгоспною агітацією і шкідництвом куркулі вдавалися до терору проти колгоспного, радянського і партійного активу.

Лише у другій половині 1929 р. на Україні було зареєстровано 290 терористичних актів. Куркулі намагалися організувати антирадянські повстання, антиколгоспні «волинки» та ін. Проводячи політику, спрямовану на ліквідацію куркульства, Комуністична партія керувалася вказівкою В. І. Леніна про те, що миру з куркулем у Радянської влади не може бути, що «ми стояли, стоїмо і будемо стояти у прямій громадянській війні з куркулями. Це неминуче».

Про посилення опору колективізації вказує і доповідна записка керівника ДПУ в УСРР В. Балицького від 16 березня 1930 р.: «Вчора приїхав до Тульчинської округи. Вся округа охоплена хвилюваннями і повстаннями. З 17 районів округи вражені 15 районів. На сьогодні хвилювання відбуваються у 153 селах. Цілком вигнано Радянську владу з 50 сіл. У деяких селах - збройні виступи. Викопано окопи навколо сіл, що зайняті озброєними, які не пускають у село. В окремих селах співають «Ще не вмерла Україна» й викидають гасла «Геть радянську владу! Хай живе самостійна Україна!»

Визначний американський історик Ганна Арендт (1906-1975) у своїй роботі «Джерела тоталітаризму», зокрема, писала, що однією із особливостей більшовицького терору в Україні нібито була відсутність спротиву з боку уярмлених людей. Так, вказувала у своїй роботі Арендт: «Один міліціонер може конвоювати цілі групи людей, і вони слухняно йтимуть, і жоден не втече».

Але ж запитаймо: був спротив українців політиці окупаційного режиму в Україні у 1928-1932 рр., тобто напередодні і під час Голодомору, чи його не було?

Відповідь на це питання, гадаємо, має значення. Думка про те, що українці нібито як слухняні вівці підкорялись політиці більшовиків, постулюється у всіх, майже без виїмку, зарубіжних та вітчизняних дослідженнях про український Голодомор 1932-1933 рр. Але, як свідчать вище наведені документи, спротив терору з боку українського народу був.
Продовжимо далі.

Суцільна колективізація, яка проходила під гаслом громадянської війни з куркулями, призвела до виникнення в Україні голодомору, найжахливішого, без перебільшення можна сказати, в історії планети. Навіть віддані більшовицькому режиму партійні керівники в Україні осягнули масштабність катастрофи і 10 червня 1932 р. звернулись до Сталіна з проханням зменшити плани заготівель, накладених на республіку та надати термінову продовольчу допомогу. У той час Сталін перебував на відпочинку у Сочі (червень – серпень 1932 р.), але ситуацію в Україні продовжував тримати під жорстким контролем. Він дав вказівку направити на ІІІ-ю Всеукраїнську конференцію КП(б)У (липень 1932 р.), на якій мали бути затверджені підвищені плани хлібозаготівель, Молотова і Кагановича з суворим наказом: «Ізолювати плаксивих і гнилих дипломатів (не дивлячись на особи!) і забезпечити по-справжньому більшовицьке рішення конференції».

З поставленим завданням Молотов і Каганович упорались, хоча і не без труднощів.

Голодомор 1932-1933 рр. спричинив масову загибель українців, як в Україні, так і поза її межами в місцях їхнього компактного проживання в СРСР. Точне число жертв, на жаль, до цього часу, не визначено, та й, з урахуванням масштабів катастрофи, це зробити важко. Цифри сягають від семи до дев’яти мільйонів. Жертви – то найкращі представники української нації. А ще треба додати, що найбільше постраждали жінки - репродуктивна частина нації та діти – її майбутнє.

Висновок

Організований і здійснений більшовицьким режимом в Україні Голодомор 1932-1933 рр. має бути визнаним міжнародним судом як злочин проти людства і людяності, тобто геноцид. Поряд з цим міжнародною спільнотою більшовизм на правовому рівні повинен бути поставлений в один ряд з німецьким нацизмом і відповідно підданий такому ж означенню.

^{Іван Котовенко,
кандидат юридичних наук
(для Майдану)}