12/04/2009 | Віктор Пушкар,канд. психол. наук

”Мапа не є територією”
(с) Бендлер і Гріндер

Ліричний вступ

Кожний з тих, хто живе на певній території, або хоча б періодично перетинає її на правах туриста, має власні уявлення щодо простору, які ми можемо назвати фольклорною географією. Шлях з Бердичіва в Жмеринку, з Мукачева в Косів, або з Бахмача в Кременчуг в уяві оповідача перетворюється на реальну ”Одисею”. З своїми Сцилою, Харибдою, підступною Цирцеєю, що перетворює чоловіків на свиней, та островами наркозалежних лотофагів.

Дехто з читачів цих нотаток знає Джойсового ”Уліса” - авангардний роман, присвячений одноденній мандрівці Дабліном. Дехто дивився добру комедію ”За сірниками” з Лєоновим у головній ролі. А ще дехто сам періодично мандрував кількома містами різних країн. Ці дещо відмінні досвіди торкаються одної спільної важливої матерії. Хоч що там малюють на своїх мапах шановні географи, кожен з нас може/має право/мусить здійснити певну кількість персональних подорожей в пункту А в пункт Б. Навіть якщо стороннім спостерігачам маршрут видається дивним.

Психологічно відстань між А і Б визначається не стільки кілометрами, скільки витратами часу та матеріальних ресурсів. Наприклад: дістатись в Б - це 150 гривень і 5 годин у потязі. Або одна заправка авто і ніч за кермом. Любителям долати власноруч створені труднощі замість того рекомендується лижний перехід без чіткого маршруту. Тривалістю в невизначений ”перехідний період”. І переважно за повної відсутності снігу. Робимо поправки на лотофагів, Цирцею, Харібду і Сциллу при дорозі, та отримуємо співвідношення між абстрактним ”було б добре колись потрапити в Б” та ”наступного вівторка я вирушаю в Б і буду там в середу вранці”.

Значно складніше виходить з колективними подорожами; починаючи від доісторичних переселень номадів до формувань і переформувань національних держав на уламках імперій. Дехто з наших співгромадян примудрився, все життя просидівши в одному селі, пожити в трьох чи більше різних державних утвореннях. Можливо, в нас теж є шанси одного ранку прокинутись у себе вдома, але в зовсім відмінній державі. Наділивши одного з кандидатів властивостями чарівника (чарівниці), ми могли б повірити, що так воно і буде, як в програмі. Однак зробимо реальнішу оцінку.

Уважно прочитавши програми 18ти політиків, що балотуються в президенти, ми дізнаємось, що, на думку авторів програм, знаходиться в Україні та яким є її віртуальне оточення. В залежності від того суб'єктивного мапування території можна здогадатись, хто і куди вирушає. Та чи вирушає взагалі. Отже, після ліричного вступу, в порядку частоти вживання:

Географічні назви в межах України, що згадуються кандидатами

Найбільшу кількість згадок отримав Крим. Згадується розширення автономії Криму (Богословська), Крим і Карпати як мальовничі місця для зеленого туризму (Гриценко), автономія, що має бути перетвореною на область та особлива політика інтеграції Криму (Тягнибок). Крим, Закарпаття, Галичина і Буковина - як потенційно сепаратистські регіони (доведення цього твердження лишаємо на розсуд Ратушняка).

Севастополь як місце базування Чорноморського флоту згадують Костенко і Ющенко; в обох версіях флот має бути виведений у 2017 році; за Тягнибоком Севастополь має стати вільним містом.

Чорнобиль як проблему згадує Мороз, Литвин - Чорнобильську зону. Також за Литвином має бути визначеним статус міст-героїв. (Тут було б добре пояснити, чи ми досі живем в 1945му році, чи міський героїзм-2009 визначається якось інакше?). Симоненко згадує погану екологію та якість води в Донбасі і Придніпров'ї.

Київ - місце зосередження чиновників, що не мають вирішувати питання за територіальні громади (Ющенко), або не мають розподіляти ресурси за регіони (Противсіх). Київ - місце проведення міжнародних переговорів (Богословська). В Ющенка також згадуються Одеса і Броди. Як крайні точки газогону.

Тимошенко стосовно географії України називає шельф Чорного і Азовського моря. Хоча, за Симоненком, Чорноморський шельф віддали Румунії. Тягнибок заходить значно далі шельфу, до українців Кубані, Холмщини, Надсяння, Підляшша, Лемківщини та гіпотетичного повернення мігрантів.

Часто згадуються територіальні громади та органи місцевої влади. Але - що саме кандидати вважають територіальними громадами; рівень будинкових і вуличних комітетів, рівень села, району чи міста? Яким чином будуть вирішуватись конфлікти інтересів між місцевими органами та... іншими місцевими органами, якщо центральна влада від того самоусунеться? Територіальним громадам будуть передаватись повноваження. Що означає реформу місцевого самоврядування і, скоріш за все, територіально-адміністративну реформу. Інакше отримаємо продовження боротьби ”місцевих” в різних вагових категоріях - від ОСББ до міста, від села до області.

Гриценко пропонує забирати повноваження в районів (повна ліквідація) і областей (обмеження, суто наглядові функції). За Тимошенко, місцеві ради мають формувати свої виконавчі органи; що має поєднуватись з відміною політреформи - 2004 та посиленням президентської влади (наскільки це сумісні речі?). За Симоненком, досить ліквідувати інститут губернаторів; за Януковичем - передати на місця бюджетні повноваження. За Литвином, варто спочатку провести новий перепис і розібратись в потребах громад. Тягнибок, на противагу, наголошує на посиленні унітарності та інституту президентства. Супрун і Ющенко пропонують прийняти нову Конституцію, що напевне вплине на адмінустрій та розподіл повноважень між центром і місцями; при тому Ющенко наполягає на цій пропозиції у досить суворій формі.

Отже, альтернативна мапа України складається:
- в першу чергу з місцевих органів та територіальних громад;
- в другу - з бюрократичного Києва (евфемізмом для позначення якого слугує слово ”центр”);
- в третю - з амбівалентного Крима і проблематичного Чорнобиля.

Схід і Захід в програмах скоріше разом, ніж окремо. Але наскільки правильно, що саме в такому контексті? На килимі в столичного чиновника, в зоні перманентної надзвичайної ситуації, або на чорноморському пляжі в небезпечному сусідстві з іноземним флотом.

З деяких програм (як згадано вище) випливає ще одна малосимпатична точка зору: країна-як-ресурс, зерносховище чи родовище нафти. Звичайно, будь-який ресурс можна використовувати во благо різними способами, і навіть законсервувати для нащадків. Але трохи бракує певності в оптимальному їх використанні. Берем досить типове твердження ”нікому не дозволю дерибанити”. За правилами трансформаційної граматики скорочуємо заперечні частки і отримуєм: ”кому я дозволю дерибанити” Оце питання, як казав принц Данський...

Уявлення кандидатів про зарубіжні країни

На першому місці за згадками - Європа, Євросоюз. Для більшості кандидатів це синоніми; лідером за кількістю згадок ЄС є Ющенко. На противагу, Тігіпко і Яценюк наголошують, що ЄС - то ще не вся Європа. Пропозиції будувати особливі стосунки з окремими членами ЄС практично не зустрічаються. Спроби назвати їх вголос - лише поодинокі. Хоча в ЄС дехто з лідерів державного та наддержавного рівня чудово розуміє різницю між Україною та ”пост-радянським простором” в його аморфно-широкому сенсі.

Окремі згадки Великобританії (за Тягнибоком, це гарант нашої ядерної безпеки, разом з США) та Румунії (за Симоненком, їм віддали шельф). Франція і Німеччина - країни, де людина є вищою цінністю (Рябоконь), в цьому ж контексті він згадує Англію (але не Великобританію?) та Америку (Північну чи Південну?). Тягнибок пропонує створити Балто-Чорноморську політичну вісь, але без розшифровки списку держав-учасниць.

США виникає як актуальний (Янукович) або потенційний стратегічний партнер (Богословська). Друга згадка країни в програмі Януковича - долари США, в яких вимірюється кількість іноземних інвестицій. Чому саме долар? На противагу, Богословська збирається подолати доларизацію. Яценюк згадує США в пакеті з Китаєм. Як центри впливу у світовій політиці. Цікаво, наскільки за його версією різною або схожою має бути політика щодо цих центрів впливу?

Китай, Індія, Бразілія, Японія - потенційні стратегічні партнери (Богословська). Щодо Китая як партнера згодний Мороз, він же додає до списку країни Близького Сходу. Щодо Індії згоден Тігіпко, також він пропонує звернути увагу на Середню Азію, але без згадки конкретних країн.

Швейцарія як позитивний взірець для наслідування (Богословська, Противсіх). При тому чомусь згадується швейцарське демократичне мовноязичіє і конфедеративний устрій, але забувається потужна банківська система, високі технології та обов'язкова військова служба всіх дорослих чоловіків. Противсіх збирається будувати Україно-Швейцарію з невеликим професійним мобільним військом. Швейцарці б дуже навряд зрозуміли таку військову програму.

Оригінальне припущення: Україна годуватиме Європу (Гриценко). Хоча ситуація з сільгоспвиробництвом по країнах різна; дехто українському селянину і промисловцю скоріше конкурент, ніж потенційний покупець товару. Досить уважно роздивитись полиці середнього супермаркета.

Росія (або РФ) - партнер в ЄЕП (Литвин, Симоненко), особливий партнер (Богословська), треба налагодити зіпсовані відносини (Мороз, Пабат, Симоненко, Янукович), відновити економічну співпрацю (Супрун), відновити співпрацю включно з військово-технічною (Тігіпко), заключити тристоронні енергетичні угоди (Симоненко), ”в основу дружніх відносин ми покладем потенціал існуючої кооперації та взаємовигідного співробітництва” (Тимошенко). Також орендар бази флоту в Севастополі (Костенко, Ющенко); більшовицька держава, що окупувала Україну; потрібно делімітувати кордони з Росією та встановити візовий режим (Тягнибок). Першість за кількістю позитивних згадок Росії однозначно належить Симоненку; за негативними - Тягнибоку.

Бєларусь (Симоненко) і Білорусь (Литвин, Яценюк) - це одна країна, чи дві різних? Але, попри різний правопис, кандидати однозначно закликають до дружби і налагодження зв'язків. Як і Бєларусь, Казахстан виникає на ментальній мапі тільки разом з Росією, в контексті ЄЕП (Литвин, Симоненко) або ”зернового союзу” (Богословська). Чи казахи мають радіти, що про їх зернові інтереси пам'ятають інші експортери зерна, чи ображатись, що вважають сільськогосподарчим довіском до Росії? Дещо інакше виходить в Яценюка. До традиційних в пост-радянському дискурсі Бєларусі, Казахстану і Росії додаються: Айзербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова. Це єдина на всі програми згадка цих чотирьох держав. На жаль, просунуте знання Яценюком географії стосується в першу чергу колишнього СРСР. Відповідно, концепт єдиної Європи в його виконанні виходить якимось... надто пост-радянським. Наче складався з урахуванням побажань чергових кремлівських мрійників.

Взірець дуже альтернативної орієнтації на місцевості подає Ратушняк. Він згадує Балкани (чи Югославію; мабуть, для автора це синоніми) як взірець сценарія, котрого має уникнути Україна. Щоб не розпастись на ”шість і більше суверенних держав”. Більше шести - це скільки? Раніше автор згадує 4 потенційно сепаратистських регіони; разом з центром виходить 5. Схоже, до альтернативної географії тут додається альтернативна арифметика.

Придністров'я. На території невизнаної держави є проукраїнські сили, які збирається підтримувати Тігіпко. Чому б панові кандидату не підтримати проукраїнські сили також в інших державах, починаючи з історично-українських земель, і закінчуючи зонами стратегічних інтересів України? Для справжнього державництва якось дрібненько виходить. Замість Сяну - Дністер. І замість Дону... теж Дністер.

Замість висновку.

Сподіваюсь, читачам вдалось оцінити, наскільки реальними або ж, навпаки, надто альтернативними, є уявлення кандидатів в президенти про Україну та її географію. Можливо, ці розвідки виглядають дещо строкато; але навряд менш строкатими виглядають і самі спроби визначитись, де ми знаходимось та куди йдемо.

Уявіть, що вперше зібрався ансамбль виконавців, водночас позбавлених спільного репертуару і спільної культури музикування. При тому дехто замість інструмента взяв на концерт доміно або колоду карт. Ще дехто зрозумів слово ”грати” в камерно-пенітенціарному або сексуально-еротичному сенсі. Отже, замість музики для 18 музикантів на нас очікують дуже різної вправності соло. А також спроби виконання простого масового репертуару в обмеженому форматі — від двох до дев'яти.

Називати окремих кандидатів технічними я утримаюсь. Бо слово ”технічність” часто вживається як комплімент; в позитивному сенсі того заслуговують лише окремі учасники перегонів. Хто ж більше заслуговує на звання адекватного та відповідного посаді Президента за розглянутою складовою програми, вирішуйте самі. Також сподіваюсь дізнатись, що шановні кандидати думають з приводу колективно поставлених Правильних Питань - http://stop-x-files-ua.org/?p=2322