Сергію Грабовському - 5 балів за статтю в сьогоднішньому "Дні"!
12/08/2009 | Pavlo Z.
Ленін показав нового носа українській незалежності
27 листопада, поки президент Ющенко чепурився перед походом на «Інтер», брати Клички — готувалися отримувати премію імені Мухамеда Алі, а Конституційний суд оприлюднював вердикт щодо недієвості регламенту Верховної Ради, у Києві відбулася в усіх сенсах знаменна подія. До статуї Володимира Ульянова-Леніна, що на Бессарабці, таки приліпили новий ніс і нову руку, і все це урочисто відкрили очам народу на урочистому мітингу під червоними прапорами. Почесне право відкрити оновленого Ілліча було надано кандидатові в президенти, першому секретарю ЦК Компартії України, молодому батькові і щасливому молодожону Петру Симоненку.
Ясна річ, було сказано чимало слів про те, що відновлення пам’ятника Леніну символізує зростаючий опір народних мас націоналізму в Україні (всупереч, до речі, відомій ленінській думці, що націоналізм гнобленої нації є явищем історично прогресивним). Ясна річ, говорилося про майбутню перемогу трудового народу над буржуями і знов-таки націоналістами. Тим часом поблизу комуністичного мітингу розташувалися пікетники з КУНу, УНП, «Свободи». І тут... Утім, процитую кореспондентку УНІАН Ксеню Лесів, яка була на місці події: «Саме в цей час двоє людей з УНП пожбурили в родоначальника більшовизму пакети з червоною фарбою. Фарба улюбленого кольору комуністів розповзлася по постаменту.
Лідер КПУ, який після недавнього одруження устиг обрости кількома підборіддями, продовжував перелічувати заслуги Леніна перед українським народом, у той час, як його прихильники, схопивши злісних «малярів», тягали їх по асфальту, били їх ногами та кулаками. За кілька секунд симоненківці перетворили двох своїх опонентів на криваве місиво.
Але Петро Миколайович був незворушний:
— Спокійно, товариші, зараз виведуть цих негідників на чисту воду!.. — сказав він. — Ось подивіться, таке буде й далі, доки залишатиметься сьогоднішня влада. Вона каже, що на нашій світлій землі немає місця нічому радянському...
— Не відпускай гада! — кричали прихильники «всього радянського». — Собака! Його треба вбити. Бандера проклятий!..
Представники міліції, яких було тут сотні, не особливо заважали чинити самосуд».
Ті, хто був на місці подій, засвідчують: описання того, що сталося, реалістичне.
Відтак виникають логічні запитання.
Перше. На мітингу були присутні молоді і не дуже комуністи з військовою виправкою в одностроях Червоної армії та ВЧК. Вони, мовляв, охороняли Леніна (себто його новий ніс) від «буржуазних націоналістів». Цікаво, чи підпадає ця «братва» під конституційну заборону незаконних військових формувань? І взагалі — хто вони такі, «охоронці Леніна» у формі, що так вільно почуваються у центрі української столиці?
Друге. Відбулося жорстоке побиття двох людей. Чи зняті з посад офіцери міліції, які допустили це побиття? Чи затримані ті, хто їх бив? Ні? То може, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко взяв під контроль цю ситуацію? Ні?
Із другого випливає третє. Кому служить міліція, яка допускає побиття в центрі столиці України відвертими ворогами незалежності та свободи тих, для кого українська незалежність і свобода — не порожній звук? Що , «міліція — з народом»? З яким? З радянським? То може, нам потрібна інша міліція?
Тепер четверте. А що гарант Конституції, який стільки говорить правильного про незалежність, свободу і Голодомор, про необхідність долати тоталітарне і колоніальне минуле? Чи згадує він своє власне гасло «Не словом, а ділом!» тоді, коли виголошує чергову промову, а людей б’ють саме за дієві акції проти тоталітарно-колоніальної спадщини?
І останнє запитання. Чи варто тепер дискутувати, чим принципово відмінні Степан Бандера та Роман Шухевич від Юрія Костенка та Олега Тягнибока? Правильно, перші не боялися йти за Україну під кулі і під неправий суд, а другі не ризикують завдати шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю (так потрібному нації!) у можливій сутичці з прихильниками тоталітаризму. То чи варто й надалі вірити цим, говорячи науковою мовою, симулякрам патріотизму?
А тепер про речі, так би мовити, метафізичні, себто філософсько-світоглядні. Монумент Леніну в центрі Києва — це, беззаперечно, символ. А символи — це не тільки важливі віхи на шляху людини, нації, людства, а ще й дороговкази в майбутнє. На яке ж майбутнє вказує нам бессарабський Ілліч? Риторичне запитання. Символічною є й дата, обрана для відкриття нового ленінського носа комуністами — у переддень скорботного вшанування пам’яті жертв Голодомору і за кілька днів до відзначення річниці референдуму про незалежність. Цим самим КПУ відверто плюнула в обличчя українській нації. Не вперше і, ясна річ, не востаннє. Але ж якщо ми мовчки втремося, чи не стане це ще одним символом малоросійської покори?
Чи, може, в Україні мусять стояти монументи Леніну, бо це наша історія? Так тоді слід поставити й монументи Гітлеру, тим більше, що Ленін жодного разу не був на українській території, а Гітлер усе-таки кілька разів тут був. Скажете, як можна порівнювати, бо Ленін — це не Гітлер, і є символом чогось зовсім іншого? А чого саме? Людей по світу під червоними прапорами марксизму-ленінізму винищено значно більше, ніж під червоними прапорами гітлеризму, правда, одні більше налягали на винищення класів, інші — націй, але й ті, й ті боролися за перемогу соціалізму в його тоталітарних варіантах...
Щоправда, Ленін — не Гітлер. Володимир Ульянов, який потім назвався Леніним, народився і виріс у небідній дворянській сім’ї, здобув непогану освіту, провів молодість у культурно розвиненому інтелектуальному середовищі, ніколи не голодував, ба більше — не мав потреби заробляти на прожиття. Життєвий шлях і рівень інтелектуального розвитку Гітлера був зовсім іншим. Набідувавши змолоду, Гітлер з його хаотичною і неѓрунтовною самоосвітою потрапив на фронт Першої світової війни, де солдатів учили вбивати ворогів і бути байдужими до смерті. Нічого схожого у життєвому досвіді Леніна не було: за воєнними діями він спостерігав здаля, вивчав їх по картах великого масштабу, не ковтаючи отруйний газ під час ворожих атак. Отож, одержимість Гітлера ще якось можна зрозуміти (не виправдати, звісно, ні, але зрозуміти); а от одержимість Леніна, готового пожертвувати 9/10 населення Російської імперії (куди входили тоді й більшість українських земель) для перемоги світової революції — дуже важко.
Утім, видається, що певна популярність Леніна чи призвичаєність до нього у наші дні (цікаво, що на пікетуванні не було представників ліберальних партій — невже їм такі байдужі символи тоталітаризму?) пояснюються підсвідомими настановами та світоглядними орієнтирами, які тягнуться за інерцією ще з часів російського імперського деспотизму. Адже століття всезагального політичного й духовного безправ’я мали наслідком підсвідоме переконання не тільки правлячої верхівки, а й значної частини інтелігенції та простолюду в тому, що людські свободи мало чого варті, їх на хліб не намастиш. А тому деспотизм найефективніше долати ще більш деспотичними методами, без різних там делікатностей, включно із повагою до людського життя. Схоже, популярність Леніна — зокрема й посмертна — серед досить значних прошарків пострадянського суспільства пояснюється тим, що лідер більшовиків відповідає масовим уявленням про «справедливого народного царя», який діє жорстокими методами і не жаліє ні своїх, ані ворогів, але робить це в ім’я благих цілей, яких, можливо, десь і колись вдасться досягти.
Отож і стоять у посттоталітарній, постколоніальній і постгеноцидній Україні монументи Леніну. І не тільки стоять — ще й нового носа нам показують. Чи випадково, що тільки у Донецьку їх аж близько 40-ка — різного калібру погрудь і статуй вождя більшовиків на чолі зі справді монументальним пам’ятником Леніну на площі Ленина? Може, якщо ми за прикладом Албанії знесемо їх, а нинішню Компартію поставимо на належне місце, то і Європа поважатиме нас — бодай на албанському рівні! — і ми самі зовсім інакше почуватимемося?
Утім, знесені монументи творцеві першої у світі тоталітарної держави, у якого вчилися і Муссоліні, і Гітлер, і Пол Пот, варто було б замінити іншим пам’ятником цьому персонажеві — одним-єдиним на всю Україну. Адже Ленін — це справді не Гітлер. Після першого тяжкого інсульту 1922 року, який на кілька місяців унеможливив йому роздмухування світової революції, вождь більшовиків, схоже, почав задумуватися над тим, про що раніше ніколи не думав. Він оголосив про «зміну всієї нашої точки зору на соціалізм» — мовляв, суть його в тому, що це «лад цивілізованих кооператорів». Він різко виступив проти великодержавного російського шовінізму в червоних шатах.
Нарешті, вперше у житті Ленін сказав, що найвищою цінністю є не комунізм, не партія, а «прості людські життя». Але було вже пізно. Тоталітарний монстр-партія не скорився своєму творцеві, і Леніна невдовзі розбиває другий важкий інсульт. Параліч половини тіла, тимчасова втрата мови і здатності до письма. Але натомість була можливість замислитися про вічне. І, так-сяк опанувавши себе, за півроку до смерті Ленін, як засвідчив сталінський секретар Борис Бажанов, чесно визнав: «Ми провалилися».
Такий би пам’ятник вождеві більшовиків десь і поставити в людному місці: в інвалідному візочку, з паралізованою половиною обличчя і написом на постаменті, як резюме власного життєвого і політичного шляху, як символ неефективності начебто простих і ефективних тоталітарних рішень та суворої заборони надалі шукати такі рішення: «Ми провалилися. В. Ульянов-Ленін».
Можливо, так воно і буде. А поки що Ленін знову показав носа українській свободі та незалежності.
№222, вівторок, 8 грудня 2009
http://www.day.kiev.ua/288755/
27 листопада, поки президент Ющенко чепурився перед походом на «Інтер», брати Клички — готувалися отримувати премію імені Мухамеда Алі, а Конституційний суд оприлюднював вердикт щодо недієвості регламенту Верховної Ради, у Києві відбулася в усіх сенсах знаменна подія. До статуї Володимира Ульянова-Леніна, що на Бессарабці, таки приліпили новий ніс і нову руку, і все це урочисто відкрили очам народу на урочистому мітингу під червоними прапорами. Почесне право відкрити оновленого Ілліча було надано кандидатові в президенти, першому секретарю ЦК Компартії України, молодому батькові і щасливому молодожону Петру Симоненку.
Ясна річ, було сказано чимало слів про те, що відновлення пам’ятника Леніну символізує зростаючий опір народних мас націоналізму в Україні (всупереч, до речі, відомій ленінській думці, що націоналізм гнобленої нації є явищем історично прогресивним). Ясна річ, говорилося про майбутню перемогу трудового народу над буржуями і знов-таки націоналістами. Тим часом поблизу комуністичного мітингу розташувалися пікетники з КУНу, УНП, «Свободи». І тут... Утім, процитую кореспондентку УНІАН Ксеню Лесів, яка була на місці події: «Саме в цей час двоє людей з УНП пожбурили в родоначальника більшовизму пакети з червоною фарбою. Фарба улюбленого кольору комуністів розповзлася по постаменту.
Лідер КПУ, який після недавнього одруження устиг обрости кількома підборіддями, продовжував перелічувати заслуги Леніна перед українським народом, у той час, як його прихильники, схопивши злісних «малярів», тягали їх по асфальту, били їх ногами та кулаками. За кілька секунд симоненківці перетворили двох своїх опонентів на криваве місиво.
Але Петро Миколайович був незворушний:
— Спокійно, товариші, зараз виведуть цих негідників на чисту воду!.. — сказав він. — Ось подивіться, таке буде й далі, доки залишатиметься сьогоднішня влада. Вона каже, що на нашій світлій землі немає місця нічому радянському...
— Не відпускай гада! — кричали прихильники «всього радянського». — Собака! Його треба вбити. Бандера проклятий!..
Представники міліції, яких було тут сотні, не особливо заважали чинити самосуд».
Ті, хто був на місці подій, засвідчують: описання того, що сталося, реалістичне.
Відтак виникають логічні запитання.
Перше. На мітингу були присутні молоді і не дуже комуністи з військовою виправкою в одностроях Червоної армії та ВЧК. Вони, мовляв, охороняли Леніна (себто його новий ніс) від «буржуазних націоналістів». Цікаво, чи підпадає ця «братва» під конституційну заборону незаконних військових формувань? І взагалі — хто вони такі, «охоронці Леніна» у формі, що так вільно почуваються у центрі української столиці?
Друге. Відбулося жорстоке побиття двох людей. Чи зняті з посад офіцери міліції, які допустили це побиття? Чи затримані ті, хто їх бив? Ні? То може, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко взяв під контроль цю ситуацію? Ні?
Із другого випливає третє. Кому служить міліція, яка допускає побиття в центрі столиці України відвертими ворогами незалежності та свободи тих, для кого українська незалежність і свобода — не порожній звук? Що , «міліція — з народом»? З яким? З радянським? То може, нам потрібна інша міліція?
Тепер четверте. А що гарант Конституції, який стільки говорить правильного про незалежність, свободу і Голодомор, про необхідність долати тоталітарне і колоніальне минуле? Чи згадує він своє власне гасло «Не словом, а ділом!» тоді, коли виголошує чергову промову, а людей б’ють саме за дієві акції проти тоталітарно-колоніальної спадщини?
І останнє запитання. Чи варто тепер дискутувати, чим принципово відмінні Степан Бандера та Роман Шухевич від Юрія Костенка та Олега Тягнибока? Правильно, перші не боялися йти за Україну під кулі і під неправий суд, а другі не ризикують завдати шкоди своєму дорогоцінному здоров’ю (так потрібному нації!) у можливій сутичці з прихильниками тоталітаризму. То чи варто й надалі вірити цим, говорячи науковою мовою, симулякрам патріотизму?
А тепер про речі, так би мовити, метафізичні, себто філософсько-світоглядні. Монумент Леніну в центрі Києва — це, беззаперечно, символ. А символи — це не тільки важливі віхи на шляху людини, нації, людства, а ще й дороговкази в майбутнє. На яке ж майбутнє вказує нам бессарабський Ілліч? Риторичне запитання. Символічною є й дата, обрана для відкриття нового ленінського носа комуністами — у переддень скорботного вшанування пам’яті жертв Голодомору і за кілька днів до відзначення річниці референдуму про незалежність. Цим самим КПУ відверто плюнула в обличчя українській нації. Не вперше і, ясна річ, не востаннє. Але ж якщо ми мовчки втремося, чи не стане це ще одним символом малоросійської покори?
Чи, може, в Україні мусять стояти монументи Леніну, бо це наша історія? Так тоді слід поставити й монументи Гітлеру, тим більше, що Ленін жодного разу не був на українській території, а Гітлер усе-таки кілька разів тут був. Скажете, як можна порівнювати, бо Ленін — це не Гітлер, і є символом чогось зовсім іншого? А чого саме? Людей по світу під червоними прапорами марксизму-ленінізму винищено значно більше, ніж під червоними прапорами гітлеризму, правда, одні більше налягали на винищення класів, інші — націй, але й ті, й ті боролися за перемогу соціалізму в його тоталітарних варіантах...
Щоправда, Ленін — не Гітлер. Володимир Ульянов, який потім назвався Леніним, народився і виріс у небідній дворянській сім’ї, здобув непогану освіту, провів молодість у культурно розвиненому інтелектуальному середовищі, ніколи не голодував, ба більше — не мав потреби заробляти на прожиття. Життєвий шлях і рівень інтелектуального розвитку Гітлера був зовсім іншим. Набідувавши змолоду, Гітлер з його хаотичною і неѓрунтовною самоосвітою потрапив на фронт Першої світової війни, де солдатів учили вбивати ворогів і бути байдужими до смерті. Нічого схожого у життєвому досвіді Леніна не було: за воєнними діями він спостерігав здаля, вивчав їх по картах великого масштабу, не ковтаючи отруйний газ під час ворожих атак. Отож, одержимість Гітлера ще якось можна зрозуміти (не виправдати, звісно, ні, але зрозуміти); а от одержимість Леніна, готового пожертвувати 9/10 населення Російської імперії (куди входили тоді й більшість українських земель) для перемоги світової революції — дуже важко.
Утім, видається, що певна популярність Леніна чи призвичаєність до нього у наші дні (цікаво, що на пікетуванні не було представників ліберальних партій — невже їм такі байдужі символи тоталітаризму?) пояснюються підсвідомими настановами та світоглядними орієнтирами, які тягнуться за інерцією ще з часів російського імперського деспотизму. Адже століття всезагального політичного й духовного безправ’я мали наслідком підсвідоме переконання не тільки правлячої верхівки, а й значної частини інтелігенції та простолюду в тому, що людські свободи мало чого варті, їх на хліб не намастиш. А тому деспотизм найефективніше долати ще більш деспотичними методами, без різних там делікатностей, включно із повагою до людського життя. Схоже, популярність Леніна — зокрема й посмертна — серед досить значних прошарків пострадянського суспільства пояснюється тим, що лідер більшовиків відповідає масовим уявленням про «справедливого народного царя», який діє жорстокими методами і не жаліє ні своїх, ані ворогів, але робить це в ім’я благих цілей, яких, можливо, десь і колись вдасться досягти.
Отож і стоять у посттоталітарній, постколоніальній і постгеноцидній Україні монументи Леніну. І не тільки стоять — ще й нового носа нам показують. Чи випадково, що тільки у Донецьку їх аж близько 40-ка — різного калібру погрудь і статуй вождя більшовиків на чолі зі справді монументальним пам’ятником Леніну на площі Ленина? Може, якщо ми за прикладом Албанії знесемо їх, а нинішню Компартію поставимо на належне місце, то і Європа поважатиме нас — бодай на албанському рівні! — і ми самі зовсім інакше почуватимемося?
Утім, знесені монументи творцеві першої у світі тоталітарної держави, у якого вчилися і Муссоліні, і Гітлер, і Пол Пот, варто було б замінити іншим пам’ятником цьому персонажеві — одним-єдиним на всю Україну. Адже Ленін — це справді не Гітлер. Після першого тяжкого інсульту 1922 року, який на кілька місяців унеможливив йому роздмухування світової революції, вождь більшовиків, схоже, почав задумуватися над тим, про що раніше ніколи не думав. Він оголосив про «зміну всієї нашої точки зору на соціалізм» — мовляв, суть його в тому, що це «лад цивілізованих кооператорів». Він різко виступив проти великодержавного російського шовінізму в червоних шатах.
Нарешті, вперше у житті Ленін сказав, що найвищою цінністю є не комунізм, не партія, а «прості людські життя». Але було вже пізно. Тоталітарний монстр-партія не скорився своєму творцеві, і Леніна невдовзі розбиває другий важкий інсульт. Параліч половини тіла, тимчасова втрата мови і здатності до письма. Але натомість була можливість замислитися про вічне. І, так-сяк опанувавши себе, за півроку до смерті Ленін, як засвідчив сталінський секретар Борис Бажанов, чесно визнав: «Ми провалилися».
Такий би пам’ятник вождеві більшовиків десь і поставити в людному місці: в інвалідному візочку, з паралізованою половиною обличчя і написом на постаменті, як резюме власного життєвого і політичного шляху, як символ неефективності начебто простих і ефективних тоталітарних рішень та суворої заборони надалі шукати такі рішення: «Ми провалилися. В. Ульянов-Ленін».
Можливо, так воно і буде. А поки що Ленін знову показав носа українській свободі та незалежності.
№222, вівторок, 8 грудня 2009
http://www.day.kiev.ua/288755/
Відповіді
2009.12.08 | Hadjibei
Голос волаючого в пустелі
А назва пустелі - Україна.2009.12.08 | один_козак
Від мене: 5 з "-"
Бо цього разу Грабовський, здається забалдів від нахабства червоних недобитків у помаранчевій столиці. Що ж він хотів цього разу від Костенка й Тягнибока? Машингвери-штурмгевери? Дурня! Хай краще їх спонукає підперти Нацраду, щоб засудила АТВ. Бо там не сьогодні-завтра експертиза зробиться за бабло проросійських націонал-бандитів і суд "не побачить" розпалювання україножерства в Одесі.А ЯКБИ Марков з Кауровим та продажними одеськими ментами зара сиділи, то в Києві комуняки не були б такі нахабні. І не треба штовхати у бійку Костенка з Тягнибоком. Вони (разом з нами усима) міліцію утримують, щоб вона бандюків вчасно та професійно в'язала і вела куди треба. Нехай виконує свою роботу або відповідає за бездіяльність.
2009.12.08 | karpo
А від мене 2 з "+"
Де він сам був у цей час. Невже не знайшов дві години часу вийти разом з УНП на пікет.Взагалі пана Грабовського заносить регулярно. Я не слідкую навмисно, але пам'ятаю два роки тому він звинувачував всіх одеситів, в усіх смертних гріхах, за КАТЮ Цвай. Точно так же "зараді красного словца..."
2009.12.09 | Сахаров
Re: А від мене 2 з "+"
Вважаєте що "красне слівце" нічого не варте? І всі навкруги геть свідомі аж до пари з носу? Кожен робить те, що може і вміє. А Грабовський і вміє і може. І честь йому за це.2009.12.09 | Torr
тема зовсім не розкрита,
навіть навпаки. Про Конституцію і її гаранта - майже нічого. Кому прислужуєте, пане Грабовський?!2009.12.09 | rais
Тут знов велика кількість противників люстрації і
холуїв комуністичної системи. Попросіть знов від автора чого небуть веселого, баллалаєшного... Бо дуже серьйозні речі стомлюють та напружують "відомих" дописувачів. Прогнила, безпокарана система в дії...2009.12.09 | Pavlo Z.
Панімаю, таваріщ! Re: А від мене 2 з "+"
Це оцінка від тих, хто був коло Леніна і захищав його.2009.12.09 | karpo
Вше паніманіє растет, Re: Панімаю, таваріщ!
вже заработалі ордєн Сутулова. А еще можєтє взять із полкі піражок.Щось давно ви не були на улюбленому сайті. Дорогу нагадати?
2009.12.09 | один_козак
Та годі! Грабовський - класний дядько і слівце його красне
Але от, заносить...Тщатільнєє, пане Грабовський!
2009.12.09 | один_козак
Пане Грабовський! А напишіть "красне слівце" на міліцію
і її (не)зрозумілу діяльність.2009.12.09 | Сахаров
А ще на риболовну інспекцію та ЖЕК
2009.12.09 | rais
Re: Окрему подяку в художній замальовці Черновецькому з молодою
командою комунальних реформаторів та транспортних стратегів.2009.12.09 | Стопудів
А якби Бандері носа розбили або фарбою закидали,
ви б не били молодих комуністичних активістів?2009.12.09 | один_козак
Правильне запитання.
2009.12.10 | Pavlo Z.
Re: А якби Бандері носа розбили або фарбою закидали,
Стопудів пише:> ви б не били молодих комуністичних активістів?
Били б.
І були б праві.
Бо Бандера українець і боровся за Україну.
Ленін - не українець і боровся проти України.
Тут - Україна.
Які порівняння між Бандерою і Леніном можуть бути?! І взагалі і для нас зокрема?
2009.12.10 | один_козак
Як ніби все просто...
Ніби Ви не знаєте, що не для всіх очевидно, що Бандера боровся за Україну, а Ленін був ворогом України. От комуняки щиро лютують, бо ставляться до Лєніна як до святого, борця за все найкраще у світі.Якщо ми одне одного надалі будемо "переконувати" у такий спосіб...
Я ще розумію висловлення ставлення до вождів методом заляпування пам'ятників. Ну, нехай навіть відбивання носів. Хоча це тягне за собою фінансову шкоду. А битися - то вже трохи занадто. Нє?
Павле, а що, Ви цього не розумієте???
2009.12.10 | Lexa62
У Франції колаброціоністів розстрілювали
Це так би мовити, країна усталеної демократії зараз вважається.А українці хочуть хоча б прибрати ідоли поклоніння колаброціоністів ( а як ще назвати людей, які співробітничали з ворогом проти власної держави) з публічних ( та ще й кращих) місць.
2009.12.10 | Стопудів
Просто Україна різниться від Франції тим
що в нас до комуністичної ідеології толерантно (і навіть - о жах! - прихильно) ставиться чи не половина населення. І якщо ви захочете її розстріляти, вона захоче розстріляти вас.Подумайте над цим. Павлу З. теж варто подумати.
2009.12.10 | Lexa62
Re: Просто Україна різниться від Франції тим
Стопудів пише:> що в нас до комуністичної ідеології толерантно (і навіть - о жах! - прихильно) ставиться чи не половина населення. І якщо ви захочете її розстріляти, вона захоче розстріляти вас.
>
> Подумайте над цим. Павлу З. теж варто подумати.
Чи не половина населення? А чому ж тоді комуністи на виборах все менше голосів беруть? Скоро й зникнуть?
Я думаю, якби хоч один процес відбувся б хоча б над одним злочинцем-більшовиком, саме в такому контексті, залишки б прихильності вивітрилися б як у німців після Нюрнбергу.
Але ж це навіть не можливо уявити в країні, де на самих видних місцях височать ідоли московського більшовизму.
Отож, самий перший крок справжньої української влади має бути такий: позносити усих цих ідолів з очей людських, доки цього зроблено не буде - віри цій владі не буде, на підсвідомому рівні. І скільки фактів злочинності московського більшовизму не приводь у масовій свідомості їх будуть толерувати. Тобто, подальше розвінчування навіть, в деякій мірі, шкідливе, бо воно вже виробляє толерантність до злочинності.
2009.12.10 | один_козак
Я теж хочу їх поприбирати...
Але якщо їх прибирання просто зараз і з бійками працює на розкол країни, то я згодний почекати. Тим часом ідолів можна використовувати у патріотичному вихованні молоді. Вказуючи на них як на матеріальні свідчення про колишнє панування тоталітаризму. Припустимо, оно Биківня, куди звозили жертв, а осьо кати, що були посталвені на постаменти.Згодний з тим, хто тут писав раніше, що значно важливіше і доцільніше бити не по ідолах, а по ідеології, котру вони символізують. Ідоли впадуть як результат.
Не знаю, звідкіля можна було взяти дані про мало не половину прихильників комуністів, але для агітпропу проти бандерівців бійки навколо пам'ятників і для чорносотенних згодяться.
2009.12.10 | Pavlo Z.
Re: Як ніби все просто...
один_козак пише:> Ніби Ви не знаєте, що не для всіх очевидно, що Бандера боровся за Україну, а Ленін був ворогом України. От комуняки щиро лютують, бо ставляться до Лєніна як до святого, борця за все найкраще у світі.
>
> Якщо ми одне одного надалі будемо "переконувати" у такий спосіб...
>
> Я ще розумію висловлення ставлення до вождів методом заляпування пам'ятників. Ну, нехай навіть відбивання носів. Хоча це тягне за собою фінансову шкоду. А битися - то вже трохи занадто. Нє?
>
> Павле, а що, Ви цього не розумієте???
Я - за адекватну відповідь. Бо з клієнтом треба розмовляти мовою клієнта. Якщо ні - клієнт борзіє. Бо надмірна сором'язливысть призводить лише до надмірного нахабства.
2009.12.10 | один_козак
Так і на мову клієнта треба з розумом переходити...
Років 25 тому одного мого сусіду два гобліни відлупили. Дуже. А потім якось так вийшло, що він у справі не потерпілий і не свідок, а обвинувачений...Розумієте?
Оце так і в нас тепер виходить. У "фашистах" ходять не ті, що б'ють, а ті, кого б'ють.
2009.12.10 | Стопудів
Re: А якби Бандері носа розбили або фарбою закидали,
Pavlo Z. пише:> Які порівняння між Бандерою і Леніном можуть бути?! І взагалі і для нас зокрема?
Вони обидва - політики. І не ваша справа, перепрошую, вказувати мені, що можна порівнювати, а що ні. Свободу - народам, свободу - людині.
2009.12.10 | Pavlo Z.
Re: А якби Бандері носа розбили або фарбою закидали,
Стопудів пише:> Pavlo Z. пише:
>
> > Які порівняння між Бандерою і Леніном можуть бути?! І взагалі і для нас зокрема?
>
> Вони обидва - політики. І не ваша справа, перепрошую, вказувати мені, що можна порівнювати, а що ні. Свободу - народам, свободу - людині.
Дихайте глибше: ви схвильовані:)
Я нічого вам не вказую - просто констатував (без звернення) факт.
І нічого мені вказувати: що я маю право, а чого не маю! Свободу - народам, свободу людині!
2009.12.10 | один_козак
Побалакали ))
2009.12.10 | Pavlo Z.
Та які там розмови? - Я просто відповів на спробу наїзду -
тільки й всього.І тільки тому, що мав кілька вільних хвилин.
Вже їх не маю - і слава Богу!:)
2009.12.10 | Хвізик
а де в Києві є пам‘ятник Бандері?
2009.12.10 | Pavlo Z.
Re: а де в Києві є пам‘ятник Бандері?
2009.12.10 | Lexa62
Дуже прикро за майданівців.
Коли Via на цьому форумі вивісила заклик підтримати акцію протесту, проти камлання у підніжжя відреставрованого ідола. То багато із тих, що пишуть на "Майдані" побачили в цьому тільки піар-акцію "Свободи".Ще мені дуже прикро, що не мав змоги приїхати в Київ.
Проте вже в сотий чи тисячний раз висловлюю впевненність, подальший поступ України перепинили фалічні символи московського більшовизму, лєніни, постишеви, жукови і т.д.
2009.12.10 | Sean
дарма
Lexa62 пише:> Ще мені дуже прикро, що не мав змоги приїхати в Київ.
інші теж не мали змоги/часу/бажання. У всіх свої справи, всі вільні люди і своє бачення того, куди конче треба йти, а куди - не треба. Як і Ви. Це - нормально і так буде завжди.
> Проте вже в сотий чи тисячний раз висловлюю впевненність, подальший поступ України перепинили фалічні символи московського більшовизму, лєніни, постишеви, жукови і т.д.
Не фалічні символи, а ті і те, що вони символізують.
2009.12.10 | Lexa62
Re: дарма
Sean пише:> Lexa62 пише:
> > Ще мені дуже прикро, що не мав змоги приїхати в Київ.
> інші теж не мали змоги/часу/бажання. У всіх свої справи, всі вільні люди і своє бачення того, куди конче треба йти, а куди - не треба. Як і Ви. Це - нормально і так буде завжди.
>
я не про тих, хто не мав часу чи змоги, я про тих хто зводив акцію до піар-компанії "Свободи", і таких було багатенько.
> > Проте вже в сотий чи тисячний раз висловлюю впевненність, подальший поступ України перепинили фалічні символи московського більшовизму, лєніни, постишеви, жукови і т.д.
> Не фалічні символи, а ті і те, що вони символізують.
Символ зверхності завжди фалічний
2009.12.10 | один_козак
Якби вона зі мною радилася, то
я не радив би їй робити те, що вона робила.Але зло на комуняк за неї й сина бере. І за тих двох дядьків. От, ставши свідком, треба було б втрутитися.
І як та міліція витримала і не втрутилася на боці побитих???
2009.12.10 | один_козак
А! Про силу символів!))
Lexa62 пише:> Проте вже в сотий чи тисячний раз висловлюю впевненність, подальший поступ України перепинили фалічні символи московського більшовизму, лєніни, постишеви, жукови і т.д.
Ви вважаєте, що то така магія?