Ми – нація, яка сама себе не здатна розважити (/)
01/12/2010 | observеr
Колонія і провінція
Андрій Бондар, Zaxid.net 11-01-2010
Ми – нація, яка сама себе не здатна розважити
Мій тато на початках українського відродження в романтичному пориві вважав усе українське абсолютним добром. Тобто, він «за замовчуванням» любив і приймав усе, що українською виходило друком, з'являлось у телевізорі, лунало по радіо. Однак, із часом, коли, серед інших, з'явився співочий ректор Поплавський, мій тато змінив свою думку. Романтичний порив минув, та й вимоги до культурного продукту змінились. Тепер під маркою українського простим людям, які звикли черпати щоденне знання з «блакитного екрана», вже, здавалося б, неможливо нав'язати «лівий», тобто безнадійно фальшивий та халтурний продукт. І люди ці неодмінно перемкнуть свій канал на щось інше. Хоча й оте інше, здебільшого російського виробництва, зроблене за постсовєтськими теле-естрадно-цирковими лекалами, неминуче виявляється по-своєму навіть іще гіршим, аніж фальш і халтура.
А відтак там, у скрині з блакитним екраном, твориться простір абсолютної культурної непритомності й безнадії. І це неодмінно посилюється з настанням новорічних і різдвяних свят. Концентрація псевдокарнавального ідіотизму на одиницю «хвилино-зображення» сягає в цей період життя країни небаченої концентрації. Телебачення, ясна річ, не може правити за відображення реального стану суспільної свідомості, однак, є її доволі яскравим і промовистим портретом.
З одного боку, за 20 років не змінилось одне - невиліковна залежність телевізійних менеджерів від московського розважального продукту. Хоч як прикро це визнавати, все залишилось на своїх місцях. Лише Алла Пуґачова час від часу змінює своїх фаворитів. І якби мене запитали, що НЕ змінилось у нашому житті, хоч неодмінно мало силою історії змінитись, то це саме вони - жартівливі, усміхнені, співочі представники московської естради в телевізорі. Басков, Задорнов, Кіркоров, Ґалкін, Пєтросян... Усі вони є символом нашої культурної безхребетності, непритомності, безпорадності та розгубленості. Бо що принципово змінюється при перетині західного українського кордону? Разом із автошляхами та брендами заправок я б назвав саме нашу абсолютну несамодостатність. Ми - нація, яка сама себе не здатна розважити. І, властиво, з цього випливають усі наші подальші проблеми. В тому числі проблеми - із самоідентифікацією. Бо хто ми такі, що Баскова з Ґалкіним бачимо частіше й довше, ніж рідних батька з матір'ю?
З другого боку, страшно стає, коли ми намагаємось самі себе розважати в нашому доморослому стилі, закріпленому «передовим» телевізійним досвідом 1970-80 років. От вмикаєш український канал і думаєш: «Може бодай цього року вони не повторять цей кошмар?». Але вже за кілька хвилин з'являється реклама ювілейного концерту Михайла Поплавського. І виходить він - набріолінений, із блискітками і стразами, павичевим пір'ям і довгоногими студентками-беквокалістками курдупель, щоб у стотисячне переспівати про Костю-моряка або пісню про мамину черешню. А в залі - представники влади, включно з президентом, який своєю присутністю все це освячує.
А далі - знову вони, подружжя Віталія та Світлани Білоножків зі своїм ґала-шоу, дивлячись яке хочеться плакати від безсилля цього перманентного хохляцького несмаку, зведеного до головного принципу офіційної культури. А далі - Іво Бобул, Павло Зібров, Лілія Сандулеса... Невмирущі божки телерадіоефірів підсовєтської України ніколи не поступляться своїм місцем під сонцем. Щось інше потрапити в першоканальний укротелевізор зможе лише через їхні трупи - і навіть не в символічному, а саме в буквальному сенсі. Хоч, ясна річ, існують молоді виконавці. Але поглянувши на них, приходить ще сумніша й безпросвітніше думка: краще б їх не було.
Ні, думаючи це, я не переймаюся власними культурними проблемами і справді не вважаю, що мені щось винен укротелевізор. Ні, справа не в мені й мені подібних, а в мільйонах обділених і обкрадених українських людей, які, крім цієї скрині, нічого не мають. Але й маючи її, вони теж не мають нічого, крім закріпленого і, здається, навіки затвердженого невидимими телеменеджерами колоніально-провінційного статус-кво. Не мають нічого, крім трагічного дуалізму - між російським естрадним непотребом і власною болотяною безпорадністю, між Сходом і Заходом, між НАТО і ОДКБ, між Януковичем і Тимошенко. Бо ж у підсумку виходить, що й у житті точнісінько так само, як у телевізорі з його невиліковним ідіотизмом і повною культурною непритомністю. З тою простою різницею, що телевізор у будь-яку мить можна вимкнути, а життя - ні.
Андрій Бондар, для Zaxid.net
http://www.telekritika.ua/daidzhest/2010-01-11/50313
Андрій Бондар, Zaxid.net 11-01-2010
Ми – нація, яка сама себе не здатна розважити
Мій тато на початках українського відродження в романтичному пориві вважав усе українське абсолютним добром. Тобто, він «за замовчуванням» любив і приймав усе, що українською виходило друком, з'являлось у телевізорі, лунало по радіо. Однак, із часом, коли, серед інших, з'явився співочий ректор Поплавський, мій тато змінив свою думку. Романтичний порив минув, та й вимоги до культурного продукту змінились. Тепер під маркою українського простим людям, які звикли черпати щоденне знання з «блакитного екрана», вже, здавалося б, неможливо нав'язати «лівий», тобто безнадійно фальшивий та халтурний продукт. І люди ці неодмінно перемкнуть свій канал на щось інше. Хоча й оте інше, здебільшого російського виробництва, зроблене за постсовєтськими теле-естрадно-цирковими лекалами, неминуче виявляється по-своєму навіть іще гіршим, аніж фальш і халтура.
А відтак там, у скрині з блакитним екраном, твориться простір абсолютної культурної непритомності й безнадії. І це неодмінно посилюється з настанням новорічних і різдвяних свят. Концентрація псевдокарнавального ідіотизму на одиницю «хвилино-зображення» сягає в цей період життя країни небаченої концентрації. Телебачення, ясна річ, не може правити за відображення реального стану суспільної свідомості, однак, є її доволі яскравим і промовистим портретом.
З одного боку, за 20 років не змінилось одне - невиліковна залежність телевізійних менеджерів від московського розважального продукту. Хоч як прикро це визнавати, все залишилось на своїх місцях. Лише Алла Пуґачова час від часу змінює своїх фаворитів. І якби мене запитали, що НЕ змінилось у нашому житті, хоч неодмінно мало силою історії змінитись, то це саме вони - жартівливі, усміхнені, співочі представники московської естради в телевізорі. Басков, Задорнов, Кіркоров, Ґалкін, Пєтросян... Усі вони є символом нашої культурної безхребетності, непритомності, безпорадності та розгубленості. Бо що принципово змінюється при перетині західного українського кордону? Разом із автошляхами та брендами заправок я б назвав саме нашу абсолютну несамодостатність. Ми - нація, яка сама себе не здатна розважити. І, властиво, з цього випливають усі наші подальші проблеми. В тому числі проблеми - із самоідентифікацією. Бо хто ми такі, що Баскова з Ґалкіним бачимо частіше й довше, ніж рідних батька з матір'ю?
З другого боку, страшно стає, коли ми намагаємось самі себе розважати в нашому доморослому стилі, закріпленому «передовим» телевізійним досвідом 1970-80 років. От вмикаєш український канал і думаєш: «Може бодай цього року вони не повторять цей кошмар?». Але вже за кілька хвилин з'являється реклама ювілейного концерту Михайла Поплавського. І виходить він - набріолінений, із блискітками і стразами, павичевим пір'ям і довгоногими студентками-беквокалістками курдупель, щоб у стотисячне переспівати про Костю-моряка або пісню про мамину черешню. А в залі - представники влади, включно з президентом, який своєю присутністю все це освячує.
А далі - знову вони, подружжя Віталія та Світлани Білоножків зі своїм ґала-шоу, дивлячись яке хочеться плакати від безсилля цього перманентного хохляцького несмаку, зведеного до головного принципу офіційної культури. А далі - Іво Бобул, Павло Зібров, Лілія Сандулеса... Невмирущі божки телерадіоефірів підсовєтської України ніколи не поступляться своїм місцем під сонцем. Щось інше потрапити в першоканальний укротелевізор зможе лише через їхні трупи - і навіть не в символічному, а саме в буквальному сенсі. Хоч, ясна річ, існують молоді виконавці. Але поглянувши на них, приходить ще сумніша й безпросвітніше думка: краще б їх не було.
Ні, думаючи це, я не переймаюся власними культурними проблемами і справді не вважаю, що мені щось винен укротелевізор. Ні, справа не в мені й мені подібних, а в мільйонах обділених і обкрадених українських людей, які, крім цієї скрині, нічого не мають. Але й маючи її, вони теж не мають нічого, крім закріпленого і, здається, навіки затвердженого невидимими телеменеджерами колоніально-провінційного статус-кво. Не мають нічого, крім трагічного дуалізму - між російським естрадним непотребом і власною болотяною безпорадністю, між Сходом і Заходом, між НАТО і ОДКБ, між Януковичем і Тимошенко. Бо ж у підсумку виходить, що й у житті точнісінько так само, як у телевізорі з його невиліковним ідіотизмом і повною культурною непритомністю. З тою простою різницею, що телевізор у будь-яку мить можна вимкнути, а життя - ні.
Андрій Бондар, для Zaxid.net
http://www.telekritika.ua/daidzhest/2010-01-11/50313
Відповіді
2010.01.12 | Hadjibei
Автор неправий
Я не ототожнюю сучасну українську культуру із вищепереліченими персонажами.Мені Скрипки чи Середи вистачить...
А гасло "Геть від Москви" залишається актуальним.
2010.01.12 | stryjko_bojko
"Геть від Москви" поганої...але не вся Москва погана
Як учив Великий Кобзар:"Учітеся, брати мої,
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Свого не цурайтесь."
2010.01.12 | Hadjibei
Наведіть приклад "непоганої" Москви
Москва за визначеням не може бути "непоганою". Принаймні щодо українців - це вселенське зло.2010.01.12 | Мартинюк
Це питання власної сили
Якщо ти сильний ( збройно, фінасово, духовно - хоча б по одному з цих критерії) то можеш вибирати з Москви все що тобі заманеться. В тому числі і хороші речі. Як наприклад фінни з Петербургу.2010.01.12 | Almodovar
Re: Це питання власної сили
На жаль, культура починається там де закінчується кордон колишнього СРСР. Хоч на Схід, хоч на Захід. З певними виключеннями, звичайно. Можна довго кричати про перевагу української культури над російською, але, погодьтеся, справжня культура замордована з радянськихч часів, а якість масс-культури в Україні ніколи не піднімалася вище рівня районного Будинку культури чи вечорниць у Стародрищенківському ПТУ.Тому слухайте і дивіться справжню культуру. Поставте радіо-теле програмку (мені достатньо радіо) і слухайте справжню музику )класичну, сучасну, живі опери) на хвилях європейських FM станцій. До речі, на російському "ТВ-Шансон" доволі часто бувають концерти зарубіжних виконавців екстра-класу: був безсмертний Ш.Азнавур, шоу великого танцюриста сучасності ірландця М.Флетлі (немає слів), той же російський "андеграунд", доволі пристойний, без "мурок-ментів-зеків", тощо.
Дивіться литовський канал XXI, де йдуть без реклами, в основному європейські фільми і практично всі - якісні, не хєрня від Голівуду.
Шукайте і знайдете!
Культура не може розвиватися ні на чому! Кращі зразки світової культури у поєднанні із кращими традиціями справжньої вітчизняної культури стануть основою нової українськой модерної культури (вибачте за тавтологію).
Українська мас культура - екскремент російської. Хай вона здохне!
P.S. А Поплавського ми будемо судити за розбещення нації. Йому вшиють наушники і до кінця життя, вдень і вночі він буде слухати себе улюбленого і всю сволю шоблу: білики-сандулеси-пердючки- і таке інше.
Да, а Пердючка буде кастрірувана. Публічно.
2010.01.12 | Мартинюк
Ну до чого та мова ?
У мене постійно підрукою три эвропейські музичні каналі, які транслють класичну музику, сучасний джаз та інші серйозні речі. Так от майже щодня я бачу в них наших українських виконавців, навіть деяких яких я особисто знаю.Там в Європі ніхто не сумнівається що вони є носіями високої культури. Просто аби вони не виїжджали за кордон треба ходити на концерти класичної музики і купувати їхні записи аби вони могли заробляти тут.
І не кивати на Поплавського і Сердючку. Вони такі , бо є люди , які готові платити за їхні пісні.
І взагалі радив би залишити в спокої вогнепальну зброю, коли йдеться про культуру і мистецтво - стволам нічого незбудуєш лише зруйнуєш. Для створення і будівництва потрібні абсолютно інші інструменти.
Якщо чесно такі розмови - очевидна ознака цивілізаційної напівдикості - тому готуйтеся насолодитися Януковичем - він Ваш, і Ви зробили все можливе для його перемоги.
2010.01.12 | GreyWraith
Сердючку не чiпайте
В кращих зразках - добротне фольк-диско з глибоким украiнським народним мелодичним корiнням.2010.01.12 | АБВГ
Місцеві канали спрмоглися зробити симпатичні концерти
Погортайте.http://rivne1.tv/Info/?t=78
Зараза сидить в самій організації шоу-бізнесу в Україні.
Комсомольці все ще рубають український ліс в Боярці...
2010.01.12 | Мартинюк
Повністю згоден
Коли український шоу бізнес відстрілють, кидають під машини як це сталося років 7 тому із ведучим музичних програм радіо Промінь, позбавляють доступу до сцен, радіо, телеканалів, перекуповують , перетворюють в політичних протитуток і проститутів , то мені гидко слухати звинувачення у цьому цілого українського народу .Що найменше це самозакохана дурість, яка губить в людині баджання думати і досліджувати,але натомість спонукає до бундючного проголошення самопринижувальних міфів і впертого тиражування антиукраїнських стереотипів .
2010.01.12 | GreyWraith
Re: Місцеві канали спрмоглися зробити симпатичні концерти
Це насправдi дуже добре. Бо народження та зростання новоi елiти та, зокрема, новоi культури неодмiнно починаеться на мiсцях та знизу. Цю елту намагатимуться нейтралзувати, але вона виросте, змiцнiе та зламае теперiшню столичну гниль через колiно.2010.01.12 | DADDY
Громадська ініциатива ВАРТО: Вбий в собі телевізор
і це гасло справедливе сьогодні, як ніколи2010.01.12 | АБВГ
Було б непогано. Але заповнити вільний час для більшості співгро
мадян - теж проблема.Думаю, у більшості з форумчан проблема вбивства телевізора вирішена.
Телевізор - наріжний камінь поп-культури, і нікуди від нього не подітись.
Творити свій індивідуальний прекрасний світ мало хто спроможний.
...
Моя мама давно замінює телевізор роботою і церквою.
Син - інтернетом і книгами.
А от уявити свою тещу без серіалів не можу.
2010.01.12 | Shooter
Автор дещо перегинає палку...
...хоча й кидає її у правильному напрямкуПо дефолту порівнювати Бобула та "поющєго ректора" неможна. Бо Бобул таки має голос, а рєктор - виключно блядєей на подтанцовках.
2010.01.12 | Арій.
Андрій Бондар помиляється.
Він апелює до Української нації.Але телеканалів, якими б володіли преджставники Української нації у нас немає.
Щоправда є перший державний... "хахляцький" - ну то до керівництва державою питання.