01/12/2010 | cipt.kontakt

В останній передвиборчий тиждень, коли аналіз позитивних якостей кандидатів у президенти вже зроблено, виявлено, що більшість з цих якостей є швидше придуманими, ніж реальними, на передній план виходять можливі негативні наслідки перемоги різних кандидатів, які для багатьох соціальних і політичних груп досить очевидні й однозначні. На перший план виходить критерій навіть не вибору меншого зла, а недопущення приходу до влади найбільшого зла. Для декого найбільшим злом є Янукович, для декого - Тимошенко, для декого - Ющенко.

Віктор Ющенко, очевидно, є найбільшим злом для твердих прихильників проросійської орієнтації України та й самого керівництва Російської Федерації. Внутрішні сили, для яких абсолютно неприпустиме продовження президентства Ющенка, не мають значної ваги, адже позиція чинного президента не перешкоджає життєво-важливим інтересам основних суспільних груп, а тих, хто стоїть на жорсткій позиції російського шовінізму, на цей час залишилося небагато. Вони не мають власного значного соціально-політичного потенціалу, але можуть бути досить ефективним інструментом в руках зовнішніх сил. Великі претензії до Ющенка інших соціально-політичних груп пов'язані не з категоричною несприйнятливістю його та його позиції, а з нереалізованістю покладених на нього сподівань переважно прихильниками його ж позиції. Тому ці претензії не є критичними і не можуть бути основою для недопущення президентства Ющенка за жодних умов. Зовнішні ж сили мають великі ресурси і, як видно, під час кампанії, ефективно використали їх. Основний напрям їхніх дій для недопущення нового президентства Ющенка - допомагати всім, хто може пошкодити Ющенку, - як його ідеологічним опонентам, так і конкурентним кандидатам з демократичного табору. Ющенко проявив свою повну неприйнятність для Росії. Інші "націонал-демократи" до влади не прийдуть, а якщо б і прийшли, то, швидше за все, були б значно менш жорсткими ніж Ющенко.

Наявність у російської владної верхівки значних ресурсів, які могли бути кинуті на вибори в Україні, і використання часом дуже великих ресурсів основними опонентами В.Ющенка вказує на велику ймовірність дії "російських грошей". Враховуючи вкоріненість нав'язаного українському суспільству "непрохідності В.Ющенка", цю дію можна визнати цілком ефективною.

Можуть бути цілком обґрунтовані сумніви щодо реальної корисності для Кремля такої політики. У 1994 році метою російської політики щодо президентських виборів в Україні було: "Будь-хто лиш би не Кравчук." Цю ціль було досягнуто, прийшов Кучма, але в багатьох, якщо не в більшості аспектах політика Л.Кучми більше сприяла реальній незалежності України від Росії, ніж політика Л.Кравчука. Яскравим вираженням і, певною мірою, узагальненням діяльності і невиправданості Л.Кучми і не виправдання сподівань Росії щодо нього є назва його книжки: "Україна - не Росія".

Разом з тим, іншого варіанту, як повторення ситуації 1994 року щодо України, в керівництва Росії просто не залишається: "Будь-хто, лиш би не Ющенко." Активна участь Росії в українських виборчих справах жодним чином не завершиться у першому турі, навіть, якщо В.Ющенко не ввійде у другий тур. У цьому випадку виникають два варіанти. Або, якнайшвидше добитися передачі влади В.Ющенком більш лояльному до Росії його наступником, не так важливо якому, а про Ющенка та його політику якнайшвидше забути. У цьому випадку Росія зацікавлена в мінімізації судових оскаржень результатів виборів, згладжені внутрішніх конфліктів, лиш би швидше змінилася влада. Або, для Росії все ж є істотна різниця, хто саме прийде після Ющенка, крім того, ослаблення України за будь-яких обставин є ближчим і бажанішим для реалізації пріоритетом, ніж прихід проросійського президента. В цьому випадку Росія не настільки сильна, щоб "з'їсти" Україну цілком, але може "кусати" її шматочками. Тоді, навпаки російські гроші можуть продовжити активно працювати в судах на перемогу найбільш вигідного Росії кандидата у президенти з одночасною дестабілізацією ситуації в країні. Продовження на певний час впливу В.Ющенка на ситуацію у цьому випадку можна нейтралізувати, якщо домогтися мінімального його результату у першому турі, демонструючи повну суспільну нелегітимність чинного Президента.

Незрівнянно більший потенціал в середині країни, і незрівнянно менший зовні, мають суспільно-політичні сили, які категорично не сприймають президентства Ю.Тимошенко. Це, передовсім середні і малі українські виробники, яких вбиває або протекціонізм щодо імпортерів з боку Ю.Тимошенко, або лобіювання інтересів пов'язаних з нею великих груп, які, використовуючи важелі влади, хочуть одержати монополію у своїх сегментах економіки. Виразним прикладом цього були спроби знищення малого аптечного бізнесу під час "свинячого грипу". Непримиренними противниками Ю.Тимошенко є також політично активні і компетентні, здатні до реалістичного сприйняття ситуації представники різних верств населення, які основою своєї політичної позиції вважають українських патріотизм. Дискредитація українського патріотизму, розчинення його в грубому популізмі, його використання лише, як засобу для приходу до влади, а з іншого боку, - відсутність об'єктивних політичних та економічних підстав для того, щоб не здати національні інтереси України аж до втрати незалежності, - а саме так можна узагальнити ставлення Ю.Тимошенко щодо ідеї українського патріотизму, - робить її небезпечнішим і реальнішим ворогом для цієї групи населення ніж будь-хто інший з кандидатів у президенти.

В.Янукович і менші кандидати, з необов'язково патріотичного табору мають досить виразні інтереси, передовсім економічні, які ведуть до необхідності встановлення певної межі російського впливу в Україні і жорсткого й активного спротиву будь-яким спробам з російського боку перейти цю межу. Ті ж інтереси заставляють їх вести Україну до Європи.

Для Ю.Тимошенко цієї межі не видно, а шлях до Європи лише декларації, що прикривають реальні дії Ю.Тимошенко для просування в Україні інтересів тепер вже не лише Росії, але навіть і Китаю (Приклад - пів мільярдний китайський кредит на закупку китайських же автомобілів для інвалідів, які цілком могли б вироблятися в Україні).

Основні дії антитимошенківських суспільно-політичних сил у теперішній ситуації - боротьба логіки проти емоцій, критика, як конкретних дій Ю.Тимошенко, так і її діяльності загалом, розкриття абсолютної протилежності її внутрішньої суті зовнішній оболонці. Крім того, обґрунтування меншої небезпеки від будь-кого з інших, навіть не зовсім демократичних кандидатів. Антитимошенківські сили розпорошені на підтримку різних кандидатів. Проте у другому турі, якщо Ю.Тимошенко потрапить в нього, потенціал цих сил цілком достатній для того, щоб не допустити переважного переходу прихильників кандидатів, що не входять у другий тур, до підтримки Ю.Тимошенко. Отже тих, хто за жодних обставин не хоче бачити президентом Ю.Тимошенко, на цей час можна вважати також досить ефективною.

Найменш ефективною виявилася діяльність значних, переважно внутрішніх, соціально-політичних сил, які за жодних умов не хочуть приходу до влади В.Януковича. Це, передовсім представники малого і середнього бізнесу, які конкурують з близькими до В.Януковича виробниками. В часи перебування В.Януковича на посаді прем'єр-міністра такі підприємці вже зазнавали тиску, або мають обґрунтовані підстави зазнати такого тиску в майбутньому. Саме ці соціальні групи найтвердішою і найефективнішою основою "соціальної бази" помаранчевої революції. Загрозою для цієї частини малого і середнього бізнесу є не лише регіональний бізнес, але й транс регіональні олігархічні клани, єдиним шансом виживання яких є забезпечення свого монопольного становища на українському ринку, як товарів, так і робочої сили, шляхом повного контролю над владою і засобами масової інформації.

Ці олігархічні сили активно підтримують В.Януковича, й очевидно, у випадку його перемоги, будуть спрямовувати його на встановлення в країні олігархічної диктатури, значно жорсткішої і незрівнянно менш ефективної для країни загалом, ніж це було в часи президента Кучми, до яких не хоче повертатися переважна більшість українського суспільства. Інші причини непримиренного ставлення значної частини населення до В.Януковича - негативні особливості його біографії, які, як багато хто вважає, не лише принижують гідність країни, але й можуть привести до різкого падіння суспільної моралі, що є життєвою загрозою для середнього законослухняного громадянина. Можна дискутувати щодо обґрунтованості цих побоювань, проте наявність таких настроїв серед населення, які ведуть до позиції: "Будь-хто, лише б не Янукович", - цілком очевидні. Неефективність дій антиянуковичцької частини населення не лише з високих електоральних шансів В.Януковича, які є на цей час, але й з неадекватного вибору напрямку дій. Адже для того, щоб В.Янукович не став президентом необхідно, щоб в другий тур потрапив кандидат, який не маючи підстав для тотального спротиву проти себе зміг би зібрати більшість навколо ідеї протистояння Януковичу. Але для цього він сам не повинен бути об'єктом внутрішнього тотального протистояння, не мати тих негативних якостей, за які категорично не сприймають В.Януковича. В іншому випадку, досить гнучкий і компромісний В.Янукович зможе показати, що він є меншим злом, з ним можна пов'язувати певні позитивні надії, тоді, як на позитивну діяльність його конкурента жодних надій нема.

Кандидатами, які реально і без надмірних зусиль можуть консолідувати антиянуковичцьку більшість у другому турі є В.Ющенко, С.Тігіпко, А.Яценюк. В.Ющенко своєю діяльністю, своїм стилем, який дехто може трактувати, як демократизм, дехто - як слабкість, показав, що він не становить реальної загрози для життєвих інтересів будь-яких більш-менш конструктивних соціально-політичних, й економічних сил. За його президентства кожен зможе знайти нішу достатню для власного виживання, а то й розвитку. При продовженні президентства Ющенка не буде тотального перерозподілу впливів і власності і пов'язаних з цим катастрофічних потрясінь.

Ще більше влаштовує всі політичні сили, які не хочуть Януковича, С.Тігіпко. Його економічні інтереси цілком зрозумілі, методи діяльності цілком прийнятні. Великих економічних груп, яким він мав би віддати різні сфери економіки, як плату за свою підтримку - не видно.

А.Яценюк є менш виразним у цьому плані. Неолігархічність джерел його фінансування є зовсім не очевидною, Непослідовність його позиції під час виборчої кампанії не сприяє довірі до нього. Але, в крайньому випадку, і він міг би одержати підтримку, в усіх тих, хто не хоче Януковича. Проте на відміну від С.Тігіпка, який відбирає виборців переважно у В.Януковича та Ю.Тимошенко, А.Яценюк діє переважно в електоральному полі В.Ющенка, й інших національно-демократичних кандидатів. Не виправдавши надій патріотичного електорату в якості можливого наступника В.Ющенка, а це передовсім проявилося у відмові, яку можна трактувати, як зраду, від низки принципових для українського патріота позицій, А.Яценюк трактується, як менш твердий, менш послідовний, менш надійний і менш патріотичний, ніж В.Ющенко. Та й електоральна прихильність до А.Яценюка є нестійкою. Його шанси можуть, як підніматися, так і різко падати. Тому, чи варто міняти шило на мило? Отже, А.Яценюк у теперішній ситуації виглядає значно менш перспективним і надійним ніж В.Ющенко. Разом з тим, забираючи електорат саме у Ющенка він, на даний час є чи не основною перешкодою потрапляння чинного президента у другий тур. Тому значну підтримку антиянуковичцькими силами А. Яценюка не можна вважати достатньо обґрунтованою.

Ще менш обгрунтованою є підтримка тих, для кого основна ціль виборів - не допустити Януковича, - підтримка Ю.Тимошенко. Адже те, через що не хочуть Януковича, ще більше виражено в Ю.Тимошенко. Вона просто краще вміє прикривати це. Адже який сенс тим, хто боїться тиску у сфері бізнесу з боку Януковича, підтримувати Тимошенко, коли з її приходом в Україну повернеться В.Медведчук, про що він вже заявив, а його дії проти незалежного бізнесу були значно жорсткішими ніж дії "донецьких". Крім того, значно легше мати справу з В.Януковичем, в руках якого будуть й влада й економічні впливи, ніж з Ю.Тимошенко, влада якої мала б стати лише прикриттям для діяльності В.Медведчука.

Щодо моральних якостей та негативів, Ю.Тимошенко при детальнішому розгляді також не виглядає кращою за В.Януковича. Адже махінації в сфері економіки, перебування в американській тюрмі одного з соратників, ніяк не менш небезпечні, ніж кримінальні дії у підлітковому віці. Тому багато противників В.Януковича не мають жодних підстав навіть в крайніх обставинах підтримати Ю.Тимошенко. Тому в другому турі вона не зможе консолідувати навколо себе антиянуковичцьку більшість, значна частина якої проголосує проти обох кандидатів. Таким чином вихід в другий тур Ю.Тимошенко значно зміцнює шанси В.Януковича перемогти і стати президентом.

Об'єктивно правильними діями неідеологічної частини антиянуковичцьких соціально-політичних сил була б підтримка С.Тігіпка, тих же, хто пов'язує себе з ідеологією українського патріотизму - В.Ющенка.

Лабораторія суспільно-політичного аналізу
Центру з інформаційних проблем територій
Національної Академії Наук України
Львів, вул. Джохара Дудаєва 15, к.32
тел./факс: +38 (032) 2611887