Чужі
01/18/2010 | Олександр Северин
Цей текст напередодні другого туру президентських виборів певно потребує застереження, що він не відбиває ні позиції всієї адмінгрупи "Майдану" (якщо така позиція взагалі має місце) ні позицій жодної з НУО до яких я маю бодай побіжний стосунок, натомість містить він лише мої думки, цілком суб'єктивні (як і завжди).
Та і взагалі, як писав Річард Бах, "все написане тут може виявитися помилкою". Теоретично. Але практично - навряд чи.
Післясмак, що залишають по собі ці вибори – почуття огиди та оптимістичного жалю.
Огиди - не тому, що той, за кого я голосував, передбачувано провалився, і не тому, що подальші друготурові розбірки між гр-ном Януковичем і гр-кою Тимошенко – то абсолютно не "моя війна", хіба що хтось з них чи обидва у шалі почнуть розносити на друзки Україну, чого, сподіваюся, все ж не станеться. Просто продукт, запропонований кандидатами суспільству є знову і несвіжим і неїстівним, при тому що випари, флюїди і міазми від кандидатського взаємопоборювання псують довкілля.
Жалю – бо суспільство великою мірою цей продукт знову, перепрошую за сленг (мені, як земляку Януковича, можна), "схавало".
Оптимістичного жалю – бо мій другий кандидат, на горде імення "Не підтримую жодного", у першому турі залишивши за собою дві третини супротивників, має незлі шанси і на другий тур – хоча і навряд чи перемогти, але згуртувати навколо себе тих, у кого Україна - не лише "в серці", але насамперед у голові, і не "для людей" (орієнтовний перелік яких ми всі знаємо), а для всіх українців.
Сталося як гадалося. Мій [ситуативний] кандидат на посаду Президента України, як і ваш кандидат, чи то ситуативний, чи то за переконаннями, не вийшов до другого туру виборів. Сам винен, передусім. Якщо і "гаплик підкрався непомітно", то непомітно лише для нього самого та для інтернет-форумних дятлів-агітпропників, що місяцями побивали натружені, а може і спрацьовані пальці о клавіатуру, доводячи всепереможність поступу. І він і вони – мають, що заслужили.
Інші аутсайдери – аналогічно, хоча б тому, що жоден з них не спромігся викласти свою виборчу програму не у традиційній, консистенції медузи і запаху плісняви, формі загальних декларацій, а відповідаючи за запитання "як саме?" можна зробити те, що було рясно наобіцяно. Не кажучи вже, що жоден з кандидатів, окрім соціалістичного, а тому для мене неприйнятного Олександра Мороза, не спромігся приділити дещицю свого вельмишацованого часу для відповіді на "Правильні питання"1. Тепер мають. What you give is what you get.
Тож тепер на полі – ані мого, ані ваших. А лише двоє чужих.
З одного боку - цілком комісарських нахилів соціал-популістка Юлія [Пропало Всьо] Тимошенко, майстриня істеризації суспільства і видатний борець з зусібіч оточуючими її ворогами і злочинцями, котра не стільки працює, скільки, судячи з результатів, "робить" – у сенсі "пороблено в Україні".
З іншого – безмежно нудний і до зеленої нудьги обмежений "міцний господарник", доктор економічних наук і магістр міжнародного права (!), заслужений екс-директор автобази, навіть незасуджений, жертва яйця курячого звичайного сирого.
Кандидат з бігаючими злими очима і кандидат з виглядом прижиттєвого чавунного пам'ятника самому собі.
Серед групи підтримки першої, зокрема, мандатоносні штурмовики, котрі атакували суди, вправні, на всі випадки політичної доцільности, ремісники від юриспруденції, найбільший серед в Україні сущих латифундист, рекордно дилетантський міністр-кевеенщик та ще й цілий сонм наскільки повноголосих, настільки і пустодзвонних cheerleaders. Про тінь Лозінського за її плечима немовби умовчимо.
Інший не лише везе в обозі "барадатого", як написав би мабуть Подерв'янський, українофоба, але і має в команді персонажів, про неуникненно згубний вплив яких на національну безпеку кажуть обізнані та вдумливі люди.
Не заперечуватиму, можливо і навіть напевно в обох "командах" є глибокозаконспіровані чи то дуже скромні кращі, проте не вони замовляють музику і не вони танцюють "вождів".
Якщо на полі ані мого, ані ваших, значить там нема наших. Якщо там нема наших – значить там лише чужі, бодай і з різною мімікрією.
Можна приземленіше: хрін та редька, але мирним овочам не передати загроз - дещо відмінних за суттю, але цілком співмірних за масштабом, - котрі несуть з собою обидва кандидати: в діапазоні від новітнього большевізму, заперечення права на користь доцільности та тотальної руйнації інститутів і процедур волюнтаризмом, штурмовщиною і невіглаством - до "упроцедурення" нудних (нудотних?) і малоправових "понятій", ренесансу "азарівщини" і перетікання державних інституцій під зовнішній контроль.
На сьогодні ми вже почули і, нема жодних сумнівів, почуємо багато вербальних вивержень, софізмів, закликів, зойків і заклинань з метод спонукати нас прийняти бік одного з цих кандидатів, але не знаю як хто, а я маю на все це одну і однакову відповідь: я не маю жодних підстав, жодної причини голосувати за жодного з них. Бо вони – чужі.
Що спільного у нас, українців, які живуть на зарплату чи то доходи з "дрібносереднього" бізнесу і прагнуть верховенства права, рівної міри для всіх, раціональної української політики, з цими припудреними гламуром мешканцями понтових палаців у Межигір'ї та Конча-Заспі (здається, місцинка зветься Срібна затока)?
З цими, що розмовляють з телевізора малозрозумілою для нас мовою – мовою маніпуляцій, ухилянь і вихилянь, вербальних наїздів і подальших "з'їжджань з теми", мовою віртуальних обіцянок і потаємних домовленостей? З цими, хто не подають жодних надій на існування у них інтересів, що бодай побіжно перетинаються з нашими? Втім, може і перетинаються, але перпендикуляром, схожим на хрест над могилою українських перспектив.
Хто, крім неї самої та кордебалету, ризикне, будучи у притомному стані, назвати "вону", "мадам кризу" демократом і, прости Господи, прихильником правової, процедурної держави? Ту, що додумалася (чи навпаки не думала ся?) назвати вибори "злочином проти народу", після чого будь-яке суспільство з належним імунітетом не обрало б її, як то сказано про фашиста Стілсона у кінгівській "Мертвій зоні", і до бригади з відлову бродячих псів.
Хто, крім нього самого, подібних до нього та таких як Ганна Герман знайде підстави назвати недолугого "проффесора" "міцним господарником", "ефективним лідером" (чи як його там істинно канонічно назвати?) і не здригнеться при думці про такого Верховного Головнокомандувача та про його портрети над головами українських (?) міністрів?
І з якої причини хтось, крім таких саме як вони, може прагнути до щастя мати когось із них керівником Української (?) держави? Іншими словами – на свою (не чужу) голову.
У мене нема відповідей. Тим більш – задовільних.
Та і взагалі, якщо під політикою розуміти осмислений курс та раціональну систему відповідних заходів, то зватися політиками – велике нахабство з боку розумів, керованих і перекаламучених екзистенційним жахом опинитися поза владою. Оглядаючи як практичні висліди так і інформаційний послід такої і подібної політики, її випадає означити радше як "полютику", від, ясна справа, англійського to pollute – "забруднювати".
Для них Україна – поле битви і приз переможця (хто скаже, що я в тому помиляюся – того слова та Богові у вуха). Для нас – те, що у битві треба оборонити за будь-яку ціну. Електоральний компроміс з будь-ким з цих двох – компроміс з вогким протягом у власній хаті, шкідливим для стін, меблів і суспільного здоров'я. Єдина гідна електоральна відповідь – позначка у графі "не підтримую жодного кандидата".
Позаяк не лише протягом офіційної кампанії, а ще і почавши задовго до неї, обидва спраглі державного керма достойники вважали за краще безвідповідально обіцяти щось схоже на "все-всім" і взаємно "кидатися какашками" замість вести з виборцями відповідальний діалог і, відтак замість тендерних пропозицій підсунули виборцям продукт, м'яко кажучи, не дуже адекватний і якісний, вони заслуговують на алаверди.
Ігноруючи вибори чи то голосування у другому турі, виборець дає привід звинуватити себе у банальних лінощах чи то байдужости (у кращому випадку) до держави (та, знаю, знаю – вона наразі недосконала, неоковирна і вкрай занедбана, але іншої - нема). Що гірше – такі звинувачення будуть небезпідставними.
Натомість дієво заперечуючи позначкою у бюлетені негідні на його думку кандидатури, виборець не лише усуває таку можливість, але також, зменшуючи "запас легітимности" номінального переможця (не зайве нагадати, що за чинним законом для перемоги у другому турі достатньо набрати на один голос більше за супротивника, що набере взагалі один голос, при тому, що 99,999…% виборців заперечать обох), мінімізує небезпеку свавільного і безгальмівного большевизму оного2. Це крім того, що просто приємно, як на мене, посадити в калюжу придворних соціолухів і паркетологів та й до гарної справи згадати напівзабутий з дитинства дух протиріччя.
Відсутність раціональних підстав голосувати за є самодостатньою підставою голосувати проти. Видимість "меншого зла" нерідко обумовлюється лише конструктивними особливостями мікроскопу.
І геть не обов'язково перейматися тим, що Венеціанська комісія нібито рекомендувала виключити з українського закону про вибори можливість голосування "не підтримую жодного" – уявлення євробюрократів про наші проблеми і специфіку постколоніальної і посттоталітарної України нерідко є так саме віддаленими від розуміння реалій як і їхні ж поради (котрі "елегантно", як колись казав Ющенко, співпадають з планами щодо України таких наших друзів як Затулін) рухатися у бік парламентської республіки. Натомість характеристичний фактець ініціювання, було, младотимошенківцем і заслуженим відкликальником власних заяв Писаренком закону про скасування такої опції для виборців є, як на мене, самодостатньою підставою тією опцією за друготурової shituation скористатися.
У своєму есеї "Українська правда та постсовєцька кривда" Микола Рябчук пише про "інформаційних кілерів" кшталту Погребінського, Піховшека та Кісєльова: "Суспільна маргіналізація й забуття мають стати найкращою карою для цих персонажів […] Зробімо так, як це радить самому собі на сторінках "Дзеркала тижня" (25.12.2004) Андрій Бондар: "Я спробую забути, хто такі Нестор Гавриш і Лариса-Ганна Герман-Скорик – вони мають вивітритися з мого інформаційного поля так само легко як увійшли в нього…А на запитання, хто такі Охендовський, Погребинський і Павловський, я неодмінно відповідатиму, що це якісь дуже відомв польські шляхтичі кінця XVI століття. А Тарас Чорновіл – це просто однофімілець В'ячеслава, і не більше. А Піховшек – це герой якогось словацького мультика. А Вітренко – це українська назва якогось мусону чи пасату". І в іншому місці Рябчукового тексту: "Найрозумніше для наших мас-медій і, взагалі, для публічного дискурсу було б залишити цих персонажів у спокої, там, де їм і належиться бути, - на маргінесі політичного та ідеологічного життя, серед яковенків-симоненків-вітренків, базилюків-жириновських-шуфричів та інших блазнюватих істот нашого посткомуністичного пандемоніуму".
Як на мій розум, те саме стосується і заслужених мозкокомпостерівУкраїни Юлії Янушенко та Віктора Тимоковича. Вони – чужі.
Втім, у працьовитої білосердешної Берегині та блакитного тому-що-Лідера і вправді є одне реальне і позитивне спільне досягнення: вони дедалі об'єднують Україну у несприйнятті їх обох, разом з тим, що вони уособлюють - з їхнім патер- і матерналізмом, правовим нігілізмом, популізмом, агітпропом, безвідповідальністю та маніпулятивними вправами з суспільною свідомістю (іноді виглядає, що з власною свідомістю - теж).
І якщо вони все ж спромоглися набрати ті відсотки, на котрі спромоглися 17-го січня і очолити перегони (у контексті – куди доречніше слово за "вибори", адже який в біса може бути раціональний вибір без наявности у суспільства повної і своєчасної інформації про кандидатів та їхні справжні наміри і можливости, а також без доступного механізму формування і просування цивільним суспільством альтернатив? Суцільна гонитва маршрутом "гроші – влада - більші гроші – більша влада…"), то це тільки тому, що патерналістськи орієнтована і великою мірою відкрито чи то сором'язливо ностальгуюча за совєцькими часами меншість знайшла своїх кандидатів (яке їхало, таке і здибало), а ми – ні.
Сподіваюся не помилитися у тому, що один з них - той, хто програє перегони - повторного шансу не матиме. Мінімізація відсотків підтримки переможця шляхом відмови від компромісу з "меншим злом" і, відтак, власною совістю дасть нам шанси безпроблемніше, а можливо і скоріше, позбутися і другого.
Дискусію про засади та механізми об'єднання українців, зацікавлених у формуванні і втіленні ефективної і прозорої національної політики відповідальною владою правової держави (натхненник і організатор "Нічної варти"-2004 та просто хороша людина Олександр Daddy Попов формулює принципи взаємин суспільства з такою державою як "невтручання, сприяння, захист"), дискусію, котра вже стала частиною суспільного дискурсу, пора, думаю, вже і супроводити кількома практичними і нескладними як для дорослого самостійного українця, діями. "Не словом, а ділом", як той казав. Проголосувавши у першому турі не за когось з нав'язуваного дуету з репертуаром такого самого рівня і смаку, як у зірок мандрівного шоу "З Україною в серці" Потапа і Насті з пєснєй "от сосни оторві", а за громадянським переконанням, не зважаючи на соціологічні підрахунки та проповіді "політологів" та "експертів", логічно і далі бути послідовним.
І якщо вже у другому турі Україна стає полем битви двох чужих, варто поставитися до них як і належить українцям – захищати Україну, не підтримуючи жодного з цих гідних одне одного прибульців з колоніально-совкового минулого. І не дати ображеному на народ погратися державою3.
Сьогодні ми можемо об'єднатися у свідомому і принциповому запереченні них, чужих. Попри ходіння по граблях як українську національну забавку, попри перебування серед двох посполитих двох гетьманів, двох генеральних писарів, двох осавулів і двох підскарбіїв як українську політичну традицію я вірю, що надалі ми навчимося використовувати граблі за цільовим призначенням, а ті двоє посполитих зрозуміють, що взаємокомпромісно об'єднатися заради спільної мети краще, не чекаючи бути поставленим біля стінки – навіть якщо не для розстрілу, а для розпачливого биття о неї оселедцями на ніби таких розумних і патріотичних головах. Своїх головах.
Нічого. "Те що гусінь зве кінцем світу, мудрий назве метеликом".
Олександр Северин, к.ю.н.
Примітки:
1 Тендер, що не відбувся http://stop-x-files-ua.org/?p=2493
2 Від "проти всіх" до "За Україну, за її волю" http://maidanua.org/static/mai/1261046060.html
3 Помилка, гірша за злочин http://maidanua.org/static/mai/1257249963.html
Та і взагалі, як писав Річард Бах, "все написане тут може виявитися помилкою". Теоретично. Але практично - навряд чи.
Післясмак, що залишають по собі ці вибори – почуття огиди та оптимістичного жалю.
Огиди - не тому, що той, за кого я голосував, передбачувано провалився, і не тому, що подальші друготурові розбірки між гр-ном Януковичем і гр-кою Тимошенко – то абсолютно не "моя війна", хіба що хтось з них чи обидва у шалі почнуть розносити на друзки Україну, чого, сподіваюся, все ж не станеться. Просто продукт, запропонований кандидатами суспільству є знову і несвіжим і неїстівним, при тому що випари, флюїди і міазми від кандидатського взаємопоборювання псують довкілля.
Жалю – бо суспільство великою мірою цей продукт знову, перепрошую за сленг (мені, як земляку Януковича, можна), "схавало".
Оптимістичного жалю – бо мій другий кандидат, на горде імення "Не підтримую жодного", у першому турі залишивши за собою дві третини супротивників, має незлі шанси і на другий тур – хоча і навряд чи перемогти, але згуртувати навколо себе тих, у кого Україна - не лише "в серці", але насамперед у голові, і не "для людей" (орієнтовний перелік яких ми всі знаємо), а для всіх українців.
Сталося як гадалося. Мій [ситуативний] кандидат на посаду Президента України, як і ваш кандидат, чи то ситуативний, чи то за переконаннями, не вийшов до другого туру виборів. Сам винен, передусім. Якщо і "гаплик підкрався непомітно", то непомітно лише для нього самого та для інтернет-форумних дятлів-агітпропників, що місяцями побивали натружені, а може і спрацьовані пальці о клавіатуру, доводячи всепереможність поступу. І він і вони – мають, що заслужили.
Інші аутсайдери – аналогічно, хоча б тому, що жоден з них не спромігся викласти свою виборчу програму не у традиційній, консистенції медузи і запаху плісняви, формі загальних декларацій, а відповідаючи за запитання "як саме?" можна зробити те, що було рясно наобіцяно. Не кажучи вже, що жоден з кандидатів, окрім соціалістичного, а тому для мене неприйнятного Олександра Мороза, не спромігся приділити дещицю свого вельмишацованого часу для відповіді на "Правильні питання"1. Тепер мають. What you give is what you get.
Тож тепер на полі – ані мого, ані ваших. А лише двоє чужих.
З одного боку - цілком комісарських нахилів соціал-популістка Юлія [Пропало Всьо] Тимошенко, майстриня істеризації суспільства і видатний борець з зусібіч оточуючими її ворогами і злочинцями, котра не стільки працює, скільки, судячи з результатів, "робить" – у сенсі "пороблено в Україні".
З іншого – безмежно нудний і до зеленої нудьги обмежений "міцний господарник", доктор економічних наук і магістр міжнародного права (!), заслужений екс-директор автобази, навіть незасуджений, жертва яйця курячого звичайного сирого.
Кандидат з бігаючими злими очима і кандидат з виглядом прижиттєвого чавунного пам'ятника самому собі.
Серед групи підтримки першої, зокрема, мандатоносні штурмовики, котрі атакували суди, вправні, на всі випадки політичної доцільности, ремісники від юриспруденції, найбільший серед в Україні сущих латифундист, рекордно дилетантський міністр-кевеенщик та ще й цілий сонм наскільки повноголосих, настільки і пустодзвонних cheerleaders. Про тінь Лозінського за її плечима немовби умовчимо.
Інший не лише везе в обозі "барадатого", як написав би мабуть Подерв'янський, українофоба, але і має в команді персонажів, про неуникненно згубний вплив яких на національну безпеку кажуть обізнані та вдумливі люди.
Не заперечуватиму, можливо і навіть напевно в обох "командах" є глибокозаконспіровані чи то дуже скромні кращі, проте не вони замовляють музику і не вони танцюють "вождів".
Якщо на полі ані мого, ані ваших, значить там нема наших. Якщо там нема наших – значить там лише чужі, бодай і з різною мімікрією.
Можна приземленіше: хрін та редька, але мирним овочам не передати загроз - дещо відмінних за суттю, але цілком співмірних за масштабом, - котрі несуть з собою обидва кандидати: в діапазоні від новітнього большевізму, заперечення права на користь доцільности та тотальної руйнації інститутів і процедур волюнтаризмом, штурмовщиною і невіглаством - до "упроцедурення" нудних (нудотних?) і малоправових "понятій", ренесансу "азарівщини" і перетікання державних інституцій під зовнішній контроль.
На сьогодні ми вже почули і, нема жодних сумнівів, почуємо багато вербальних вивержень, софізмів, закликів, зойків і заклинань з метод спонукати нас прийняти бік одного з цих кандидатів, але не знаю як хто, а я маю на все це одну і однакову відповідь: я не маю жодних підстав, жодної причини голосувати за жодного з них. Бо вони – чужі.
Що спільного у нас, українців, які живуть на зарплату чи то доходи з "дрібносереднього" бізнесу і прагнуть верховенства права, рівної міри для всіх, раціональної української політики, з цими припудреними гламуром мешканцями понтових палаців у Межигір'ї та Конча-Заспі (здається, місцинка зветься Срібна затока)?
З цими, що розмовляють з телевізора малозрозумілою для нас мовою – мовою маніпуляцій, ухилянь і вихилянь, вербальних наїздів і подальших "з'їжджань з теми", мовою віртуальних обіцянок і потаємних домовленостей? З цими, хто не подають жодних надій на існування у них інтересів, що бодай побіжно перетинаються з нашими? Втім, може і перетинаються, але перпендикуляром, схожим на хрест над могилою українських перспектив.
Хто, крім неї самої та кордебалету, ризикне, будучи у притомному стані, назвати "вону", "мадам кризу" демократом і, прости Господи, прихильником правової, процедурної держави? Ту, що додумалася (чи навпаки не думала ся?) назвати вибори "злочином проти народу", після чого будь-яке суспільство з належним імунітетом не обрало б її, як то сказано про фашиста Стілсона у кінгівській "Мертвій зоні", і до бригади з відлову бродячих псів.
Хто, крім нього самого, подібних до нього та таких як Ганна Герман знайде підстави назвати недолугого "проффесора" "міцним господарником", "ефективним лідером" (чи як його там істинно канонічно назвати?) і не здригнеться при думці про такого Верховного Головнокомандувача та про його портрети над головами українських (?) міністрів?
І з якої причини хтось, крім таких саме як вони, може прагнути до щастя мати когось із них керівником Української (?) держави? Іншими словами – на свою (не чужу) голову.
У мене нема відповідей. Тим більш – задовільних.
Та і взагалі, якщо під політикою розуміти осмислений курс та раціональну систему відповідних заходів, то зватися політиками – велике нахабство з боку розумів, керованих і перекаламучених екзистенційним жахом опинитися поза владою. Оглядаючи як практичні висліди так і інформаційний послід такої і подібної політики, її випадає означити радше як "полютику", від, ясна справа, англійського to pollute – "забруднювати".
Для них Україна – поле битви і приз переможця (хто скаже, що я в тому помиляюся – того слова та Богові у вуха). Для нас – те, що у битві треба оборонити за будь-яку ціну. Електоральний компроміс з будь-ким з цих двох – компроміс з вогким протягом у власній хаті, шкідливим для стін, меблів і суспільного здоров'я. Єдина гідна електоральна відповідь – позначка у графі "не підтримую жодного кандидата".
Позаяк не лише протягом офіційної кампанії, а ще і почавши задовго до неї, обидва спраглі державного керма достойники вважали за краще безвідповідально обіцяти щось схоже на "все-всім" і взаємно "кидатися какашками" замість вести з виборцями відповідальний діалог і, відтак замість тендерних пропозицій підсунули виборцям продукт, м'яко кажучи, не дуже адекватний і якісний, вони заслуговують на алаверди.
Ігноруючи вибори чи то голосування у другому турі, виборець дає привід звинуватити себе у банальних лінощах чи то байдужости (у кращому випадку) до держави (та, знаю, знаю – вона наразі недосконала, неоковирна і вкрай занедбана, але іншої - нема). Що гірше – такі звинувачення будуть небезпідставними.
Натомість дієво заперечуючи позначкою у бюлетені негідні на його думку кандидатури, виборець не лише усуває таку можливість, але також, зменшуючи "запас легітимности" номінального переможця (не зайве нагадати, що за чинним законом для перемоги у другому турі достатньо набрати на один голос більше за супротивника, що набере взагалі один голос, при тому, що 99,999…% виборців заперечать обох), мінімізує небезпеку свавільного і безгальмівного большевизму оного2. Це крім того, що просто приємно, як на мене, посадити в калюжу придворних соціолухів і паркетологів та й до гарної справи згадати напівзабутий з дитинства дух протиріччя.
Відсутність раціональних підстав голосувати за є самодостатньою підставою голосувати проти. Видимість "меншого зла" нерідко обумовлюється лише конструктивними особливостями мікроскопу.
І геть не обов'язково перейматися тим, що Венеціанська комісія нібито рекомендувала виключити з українського закону про вибори можливість голосування "не підтримую жодного" – уявлення євробюрократів про наші проблеми і специфіку постколоніальної і посттоталітарної України нерідко є так саме віддаленими від розуміння реалій як і їхні ж поради (котрі "елегантно", як колись казав Ющенко, співпадають з планами щодо України таких наших друзів як Затулін) рухатися у бік парламентської республіки. Натомість характеристичний фактець ініціювання, було, младотимошенківцем і заслуженим відкликальником власних заяв Писаренком закону про скасування такої опції для виборців є, як на мене, самодостатньою підставою тією опцією за друготурової shituation скористатися.
У своєму есеї "Українська правда та постсовєцька кривда" Микола Рябчук пише про "інформаційних кілерів" кшталту Погребінського, Піховшека та Кісєльова: "Суспільна маргіналізація й забуття мають стати найкращою карою для цих персонажів […] Зробімо так, як це радить самому собі на сторінках "Дзеркала тижня" (25.12.2004) Андрій Бондар: "Я спробую забути, хто такі Нестор Гавриш і Лариса-Ганна Герман-Скорик – вони мають вивітритися з мого інформаційного поля так само легко як увійшли в нього…А на запитання, хто такі Охендовський, Погребинський і Павловський, я неодмінно відповідатиму, що це якісь дуже відомв польські шляхтичі кінця XVI століття. А Тарас Чорновіл – це просто однофімілець В'ячеслава, і не більше. А Піховшек – це герой якогось словацького мультика. А Вітренко – це українська назва якогось мусону чи пасату". І в іншому місці Рябчукового тексту: "Найрозумніше для наших мас-медій і, взагалі, для публічного дискурсу було б залишити цих персонажів у спокої, там, де їм і належиться бути, - на маргінесі політичного та ідеологічного життя, серед яковенків-симоненків-вітренків, базилюків-жириновських-шуфричів та інших блазнюватих істот нашого посткомуністичного пандемоніуму".
Як на мій розум, те саме стосується і заслужених мозкокомпостерівУкраїни Юлії Янушенко та Віктора Тимоковича. Вони – чужі.
Втім, у працьовитої білосердешної Берегині та блакитного тому-що-Лідера і вправді є одне реальне і позитивне спільне досягнення: вони дедалі об'єднують Україну у несприйнятті їх обох, разом з тим, що вони уособлюють - з їхнім патер- і матерналізмом, правовим нігілізмом, популізмом, агітпропом, безвідповідальністю та маніпулятивними вправами з суспільною свідомістю (іноді виглядає, що з власною свідомістю - теж).
І якщо вони все ж спромоглися набрати ті відсотки, на котрі спромоглися 17-го січня і очолити перегони (у контексті – куди доречніше слово за "вибори", адже який в біса може бути раціональний вибір без наявности у суспільства повної і своєчасної інформації про кандидатів та їхні справжні наміри і можливости, а також без доступного механізму формування і просування цивільним суспільством альтернатив? Суцільна гонитва маршрутом "гроші – влада - більші гроші – більша влада…"), то це тільки тому, що патерналістськи орієнтована і великою мірою відкрито чи то сором'язливо ностальгуюча за совєцькими часами меншість знайшла своїх кандидатів (яке їхало, таке і здибало), а ми – ні.
Сподіваюся не помилитися у тому, що один з них - той, хто програє перегони - повторного шансу не матиме. Мінімізація відсотків підтримки переможця шляхом відмови від компромісу з "меншим злом" і, відтак, власною совістю дасть нам шанси безпроблемніше, а можливо і скоріше, позбутися і другого.
Дискусію про засади та механізми об'єднання українців, зацікавлених у формуванні і втіленні ефективної і прозорої національної політики відповідальною владою правової держави (натхненник і організатор "Нічної варти"-2004 та просто хороша людина Олександр Daddy Попов формулює принципи взаємин суспільства з такою державою як "невтручання, сприяння, захист"), дискусію, котра вже стала частиною суспільного дискурсу, пора, думаю, вже і супроводити кількома практичними і нескладними як для дорослого самостійного українця, діями. "Не словом, а ділом", як той казав. Проголосувавши у першому турі не за когось з нав'язуваного дуету з репертуаром такого самого рівня і смаку, як у зірок мандрівного шоу "З Україною в серці" Потапа і Насті з пєснєй "от сосни оторві", а за громадянським переконанням, не зважаючи на соціологічні підрахунки та проповіді "політологів" та "експертів", логічно і далі бути послідовним.
І якщо вже у другому турі Україна стає полем битви двох чужих, варто поставитися до них як і належить українцям – захищати Україну, не підтримуючи жодного з цих гідних одне одного прибульців з колоніально-совкового минулого. І не дати ображеному на народ погратися державою3.
Сьогодні ми можемо об'єднатися у свідомому і принциповому запереченні них, чужих. Попри ходіння по граблях як українську національну забавку, попри перебування серед двох посполитих двох гетьманів, двох генеральних писарів, двох осавулів і двох підскарбіїв як українську політичну традицію я вірю, що надалі ми навчимося використовувати граблі за цільовим призначенням, а ті двоє посполитих зрозуміють, що взаємокомпромісно об'єднатися заради спільної мети краще, не чекаючи бути поставленим біля стінки – навіть якщо не для розстрілу, а для розпачливого биття о неї оселедцями на ніби таких розумних і патріотичних головах. Своїх головах.
Нічого. "Те що гусінь зве кінцем світу, мудрий назве метеликом".
Олександр Северин, к.ю.н.
Примітки:
1 Тендер, що не відбувся http://stop-x-files-ua.org/?p=2493
2 Від "проти всіх" до "За Україну, за її волю" http://maidanua.org/static/mai/1261046060.html
3 Помилка, гірша за злочин http://maidanua.org/static/mai/1257249963.html
Відповіді
2010.01.18 | pianist
Re: Чужі
Сказано добре.2010.01.18 | Іпатій
Іпатій
Мені здається що на президентських перегонах переможе Януковіч і Тімашєнка втратить і пост прем'єра, і половину своєї парламентської фракції, бо перебігуть до ПР. Так що дочасних парламентських елекцій може й не бути. Але навіть якщо вони відбудуться в визначений законом термін, то ті самі 25% виборців знову оберуть БЮТ. Вони обирають не раціонально а "душею", м'яко кажучи. Більш того, знаючи безпринципність Тімашєнкі, я впевнений що вона зможе створити коаліцію з ПР, навіть не отримуючи пост прем'єра. Бо Росія захоче знайти противагу Януковічу, і Росія ніколи не складає всі "яйця сирі гостроконечні" в одну корзину. Тому Росія не дозволить Тімашєнкє створити анти-системну опозицію Януковічу, щоб до такої не приєднувались націонал-демократи. Цей проєкт розвалу помаранчової команди вже було зреалізовано в 2004 році. Наявність же в одній коаліції ПР та БЮТ зв'яже руки обом, бо це буде внутрішньо-системна опозиція (килимні ігри). Так що Юлічко уособлює кризу, з якою національній опозиції доведеться мати справу на довгий час. Це найбільша проблема України в політичній площині. Вирішити її можна тільки знайшовши яскраву жінку-патріотку, яка почне формувати сильний жіночий патріотичний рух. Маю підстави вважати що відносна більшість виборців Юлічки саме жінки. Там є величезна гендерна солідарність (я не жартую). Зрозуміло, що Ющенку не треба очолювати опозицію, принаймі зараз. При всій моїй повазі до нього, він програв і по законам жанру має стати трохи осторонь. Проблема полягає і в тому, що виборці Західної України підтримували Яценюка, Ющенка чи Юлічко тільки на загальнодержавних виборах. На місцевих виборах вони підтримають виключно Тягнибока, і це розшарує опозицію ще й по вертикалі. Україну чекають неймовірно важкі часи, на жаль...2010.01.18 | Сахаров
Так
2010.01.18 | Hadjibei
Добре сказано
Дійсно таки добре.2010.01.18 | Torr
занадто істерично
прошу адмінгрупу "Майдану" проявить гуманість - дайте Северину валер"янки.2010.01.18 | Sean
а може бути "не занадто" істерично?
Torr пише:> прошу адмінгрупу "Майдану" проявить гуманість - дайте Северину валер"янки.
Рябчук каже: треба берегти нерви щоб пережити всіх цих негідників і він правий. Тож я бережуся
Але за увагу - дякую!
2010.01.19 | Адвокат ...
Кулєґо! АдмінҐрупа "Майдану",-- не лікарня і не аптека.
Як що Вас що сь дратує, можу Вам тіко одне порадити: зверніть сі до свого лікаря, він Вам має допомогти.2010.01.18 | Sean
дякую
2010.01.18 | Shadow
Re: Чужі
Олександр Северин пише:> Тож тепер на полі – ані мого, ані ваших. А лише двоє чужих.
Там был мой??! ГДЕ? Да я НИ ОДНОГО кандидата там не видел, за которого я бы проголосовал в уверенности, что это - то что нужно Украине.
> але згуртувати навколо себе тих, у кого Україна - не лише "в серці", але насамперед у голові
Бьющийся в истерике поддержант кандидата с 5% голосов считает, что он думает *головой*?!
Люди, думающие головой, не бьются в истериках - это бесполезно.
Люди, думающие головой, не поддерживают кандидата с 5% - лузер даже с самой лучшей на Земле программой бесполезен, так как очевидно, он не умеет достигать поставленных целей, даже таких простых, как набрать приличные проценты на выборах.
2010.01.18 | Sean
Re: Чужі
Shadow пише:> Олександр Северин пише:
> > Тож тепер на полі – ані мого, ані ваших. А лише двоє чужих.
>
> Там был мой??!
Тю, а звідки я знаю? Значить я писав не до Вас. Сорі за час, котрий Ви витратили на прочитання
> ГДЕ? Да я НИ ОДНОГО кандидата там не видел, за которого я бы проголосовал в уверенности, что это - то что нужно Украине.
А чого Ви КРИЧИТЕ?
> > але згуртувати навколо себе тих, у кого Україна - не лише "в серці", але насамперед у голові
>
> Бьющийся в истерике поддержант кандидата с 5% голосов считает, что он думает *головой*?!
Судячи за Вашими КАПСЛОКАМИ вище, це Ви чогось нервуєте. Нащо - абсолютно не розумію, до речі. Все спокійно.
> Люди, думающие головой, не бьются в истериках - это бесполезно.
Отож!
> Люди, думающие головой, не поддерживают кандидата с 5% - лузер даже с самой лучшей на Земле программой бесполезен, так как очевидно, он не умеет достигать поставленных целей, даже таких простых, как набрать приличные проценты на выборах.
Ви гадки не маєте, як думають інші люди. Втім, якщо Вам приємніше підтримувати завжди тих, кого підтримує більшість - так це ж Ваше святе право і ніхто Вам цього не може заборонити. А як на мій смак, то іноді приємніше бути хоча і в невеликій, але хорошій компанії.
2010.01.18 | Олекса
Re: Чужі
Какой ви, однако, пане-розумний та прагматичний! Ну, прямо як натуральний москид.2010.01.18 | Д. А.
Re: Чужі
Shadow пише:>
> Люди, думающие головой, не поддерживают кандидата с 5%
Такі люди називаються не "думаючими", а "ґлоріхантерами".
2010.01.18 | selu
Зберіг у трьох копіях у трьох приміщеннях.
2010.01.18 | Sean
моцно!
2010.01.18 | Almodovar
подвійність.
Згоден з тим, що Юлевітя - два гівна. В принципі, одне гівно, але дві кучки.Але Ющенко з 5% - лузер. Нехай йде доїти бджіл. Загнаних коней відстрілюють, як відомо. А лузери нікому не потрібні.
Нас чекають важкі часи? Можливо. Скоріше, саме так.
Що робити? А пеніс його знає, що робити... Поки що-думати...
2010.01.18 | Sean
Re: подвійність.
Almodovar пише:> Згоден з тим, що Юлевітя - два гівна. В принципі, одне гівно, але дві кучки.
угу (с)
> Але Ющенко з 5% - лузер. Нехай йде доїти бджіл. Загнаних коней відстрілюють, як відомо. А лузери нікому не потрібні.
Так, зараз він лузер, хоча я не впевнений, що не прийдуть люди і не розкажуть Вам протилежне. Але нмд вони будуть неправі (це я Вам компетентно кажу як той що голосував за Ющенка
> Нас чекають важкі часи? Можливо. Скоріше, саме так.
Думаю так, у будь-якому разі, хоч ТЮ хоч Яч
> Що робити? А пеніс його знає, що робити... Поки що-думати...
1. Проголосувати проти обох
2. Переможця ставити під жорст[о]кий контроль
3. Шукати шляхів для об'єднання на 2015. Навіть якщо не єдности україноцентричних сил, то взаємоприйнятного їх компромісу. Бо нмд то буде вирішальне.
2010.01.18 | Олекса
Re: подвійність.
Вважаю за краще подумати, що ми будемо робити у 3000 році!2010.01.18 | Sean
нічого
Олекса пише:> Вважаю за краще подумати, що ми будемо робити у 3000 році!
сабж
2010.01.18 | SerhiyGo
Re: Чужі
Добре, Ви описали естетичний бік справи. Але що далі? Ви можете навести сухі розрахунки без емоцій і естетичних міркувань?Патріоти голосують проти всіх.
Президент - Янукович.
Швидкі вибори до Верховної ради (вони думаю пам'ятають наслідки не проведених вчасно виборів весною 2005). Постпомеранчові розгублені, часу на перегрупування нема, нових партій нема...
Регіонали + сателіти (тигіпко, комунякі) набирають >300 в раді.
Думаю перше рішення - буде зроблена російська другою державною, бо для них то як для собаки помітити теріторію, закинувши ногу на дерево. Наслідки цього прораховані? Коли вдасться зібрати 300 голосів в раді щоб виправити? Якщо це буде тривати довго, то як це вплине на молоде покоління (через телебачення і кіно)?
Які ще рішення вини приймуть? Як цьому протидіяти?
Тільки прошу, не треба розказувати фантастику типу "Ющенко (Яценюк, Тягнибок...) проходить в другий тур і перемагає".
Також прошу навести разрохунки наслідків перемоги Тимошенко і як їм протидіяти.
Я живу в Росії і мені неможливо ззовні оцінити ситуацію, тому я і звертаюся до форумчан. Ніде не можу знайти спокійного аналізу. Чи не требо було його зробити трохи раніше?
Слава Україні!
2010.01.18 | Sean
Re: Чужі
SerhiyGo пише:> Добре, Ви описали естетичний бік справи. Але що далі? Ви можете навести сухі розрахунки без емоцій і естетичних міркувань?
я навів те, що міг навісти. Більшого не можу. Може Ви зможете
> Патріоти голосують проти всіх.
Сподіваюся
> Президент - Янукович.
Мей бі, мей бі нот
> Швидкі вибори до Верховної ради (вони думаю пам'ятають наслідки не проведених вчасно виборів весною 2005). Постпомеранчові розгублені, часу на перегрупування нема, нових партій нема...
Не факт, але я за. Мені не подобається ця ВРУ. Невже Вам подобається?
> Регіонали + сателіти (тигіпко, комунякі) набирають >300 в раді.
ТІгіпко, але менше з тим. Не думаю, що вони наберуть 300 в раді.
> Думаю перше рішення - буде зроблена російська другою державною, бо для них то як для собаки помітити теріторію, закинувши ногу на дерево.
Навряд чи це буде, бо одна справа - блаблабла на публіку, інша - практика. А практика каже, що якщо ти президент, то зовсім не обов'язково ставати президентом лише половини країни. Ну і, сподіваюся, ми ж з Вами не сидітимемо мовчки?
> Наслідки цього прораховані? Коли вдасться зібрати 300 голосів в раді щоб виправити? Якщо це буде тривати довго, то як це вплине на молоде покоління (через телебачення і кіно)?
Я прорахував для себе, нікому не нав'язую свої висновки, про що і зробив застереження.
> Які ще рішення вини приймуть? Як цьому протидіяти?
Голосуючи проти обох. Небезпеки ТЮлібанства інші, але не менші. А ще знаєте які? Правильно - непередбачувані. Ви сумніваєтеся, якщо їй стане вигідно, то вона зробить все що завгодно?
> Тільки прошу, не треба розказувати фантастику типу "Ющенко (Яценюк, Тягнибок...) проходить в другий тур і перемагає".
Звісно.
> Також прошу навести разрохунки наслідків перемоги Тимошенко і як їм протидіяти.
Шановний пане! Так у тому вся і справа, що ніхто не може навести розрахунки. Бо вона - большевичка і керується доцільністю. Її доцільнісТЮ.
>
> Я живу в Росії і мені неможливо ззовні оцінити ситуацію, тому я і звертаюся до форумчан. Ніде не можу знайти спокійного аналізу. Чи не требо було його зробити трохи раніше?
Знаєте, тут кожен робить те, що може. Я написав те, що зміг. Зможете краще - супер.
> Слава Україні!
Героям Слава!
2010.01.18 | SerhiyGo
Re: Чужі
Ви "прорахували для себе" один варіант, не стали прораховувати інший бо "ніхто не може" і зробили публічно висновок як треба діяти!Дуже дивна логіка.
Може теба було і висновок залишити поки що "для себе"?
Сподіваюсь, коли вгамуються емоції, патріоти зможуть прорахувати варіанти і зробити виважені висновки.
2010.01.18 | Sean
Re: Чужі
SerhiyGo пише:> Ви "прорахували для себе" один варіант, не стали прораховувати інший бо "ніхто не може" і зробили публічно висновок як треба діяти!
Ви не знаєте, скільки я варіантів прорахував. І чи прораховував взагалі
> Дуже дивна логіка.
Ваша - можливо. А моя мені подобається. Знаєте чому? Бо я для себе прорахував, як Ви вірно сказали.
> Може теба було і висновок залишити поки що "для себе"?
Ви - як хочете. А мені подобається висловлюватися, нікому не нав'язуючи. оце останнє - найголовніше. Вам - того самого зичу.
> Сподіваюсь, коли вгамуються емоції, патріоти зможуть прорахувати варіанти і зробити виважені висновки.
Амінь. Ентер.
2010.01.18 | Shooter
Re: Чужі
SerhiyGo пише:> Добре, Ви описали естетичний бік справи. Але що далі? Ви можете навести сухі розрахунки без емоцій і естетичних міркувань?
>
> Патріоти голосують проти всіх.
> Президент - Янукович.
> Швидкі вибори до Верховної ради (вони думаю пам'ятають наслідки не проведених вчасно виборів весною 2005). Постпомеранчові розгублені, часу на перегрупування нема, нових партій нема...
> Регіонали + сателіти (тигіпко, комунякі) набирають >300 в раді.
Не набирають вони більше 300 в ВР. В жодному випадку.
А уряд ПРУ-Тігіпка-комуняк - ось і чуднєнька. Швидше всі разом троє пролетять.
2010.01.18 | Shooter
Re: Чужі
SerhiyGo пише:> Добре, Ви описали естетичний бік справи. Але що далі? Ви можете навести сухі розрахунки без емоцій і естетичних міркувань?
> Також прошу навести разрохунки наслідків перемоги Тимошенко і як їм протидіяти.
Ось тут спроба: http://www2.maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=-1&key=1263806740&first=&last=
2010.01.18 | Читач
Re: Чужі
А хто з них кращий господар?2010.01.18 | Sean
Ви
Ви вимітаєте сміття з хати і не роздаєте майно бандитам2010.01.19 | Sean
Гаразд, леді і джентльмени, я виявляю добру волю
і аж до другого туру тут замовк, щоб не згадували деякі всує адмінгрупу і не звинувачували в адмінресурсіDixi.
2010.01.19 | Адвокат ...
Вільна людина на вільному "Майдані"!
2010.01.19 | stryjko_bojko
"Якщо на полі ані мого, ані ваших, значить там нема наших"