02/04/2010 | Володимир Улещенко

Отже за кілька днів - повторне голосування. Активні виборці традиційно сперечаються і агітують один одного. Традиційно для української політики маємо дуже сильну негативну забарвленість агітаційної кампанії. Особливо в другому турі. По суті тебе переконують не в тому, що один кандидат кращий, а в тому що другий – гірший. Причому не просто гірший, а просто таки – лайно. Причому не просто лайно, а лайно ще гірше за "свого" кандидата. Бо свій, виявляється, теж – кака.

Таке відношення електорату до політиків відобразили і результати першого туру: у лідерів перегонів, які ввійшли до бюлетеня другого туру набралося лише 60% власних прихильників на двох. Тобто 40% (сорок процентів ! – це майже половина) не захотіли ні Януковича ні Тимошенко. Якщо ж врахувати ще й явку, то виходить, що ці двоє не мають підтримки і половини виборців. Разом. Все таки у 2004 такого не було. Тоді Ющенко з Януковичем вже в першому турі вибрали біля 80% голосів, та ще й з вищою явкою.

Нетиповою особливістю поточної агітаційної кампанії стало те, що об’єктом нападок цього разу став і такий кандидат як "не підтримую жодного кандидата". Це насправді дивно: більшість погоджується, що обоє наші, так би мовити, "лідєри" – кака, а як скажеш, що проголосуєш проти обох, так тебе відразу звинувачують у тому, що ти підігруєш тому, хто "гірша кака". І починають активно переконувати, що ти мусиш підтримати "красних" бо інакше прийдуть "бєлиє". Інакше кажучи, нав'язують до краю спрощене світосприйняття: є тільки "красниє" і "бєлиє" і в тебе немає іншого вибору. Ти просто мусиш обирати ТІЛЬКИ між цими двома. (Цікаво, якби у 1918-20 роках так думали всі, то чи мали б ми сьогодні українську державу?)

Далі що цікаво: такі нападки на непідтримувачів жодного кандидата ведуть прихильники тільки одного з двох учасників другого туру. Панує думка, що серед тих, хто збирається голосувати проти всіх, немає, чи майже немає, потенційних виборців Януковича. Отож його прихильники тільки хитро посміхаються, коли прихильники Тимошенко активно обробляють "противсіхів".

А обробляють справді системно, не тільки по кухнях, а й на публічних площадках, в пресі, на телебаченні. І то досить жорстко. Доходить до того, що тебе звинувачують у тому, що це ти винен. Що це через тебе і тобі подібних, що не хочуть голосувати за "краще лайно", перемогу отримує "гірше лайно". Ні, це не через наш "елітний" "демократичний" політикум, який навіть не намагався робити якісь системні кроки з реформування іржавого постсовкового держапарату. Не через "лідерів", які й не збирались конкурувати у здоровий спосіб, на полі позитивних ідей і дій, а звели політичну конкуренцію до тупого поливання брудом, до примітивного переконування в тому, що "інший гірший". На фоні надзвичайно пустого популістського піару. Причому найбільш інтенсивно воювали зі своїми ніби "соратниками" (а насправді, виявляється, конкурентами на одному електоральному полі). Чим свідомо заганяли виборців у ситуацію відсутності вибору (та куди ті виборці дінуться, проголосують!). Це не через них, ні! Це, виявляється, через мене, що не хоче за цих імітаторів від політики (з найкрасномовнішим імітатором на чолі) голосувати. Такий собі "Не зрадь Майдан!" дубль два.

Повторюся: це, мабуть, перший раз в новітній історії України ми маємо таку пристальну увагу до виборців, що не підтримують жодного кандидата. Логічно задати питання: чому?

І так само логічно припустити, що причиною є високий рейтиг такого "кандидата". Схоже на те, що ми маємо зараз в країні нетипово високий відсоток виборців, що не збираються підтримувати нікого із фіналістів, але при цьому збираються йти голосувати.

Традиційно з 1999 року в Україні на виборах чи то президентських, чи то парламентських було біля 2-3% виборців, що не підтримували нікого з тих, хто були в бюлетені. Так само і в 2010 році в першому турі маємо таких 2.2%. Але в другому турі, схоже, нас чекає істотно вищий результат у цій графі. От в цьому прирості і бачить Тимошенко свій резерв. Чи вдасться прихильникам "кращого лайна" цей резерв використати, ми побачимо вже скоро. Від себе скажу, що на мене вони навряд чи можуть розраховувати.

Ну не бачу я для себе достатніх причин для того щоб почати вибирати серед претендентів, рейтинг яких у моїх очах багато нижче плінтуса. Мобілізаційна служба від Тимошенко, а також її прихильники (часом дуже навіть вимушені, тобто ті, кого вдалося "мобілізувати") намагаються мене до цього схилити, загострюючи критичність моменту, жахаючи, згущуючи фарби апокаліпсису від приходу Януковича. Не діє. Поки що, принаймні.

По-перше, я все таки не настільки поділяю апокаліптичний погляд на те, що нас чекає з перемогою Януковича. Сумно, звичайно. Бачу в цьому дуже багато поганого. Але апокаліпсису все таки не бачу.

А по-друге, якщо я й побачу перспективу катастрофи, що насувається, то скоріше почну копати криївку і організовувати боївку, ніж покладусь на Тимошенко. Немає у мене найменшої віри в те, що ВОНА здатна відвернути таку катастрофу. На жаль. І найбільша в цьому заслуга – самої Тимошенко.

А от голосування проти обох я розцінюю як дію опору.

Суть в тому, що призначення нового президента – це не єдиний результат виборів. Ще одним результатом виборів буде психологічний стан суспільства. Кількісні результати виборів, показники, з якими фінішують фіналісти, будуть істотно впливати на настрої в суспільстві. Нізащо не погоджусь з тим, що президент, обраний з результатом 40% матиме ту ж саму владу, що й президент з 60% підтримки. Хоча формально, згідно Конституції, повноваження у них однакові.

Чим нижчим буде результат з яким обирається президент – тим менше його слухатиметься країна. Тим менш охоче будуть реалізовуватись його ініціативи, тим більше опору він зустрічатиме. Як явного так і неявного. Кожен з "гвинтиків" (а це не тільки чиновники, це всі члени суспільства), що не сприймає цього "лайна"-президента, буде чинити спротив на своєму місці. В міру своїх сил і відваги. А відвага буде тим вищою, чим вищим буде результат несприйняття "лайна" на виборах. Кожен відчуватиме, що він не сам.

Аналогічно, з іншого боку, чим нижчий результат отримає другий фіналіст, тим менше у нього буде підстав і можливостей твердити, що він – "єдина надія опозиції", і заганяти нас ще глибше у ситуацію відсутності вибору. Тобто, чим нижчий результат переможеного у другому турі – тим більше можливостей появи нових облич у політиці.

Ну і про третього кандидата на другий тур: "не підтримую жодного кандидата". Якщо його результат зможе істотно відхилитись від традиційно-статистичних двох з половиною процентів, це буде знаком. Це означатиме, що сотні тисяч (або й мільйони) людей, не байдужих до стану справ у політиці, не сприймають нинішніх наших звичаїв ведення політики методом "вибору найменшого зла" і готові до активних дій. Вони ж не просто полаяли ці звичаї на кухні чи на форумі, а ще прийшли й проголосували. Це при тому, що за нині діючим законом голоси подані проти обох кандидатів не впливають на визначення переможця: переможець все одно буде визначений, навіть якщо 90% виборців проголосують проти обох. Тобто, незважаючи на те, що їхні голоси ігноруються люди все одно ідуть і голосують. Це практично те саме, що вийти на демонстрацію.

Хтось скаже, що регіоналам глибоко до лампочки такі демонстрації. Можливо. Але не кожну демонстрацію можна проігнорувати. "Мільйонний натовп знімає будь-яку владу". Думаю всі пам'ятають це твердження. Якби 22 листопада 2004 року на Майдан вийшли всього кілька тисяч протестувальників, і за пару днів їх кількість стрімко не зросла, їх би легко звідти зігнали. Але не так сталось.

Звичайно, тут є певні критичні рівні. Але ж ніхто достеменно не знає висоти тих рівнів. Дрібні пікети і малочисельні демонстрації справді можна не помічати. Але коли вже треба помічати? Коли непокора може різко перерости у критичну? З цим можна помилитись. Жорстоко помилитись. Думаю, саме тому у сусідніх з нами Білорусі і Росії влада намагається придушувати найменші прояви відкритої непокори і вільнодумства.

Скільки виборців має проголосувати проти всіх, щоб таке голосування можна було розцінювати як демонстрацію протесту? – Не знаю. Але переконаний в тому, що з певного рівня саме так і треба його розцінювати. Ну, наприклад, починаючи з 1 млн. голосів понад традиційні 2.5%. Може треба більше. Може достатньо навіть менше. Хто зна?

Які буде мати наслідки така демонстрація, якщо вона відбудеться, – не скаже зараз, мабуть, ніхто. Хтось знову повторить, що не матиме жодних, що нічого це не значитиме. Можливо й так, але дуже навряд.

Чи не спровокує такий протест тільки різкіше і сильніше "закручування гайок"? – Невідомо. Хто очолить цей протестний ресурс і куди його спрямує? – Теж питання без відповіді. Але в будь якому разі я розцінюю такий протест як потенційну можливість. Як крок у напрямку, де ми можемо мати розвиток, а не деградацію. Звичайно, можемо – не значить гарантовано матимемо. Але ж що в цьому житті гарантоване?

Кожен має свою суб'єктивну думку, напевно більш чи менш помилкову. І на мою суб'єктивну думку ми зараз можемо вибрати або непевну можливість розвитку або дуже навіть певну деградацію на полі вибору "меншого зла" (або "кращого лайна", скоріше). Я вибираю перше. Переконаний, що зараз це є краще капіталовкладення. (Бо ж голос – це теж капітал. Нє?) Скільки людей поділяють таку думку - побачимо вже скоро.