Націонал-демократи: вмерти ще не народившись?

Історія з циклу «Не тратьте куме сили – спускаймося на дно»…

За передвиборчою метушнею ледь не проґавили однієї цікавої і потенційно важливої для України події. Тобто, вона могла б стати такою, якби не кілька моментів. Йдеться про чергову, а можливо і останню спробу націонал-демократів об’єднатися «заради України». Реінкарнацію «Руху» 90-х вирішили назвати «Українська народна рада». Очевидно назва повинна викликати асоціації з Центральною радою Української народної республіки» початку 20 ст.. Не даремно і з’їзд вирішили провести у колишньому приміщенні ЦР, де до речі, засновувався також і «Рух».

Для того, щоб зрозуміти що то за УНР варто подивитися бодай на прізвище відомих українців, що стали біля керма цієї громадської організації: Дмитро ПАВЛИЧКО, Іван ДРАЧ, Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, Мирослав ПОПОВИЧ, Левко ЛУК’ЯНЕНКО, Євген СВЕРСТЮК, Степан ХМАРА, Іван ДЗЮБА, Юрій Мушкетик, Юрій ШУХЕВИЧ, Микола ПОРОВСЬКИЙ… Словом – ледь не вся українська інтелігенція.

Можна було навести ще кілька цитат з програми цієї ГО, що окреслили б мету діяльності та завдання, але в цьому сенсу мабуть немає. Хоч які благородні не були б цілі, до виконання їх навряд чи дійде справа. Про причини такого висновку - нижче.

Ю-щен-ко!

Першим серйозним рішенням, що повинна була прийняти УНР, окрім обрання власного керівництва, стало рішення про підтримку котрогось з кандидатів на пост Президента України. І 21 грудня 2009 року, як не дивно, цим кандидатом став чинний глава держави Віктор Ющенко.

Рішення це відомі члени організації коментували переважно так:

"Ми повиннi пiдтримати В.Ющенка, тому що вiн показав себе як виразник нацiональної iдеї", - наголосив Дмитро Павличко.

Або так:

«Виберуть Ющенка Президентом чи не виберуть, але якщо ми маємо хоч крихту національного самолюбства, маємо голосувати за Ющенка. Щоб він зібрав достатньо голосів, щоб впливати на політику», - сказав Ігор Юхновський.

Або ось так:

«Гріх було б не підтримати людину, яка стільки зробила для відродження України», - Іван Драч.

Утім, відданість ця тривала не довго. Ющенко прогнозовано не потрапив у 2 тур і перед УНР постало нове завдання. Що сказати виборцям про другий тур? І тут то виникли дискусії. Дмитро Павличко, до слова, голова Ради старійшин УНР, запропонував підтримати Юлію Тимошенко. Щоправда, за словами голови УНР Миколи Поровського, цю ідею не підтримав жоден керівник жодного обласного осередку УНР. Тому після недовгої дискусії 22 січня 2010 року було прийнято рішення не підтримувати жодного кандидата.

Обгрунтування звучало так:  «Виходячи  із Резолюції Установчого з'їзду УНР щодо підтримки на виборах  Президента України В.А.Ющенка, зважаючи на те, що В.А.Ющенко не висловив підтримки  жодному з кандидатів, що вийшли у другий тур виборів, а також враховуючи, що обидва кандидати в Президенти які вийшли в другий тур, в своїх програмах не мають відповідних позиції УНР положень щодо здійснення української національної ідеї, Українська Народна Рада не вважає за можливе підтримувати будь-кого із двох кандидатів у Президенти в другому турі, як і не бажає брати на себе політичну відповідальність за їх подальший політичний курс та здійснення владних повноважень будь-ким із них». 

Доволі аргументовано. Склалося враження, що нарешті націонал-демократи зважилися бодай на одне сміливе рішення. І тут йдеться не про відданість Ющенку, як лідеру. Йдеться про стереотип, який вбили не тільки у свідомість пересічному українцеві – навіть тим, хто називає себе інтелігенцією. Стереотип про менше зло, який спрацював у 94-му, коли вибирали між Кравчуком і Кучмою, у 99-му, коли вибирали між Кучмою і Симоненком. Це фактично класика жанру для націонал-демократів.

Ю-ля! Ю-ля!

Утім, роздуми про зламані стереотипи виявилися поспішними. Не минуло і тижня, як частина старійшин УНР висловили підтримку Юлії Тимошенко. Серед них Володимир Василенко, Богдан Горинь, Іван Дзюба, Левко Лук’яненко, Юрій Мушкетик, Володимир Пилипчук, Мирослав Попович, Роланд Франко, Юрій Щербак, Олег Чорногуз, а також цитовані вище Дмитро Павличко, Іван Драч та Ігор Юхновський. А найцікавіше навіть не те, що члени УНР вирішили підтримати Тимошенко всупереч рішенню, яке прийняла їхня громадська організація. Здивувало інше – виголошуючи підтримку Тимошенко, вони представлялися членами УНР. Це згодом вони говоритимуть, що робили це як приватні особи.

Згодом у коментарі Іван Драч також скаже, що «нічого не знає» про рішення УНР не підтримувати жодного кандидата і додасть: «Я належу до тих людей, які підтримують Юлію Тимошенко». А пан Павличко заявить, що «оточений підлабузниками, „любими друзями”, підісланими агентами, Президент Ющенко відкинув усі спроби налагодження й порозуміння в стосунках із прем’єром».

Відображення цієї події у медіа теж заслуговує на цитування. Наприклад, новина «Західної інформаційної корпорації» закінчується так: «Письменник та громадський діяч Іван Драч, своєю чергою, зачитав звернення Ради старійшин Української народної ради, в якому відомі українські громадські діячі закликають підтримати у другому турі Юлію Тимошенко». І це пів біди, якщо журналіст щось переплутав. Буває. А якщо Драч справді зачитував листа підтримки Тимошенко від імені організації, керівні органи якої прийняли чітке рішення не підтримувати жодного з кандидатів? Тоді це виглядає як спроба частини «інтелігенції» використати авторитет усіх активістів УНР у власних цілях.

Та справа навіть не в тому, що це, очевидно, не порядно. Послідовність та порядність окремих представників т.з. інтелігенції відома усім. Тут навіть не треба влаштовувати порівняльний аналіз їхньої творчості часів СРСР і незалежної України. Йдеться про інше. Чергова спроба націонал-демократів створити політично успішний проект дала тріщину. І попри те, що голова УНР Микола Поровський переконаний, що заява окремих членів «не вплине на діяльність організації», зрозуміло, що перший цвях у домовину УНР уже забито.

На підтвердження такого висновку можна лише процитувати Юрія Щербака, члена президії УНР: «Заклики національно-патріотичних сил Львівщини не підтримувати у другому турі жодного з кандидатів – це спеціально запущена політична технологія, можливо, навіть не в Україні придумана». До слова, одна з цих національно-патріотичних сил – це львівський осередок Української народної ради. Перефразовуючи прислів’я - «Хто до лісу, а хто і до Юлі»…

Відтак, кілька, мабуть, очевидних висновків.

- Проект УНР з яким українська інтелігенція під проводом Віктора Ющенка мала йти на місцеві вибори дав серйозну тріщину. А відтак, досить примарно виглядають шанси реалізувати основне завдання Української Народної Ради: «об’єднати національно-патріотичні сили та створити виборчий блок партій».

- За майже два десятиліття політичної боротьби націонал-демократи не тільки не зробили жодних висновків з власних поразок, вони, схоже, навіть не мають бажання їх аналізувати. Інакше важко пояснити присутність окремих «інтелігентів» у лавах нового проекту.

- Інтелігенції, як прошарку суспільства в Україні не існує. З одного боку, є окремі особистості, які є авторитетами для більшості людей і заслуговують поваги. З іншого – доволі чисельний меркантильний натовп, який самопроголосився інтелігенцією, плутаючи авторитет з популярністю на телебаченні. Утім, це не заважає їм вдало торгувати таким статусом.

Роман Рак

Відповіді

• 2010.02.04 | Pavlo

  У.Н.Р. має поганеньку карму.

  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.04 | Torr

    блядст-щіє інтелігенти, чи інтелігєнствующіє повії?