Особливості національного законотворення

або що показало голосування у Верховні Раді 3 лютого

За чотири дні до виборів Верховна Рада внесла зміни до Закону «Про вибори Президента України» щодо, як додали у дужках автори законопроекту, «організації роботи виборчих комісій». Заради голосування по цьому законопроекту було скликано позачергову сесію Верховної Ради, а його розгляд викликав неабияке протистояння між політичними силами у Парламенті. Закон уже підписано Президентом, а отже після його офіційного оприлюднення він стане частиною законодавства, що регламентує порядок проведення виборів Президента України.

Пропонуємо абстрагуватися від усіх політичних коментарів щодо прийняття цього Закону і глянути на ситуацію, що склалася, неупередженим поглядом крізь призму права, адже закон є формою права, принаймні мав би нею бути.

Закон «Про вибори Президента України» в редакції до прийнятих 3 лютого змін передбачав, що засідання виборчої комісії є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше як дві третини складу комісії. Зважаючи, що при повторному голосуванні виборчі комісії формуються за поданням двох кандидатів у Президенти України, небезпідставними є побоювання щодо використання вимоги про кворум виборчих комісій як засобу зриву засідань виборчих комісій, а відтак і виборів, кандидатом або членами комісій від кандидата, для якого результати голосування є невигідними, шляхом неподання кандидатур на призначення членів виборчих комісій, або відмови більше третини членів комісії брати участь у її засіданні, або їх неявки в день голосування. Мотивацією прийняття Закону начебто було прагнення унеможливити зрив виборів описаним вище шляхом.

Квінтесенцією прийнятого Закону є скасування вимоги щодо кворуму виборчих комісій усіх рівнів. Тобто засідання виборчих комісій вважатиметься повноважним за участі будь-якої кількості її членів. Невстановлення жодних вимог щодо кворуму виборчих комісій є вкрай сумнівним підходом до вирішення проблеми можливості зриву засідань виборчих комісій, який в свою чергу породжує ряд нових проблем. Так, встановлення у законодавстві вимог щодо мінімальної кількості членів на засіданні колегіального органу, за присутності яких орган буде повноважним приймати рішення, є гарантією легітимності цих рішень. Зважаючи на те, що під час повторного голосування, при підрахунку голосів, а також при встановленні підсумків голосування рішення виборчої комісії приймаються більшістю від присутніх членів комісії, а також на встановлений Законом порядок скликання та проведення засідань виборчих комісій, такі зміни у Закон можуть призвести до зловживань членами виборчих комісій, прийняття незаконних рішень декількома членами комісії і, навіть, проведення двох чи більше засідань за участю різних членів комісії та, відповідно, прийняття такої ж  кількості різних рішень.

Набрання чинності таким Законом потенційно несе в собі серйозні загрози проведенню демократичних виборів та встановленню об’єктивних результатів голосування. Гарантії захисту від зриву засідань виборчих комісій не можуть досягатися ціною гарантій демократичних та чесних виборів.

Прийняті зміни можуть бути використані з метою дезорганізації виборчого процесу на всіх рівнях. Повторне голосування 7 лютого може стати яскравим прикладом дії вже здавалося забутого зловіщого принципу «неважливо, як голосують, важливо, хто рахує», а рахувати буде не одна група членів комісії і очевидно по-різному. Якщо події розвиватимуться в такому руслі, то навряд чи можна буде хоча б якесь із рішень виборчої комісії вважати легітимним. При такому ході виборчого процесу встановити об’єктивний результат волевиявлення громадян буде практично неможливо. Будемо сподіватися, що цей варіант розвитку подій залишиться гіпотетичним і не стане реальністю.

Засобами запобігання зриву виборів могли б стати, для прикладу, визначення іншого порядку формування виборчих комісій або встановлення відповідальності членів виборчих комісій за умисний зрив їх засідань чи інші механізми, але ж не таке грубе вирішення проблеми як скасування вимоги щодо кворуму. В даних обставинах більш-менш прийнятним варіантом вирішення проблеми, який би мінімізував ризики, що несе в собі Закон, могло б стати зменшення кворуму виборчих комісій до більшості членів, чи нехай навіть половини. До речі такі поправки до Закону пропонувалися, але не були підтримані народними депутатами.  А чому?

Та тому що за ювелірну роботу законотворення взялися лісоруби. Для переважної більшості з них незрозумілими і абстрактними є такі поняття як верховенство права, конституційність, легітимність, демократизм. При голосування у Верховні Раді більшість народних депутатів вже давно не керуються такими поняттями, а голосування відбувається «за» свій інтерес або «проти» чужого інтересу. А якщо навіть Верховною Радою прийнято рішення, яке начебто і суспільно корисне, і узгоджується із засадничими поняттями демократичного суспільства, то не варто плекати ілюзій щодо високої правової культури парламентарів – це банальне співпадіння з чиїмось інтересом або відсутність інтересу до цього питання.   

Не зайвим буде додати, що голосування третього лютого продемонструвало також порушення процедури розгляду законопроектів та недотримання народними депутатами вимог Конституції щодо організації роботи Верховної Ради. Так, парламентарі порушили встановлений Регламентом порядок підготовки і розгляду законопроекту у другому читанні. Сам же Регламент, яким керується у роботі Верховна Рада, був визнаний 26 листопада 2009 року неконституційним, оскільки згідно статті 92 Конституції організація і порядок діяльності Верховної Ради України повинні визначатися виключно Законом. Однак ця вимога Конституції незмінно порушується народними обранцями з часу її існування. Стаття 84 Конституції визначає, що голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто. Як можна було спостерігати із трансляції засідання Парламенту 3 лютого, у сесійному залі була присутня значно менша кількість народних депутатів, ніж брало участь у голосуванні. Тобто голосували не народні депутати, а їх карточки для голосування, що також стало вже «традиційним» порушенням вимог Основного Закону народними депутатами.

І до повного «букету» правового нігілізму більшості наших парламентарів додамо, що неприйнятним у державі, яка називає себе демократичною і правовою, є внесення змін до виборчого законодавства напередодні виборів. На недемократичний характер такої практики (саме так, для Верховної Ради це є звичною практикою) неодноразово звертали увагу Венеціанська комісія у своїх висновках та ряд інших міжнародних інституцій.

Все сказане вище не має жодного політичного підтексту, адже на сто відсотків упевнені, що якби в результатах соціологічних опитувань поміняти місцями двох кандидатів у Президенти, то й ситуація в Парламенті третього лютого була б дзеркальною: цей же сценарій, але ті, хто виступали проти прийняття Закону і всіляко перешкоджали цьому, з такою ж відданістю і завзятістю виступали б за його прийняття. Тому що як вигідно так і рубають. А що з цього вийде? Побачимо вже скоро – 7 лютого…

Центр політико-правових реформ

тел. (044) 2705975, 2794183, 2786387, e-mail: centre@pravo.org.ua, www.pravo.org.ua

Відповіді

• 2010.02.04 | Адвокат ...

  Те ж саме, але "експертний" варіянт.

  Особливості національного виборчого законотворення
  
  3 лютого 2010 року – за чотири дні до повторного голосування, Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Закону України «Про вибори Президента України» (далі - Закон) щодо організації роботи виборчих комісій. Закон уже підписано Президентом, а отже після його офіційного оприлюднення він стане частиною законодавства, що регламентує порядок проведення виборів Президента України.
  
  Сам по собі факт внесення змін до виборчого законодавства під час виборчого процесу напередодні дня повторного голосування заслуговує на негативну оцінку. Венеціанська комісія у своїх висновках та ряд інших міжнародних інституцій неодноразово звертали увагу на недемократичний характер такої практики.
  
  Закон «Про вибори Президента України» в редакції до прийнятих 3 лютого змін передбачав, що засідання виборчої комісії є повноважним, якщо в ньому бере участь не менше як дві третини складу комісії. Зважаючи, що при повторному голосуванні виборчі комісії формуються за поданням двох кандидатів у Президенти України, небезпідставними є побоювання щодо використання вимоги про кворум виборчих комісій як засобу зриву виборів кандидатом, для якого результати голосування є невигідними, шляхом неподання кандидатур на призначення членів виборчих комісій, або відмови більше третини членів комісії брати участь у її засіданні, або їх неявки в день голосування. Мотивацією прийняття Закону начебто було прагнення унеможливити зрив виборів описаним вище шляхом.
  
  Прийнятий Закон передбачає такі зміни:
  - скасовується вимога щодо кворуму виборчих комісій усіх рівнів;
  - надається право комісіям вищого рівня приймати рішення по суті питання віднесеного до компетенції комісії нижчого рівня у випадку бездіяльності останньої;
  - вносяться корективи щодо порядку формування виборчих комісій, зокрема у разі, якщо кандидат на пост Президента України не використав можливість подати встановлену кількість кандидатур до складу певної комісії у визначений строк, або якщо повноваження члена виборчої комісії було припинено достроково і не було внесено подання щодо кандидатури на його місце, комісія вищого рівня формує склад тої частини комісії, подання щодо яких не внесено кандидатом на пост Президента України, за поданням міського голови, голови районної, районної у місті ради.
  
  Як зазначалося, ризик щодо можливості зриву виборів на певних виборчих дільницях, округах чи в цілому шляхом свідомого незабезпечення кворуму виборчих комісій дійсно існує. Однак скасування необхідності кворуму виборчих комісій є доволі сумнівним підходом до вирішення цієї проблеми, який в свою чергу породжує ряд нових проблем. Так, встановлення у законодавстві вимог щодо мінімальної кількості членів на засіданні колегіального органу, за присутності яких орган буде повноважним приймати рішення, є гарантією легітимності цих рішень. Зважаючи на те, що згідно з Законом під час повторного голосування, при підрахунку голосів, а також при встановленні підсумків голосування рішення виборчої комісії приймаються більшістю від присутніх членів комісії, а також на встановлений Законом порядок скликання та проведення засідань виборчих комісій, такі зміни у Закон можуть призвести до зловживань членами виборчих комісій, прийняття незаконних рішень декількома членами комісії і, навіть, проведення двох чи більше засідань за участю різних членів комісії та, прийняття ними різних рішень.
  
  Виходячи з зазначеного набрання чинності такого Закону потенційно також несе в собі серйозні загрози проведенню демократичних виборів та встановленню об’єктивних результатів голосування. Прийняті зміни можуть бути свідомо використані з метою дезорганізації виборчого процесу на всіх рівнях. Повторне голосування 7 лютого може стати яскравим прикладом дії відомого вислову «неважливо, як голосують, важливо, хто рахує», а рахувати може не одна група членів комісії і очевидно по-різному. Якщо події розвиватимуться в такому руслі, то складно буде хоча б якесь із рішень виборчої комісії вважати легітимним. При такому ході виборчого процесу буде ускладнено встановлення об’єктивного результату волевиявлення громадян. Будемо сподіватися, що цей варіант розвитку подій залишиться гіпотетичним і не стане реальністю.
  
  Крім змістовних недоліків Закон було прийнято з порушенням процедури розгляду законопроектів та недотриманням народними депутатами вимог Конституції щодо організації роботи Верховної Ради. Так, парламентарі порушили встановлений Регламентом порядок підготовки і розгляду законопроекту у другому читанні. В свою чергу Регламент, яким керується у роботі Верховна Рада, було визнано 26 листопада 2009 року Конституційним Судом неконституційним, оскільки згідно з статтею 92 Конституції організація і порядок діяльності Верховної Ради України визначається виключно Законом. Однак ця вимога Конституції незмінно порушується народними обранцями з часу її існування. Стаття 84 Конституції визначає, що голосування на засіданнях Верховної Ради здійснюється народним депутатом особисто. Як можна було спостерігати із трансляції засідання Парламенту 3 лютого, у сесійному залі були присутніми значно менше народних депутатів, ніж брали участь у голосуванні. Тобто голосували не народні депутати, а їх карточки для голосування, що також стало вже «традиційним» порушенням вимог Основного Закону народними депутатами.
  
  Таким чином прийняття Закону 3 лютого в чергове показало нездатність народних депутатів до конструктивного вирішення проблем законодавчого регулювання виборчого процесу демократичним шляхом, небажання встановлювати універсальні, професійні, такі, що не допускають зловживань, правила виборчих перегонів та їх готовність жертвувати правовою якістю законів, легітимністю процедур та змінювати правила проведення виборів під час їх проведення лише заради задоволення певного поточного інтересу.
  
  В будь-якому разі, закликаємо політичні сили добросовісно керуватися законом при проведенні виборів Президента України 7 лютого до визначення переможця президентських виборів та прийняти будь-яке волевиявлення громадян України.
  
  
  Центр політико-правових реформ

• 2010.02.04 | igorg

  В попередньому варіанті Закону була норма

  про 50% відсотковий кворум у день голосування. Це перешкоджало як спробам зірвати голосування шляхом неявки так і спробам поставити комісії під контроль виконавчої влади.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.02.04 | Адвокат ...

    Нахєра тая дємократія, коли є пахан?

• 2010.02.05 | ukr_girl

  Та нi! Лісорубiв там немае! Тiки пузатi пани!

• 2010.02.05 | zmej_gorynych

  А корінь зла тут сцуко один.

  Бо свого часу т.зв. "помаранчові мудіща" не посадили кілька кидалових в 2005-му. По закону. Вирішивши, мабуть, насадити їх на гачок, а потім найняти фальшувати на свою користь.
  То хай тепер не п..дять, падли такі.
  "Ніхто не забутий, ніщо не забуте!" /(С)/