02/05/2010 | Володимир Мартинюк

За кого голосувати?

Після національного злету 2004 року українці знову опинилися у тому самому ганебно принизливому стані , в якому вони вже були у 1994 та у 1999 роках. Нам знову не залишили можливості вибору когось іншого, окрім добре відомих нам двох персон з нечистими руками і совістю. Втім останнє вони напевне вважають кришталево чистим, бо як може забруднитися те, чого немає, те наявність чого лише імітується демонстрацією «понятій» та лицемірним блудослівям?

Ми змушені вибирати поміж лідерів двох політичних сил, які безцеремонно роздирають Україну, роздирають її для того, аби цим розламом і неприязню між громадянами і регіонами України гарантувати, кожен на «своїй» половині України, свою владу і вплив. При цьому вони не гребують користатися допомогою чужинців, зокрема Росії, використовуючи її силу та впливи, взамін догідливо прилаштовуючи форму і спосіб цього розколу України саме до російських імперських амбіцій.

Як же виглядає той розкол України, який зазвичай намагаються пояснювати високо вченими фантазіями, зверненням до ледве чи не тисячолітньої історії? Насправді між так званими «електоральними поясами» така сама різниця яка у 1989 році склалася поміж Львовом і навколишніми сільськими околицями, де за командою голів райкомів КПРС та голів колгоспів, виводили місцевих людей аби зупиняли зупиняти автобуси «Товариства Лева» і «Товариства Української мови», і подекуди , таки так – галицькі колгоспники їх навіть били... І суть тої різниці надзвичайно проста – в тих сільських районах прості люди продовжували боятися і слухатися «советскіх», в той час як у Львові вони вже перестали сприйматися як грізний пострах і беззаперечні авторитети. Просто ота «звільнена зона», яка наприкінці 80 та на початку 90 поширювалася зі Львова та Києва, з початком 1993 року почала відступати взад , повернувшись ледь чи не до самих меж Західної України та Київської області.
Ні ВІН ні ВОНА недостойні вибору.

Я ні в якому разі не буду голосувати за Януковича, і не буду голосувати за Тимошенко , бо не сумніваюся що їй наші голоси знадобляться виключно для майбутніх торгів з Януковичем.
Вони самі створили ситуацію безвихідності і конфлікту між владами . Створили сумісними голосуваннями по запровадженню політреформи і обмеженню повноважень Президента обраного народом для вживання саме цих, а не „ампутованих по плечі” повноважень.
А тепер вони обоє репетують що Україні потрібен сильний Президент...

Небезпеку становлять як прихід Януковича - в першу чергу загроза національно-культурним процесам, так і прихід Тимошенко - загроза економіці та фінансам, і та ж сама деградація національно культурних програм "не умислу ради", а від того що грошей на них не даватимуть. Як на українську книгу цього року.

Помаранчеве поле, яке витоптала Тимошенко
Ця людина не має нічого спільного з демократією і повагою до закону, і моментально позбувається від „непотрібної” демократії та „невигідного” закону , як тільки лише появляється найменша можливість.

Вона в цьому загалом не відрізняється від Януковича, хіба що тим, що це у неї виходить набагато краще.
Тимошенко це загроза для демократії, яка навіть більша аніж Янукович - той хоча б не дискредитує ідеї демократії та національного самозбереження, бо до них зовсім непричетний і навіть не вдає із себе такого, що причетний.
Ще один рік чи пів року безконтрольного правління Тимошенко (більше вона не протягне) закінчиться тим, що багато громадян України просто почнуть плюватися на все, в назві чого буде корінь "укр"
Чи треба нам голосувати за ґвалтівників Конституції?
А саме за учасників групового ґвалтування конституції України протягом останніх 4-х років . Групою в складі Януковича, Тимошенко і менших політичних шавок, які примкнули до цього процесу, на манір Литвина, Мороза та їм подібних?
Вже цим літом , під себе , аби не дай бог до фіналу не пройшов хтось третій парочка нинішніх фіналістів міняли виборчий закон . Вето Президента долали двічі. Термін кампанії скоротили - звісно не для себе, а персонально для Ющенка. А самі ж вони почали розвісили свої „біг-морди” ще з весни. При цьому варнякаючи щось про верховенство закону і „злісні порушення” його діючим Президентом.
Потім урочисто знехтували рішенням Конституційного Суду який вказав на неприпустимість використання А зовсім недавно, у грудні силами доблесного Анрія Портнова ще й скасували інструкцію ЦВК, яка заборонила голосувати вдома без медичної довідки.

Прихильники тієї ж Тимошенко самі захотіли щось поміняти у цьому законі - не вийшло - не стало грошей „купити” фракцію КПУ... Зате цим була запущена гонка передвиборчих змін” до закону.

А може промовчати?
Каюся - минулі рази в деяких важливих періодах, я замовкав і відходив убік, не бажаючи іти проти загального настрою. Надіявся що потім все якось , само по собі стане на своє місце. Але то завжди було помилкою. Але не сталося. Дике грабування економіки не принесло людям достатку і роботи, колишні комуністи не стали патріотами, колишні стукачі КДБ не стали демократами...

І ось зараз двоє представників "колишніх" по старій і перевіреній схемі, знову намагаються розтягнути Україну , по так би мовити у чотирьох напрямах: реґіонали тягнуть під себе Схід і пропонують пожертвувати національним заради матеріального, Тимошенко "перекопує" під свою електоральну вотчину Захід і фактично пропонує відмовитися від матеріального на користь національно-духовного.
Насправді обидва кандидати просто шантажують своїх виборців – одних матеріальними нестатками, інших – загрозою денаціоналізації і втрати незалежності. І шантаж працює, незважаючи на те що виборці десь підсвідомо відчувають що Янукович – це злидні, а Тимошенко це втрата національних цінностей ...

Але це вже було і в 1994, і в 1999. В результаті - ні матеріального, ні духовного, зате добре підтримувані , зі строго збережуваними кордонами "електоральні вотчини" Сходу і Заходу. За спробу порушити цей „кордон” і постраждав В’ячеслав Чорновіл - він без дозволу "зверху" почав "розорювати" електоральну ниву центральної України, зокрема його рідної, тоді ще соціалістично-комуністичної Черкащини.

Тому я не хочу гратися в цю гру, докладатися до нагнітання істерії, взаємних підозр і ненависті, працювати на створення ситуації непевності , яка обов’язково полегшить можливості для втручання Росії у внутрішні справи України.

Як на мене то це ситуація ОУН влітку та восени 1941 року - хоча тодішні, так би мовити "раціональні міркування" та "історичні аналогії", пілказували що треба, мовляв, ставити на німців, ОУН-бандерівців пішов на конфлікт з ними. А багато ж казали - та це ж, мовляв, грає на руку Сталіну, це ж допомога більшовизму... Однак подальший розвиток подій показав що правими були саме вони.

В теперішній ситуації потрібно саме таке - відмова від стереотипів і догм , опора виключно на власні сили і орієнтація виключно на українські інтереси.

Релігійні діячі, світські справи і політика .
Недавня заява представників усіх конфесій щодо обов’язкового голосування лише за одного із кандидатів виглядаю на відхід від церковних канонів, які не рекомендують церквам встрявати у політику та разбірки сильних „світу сього”. Бо варіант " не обираю жодного з кандидатів" є у бюлетені, а отже є законним з погляду світського законодавства.

Заперечуючи цей вибір ієрархи насправді підштовхують до традиційної поляризації українських регіонів - на Заході виборці, яких "авторитетно" змушують голосувати "за когось", голосуватимуть за того хто вважається прийнятним більшістю в даному регіоні, і так само, тільки за іншого кандидата, проголосують на Сході і Півдні.

Мені особисто важко зрозуміти чому люди церкви штовхають своїх вірних кривити душею і йти проти своєї совісті, яка підказує їм що голосувати за жодного з цих кандидатів є згубним і для країни і для себе. Можливо їх до того підштовхнули їхні „найвірніші з вірних”? А може так званий державний комітет у справах релігій?
Всі церкви вже ж залежать від того комітету через майнові, правові та інші важелі. Бо структура ця родом з СРСР, а там вміли тримати у в узді так званий "опіум для народу". Одним стару церкву дозволять собі нарешті повернути, іншим нову побудувати, третім взагалі санаторій з 15 Га землі "викупити", і так далі і таке подібне. А решта дрібніших конфесійних лідерів - підписують за компанію...

Дай бог би помилитися, але подібні "друго-турові" петиції здається були і під час виборів достославного Л.Д. Кучми.
Кожен має право скористатися своїм правом вибору.
Я не буду надто сильно засуджувати і не перестану подавати руку тим , хто мене зараз не послухається і все ж таки проголосує за когось із „примусового президентського набору”. Бо конкретні люди в конкретних селах та містах України , знаходяться в дуже непростих ситуаціях, заручниками яких вони стали фактично не за свої вини.
Часто звичайна потреба у виживанні чи помсті тим, хто зруйнували робоче місце, бізнес чи перспективи успішної кар’єри, змушують людей приставати до того чи іншого табору , до тих хто переміг, чи навпаки до тих хто опинився у конфлікті з переможцями. Тому люди вільні діяти так як підказує їм розум і власна совість. Все що я написав покликане лише допомогти людям краще зрозуміти складність ситуації, в якій сьогодні опинилися ми і наша країна.

Що робити ?

Головне завдання для України - проведення дострокових парламентських виборів і зміна "феодально-пропорційної" системи. Якнайскоріше після президентських виборів потрібно добитися перевиборів Верховної Ради і зміни виборчого законодавства.
Жоден з кандиданттів , як це вже стає зрозумілим, робити цього не збирається.
Отож стоїть питання творення сили , яка буде їх до того змушувати. Навряд чи цьому допоможе сила того з кандидатів , який програє . Скоріше всього вона використає віддані за себе голоси для політичного торгу з більш успішним супротивником. А тема цього торгу відома ще з початку минулого літа – поділ країни на двох, та відмова від виборів на невизначений період.

Тому така сили буде формуватися в першу чергу з тих хто голосуватиме проти всіх у другому турі. Інші особи , політики та політичні групи просто не матимуть права претендувати на довіру українців.
Будуть правда спроби „очолити” ( а насправді побороти) цей рух ще одним різновидом „ділителів” – тими хто протиставляє демократів і патріотів.
На щастя всі можливі претенденти на таке, ще в першому турі, опинилися на низу виборчої таблиці . Але попри все ж сила, яка візьме на себе місію об’єднання України, повинна чітко усвідомити сама і чітко донести до всього українського народу, що не буває „антинаціональної демократії”, а „антидемократизм” рано чи пізно виявляється антинаціональним. Також демократизм і націоналізм абсолютно не узгоджуються з несправедливою роздачею національних багатств , що врешті і продемонструвала вся історія української приватизації, і ще більше вони не уживаються з тотальним одержавлення і авторитарним управлінням речами, які в нормальному суспільстві набагато краще керуються самими громадянами.

Володимир Мартинюк