Після 7 лютого. Попередні висновки
02/09/2010 | Андрій Левус
Президентські вибори відкривають нову сторінку в історії України. Це буде непроста сторінка. Владу отримали проросійські, олігархічні сили, що автоматично означає згортання процесів національного відродження та європейської інтеграції. Отже, на патріотичні сили чекатиме новий етап боротьби за українські цінності.
Янукович - перший в історії новітньої України президент, який отримав менше 50% голосів у ІІ турі. Це значно зменшує його народну легітимність. Якщо до цього додати факт невеликого розриву між ним і Тимошенко, то можна стверджувати, що Янукович змушений буде відмовитись від різких антиукраїнських дій та рахуватиметься з думкою виборців.
Однак, цього замало, щоб втримати Україну від нової хвилі колонізації. Потрібна ефективна національна опозиція, яка мислитиме не політтехнологічними категоріями, а українськими інтересами. Досвід минулих років показав, що «опозиційні» сили, створені під якогось політичного вождя чи олігархічну групу, мають спекулятивний характер і лише одну мету - прийти до влади.
Національна опозиція, на відміну від цих фан-клубів вождів, має стати інструментом захисту базових українських цінностей: державного суверенітету, економічної незалежності, української мови та культури, національної пам’яті. І хто б з політиків не зазіхав на ці цінності, він повинен отримати адекватну відсіч від небайдужих українців.
Національна опозиція має вийти за рамки партійно-коаліційної політики. Ми повинні зосередитись на роботі з народом. Захист національних, соціальних та економічних прав українців та широка просвітницька робота стануть запорукою успішності цього руху. Бо лише народ, а не якісь паразитуючі партії можуть бути нашими союзниками.
Вибори-2010 довели, що т.зв. «національно-демократичний» табір вичерпав себе. Вузькопартійні інтереси та отаманщина, які охопили цей спектр, стали однією з причини перемоги Януковича. Україні потрібен якісно новий національний рух, який не повторюватиме цих помилок і базуватиметься на програмі системних реформ, а не на примхах своїх «отаманів».
На жаль, електоральні симпатії українців розподілились за територіальним принципом. Тому слід приділити увагу південним та східним регіонам. Однак, змінити настрої мас на цих теренах нахрапом неможливо. А стереотипні оцінки на кшталт - «там одні зеки і москалі» лише псують справу. Окрім національного просвітництва необхідно зосередитись на роботі з соціально активним студентством, дрібними підприємцями та інтелігенцією. Захист їхніх прав дозволить українським силам здобути від них певну підтримку і розбити монополію проросійських структур. Необхідними є громадські культурні та освітні проекти, які інтегруватимуть схід до українського гуманітарного простору.
І на завершення - не потрібно впадати у паніку і відчай. Нові випробовування зроблять нас сильнішими, а сила є запорукою нових перемог.
Янукович - перший в історії новітньої України президент, який отримав менше 50% голосів у ІІ турі. Це значно зменшує його народну легітимність. Якщо до цього додати факт невеликого розриву між ним і Тимошенко, то можна стверджувати, що Янукович змушений буде відмовитись від різких антиукраїнських дій та рахуватиметься з думкою виборців.
Однак, цього замало, щоб втримати Україну від нової хвилі колонізації. Потрібна ефективна національна опозиція, яка мислитиме не політтехнологічними категоріями, а українськими інтересами. Досвід минулих років показав, що «опозиційні» сили, створені під якогось політичного вождя чи олігархічну групу, мають спекулятивний характер і лише одну мету - прийти до влади.
Національна опозиція, на відміну від цих фан-клубів вождів, має стати інструментом захисту базових українських цінностей: державного суверенітету, економічної незалежності, української мови та культури, національної пам’яті. І хто б з політиків не зазіхав на ці цінності, він повинен отримати адекватну відсіч від небайдужих українців.
Національна опозиція має вийти за рамки партійно-коаліційної політики. Ми повинні зосередитись на роботі з народом. Захист національних, соціальних та економічних прав українців та широка просвітницька робота стануть запорукою успішності цього руху. Бо лише народ, а не якісь паразитуючі партії можуть бути нашими союзниками.
Вибори-2010 довели, що т.зв. «національно-демократичний» табір вичерпав себе. Вузькопартійні інтереси та отаманщина, які охопили цей спектр, стали однією з причини перемоги Януковича. Україні потрібен якісно новий національний рух, який не повторюватиме цих помилок і базуватиметься на програмі системних реформ, а не на примхах своїх «отаманів».
На жаль, електоральні симпатії українців розподілились за територіальним принципом. Тому слід приділити увагу південним та східним регіонам. Однак, змінити настрої мас на цих теренах нахрапом неможливо. А стереотипні оцінки на кшталт - «там одні зеки і москалі» лише псують справу. Окрім національного просвітництва необхідно зосередитись на роботі з соціально активним студентством, дрібними підприємцями та інтелігенцією. Захист їхніх прав дозволить українським силам здобути від них певну підтримку і розбити монополію проросійських структур. Необхідними є громадські культурні та освітні проекти, які інтегруватимуть схід до українського гуманітарного простору.
І на завершення - не потрібно впадати у паніку і відчай. Нові випробовування зроблять нас сильнішими, а сила є запорукою нових перемог.