02/15/2010 | Сергій Васильченко

Прищеплена Петром І любов до всього іноземного, про що я неодноразово писав, призводила до того, що в дореволюційній Росії місцеві спеціалісти вдавали із себе іноземців. У творах тодішніх письменників описується жорстока боротьба, яка точилась між перукарями за право мати на своїй вивісці напис: ПЕРУКАР ІЗ ПРИЖУ.
І хоча часи змінюються, Україна стала незалежною, але потяг до закордонного і нехтування своїм залишився. Це я відчув на собі.
Ще в 2000 р., роблячи географічний аналіз українських виборів, який використовувався для розробки стратегій кампаній майбутніх блоків НУ та БЮТ, я отримував цікаві карти та аналізи, які можна було оприлюднювати без шкоди для виборчої кампанії. Ці матеріали я показав Володимиру Цибульку, якому вони дуже сподобалися, і він запропонував мені їх десь опублікувати та порадив звернутися із цим питанням до нашого спільного знайомого Дмитра Лиховія з газети «Україна молода». Знаючи Дмитра з 1992 р. (ми були членами Союзу українського студентства), я зі сподіваннями на плідну співпрацю поїхав до редакції газети. Але Дмитро не проявив тоді зацікавленості в електоральній географії.
Можливо, я так і не почав би писати статті, якби в 2004 р. до мене не завітав Павло Карайченцев (з ним я познайомився, коли він працював у БЮТ) і не повідомив, що редактор тижневика «Понедельник» Дмитро Джангіров хоче, щоб я написав статті з електоральної історії кожної області та декілька - про загальноукраїнську електоральну картину. І хоча після відмови в «Україні молодій» я не був упевнений у своєму журналістському таланті та відмовлявся від такої пропозиції, Павло мене переконав писати, пообіцявши, що допоможе з інформацією та у разі потреби підредагує текст. Так у «Понедельнику» з’явився цикл моїх статей.
Але найцікавіше трапилося нещодавно. У п’ятницю, 12 лютого 2010 р., в газеті «Україна молода» вийшла стаття «Вибори в Україні — найцікавіші у світі». В ній журналістка газети бере інтерв’ю у електорального географа, яких мало (як стверджує Дмитро Лиховій у своєму ЖЖ ), - американця російського походження Олександра Кіреєва.
Можна було б припустити, що за десять років смаки у Дмитра змінилися, і він, забувши про мене та електоральну географію, наново її для себе відкрив, випадково натрапивши на ЖЖ Кіреєва чи його сайт. Але з Олександром я знайомий, і він на своїх ресурсах розміщує мої карти (серед них і ті, які я показував Дмитру в 2001 р.) та ставить посилання на мій сайт. Тому не згадати мене…
І що я міг відповісти своїм друзям, коли зранку мені почали надходити від них такі запитання:
«Дивились сьогодні «Україну молоду». Ваш колега, росіянин американський, щось тлумачить. Але навіщо журналістка брала в нього інтерв’ю, якщо є вітчизняні фахівці ?»
Я міг сказати лише те, що поки в нашому суспільстві залишається велике бажання, щоб перукар був із ПАРИЖУ, політолог із БЕРЛІНУ, а електоральний географ - відповідно із ВАШИНГТОНУ. Тому з таким підходом варто відмінити елекцію* та запросити для керування нами когось із ВАРЯЖЧИНИ.
P.S.
Образ меншовартості вітчизняних фахівців, який продовжують формувати журналісти, б’є бумерангом і по самих медійниках. Адже деякі власники ЗМІ не вірять, що місцеві спеціалісти мають високий професійний рівень, і запрошують на керівні посади іноземців, а українцям залишаються другорядні ролі.
P.S.S.
Хоча електоральних географів менше, ніж політологів чи географів, але вони вже мають цікаві дослідження та напрацювання не лише на загальнонаціональному рівні, а й на місцевому. В Сумській області цим займається редактор інтернет-газети «Сотня» Олексій Захарченко, у Донецькій - Центр політичних досліджень та «ДАТА-КОНСАЛТ», в Інтернеті також є цікаві дослідження львівських та сімферопольських електоральних географів. Тому при бажанні можна отримати якісний електоральний аналіз України чи певного регіону у вітчизняних фахівців.

*Елекція — вибори, Літопис Самовидця. Видання підготував Я. І. Дзира. — Київ: «Наукова думка», 1971. — 208 с.

http://vasylchenko.ucoz.ru/news/perukar_povinen_buti_obovjazkovo_z_parizhu/2010-02-15-15