Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідника
02/18/2010 | Кримська світлиця
малороса
Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти.
Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові книжки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «рейдерське захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.
Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.
Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.
Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.
Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.
Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков.
КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-
сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».
Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»
Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.
Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.
Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).
Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).
Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР".
Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.
Цапом відбувайлом зроблять Л. Пилунського.
Збіг місяць, як «Кримська світлиця» нарешті опинилася там, де мала бути з 30 листопада 2006 року. Щоб залишити у минулому байки про київських «рейдерів» наведемо деякі очевидні факти.
Співзасновники «Кримської світлиці» 30 листопада 2006 року погодилися на радикальну зміну підпорядкування газети. По-перше, перестала бути співзасновником газети «КС» Кримська організація Національної спілки письменників України, по-друге, серед співзасновників з’явився мало зрозумілий колектив підприємства «Об’єднана редакція газети «Кримська світлиця»», по-третє, співзасновником газети «КС» стало Міністерство Культури та туризму України. Видавцем газети стало підприємство «Газетно-журнальне видавництво» Міністерства культури та туризму України. До відома плакальників за «Джерельцем». Жоден з теперішніх (з 30 листопада 2006 р.) співзасновників газети «КС» не є співзасновником газети «Джерельце», а ДП «ГЖВ» не є видавцем газети «Джерельце», тобто усі волання на їхню адресу з цього приводу не мають жодних підстав.
Саме 30 листопада 2006 року «КС» де-юре стала «Всеукраїнською літературно-публіцистичною і мистецькою газетою». Тобто один із нових співзасновників продиктував зміну напрямку.
Усі працівники включно з редактором В. Качулою були працівниками ДП «ГЖВ», їхні трудові книжки знаходилися у Києві. Тобто редакція з 30 листопада 2006 року було ПІДРОЗДІЛОМ ДП «ГЖВ» і не мала, а ні окремого балансу, а ні печатки, а ні рахунку. В. Качула не міг нікого, а ні приймати, а ні звільняти з роботи. Це робив директор ДП «ГЖВ».
Таким чином звільнення В. Качули 29 грудня 2009 року не може розглядатися, як «рейдерське захоплення». Директор ДП «ГЖВ» звільнив керівника одного з своїх підрозділів (їх у ДП «ГЖВ» - сім). Законно чи ні то справа Суду.
Тепер про газету, як таку. На моє глибоке переконання, «КС» в останні кілька років була в стані очевидної стагнації. Кількість передплатників була критично низькою на межі одної тисячі, 70-80% публікацій були передруками з інших газет, або з інтернету. Газетні матеріали займали у кращому випадку перші три сторінки.
Після звільнення В. Качули з перервою більш ніж у два тижні після «проміжного» київського редактора на цю посаду було призначено заслуженого журналіста України Л. Пилунського. Відразу питання: «А хто керує випуском газети де-юре і де-факто?» На це питання не має однозначної відповіді. Але, на мою думку, де-факто газетою керує шеф-редактор ДП «ГЖВ» Анатолій Сериков, оскільки верстка відбувається у Києві й обличчя газети сформовано також у Києві. Як довго таку ситуацію терпітиме Л. Пилунський то окреме питання.
Вже вийшло три спарених випуску 2-3, 4-5, 6-7 газети. Можна робити попередні висновки.
Випуск 2-3.
На мою, думку цей випуск самий «прокримський» й одночасно самий проукраїнський.
В той же час жодної критики не витримує логотип газети. Він перевантажений символікою. При цьому загальнодержавна представлена тільки прапором України. А кримська – прапором АРК, гербом АРК та прапором незареєстрованої структури так званого меджлісу кримськотатарського народу з тамгою.
Відразу питання до А. Сєрикова: «На якій підставі Ви надаєте незаконну перевагу кримській символіці перед загальнодержавною? Це між іншим вже корупція. На якій підставі Ви взагалі розмістили в логотипі газети, яка видається за державні кошти прапор незаконної, незареєстрованної структури?» Впевнений, що ці питання можуть бути поставлені зацікавленими особами та організаціями й перед компетентними органами України, які мають повноваження розглядати справи про корупцію.
Слово «кримська» у логотипі набрано «вивороткою» на світло-сірому тлі непропорційно дрібними літерами порівняно із словом «Світлиця» й на відстані навіть у кілька десятків сантиметрів вже непомітне.
Повертаємося до першої шпальти Ч. 2-3. Внизу де йдуть анонси публікацій в одному ряду подано: КИЇВ – МІНСЬК – БАХЧИСАРАЙ – МОСКВА. Тобто такий собі ряд столиць держав. Будьте такі ласкаві, пане А. Сєриков, скажіть: «А якої держави столицею є Бахчисарай?»
На мою, думку крім оцих ляпів на першій шпальті, особливих зауважень то цього випуску не має.
Дивують тільки назви тем: «російство», «українство». Цікаво чи буть теми: «татарство», «єврейство», «німецтво», «англійство», «вірменство», «азербайжанство», «шведство»…?
Крім того у випуску повністю відсутні газетні новини як такі. В цьому випуску це можна пробачити тим, що була велика перерва у виході газети. Подивимося, що буде далі.
Число 4-5.
Логотип без змін. То ж ті самі питання до п. А. Сєрікова стосовно незаконної переваги.
Там де йдуть тематичні анонси знов дивина. В попередньому числі мали столицю невідомої держави «Бахчисарай», тепер маємо такий тематичний ряд: ХРИСТИЯНСТВО – ІСЛАМ – КАТОЛИЦИЗМ – КОМУНІЗМ.
Питання до п. А. Сєрикова: «Хіба католицизм, то не християнство? Чи у Вашу свідомість намертво вбито московський забобон, що християнство то тільки «істинно московскоє православіє»?»
Ну то так дрібничка. Бомбою цього випуску є інтерв’ю на восьми шпальтах самого А. Сєрикова з таким собі духовним покручем, зрадником віри батьків «українцем (я б сказав: «те ж українцем») Алі Мухаммедом. Цей зрадник та перевертень не тільки сам зрадив віру дідів-прадідів, а й увів у гріх дружину та дітей. Причому цій розлогій ганебній публікації перед послано коментар Владики Клімента: «Християни і кримські татари традиції спільних молитов» на двох шпальтах. Блюзнірство та моральна ницість «шеф-редактора» тут вперше виявляється у повній свої красі. Бо публікація Владики Клімента йде у тематиці «МУЗЕЙ», а розлогі теревені А. Сєрикова із запроданцем під тематикою «МИСТЕЦТВО». Тобто зрада українцем прабатьківської віри це тепер таке собі «МИСТЕЦТВО» від духовного покруча А. Сєрикова.
Відчуття огиди від «МИСТЕЦТВА» за А. Сєриковим не компенсують, а ні конспективна й далеко не повна розповідь про пам’ятники комуністичної доби у Криму (увесь час згадуєш того самого А. Сєрикова, як типового комуняку-покруча), а ні уривок із давно відомої статті Л. Пилунського.
Під темою «УКРАЇНСТВО» чомусь поруч із славетним І. Гасюком розташовано публікацію про ще одного духовного покруча – депутата однієї з Севастопольських райрад, який спалив паспорт громадянина України. Краще вже б цю публікацію запроторили до «МИСТЕЦТВА» по сєриковськи, там де йшлося про іншого зрадника.
Кримським татарам як таким присвячено ще одну публікацію на двох шпальтах. Загалом неукраїнським за глибинною своєю суттю публікаціям присвячено майже половина випуску.
Знову жодної публікації, яка б мала суто газетний характер, тобто була б новиною.
Загальне враження - другий випуск значно гірший за перший.
Випуск 6-7.
Ті ж самі претензії стосовно логотипу. Корупція, пане А. Сєриков.
КОРУПЦІЯ.
Знову жодної новини як такої.
Маємо промовистий «ляп» подано програму «телеканал культура 8-14 грудня 2010 р. Навіщо їх взагалі друкують ці програми. Газета регулярно запізнюється й крім додаткового роздратування ці програми читачам нічого не додають.
Цей випуск свідчить: катастрофічно не вистачає матеріалів власного виробництва.
Маємо:
1. «Земля на всіх» В. Маковій (Київ) (2 шпальти);
2. «Ларишес» із Франції «Айбару» в Криму Людмила Чечель (інтернет-
сайт maidan.org.ua) (2 шпальти);
3. «Чарівна гавань» (без автора, за матеріалами онлайн служби «Новини Криму») (1 шпальта);
4. Культура. Пізнання. Активність. Лідія Лебедева (передрук з газети «Крымские известия») (1 шпальта);
5. «Пекельні авіалінії» Пилип Мостоцький (інформаційна агенція «Росбалт» (2 шпальти) Тема «ТУРИЗМ» страшна україноненависницька стаття, яка відлякує потенційних туристів. Питання: «Наскільки все написане відповідає дійсності? Хто перевіряв?» На кого працюєте пане А. Сєриков?
6. «Зимові півонії Ольги Морозової» Анжела Шумова (1 шпальта, публіакація про Київ)
7. Художник-амфібія (прямо написано: у нас в гостях журнал «Міжнародний туризм») (3 шпальти)
Підбиваємо підсумок – 12 шпальт з 32 – запозичені публікації. Одна з них відверто україноненависницька: «Пекельні авіалінії».
Вітання від В. Качули: «Правільной дорогой ідьотє товаріщі!»
Чомусь випуски газет взагалі не прив’язані до якихось дат як таких. Це ще одна новина від А. Сєрикова.
Висновок. Шеф-редактор Анатолій Сєриков, як уособлення сучасного малороса, не спроможний забезпечити ритмічний випуск газети. Значна частина, запропонованих ним публікацій є відверто антиукраїнськими. А вперте надання незаконної переваги регіональній кримській символіці має, на мою думку, усі ознаки корупції.
Тижнева газета обсягом 32 шпальти (форматом В 4) не може бути підготовлена штатом із 4 творчих працівників (разом із редактором).
Це не можливо навіть теоретично (якщо тупо не дерти тексти та світлини з інтернету та інших газет, що "успішно" робив В. Качула).
Після скорочень замість редакції в Сімферополі фактично лишився невеличкий корпункт на чолі з власкором Л. Пилунським, посада якого має гучну назву "ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР".
Тобто А. Сєриков свідомо знищує газету.
Цапом відбувайлом зроблять Л. Пилунського.
Відповіді
2010.02.18 | Нічна Варта
Гарна новина для теми "українство" (л)
До уваги шефа-редактора газети "Кримська світлиця" пана А. Сєрикова!http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_krym&thread=1266310771&trs=-1
2010.02.18 | MV
Re: Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідника
Судячи з того, що дані автора "Кримська світлиця ®" є такимиУчасник з: 18-02-2010 10:47
# повідомлень: 2
email адреса: svitlycya@i.ua
безграмотність у написанні латиницею слова "світлиця" і свіжоспечність створення такого псевдоніма викликають подвійні відчуття, якоїсь хитромудрої провокації у тому числі.
2010.02.22 | ИГСК "Бенкендорф"
Внимание. Всем заинтересованным лицам. Выход газеты "КС" задер-
жан до вступления в должность нового редактора Запорожца.2010.02.19 | Felicidada
ПОВЕРНІТЬ НАМ «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»
ПОВЕРНІТЬ НАМ «КРИМСЬКУ СВІТЛИЦЮ»Світлана ДОРОШЕНКО,
відповідальний секретар,
заступник голови Севастопольського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Кожне слово “Кримської світлиці” для мене як ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері шовіністичного Севастополя. Газета порушує гострі питання, болючі проблеми, але вміє робити це так, що читач бачить світло в кінці тунелю.
Очевидно, газета своїм патріотизмом та незалежним характером не влаштовує київських чиновників. Я звернулась до п. міністра В. Вовкуна із закликом не знищувати українську патріотичну газету, яка завдяки стійкості, мужності й високій професійності творчого колективу, очолюваного В. Качулою, протистоїть дезінформації, українофобії, імперській пропаганді проросійськи налаштованих кримських засобів масової інформації, поновити В. Качулу на посаді головного редактора та відновити фінансування газети. Відповіді на моє звернення досі не надійшло. А 30 січня ц.р. я отримала “Кримську світлицю” — витвір видавничої ради під головуванням А. Сєрикова (м. Київ). Головним редактором призначено Л. Пилунського. Незвичний формат, глянцевий папір, приглушений тон висловлювань та занадто яскраві ілюстрації — все чуже і немиле. Не знаю людей, які увійшли до видавничої ради нової газети. Можливо, це високопрофесійні фахівці. Але їхній моральний рівень викликає великі сумніви. По-перше, потрібно пожити в Криму, щоб робити якісь політико-суспільні висновки, а по-друге, порядні люди не посягатимуть на чужу інтелектуальну власність, віднімаючи в колег засіб до існування.
“Кримська світлиця”, заснована 31 грудня 1992 року, належить трудовому колективові підприємства “Об’єднана редакція газети “Кримська світлиця”, і дотації на її видання з державного бюджету через Міністерство культури і туризму не означають, що газета перейшла в стовідсоткову власність Міністерства. Очевидно, що видавнича рада діяла за вказівкою високого керівництва, але у кожної людини завжди є вибір. Сумління й журналістська етика мали б підказати, як діяти в таких ситуаціях.
Хто заважає міністрові Вовкуну і його однодумцям створити нову українську газету в Криму й завоювати симпатії читачів? Але пан міністр пішов іншим шляхом. Він захопив колективне майно й інтелектуальну багаторічну працю колективу, скористався його творчим набутком, не замислюючись над моральними наслідками цього кроку.
Право людей на вільний вибір джерела інформації, як і права трудового колективу “Кримської світлиці”, брутально розтоптано. Нині читачам накидають блідий, безбарвний, немічний покруч, витворений слухняними чиновниками в Києві. Вимагаю від міністра п. Вовкуна: поверніть мені справжню “Кримську світлицю”, поверніть читачам їхню душевну втіху, ту “Кримську світлицю”, до якої впродовж десятків років не було жодного зауваження, поверніть газету її творцям і власникам — “Об’єднаній редакції газети “Кримська світлиця”.
Те, що відбувається навколо української преси в Криму, на жаль, непоодинокий випадок. З початку 2009 року п. Вовкун призупинив фінансування “Дзвону Севастополя”, того ж таки року влада намагалася закрити газету “Флот України”, а тепер накинуто зашморг чиновницького свавілля на “Кримську світлицю”. І це в Криму, де українське слово протистоїть шаленому натискові російського шовінізму та українофобії, а тому потребує всебічної державної підтримки. Отже, йде наступ на свободу слова в Україні.
Інформую Президента України Віктора Ющенка, народних депутатів — патріотів України про те, що п. Вовкун ще торік почав наступ не тільки на українське слово, а й на українські історичні символи: пам’ятник П. Сагайдачному в Севастополі. Не маючи до нього жодного стосунку, не вивчивши думки місцевих українців-патріотів, він у промовах говорив про його знесення. Чи може обіймати таку високу посаду п. Вовкун?
Поверніть “Кримську світлицю” читачам і трудовому колективу!
http://slovoprosvity.org/2010/02/18/поверніть-нам-«кримську-світлицю»/
2010.02.20 | Кримська світлиця
Товаріщщщ Татарчук, а чого Ви злякалися?
Чому потерли вище наведений текст з усіх гілок на підвладному Вам кримському форумі?Це, що цензура?
Поясніть.
2010.02.20 | Абу
МОД. До уваги юзера "кримська світлиця"
якщо розраховуєте на повторення безмежних і беззмістовних гілок по цьому сабжу на форумі Крим - Ви помиляєтесь. розмови "тіха сам с сабою" буду терти.також прошу з модератором у полеміку і розмови не вступати
дякую
2010.02.22 | Читач
Коли вийде наступний номер газети? Вже більше тижня
пройшло, а наступного номера не має?Що відбувається? Скільки можна знущатися з читачів.
Поясніть хто небудь?
2010.02.23 | Karasubazar
Re: Коли вийде наступний номер газети? Вже більше тижня
Читач пише:> пройшло, а наступного номера не має?
>
> Що відбувається? Скільки можна знущатися з читачів.
>
> Поясніть хто небудь?
Де газета?
2010.02.24 | Нічна Варта
Re: Коли вийде наступний номер газети? Вже більше тижня
Karasubazar пише:> Читач пише:
> > пройшло, а наступного номера не має?
> >
> > Що відбувається? Скільки можна знущатися з читачів.
> >
> > Поясніть хто небудь?
>
> Де газета?
Ви будете сміятися, але 8 числа газети досі не має! Минуло більше 10 днів!!!
2010.02.26 | Felicidada
вихолощено актуальне політичне сьогодення
З нової «Кримської світлиці» вихолощено актуальне політичне сьогоденняПерш за все я хочу «подякувати» Міністерству культури та туризму України та його дочірньому підприємству «Газетно-журнальне видавництво» за позбавлення нас, кримських українців, вже й віртуальної можливості спілкуватися рідною українською мовою.
Робилося все послідовно й методично. Спочатку від газети відштовхнули дописувачів українського слова, не сплачуючи їм жодної копійки за роботу. Потім стали вимагати скорочення на одну третину творчих штатних працівників єдиного на півострові україномовного видання, на що редактор газети, заслужений журналіст України Віктор Качула, погодитися не міг, оскільки було б нікому творити цікавий для читача матеріал. Цікавий не лише для кримчан, а й мешканців материкової України та української діаспори: «Кримську світлицю» читали за океаном в Америці, на п’ятому континенті, в далекій Австралії. Газета мала велике коло прихильників, які підтримували своє улюблене видання матеріально в час чорної смути безгрошів’я, коли колектив редакції не отримував заробітної плати, а позаштатні кореспонденти робили свій творчій внесок на шпальти газети безкорисно, з патріотизму.
Я з глибокою повагою ставлюся до нового редактора газети «Кримська світлиця» Леоніда Пілунського за його високий журналістський професіоналізм (й донині в пам’яті чудові радіопередачі 80-х років минулого століття «Для тих, хто в морі»). Вдячна йому за те, що він, високоерудована, відома на півострові людина, взявся керувати Народним Рухом України в складних кримських умовах українофобства.
Але, випущений під його керівництвом новий формат «Кримської світлиці» не задовольняє мене як читача і дописувача газети. І не стільки тому, що від дня виходу в світ з 31 грудня 1992 року наша газета була класичним україномовним виданням, а зараз нам пропонують тримовний гібрид газети з журналом.
По суті, видання «Кримської світлиці» під редакцією Віктора Качули було всеукраїнською загальнополітичною (!) літературно-художньою газетою. Вона наповнювалася змістом, що сприяв ідентифікувати себе разом з усім українським народом. Вона допомагала вчителям та вихователям формувати з підростаючого покоління (не тільки з етнічних українців, а й усіх кримських національностей) патріотів своєї Батьківщини — України. Газета завжди відчувала пульс політичного процесу, що відбувається в державі. Була єдиною в кримському інформаційному просторі, що протистояла масовому зомбуванню кримчан на підставі великодержавного російського шовінізму, трансформації етнічних українців в малоросів.
Ще на початку ХХ ст. при виданні пролетарської газети «Іскра» її творець наголошував, що «газета не тільки пропагандист і агітатор, а й колективний організатор». «Кримська світлиця» активно займалася організаторськими питаннями гуртування навколо себе українців. Чого варті, наприклад, мистецькі творчі зустрічі за ініціативи батька й доньки Качулів з автором книги «Боліти болем слова нашого» вченим-теоретиком українського слова Роксоланою Зорівчак. Також редакція газети проводила кримські конкурси школярів під рубрикою «Ми діти твої, Україно!», змагання дітей-ерудитів, переможці якого отримали багато призів, головний з яких був — комп’ютер.
«Кримська світлиця» під редакцією Леоніда Пілунського — це абсолютно новий проект всеукраїнської літературно-публіцистичної мистецької газети — сучасний, модернізований, на дорогому глянцевому папері. Але ця газета виходить без звичних репортажів з передової змагань за українську державність в Севастополі Лідії Степко, зустрічі з борцями за волю Сергія Лащенка, без дитячого додатку «Джерельце» Данила Кононенка, яке розвивало творчі літературні здібності дітей. Це при тому, що на державному «Олімпі» визнано, що Україна в Криму програла інформаційний простір. З нової «Кримської світлиці» вихолощено актуальне політичне сьогодення.
Такої газети, якою нині стала «Кримська світлиця», я не виписувала. В маніпуляціях з заміною головного редактора газети вбачаю політичне підґрунтя, яке порушує моє право на інформацію, бажання знати більше.
Публічно заявляю, що я не бажаю читати «Кримську світлицю» в її сучасному вигляді й за її сучасним змістом, оскільки для мене це не тільки марна зайва витрата часу, а й об’єкт дратування при спостеріганні російськомовного та татарськомовного перекладу матеріалу майже на кожній сторінці .
Невже на півострові мало російськомовних чи кримськотатарських видань? Настав якраз саме той час, щоб «розмити» єдине україномовне державне патріотичне видання в Криму, визнане усіма.
Я вісімнадцять років не беру в руки й не читаю «Кримської правди» за її антиукраїнську спрямованість, щоб зайвий раз не спостерігати, як ображають мій народ.
Я не можу терпіти п’ять місяців передплати наругу над своїми уподобаннями та почуттями, адже модернізовану «Кримську світлицю» опускатимуть в мою поштову скриньку. Тому прошу редактора газети Леоніда Пілунського повернути мої кошти за передплату газети за шість місяців, вдвоє дорожчих тих, коли газета була незалежною від державної установи, бідною, але завжди чесною. Підвищення вартості загальнонародної газети — також один з кроків знищення загальновизнаного видання шляхом обмеження доступу до нього читачів. Скільки малозабезпечених не мали можливості передплатити газету, зверталися за допомогою редакції. Зокрема, я передплатила два екземпляри: для себе та своїх друзів.
Ніби за іронією долі, після чужого глянсового журналу під назвою «Кримська світлиця» я отримала з місячною затримкою перший номер рідної української за духом, державницької за змістом газети, який мав вийти 1 січня нового року, саме такий, який я завжди чекала по п’ятницям всі 17 років існування. З одержанням останнього 1590 номеру газети коментарі, як кажуть, зайві. Розставлені всі крапки над «і» з причин нищення улюбленої багатьма кримчанами і такої необхідної державницької газети в досить складному кримському регіоні, якою була «Кримська світлиця» за часів редагування її Віктором Качулою.
І на завершення, мабуть, варто «подякувати» одному зі співзасновників газети Всеукраїнському товариству «Просвіта» імені Т. Шевченка, зокрема, його очільнику Павлу Мовчану за довершений кінець української справи в Криму — ліквідації свого дітища. Адже, все почалося з того, як одержуючи від держави, а значить від нас, платників податків, кошти на утримання просвітянських українських проектів, співзасновники перестали фінансувати «Кримську світлицю», загнавши її тим самим в глухий кут, в залежність від чиновників з передбаченими наслідками. Замість обіцяного на Майдані громадського телебачення, знищили й те, що було досягнуто в друкованих засобах масової інформації.
До речі, як йдуть справи з будівництвом Тарасової церкви на Черничій горі, для якої колектив Сімферопольської школи-інтернату перерахував більше трьохсот гривень? Якщо церква не будується, то передайте кошти на завершення ремонту музею Т. Г. Шевченка в Каневі.
Виходячи зі сказаного, закінчити свій виступ хочу словами Тараса Шевченка, нашого українського Пророка:
«Доборолась Україна
До самого краю,
Гірше ляха —
Свої діти її розтинають».
Валентина Чекаліна, вчитель історії вищої категорії, відмінник народної освіти УРСР
http://www.slovo.crimea.ua/?module=numbers&page=viewnumber&var=75#2.php
2010.03.07 | ПЕРЕДПЛАТНИК
"Кримська світлиця" померла, але теє
вже нікого з форумчан не цікавить - АМІНЬ.Бо, то що зараз виходить під славетною назвою "Кримська світлиця" взагалі не газета. Не можна називати ГАЗЕТОЮ незрозумілий, а ні за тематикою, а ні за змістом альманах, що виходить невідомо з якою періодичністю.
Пілунський хизувався, що він випускав колись газету "Остров Крым". Так то була такаж сама "газета", насправді ж те видання було неперіодичним альманахом, він і виглядав як журнал. То ж нічого дивного не має.
В українців Криму газети НЕ МАЄ. Це треба усвідомити й думати, що робити далі.
АМІНЬ.
2010.03.09 | Felicidada
Сайт газети Кримська Свiтлиця запрацював!!!
Кримська Свiтлицяhttp://svitlytsia.crimea.ua/
2010.03.12 | Felicidada
Просимо Вас посприяти тому,щоби повернути нам ту газету
На захист кримської газети виступили львівяни! Респект!****
Просимо Вас посприяти тому, щоби повернути нам, читачам, ту газету, якої нас позбавили...
Голові Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України
з питань розслідування випадків втручання органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність ЗМІ
та інших повідомлень про тиск на свободу слова в Україні,
народному депутату України
Едуарду Анатолійовичу ПРУТНІКУ
Ми, давні передплатники „Кримської світлиці”, стривожені зняттям з посади редактора газети Віктора Качули. Не знаючи всіх подробиць справи, можемо оцінювати результативність цього кроку лише на підставі вражень від нової газети в порівнянні з попередньою „Світлицею”.
Колишня „Кримська світлиця” сприяла формуванню високих моральних і духовних якостей, патріотичних почуттів жителів Криму і всієї України. Саме це приваблювало і нас, „материкових” передплатників. Газета приваблювала людей з активною громадянською позицією, які дбали про розбудову Української держави. Недарма ж серед її давніх, відданих читачів був учений зі світовим іменем, професор-історик Ярослав Дашкевич, який нещодавно відійшов у вічність... Він високо цінував „Кримську світлицю” – джерело правдивої інформації про минуле і сучасне суспільно-політичне життя в Криму та усій Україні, про її взаємини з близькими і далекими сусідами.
Нова газета дещо іншого спрямування, вона не задовольняє наші інтелектуальні читацькі запити. Глянцеві фотографії і крейдяний папір не можуть компенсувати потрібну змістовну інформаційну насиченість.
Вважаємо, що читачам Криму і всієї України потрібна така газета, якою була попередня „Кримська світлиця”, і вона надалі мала би виходити у Сімферополі. Адже в Києві є чимало різних видань.
Просимо Вас посприяти тому, щоби повернути нам, читачам, ту газету, якої нас позбавили, і відновити колишній склад редакції.
Степан Вовканич, доктор економічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту регіональних досліджень НАН України.
Степан Гелей, доктор історичних наук, професор, проректор Львівської комерційної академії.
Роман Пляцко, доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту прикладних проблем механіки і математики ім. Я. Підстригача НАН України, член Президії НТШ.
Лариса Крушельницька, доктор історичних наук, професор.
Йосиф Петрович, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою менеджменту і організації Національного університету «Львівська політехніка».
Микола Римар, доктор економічних наук, професор, зав. кафедрою менеджменту Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола.
Роксолана Зорівчак, доктор філологічних наук, професор, зав. кафедрою перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львівського національного університету ім. І. Франка, член Президії НТШ.
Василь Лизанчук, доктор філологічних наук, професор, зав. кафедрою радіомовлення і телебачення Львівського національного університету ім. І. Франка.
Олександра Сербенська, доктор філологічних наук, заслужений професор Львівського національного університету ім. І. Франка.
Іван Крупський, доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка.
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 09.03.2010 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=8388
2010.03.15 | D-factor
Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)
Мастер-класс ЕЯ СВЕТЛОСТИ ЕКАТЕРИНЫ Криворученко. Тема: "Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість для відповідальних секретарів газет з особливи потребами"Итак имеем анонс в газете "Кримська світлиця" № 8/9 (стр. 32):
"Безбар'єрний простір
Саме такий - безбар'єрний простір має створений у звичайних навчальних закладах для дітей з особливими потребами. Ніхто не прагне відмовлятися від спеціалізованих шкіл, але якщо батьки разом з дитиною прийняли рішення про навчання у звичайній, то така можливість має бути надана.
Справа не лише у зручних сходах
Школа для дітей із особливими потребами - це не просто наявність ліфтів, зручних сходів або іншого спеціалізованого обладнання. Важливо розуміти і приймати особливість одне одного. Отже, необхідно створити доброзичливі й щирі стосунки, довірливу атмосферу.
Це замало - тільки дві...
Сьогодні в Україні тільки дві таки школи. Саме тут відбувається реалізація проекту "Інклюзивна освіта для дітей з особливими освітніми потребами в Україні" за підтримки Канадської агенції з міжнародного розвитку.
Експериментальна програма
2008 рік. Канада - один з лідерів інклюзивної освіти - запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п'ять років. За наказом міністра освіти і науки України з усіх шкіл держави було обрано лише дві - школу № 95 м. Львова та навчально-виховний комплекс "Школа-ліцей № 3" імені Антона Макаренка у Сімферополі, які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів.
Готувати до життя
Але справа не тільки в експерименті, а й у тому, що школа - це особливий світ, який, щоправда, твориться і за допомогою зовнішніх факторів: впливу родини, суспільства і т.д.
І от саме цей особливий світ - оаза дитинства - має не тільки підтримуватися й оберігатися як заповідна зона, а ставати тим місцем, у якому дитину підготують до дорослого життя з усіма його позитивами і недоліками."
"Ну и что?", - спросит нетерпеливый читатель интернетпостов. Анонс как анонс. У более терпеливого может возникнуть вопрос: "А в чём актуальность темы?"
День учителя благополучно минул, день инвалида, или как он там политкоректно называется, тоже...
Вот здесь то и порылась собака, дорогой читатель. Ты ведь не знаешь главного. АВТОРА будущей супер-пупер актуальной публикации.
Автор публикации, благоразумно не указан, чтобы затруднить поиски.
Однако его величество ГУГЛ знает всё, к сожалению для неё, эту простую истину (что ГУГЛ знает всё) не знает ЕЯ СВЕТЛОСТЬ ЕКАТЕРИНА КРИВОРУЧЕНКО, ответственный секретарь редакции газеты "Кримська світлиця", остатками (едва не написал ОСТАНКАМИ, что было бы вернее) которой и рулит твёрдой рукой упомянутая дамочка.
Поиски облегчились тем, что дамочка сия во времена В. Качулы писала мало. Об её любимой теме чуть ниже.
Пока вернёмся к инклюзивности и её воспевательнице. Имеем следующий текст:
Газета "Кримська світлиця" № 40 за 02.10.2009
"ШКОЛА ІНКЛЮЗИВНА, БЛАГОРОДНА...
4 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
ВКЛОНІМОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
В Україні на сьогодні є всього дві школи, на базі яких впроваджується експериментальна програма інклюзивної освіти (діти з особливими потребами вчаться разом зі здоровими). Одна з них знаходиться у Львові, а інша – в Сімферополі. Напередодні Дня вчителя ми поспілкувалися з директором Навчально-виховного комплексу «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка Людмилою Вишняк та психологом Іриною Анюхіною на достатньо нову тему для українського шкільництва – інклюзія та освітньо-виховний процес.
Починаючи з 2008 року, Канада, яка є одним з лідерів у сфері такої освіти, запропонувала Україні експериментальну програму, розраховану на п’ять років. За наказом міністра освіти і науки України зі всіх шкіл держави було обрано дві – школа № 95 м. Львова та НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, які й стали своєрідними полігонами для випробувань, у позитивному значенні цих слів.
За словами директора школи № 3 Л. М. Вишняк, кінцевим результатом цього експерименту повинно стати створення моделі інклюзивного закладу освіти – освітнього закладу, відкритого для всіх.
«Коли нам запропонували таку роботу, то ми не могли не погодитися, – згадує пані Людмила. – Ідея такої освіти, насправді, визрівала в Україні досить давно. Тим паче, увесь світ уже більше 30 років займається інклюзивною освітою.
Якщо згадати історію, то у суспільстві завжди були люди, у яких були особливі освітні потреби: з вадами зору, слуху, опорно-рухової системи тощо. Навіть геніальні люди мають особливі потреби у галузі освіти. А діти з неблагополучних чи неповних родин, діти-біженці – вони теж потребують індивідуального підходу».
Світ пройшов достатньо тривалий та тернистий шлях, щоб сьогодні сприймати людей з особливими потребами повноцінними членами суспільства, які мають право на щастя. І від ексклюзії (дистанціювання у спеціалізованих закладах) світова спільнота сьогодні стала на позиції інклюзії (соціалізація), адже, на думку педагогів, навчати можна майже всіх.
За даними досліджень, на сьогодні від 12% до 17% членів нашого суспільства мають особливі освітні потреби. «Справа у тім, – пояснила нам Людмила Максимівна, – що якщо така дитина може і хоче навчатися у школі за місцем проживання і при цьому її батьки не проти, то вона має право отримати весь пакет освітніх послуг. Повинно бути включення дитини у нормальний освітній процес і колектив.
На мою думку, використовуючи модель інклюзивної освіти, ми також працюємо і на перспективу. Ви ж пам’ятаєте приказку, що можна дати людині рибку, а можна вудку і навчити рибалити. Звичайно, можна ізолювати від суспільства таких дітей – в інтернати, спеціальні заклади, чи у домашніх умовах. У результаті, це дуже дорого обходиться державі, але справа навіть не в цьому, а в тому, що кожна дитина має право стати дорослою, має право бути щасливою, мати друзів і родину, врешті-решт, мати роботу та повноцінно розвиватися і реалізовувати свій творчий потенціал, у тому числі, і на користь своєї країни».
На питання, у чому ж саме полягає суть інклюзивної освіти, пані Людмила відповіла: «Передусім інклюзивний освітній заклад – це безбар’єрний простір. Тобто доступ до усіх приміщень, освітніх матеріалів будь-яким людям з будь-якими потребами: на милицях, на інвалідних візках, з вадами слуху чи зору, проблемами з опорно-руховою системою тощо. Що стосується нашої школи, то в першу чергу будівля потребує чимало архітектурних змін: розширення дверних проходів, пандуси, переобладнання кабінетів і навіть туалетів. І йдеться не лише про учнів, а й про батьків, адже серед них теж є люди з особливими потребами.
Якщо говорити про дітей, які навчаються у нашій школі, то на сьогоднішній день у 68 класах ми маємо 1970 учнів. Наша школа – одна з найбільших на півдні України і в Криму.
З психологами школи ми провели дослідження і виявили, що приблизно 53% наших вихованців, на жаль, хворі. Подібну статистику маємо не лише ми, а й інші навчальні заклади, у яких цей показник може сягати навіть 60% і більше.... Деякі діти мають від 1 до 7 захворювань.
Ідея інклюзивної освіти полягає не у тому, що ми стаємо, наприклад, філіалом спецшколи, а у тому, що дитина за місцем свого проживання може отримати все, що їй необхідно – це поєднання спеціальної освіти зі звичайною, і включення дитини у дитяче середовище. Однак, це зовсім не передбачає розформування спецшкіл, бо великий відсоток дітей все ж таки не може відвідувати звичайні школи.
Незважаючи на увесь позитив, який здатна принести модель інклюзивної освіти нашому суспільству, є й низка проблем, які постають перед нами: не всі діти проходять ґрунтовні медогляди, не всі батьки готові відвести свою дитину до психолога чи психотерапевта, боячись, що на їхніх дітей суспільство навісить ярлик «неповноцінний». Наслідками такої батьківської позиції є, наприклад, втрата дітьми інтересу до навчання, зменшення рівня успішності, агресивна чи неадекватна поведінка тощо. А вчителям доводиться з усім цим працювати з дня у день. Батьки інколи не усвідомлюють, що вчасне звернення до фахівця може врятувати дитину. Оскільки більшість пізнавальних процесів у людини формується до 12 років, і якщо прореагувати на проблеми сьогодні, то можна уникнути негативних наслідків завтра. Адже інклюзивна школа – це школа, в якій, знаючи проблеми дитини, їй надають усю необхідну допомогу, не відриваючи від навчального процесу і від колективу. Це і робота з психологом, спеціальним обладнанням тощо.
Якщо дитина погано чує, то школа має придбати відповідний апарат підсилення звуку, і вчитель працює з допомогою нього. Здорові діти теж, до речі, отримують користь, бо мають доступ до сучасного обладнання, по-перше, а по-друге, коли здорові і хворі діти працюють разом, то вчаться одне в одного терпимості, співпереживанню, мужності, комунікативним навичкам, іде процес соціалізації.
А є діти, наприклад, у яких слабо розвинуті мовні навики, їм легше працювати з комп’ютером. У нас був випадок, коли дитина складала іспити за допомогою комп’ютера – набирала відповіді на питання. Що було б, якби таку дитину ізолювали? – запитує Людмила Максимівна і сама ж відповідає: – У кращому випадку вона б отримала мінімум знань і не була готова до життєвих реалій. Звичайна школа – це школа, до якої пристосовується дитина, а інклюзивна – пристосовується до дитини.
В інклюзивних закладах освіти акцент робиться не на хворобі, а на тому, чого дитина здатна досягти, – пояснює пані Людмила. – Інклюзія – визнання того, що всі діти можуть вчитися, це робота з усіма дітьми, незалежно від того, якої вони раси чи статі, віросповідання чи національності. У нас в першому інклюзивному класі вчаться двоє дітей з ромських родин, які покинули Молдавію. Вони майже не знають мови. Хлопчик і дівчинка у свої 9 років жодного дня не вчилися у школі. Робота з ними – та сама інклюзія: введення в мовне та культурне середовище.
Є дуже багато моментів, які пов’язані з інклюзією і стосуються здорових дітей. Взяти хоча б талановиту дитину. У неї теж є свої потреби, адже вона розвивається у своєму ритмі. Завдання педагогів – не більше чи менше за всіх інших навантажити таку дитину, а працювати з нею за індивідуальною програмою.
Разом з тим, за час експерименту ми маємо зробити колосальну роботу. Все за п’ять років майже неможливо встигнути. Це лише початок...
До речі, мене, як фахівця, цікавить питання державної програми безперервного ланцюга інклюзивної освіти – дитячий садок, школа, ВНЗ. На мою думку, чим раніше діти почнуть у колективі інклюзивну освіту, тим легше їм буде далі.
На сьогодні у нашій школі 6 інклюзивних класів – 1, 2, 3, 4 і два 6. До кінця експерименту ми плануємо довести цю цифру до 12, щоб на кожну паралель було по одному інклюзивному класу.
В Україні такого досвіду практично немає. Нам запропонували – і ми не відмовилися. Я зрозуміла, що це справа сьогоднішнього дня і майбутнього. Вона визріла, і важливо, що вона благородна!
Можна придумати будь-який експеримент, але цей викликаний життям та необхідністю».
Психолог Ірина Анюхіна розповіла нам, що коли вчителі помічають, що у дитини є певні проблеми, то треба докласти максимум зусиль, щоб дитина пройшла медичний і психологічний огляд, щоб педагоги і батьки зрозуміли, у чому ж ті проблеми і виробили спільну індивідуальну концепцію роботи з дитиною.
«Коли поряд людина з особливими потребами, дуже непросто зовсім ніяк не реагувати на неї, – зауважила Ірина Антонівна. – Наприклад, два роки тому нашу школу закінчив хлопчик з діагнозом ДЦП на інвалідному візку. Мама привозила його, а однокласники допомагали пересуватися по школі. Він закінчив школу із золотою медаллю, а зараз є одним з найкращих студентів Таврійського національного університету.
Також нашу школу закінчила абсолютно глуха дитина – читала по губах. Оглухла дівчинка у три роки після хвороби. Мама була категорично проти віддавати свою дитину у спеціалізовану школу. Коли я її запитала, які причини такого рішення, то вона відповіла, що хвилюється про те, в якому світі доведеться жити її доньці, якщо, не дай Боже, із нею щось трапиться. Ви собі не уявляєте, як важко нам було відстояти право цієї дитини вчитися у нашій звичайній школі, але ми це зробили. Сьогодні дівчинка – студентка інституту в Києві. А як би склалася її доля, де б вона була зараз, якби на самому початку ми не наполягли на своєму? Тепер вона має шанс знайти і реалізувати себе у житті.
Великим плюсом програми інклюзивної освіти є те, що за її допомогою можна вирішити проблеми багатьох дітей. За рахунок того, що у класах під час уроків, крім вчителя-предметника, працює і педагог-помічник – соціальний педагог чи психолог.
Також ми постійно працюємо із вчителями, батьками і дітьми. Нам допомагає Всеукраїнський фонд «Крок за кроком». Щоправда, на сьогодні у державі не вистачає законодавчої бази, яка б регулювала роботу таких інклюзивних класів та шкіл, не має можливості підготувати усіх вчителів-предметників. Але ми працювали, працюємо і будемо працювати!».
Багато чого планується змінити і зробити у НВК «Школа-ліцей № 3» ім. А. С. Макаренка, але все це вимагає значних людських зусиль і фінансових витрат. Про це можна чимало говорити, але у цій школі звикли діяти!
Напередодні Дня вчителя та й взагалі хочеться побажати творчої наснаги усім вчителям країни та всьому колективу школи загалом, і викладачам інклюзивних класів зокрема, в особі директора Людмили Вишняк та психолога Ірини Анюхіної, а ще реалізації усіх їхніх задумів, підтримки і розуміючих усю глибину інклюзивної освіти спонсорів! Здоров’я і щастя вам, наші вчителі!
Катерина КРИВОРУЧЕНКО."
Как видим, ко Дню учителя Екатерина подготовила вполне уместную к этой дате, довольно любопытную статью, если не обращать внимание на корявость, и я бы сказал, некоторую кондовость языка, чего стоит, например, выражение "які стали своєрідними "полігонами для випробувань" у позитивному значенні цих слів". То есть статья больше похожа на протокол опера, фиксирующего случившееся на месте преступления. Но это так, к слову, каждый пишет как умеет.
Обращает на себя внимание почти полное текстуальное совпадение выделенного строчными пробелами абзаца статьи за 2 октября и абзаца № 4 Анонса.
Вот такой стиль, вот такая новизна: перепечатывать собственные статьи через пять месяцев. Нет, это не ПЛАГИАТ. Ведь авторица анонсирует заново написаный ею же текст.
Тогда что ЭТО???
Вы думаете это впервые? Вспомните статью "Закохані ковалі" и сравните её вот с этими текстами:
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5989
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7951
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7559
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=7207
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6342
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=6229
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5803
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5692
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5173
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=5249
http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?section=article&artID=8218
Может быть, я что-то пропустил. Как видите текста для перепечаток на тему "Закоханих ковалів" ещё много. Тем более что вдохновляет Екатерину на это творчество её муж, один их тех самых "закоханых ковалив".
Единственно, что могу заметить: лучше бы свою "закоханисть" Екатерина доносила людям не за бюджетные деньги, а за свои. Никто не мешает ведь собрать все свои излияния, издать отдельной книжечкой, подарить любимому, пусть знает как жена его любит. Да и в свободную продажу выставила бы, чтоб узнать истинную цену своему творчеству. Тема ведь не из самых актуальных.
А вы как думаете читатели "Крымской горницы"?
P.S. Ждём-с с нетерпением следующий номер "КС" и статью об инклюзивности... чтобы сверить с первоисточником.
2010.03.16 | ИГСК "Бенкендорф"
Re: Крок до порозуміння, або інклюзивна самозакоханість ... (л)
Санатор пише:...
> Газета "Кримська світлиця" № 40 за 02.10.2009
>
> "ШКОЛА ІНКЛЮЗИВНА, БЛАГОРОДНА...
> 4 ЖОВТНЯ – ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ
> ВКЛОНІМОСЯ ВЧИТЕЛЮ!
>
...
> Якщо згадати історію, то у суспільстві завжди були люди, у яких були особливі освітні потреби: з вадами зору, слуху, опорно-рухової системи тощо. Навіть геніальні люди мають особливі потреби у галузі освіти. А діти з неблагополучних чи неповних родин, діти-біженці – вони теж потребують індивідуального підходу».
...
Дивно, що не було названо осіб ще із однією суттєвою вадою - браком здорового глузду. Тим, кому бракує здорового глузду, жодна інклюзія з інвазією та куртуазією не допоможуть. Що ми й бачимо на сумному прикладі Катерини Криворученко. Якщо не дав Господь здорого глузду при народженні жодна інвазія не компенсує.
2010.03.16 | Падпісчык з Беларусі
Леанід Пилунский? Дзе Вы? Чаму маўчэце?
Бо Вы палымяны змагар з плягіятам і перадруку. Што адбылося? Вы памянялі пункт гледжання на гэтае пытанне?2010.03.18 | Интересно!!!
Интересно аж жуть!!!!
Когда "Крымская горница" имени Серикова выступит на защиту затравленного фашисткими нациками Табачника?О памятной дате связанной с Веркой Сердючкой в № 10 они уже написали.
2010.04.10 | Felicidada
Re: Анатолій Сєриков як уособлення типового сучасного шкідника
>На жаль, модератор форуму "Крим" вважає цю статтю неконструктивною критикою і закрив обговорення. Прошу ознайомитись і дати оцінку про відповідність статті критеріям Майдану.ЗАКАЗУХА ПОПЕРЛА
З кінця минулого року почали публічно підніматися питання про долю газети „Кримська світлиця”, над якою несправедливо учинив розправу руками своїх поплічників колишній міністр культури і туризму України В. Вовкун, звільнивши з роботи її редактора Віктора Качулу та розгромивши трудовий колектив. Проте, коли редактор звернувся до суду, захисники редакції припинили публічні виступи, щоб ніяким чином не впливати на судове рішення. Тим більше, що порушення трудового законодавства з боку Вовкуна і його прислужників очевидне. Але команда порушників не витримала. Напередодні судового розгляду, яке, нагадаю, відбулося 29 березня в Київському районному суді м. Сімферополя, у засобах масової інформації поперла заказуха, на світ божий вилилася маса липових звинувачень проти того ж Качули, певно, з надією, що всю цю гидоту прочитають судді і ... Словом, зрозуміло. Про свої наміри вони так прямо і заявляють: „Отож, творчі працівники ДП \"Газетно-журнальне видавництво\" Міністерства культури і туризму України вимушені ще до судової ухвали дещо охолодити емоції таких \"захисників української преси\" на півострові”- (виділено мною - А.К). Це примушує й нас повернутися до болючої теми переслідувань кримських патріотичних журналістів.
Авторами першого опусу заказухи, обнародуваного, як не дивно, у газеті «Нація і держава», яка, можна сказати, була посестрою «Світлиці» того зразка, що редагувався В. Качулою, стали аж два заслужені журналісти України - Іван Малюта та Анатолій Ситник і прилиплий до них Володимир Бурбан. Останній для поважності підписався званням „заслужений працівник культури” та „письменник”. Не відаю, яке він там колись писав „письмо”, що дописався аж до письменника, але це гуртове заслуговує особливої уваги. Воно надто поважне. Написане в дусі справжнього соціалістичного реалізму, бо, як і годиться, захищає „добро”, тобто, начальство, і бореться проти „зла”, тобто, проти тих, хто спробує протистояти начальственному свавіллю. Його, тобто цього свавілля, до речі, зазнав і сам Бурбан, який був переведений з редактора „Культури і життя” на нижчу посаду, а його місце посів давній друг Вовкуна А. Сєріков. Словом, чим нам сильніше покарання, тим нам миліші пани.
Другий опус, розміщений в інтернеті на сайті «Майдану», належить якомусь Олександру Корнійчуку, чомусь досі не заслуженому ні на ниві журналізму, ні на ниві культури (такий висновок роблю, тому що у підпису немає посилання ні на які заслуги) . Але, гадаємо, все це ще попереду: при такій хватці та великій схожості його творіння з попереднім опусом тут нема іншого шляху, як у заслужені. Якщо ж будуть якісь гальмування, то можна й посперечатися: мовляв, ось вони написали - і всі заслужені, а я теж майже те саме, а відзнаки ніякої. Зате ім’я і прізвище у нього аж надто вже символічні. Чомусь нагадують про відомого радянського класика-драматурга, який писав не лише класичні п’єси, а й доноси на замовлення сталінських поплічників і з власної ініціативи, що, по-перше, убезпечувало його самого від сталінських репресій, а по-друге, ще й допомагало легше просуватися вперед у середовищі таких же соціалістичних класиків, інколи залишаючи їх аж далеко позаду, навіть далі від сибірської Колими. Та й я сам, грішним ділом, пожалкував, що колись відмовився від пропозиції увійти в список представлених на заслуженого, уступив право журналістам іншим, яких вважав заслуженими більше. А не відмовився б, то зміг би опонувати ворогам кримських товаришів паритетним, так би мовити, підписом.
Не хотілося б повторювати всі ті приклади та інсинуації, що „прикрашають” творіння вищеназваних авторів, з їхніми облудними поясненнями та трактуваннями, але дещо в загальних рисах розкрити маю, бо й сам деякий час працював у «Кримській світлиці», тож про її проблеми знаю не зі сторони. Ще у січні після запевнень колишнього президента Ющенка, що він захистить «Світлицю», її колектив і редактора, його сатрапи, певно, „на виконання” президентської обіцянки пригрозили, що того ж Качулу, якщо він не упокориться, посадять у в’язницю. Так і зараз вони погрожують тим же самим. І публічно звинувачують у всіх негараздах і злочинах, які лише спроможні придумати.
Різниця у цих творіннях досить таки незначна. Якщо „славна” трійця письменників та заслужених більше спеціалізується на докорах іншим письменникам та заслуженим, які стали на захист теж заслуженого журналіста Качули і трудового колективу редакції, то тезка славетного драматурга йде второваним попередником шляхом – „рубає” прямо з плеча. Мабуть, упевнений, що агресивна риторика зможе замінити факти і стати царицею звинувачення. У сталінські часи це спрацьовувало. І за цих принципів, звичайно, доречно, сипати термінами типу „безчинства”, називати Качулу „місцевим князем”, іронізувати над учиненою київськими чиновниками трагедією і часопису, і людей, що його сумлінно в ім’я України вони творили вже 17 літ. Він майже цитує Качулу, приписуючи йому слова: „Справжня катастрофа, газету закривають, редактора звільнили, борги зростають і винні у всьому цьому київські чиновники”. І погодимося, що це таки правда. І погодимося, що „пан Качула ніколи публічно не звітував про фінансові справи газети, лише скаржився на брак коштів”. Не звітував, оскільки вся бюджетна бухгалтерія велася не ним, а тим же Газетно-журнальним видавництвом. І якщо так хочеться пану Корнійчуку звіту, то має прозвітувати саме воно, і, можливо, вирішити з ним особисто, яку форму публічності для цього обрати.
Тоді може щось детальніше проявиться щодо оголошених ним махінацій. Погодьтеся, гучне і страшне слово. Почувши його, так і хочеться когось та на нари... Тим більше, якщо мова йде про якісь таємничі дві структури, тобто про дві „Кримські світлиці”, одна з яких начебто обжирається бюджетом, та ще й друга на цьому бюджеті теж розкошує. І чому тоді тому ж Качулі єрепенитися, кричати про якусь там бюджетну недостачу, про уявні недофінансування і скорочення кадрів. Живи і, так би мовити, фінансуйся на здоров’я. І, вчитуючись в твердження Корнійчука, можна подумати, що підстави, вірніше, база для цього є. Він заявляє, що „...Видавництво за рахунок бюджетних асигнувань покривало всі редакційні видатки на друк, закупівлю паперу, сплату оренди редакційного приміщення, заробітну плату працівникам редакції «Кримська світлиця». В той же час, усупереч його заяві, недостатність фінансування підтверджують Газетно-журнальне видавництво і сам же він в іншому випадку. Протягом минулого року ГЖВ не сплачувало вчасно ні за випуск газети, ні за оренду приміщення, наробивши боргів більше 100 тисяч гривень, обрізало зарплати і знищило гонорари. І якби не ота друга «Кримська світлиця» - а це, до речі, ніяка не підпільна структура, а те підприємство, яке десяток років до ГЖВ було офіційним і законним видавцем газети, то ніколи б не бачила редакція ні ремонтів, ні нових меблів, ні оргтехніки для свого комп`ютерного видавничого цеху. І якби хоч на місяць припинилися виплати за користування телефонами чи Інтернетом, до чого ГЖВ взагалі не докладало рук, то редакція просто оглохла б і осліпла б. Редактор і сам ставив питання про закриття того підприємства, сприймаючи його, як зайве навантаження. Ставив лише цілком нормальну умову: щоб всі витрати на забезпечення видання «Кримської світлиці», як передбачалося державним бюджетом, виконувалися ГЖВ. Але як попереднє, так і наступне керівництво ГЖВ за це просто не бралося.
Після перереєстрації газети ніхто не взяв собі з того підприємства ні копійки, видатки йшли лише на підтримку і створення умов для діяльності редакції, що, нагадаю, не поспішало остаточно переоформлювати на себе ГЖВ. І це легко перевірити, якщо підняти бухгалтерію. Але авторам «заказухи» це, звісно, важче, ніж просто огульно звинуватити, заявити про якісь качулинські привласнення. І те ж стосовно зарплат. 5000 гривень, які заздрісно називає автор, по-суті невелика зарплата для редактора загальнодержавного видання, та і її ні разу сповна не виплачували. Може б авторам варто поцікавитися, скільки мають зарплати той же Сатаренко і той же улюбленець Вовкуна Сєріков, який за короткий строк перебування у ГЖВ вже обіймав посади то редактора „Пам’яток України”, то якогось міфічного шеф-редактора видавництва, а зараз „Культури і життя”, одночасно залишається негласним управлінцем усього ГЖВ і ініціатором усіх знищень, що втілюються у ньому. Вони в Києві ближчі до каси і до управління цією касою, і певно що мають можливості більше продемонструвати свою безкорисність, ніж ті, хто в Криму. Чи продемонстрували?
Автори опусів заявляють, що через „Кримську світлицю” змушені були скоротити зарплати для тих, хто працює в Києві. Бо Качула відмовився скоротити кадри в Криму. Отакий він, виходить, лиходій. А насправді? Він не вимагав чогось зайвого, а лише прохав, щоб не знищували колектив, як знищили ряд підпорядкованих ГЖВ культурологічних видань, щоб віддавали газеті те належне, що визначене державним бюджетом, який захищався і виборювався для цієї газети зусиллями громадськості та попереднім керівництвом ГЖВ. І пропонував, якщо гальмується перерахування коштів зверху, разом ставити питання і бити тривогу. Не били й не ставили. А якщо б поставили хоч би раз, то, можливо, Вовкун не потратив би 2 мільйони 200 тисяч гривень на карнавал у Бразилії, а дещицю б виділив для тих своїх підлеглих, хто в скруті. І той же Сєріков не розкошував би, не здорожував би випуски „Пам’яток України”, перетворюючи їх на майже сімейні альбоми вищих українських чиновників, в тому числі Ющенка і Вовкуна. Ось тут би глибоченько попорпатися драматурговому тезці, а не в світличних недоданих копійках. Можливо, не те що б опус написав, а й трагедію, а ще краще, комедію. Справді було б цікаво: Вовкун і Бразилія, Вовкун у запальному танці з жагучими чорношкірими бразильськими українками, Вовкун і два мільйони, Вовкун і голодні українсько-кримські і українсько-київські патріоти. Словом, сюжетів маса. Та ще для таких талантів... Блиск.
Та ні. Ідеї не сприйняті, інтригуючі теми не помічені, сподівання побачити, почути щось цікаво-захоплююче і талановите не справдилися. Усі надії на святкову неординарність перебила нудна і буденно-сіра чиновницька сюжетна традиція – нищити того, хто слабкіший. Можна тут і по трьох Совиках посоватися, родичах між собою дуже далеких, але винних у тому, що працювали у виданні. Що бухгалтер Совик не погодилася на дурну пропозицію переїхати працювати головним бухгалтером у Київ без ніяких пропозицій житлового улаштування. І хорошу журналістку знеславити за те, що вона донька редактора. Така, знаєте, вимальовується собі мафія, що насіла на бюджет, якого не дають, і злочинно майже задарма „вкалує”, випускаючи хорошу газету. Ату її... Та ці хоч спеціалісти, добре свою справу знають і роблять. А ті нові керівники ГЖВ ні писати не вміють, ні справу нормально організувати. Тільки того й добилися, що розвалили її, розігнали колективи та припинили видання своїх газет та журналів і відновили їх частково лише після того, як півень та кудись клюнув, тобто, коли почав підніматися загальний осуд проти їхньої, з дозволу сказати, діяльності. Одним тільки й похваляються у своїх опусах, що примусово звільнили Качулу і що такий випадок в історії ГЖВ стався вперше. Але чомусь не кажуть, що тут вперше в історії з’явилися такі керівники, що здатні лише дрова ламати. До речі, це заняття у них, можна сказати, профільне - той же Сатаренко раніше працював з лісоматеріалами...
У статтях багато й іншої брехні, яка миттєво спростовується реальними фактами. „Принципові” заслужені та незаслужені, огульно звинувачуючи Качулу у різних порушеннях та злочинах, чомусь зовсім не звертають уваги на історію його звільнення і розгрому трудового колективу ”Кримської світлиці”, який є співзасновником видання. Не помічають, що ті дії є беззаконням. І за них мають відповідати той же Вовкун і ті ж новоспечені ним керівники ГЖВ.
І все ж, прочитавши їхні статті, з деякими постулатами та цитатами хочеться й погодитися. Особливо із завершальним корнійчуківським акордом:
„Ці факти свідчать про порушення Статей 364 та 365 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем» і «Перевищення влади або службових повноважень» та інших законів України. А це значить - виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п\'ятдесяти до семисот п\'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.
Справді, факти свідчать, але тільки проти тих, хто знищує авторитетне кримське видання, його колектив і його редактора. І можливо, що з відповідним переадресуванням дана підказка суду з боку „просунутого” у юридичній царині журналіста цілком заслужена.
Анатолій Ковальчук.
м. Київ.
http://ukrslovo.blogspot.com/
2010.04.10 | Felicidada
Чи є патріотом модератор форуму Майдан-Крим?
Дивлюсь - тема Tatarchuk ® почала поширюватись.----
Tatarchuk ® є модератором форуму Майдан-Крим і позакривав всі теми, повязані з обговоренням болючого для українців Криму питання. Його Пилунський взяв на роботу на посаду СІНЄКУРА. Головним завданням лишається замовчати проблеми українців Криму, поставивши перепону на форумі Майдану.
Виникає просте питання: чи патріотичний цей форум? Чи гідно займає посаду Tatarchuk ®?
Ганьба?
http://ukrslovo.blogspot.com/
http://ukrlife.org/forum/viewtopic.php?f=3&t=1071&sid=e05d66ac3627eed49d0daca33e1afbc7
----
Ці місцини, на щастя, недоступні для беспощадної руки Tatarchuk ® і зараз фахівцями прогнозується популяризація нашого модератора-патріота по інших форумах України і світу. Це Інтернет, а не кабінет Пилунського, який знищив газету.
2010.04.10 | Felicidada
кошти на потреби ГЖВ міністерство виділяло!!! 5 млн.!!!
— Ще одна резонансна історія — газетно-журнальне видавництво при Міністерстві культури. Чи збережете його попередню конфігурацію? Чи, можливо, варто чекати на якісь інновації?— Саме зараз тривають перевірки. Там виявилися досить цікаві речі. Цьому видавництву нещодавно надано статус національного.
— Чому саме національного — за які такі подвиги?
— Це запитання до Віктора Андрійовича Ющенка і Василя Володимировича Вовкуна… Ви можете їх знайти і поцікавитися. Мені дуже важко відповісти. До речі, з десяти видань, анонсованих цим видавництвом, я бачив лише одну газету, собівартість якої не зовсім адекватна.
Нещодавно прийшли представники поліграфічного підприємства, яке друкувало цю продукцію, і виявилося, що з ними не розрахувалися. При цьому кошти на потреби газетно-журнального видавництва міністерство виділяло. І, м’яко кажучи, немалі — близько 5 млн. гривень.
Гадаю, треба розпочати оптимізацію цього видавничого процесу. І де закінчиться ця історія — лише на рівні Мінкульту чи в площині, в якій працюють уже правоохоронні органи, — покаже найближчий час.
http://www.dt.ua/3000/3680/69102/
2010.04.10 | Александр Ярошенко
Ноу Хау от Татарчука! Закрывать темы специально зафлуженные.
Такого в сети ещё не было. Если модератору, который к тому же любит активно участвовать в дискуссиях, не нравится тема, то ниоткуда появляются несколько "писателей" под провокационными никами. Они активно флудят попутно нарушая все мыслимые правила, разжигают межнациональную рознь, оскорбляют автора не понравившейся г. Татарчуку темы, намеренно издеваются на украинскоим языком.Результат?
Вы думаете их забанят? Забанят их АйПи?
Нет тему г. Татарчук закрывает. Вопрос снят.
Это новый невиданный в сети тип цензуры.
Поэтому заинтересованным предлагаю продолжить обсуждение судьбы "КС" на её форуме
http://svitlytsia.uaforums.net/--vt72.html
П.С. Я никогда не занимался "политичиской деятельностью" не состоял ни в никаких партиях, поскольку считаю эту деятельность бесполезной. На выборах Президента в первом туре голосовал за В. Ющенко, во втором не ходил на выборы.
Что касается газеты "Кримська світлиця". Мне всё равно, ходит редактор на работу или нет. При современных возможностях коммуникаций редактор вообще может постоянно пребывать, например на Тайване или в Австралии и успешно руководить выпуском газеты.
Вообще все журналисты могут работать на дому, а для почты арендовать Абонентский ящик. Почту из которого ежедневно забирает один из сотрудников, который оперативно делает обзор почты, сканирует письма и все это рассылает всем сотрудникам редакции для сведения.
Тем более мне не интересно какие животные живут дома у сотрудников редакции. Всё это не имеет ни какого значения.
Обсудим суть, а не личности и животных.
http://svitlytsia.uaforums.net/--vt72.html
2010.04.10 | Aspid
Скарга троля
Александр Ярошенко пише:> Такого в сети ещё не было
Було.
> Они активно флудят попутно нарушая все мыслимые правила, разжигают межнациональную рознь
Жалібно поскаржився "Александр Ярошенко", котрий на кримському форумі під ніком "Mara" відверто бореться з національною ворожнечею:
- "Несчастные местные кацапы"
- "Крым можно отдать ТАТАРАМ или КАЦАПАМ"
- "ця жидота сидить вдома"
> Тем более мне не интересно какие животные живут дома у сотрудников редакции. Всё это не имеет ни какого значения.
Жалібно поскаржився "Александр Ярошенко", в котрого на кримському форумі під ніком "Mara" з вуст не сходить котяча сеча:
- "ця жидота сидить вдома з обісцяними кішками замість праці"
- "через хранцузькі одєкольони кошача сеча пробиває. А може - не кошача"
- "Як і здеградованого кошачою сечею"
"Александр Ярошенко", він же "Mara", він же "Канцельбоген" - типовий троль. Чомусь у переліку своїх скарг він не згадує, що серед решти тролів кримського форуму стався СУД, котрий присвоїв йому заслужене погоняло "Сашо Сракко". Вірогідно, він згодний з винесеною судовою постановою.
Звісно, зараз він, як усі тролі, скаже, що він не "Mara". "Mara" - то певно його муза-охоронець, що котячою сечею захищає бідолагу від нецікавих та неприємних йому розмов про котячу сечу.
Це типова поведінка всіх тролів: скаржитися на гідоту, котру сам і вкинув на форум під іншим ніком. Недаремно в судовій постанові говориться про сраку, котра подала позов сама на себе, аби заплутати слідство.
2010.04.10 | Felicidada
Троль легалізувався?
Єрошенко по суті покритикував.По суті покритикував Ковальчук.
Обидві теми Татарчук закрив. Першу тему - через діяльність лайнометів, яких він не зупиняв і не видаляв їх бруд.
Другу тему закрив зовсім без обгрунтування, тому що критика Ковальчука є конструктивною.
Очевидно, що п. Татарчук, працюючи під началом Пилунського, з якоїсь причини таки втратив об'єктивність, яка необхідна модератору. Це погано. Видаляти бруд лайнометів - це обов'язок модератора.
Натомість Tatarchuk ® активно зараз закриває всі гілки обговорення, повязані з газетою. Чи буду суд, чи буде кара? Тарас Шевченко
http://www2.maidanua.org/news/download_thread.php3?bn=maidan_krym&trs=-1&thread=1270911447
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_krym&key=1270823630&first=1270912541&last=1270478684
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_krym&key=1264588326&first=1270912541&last=1270478684
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_krym&key=1270723641&first=1270912541&last=1270478684
2010.04.10 | Aspid
Ні, йому не дали легалізуватися
під двома ніками: Ярошенко і Мара.Кримський хворум давно перетворився на поле битви сімох інвалідів, де так звані "кримські українці" щодня російською мовою поливають одне одного кошачою сечею москалям на сміх. Надоїли вже своїми фекальними фонтанами, хай купаються в тій сечі деінде.