О роде суєтний, проклятий! (/)
03/03/2010 | БС
Довго вагався, та все ж нагадую про цей давно опублікований лист, зважаючи на перипетії останніх президетських виборів та руйнівну діяльність "патріотів" - Лук"яненків, Яворівських, Костенків, Тягнибоків та ін. , не кажучи вже про одіозну "патріотично-демократичну" аферистку Юлію Тимошенко. Втім без прикриття згаданих "патріотів" і цяя цяця не відбулася б як успішна аферистка (http://farysei.narod.ru). Українці мають знати все про своїх поводирів, адже ж саме вони, а не "противсіхи", як твердить Ігор Лосєв, є "баранами-провокаторами", що ведуть під ніж баранячу хахлячу отару (http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_free&key=1267363073&first=1267604435&last=1267549584). Я мало знаю Павличка-поета і Павличка-людину. Хіба що кілька пісень Олександра Білаша на слова Павличка, серед них - два кольори, кажуть, Павличко писав текст Акту проголошення незалежності України (інші вказують на авторство Л. Лук"яненка). Пригадую також оцінки колишнього політв"язня Валентина Мороза у відкритому листі до Івана Дзюби, мовляв, Павличок в Україні можна знайти багато, а Іван Дзюба - один. Павличко був одним з тих тридцяти "апостолів", які поставили свої підписи за недовіру Вячеславові Чорноволу у Верховній Раді у 1999 році (див. http://varnak.psend.com/whoiswho/apostles.html). Тому подаю копію листа таким "як є" на розсуд читачів.
---------------------------------------------------
О роде суєтний, проклятий!
(Відкритий лист газеті «Літературна Україна», копія — Дмитрові Павличку)
Шановна редакціє! Ваша газета часто друкує цікавий і потрібний матеріал, що сприяє будівництву нашої держави. Але буває й таке, коли Ви змішуєте праведне з грішним, «закохуєтесь» в літературних перевертнів, намагаєтеся їх ідеалізувати, чим приносите шкоду нашому народові. Це добре видно з інтерв'ю з Дмитром Павличком («... Та шепче долині Дунай...»), яке поміщене у вашій газеті за 21 серпня 1997 року.
Сьогодні Павличко відомий не тільки як поет, дипломат, а й як політичний перевертень, який в останні роки із шкури пнеться, щоб видати себе за чесну людину, за українського патріота із славним минулим. Такій безсоромній фальші охоче сприяє ваша газета. Щоб не бути голослівним, спробую це довести на надрукованому Вами матеріялі.
Я походжу з того краю, звідки походить Павличко, і знаю його особисто ще з часів німецької окупації. Знав я і «курінного» Спартана, про якого іде мова в інтерв'ю. Однак мушу сказати, що Спартан ніколи курінним не був, а тільки сотенним. Не міг він теж десь в кінці сорок п'ятого чи на початку сорок шостого відпустити групу своїх повстанців на навчання у совєтські школи, бо це було б дуже небезпечно не тільки для «демобілізованих», а й для інших учасників опору. В ті роки я часто зустрічався з повстанцями Спартана, але Павличка серед них не бачив. Якщо навіть припустити, що деякий час він був у сотні, то ніяк не міг там бачити курінь і курінного. А для чого тепер зараховує себе в УПА, думаю, теж зрозуміло і без моїх пояснень.
Я знаю, що десь в той час Павличка арештували. Він належав до юнацької мережі ОУН, мав теж зв'язки з УПА. Пробувши декілька місяців у тюрмі, де, як каже, били його і катували, вийшов звідти шляхом зради та публічно каявся перед окупантами. Я, що двічі був суджений, добре знаю, кого і за що випускали тоді із своїх лап енкаведисти. Звільнений Павличко був уже «свой парень». І не «курінний», а НКВД «благословило» його на навчання. Мені зрозуміло, що без їхньої допомоги він не вступив би до університету, партії, спілки письменників. Цікаво, що у спілку його прийняли навіть заочно. Видно, добре вже знали, з ким мають справу.
Та повернусь до того, що сталося з «курінним» після Павличкової «демобілізації». Павличко каже: «Частина упівців здалися на милість переможця, а більшість пішли на Захід». Бреши, кажуть люди, та знай міру! А ви, панове редактори, прочитайте історію УПА і дізнайтеся, що після війни з нашого Прикарпаття жодні відділи на Захід не йшли, а йшли з тих земель, які захопила Польща, але Павличкового «курінного» там не було. Та й загинув Спартан не в Словаччині на березі Дунаю, а на березі Прута таки в своїх рідних Іванівцях 1949 року. Доречно теж сказати, що УПА ніколи в Словаччині Дунай не переходила, бо межує він там не з Австрією, а з Угорщиною, яка тоді була комуністичною. Погані справи у Павличка не тільки з совістю, а й з географією.
Зрозуміло, що цього всього Ви можете не знати. Не несете теж відповідальности за неправдивість чужої інформації. Однак є в Павличка й така брехня, яка Вам добре відома, але вона вас не хвилює, не обурює, не вважаєте за потрібне виступити проти неї. Так ось, не можете ви, літератори, не знати, що в українській поезії не було відомого поета, який би більше за Павличка обливав брудом та зводив несусвітні наклепи на ОУН, УПА, на борців за незалежність України. Робив це протягом десятків років і завдав цим великої моральної шкоди нашому народові. Я можу ще додати Вам, що навіть про свого брата Петра — підпільника-бандерівця, якого розстріляли німці, каже, що разом з фашистами його вбивали... «кати синьо-жовтої породи й крові з душею, мов клоака».
Знаєте й те, що в будь-якій нашій бібліотеці легко можна дістати збірки поезій Павличка, видані ще окупантами. Особливо забезпечені ними школи. Більше того, навіть у сучасних шкільних підручниках пропагуються паскудні пасквілі перевертня, але не скажете: «Обережно, отрута!» Не виступите проти цього у Вашій газеті. Для Вас важливіше фальшивий гонор поета, ніж те, що його комуністичною отрутою досі навчають мільйони наших дітей. А ви ще й своїм інтерв'ю обманюєте довірливого читача...
Відомо Вам теж, що минулу свою злочинну діяльність Павличко пояснює тим, що нібито дуже вірив Леніну, партії, комуністичній владі. Але за Вашим інтерв'ю, він ще в юнацькі роки боровся за незалежність України, був великим патріотом і все добре розумів. То в яке його твердження вірите?!
Володимир Андрушко
Українські проблеми, 1, 1998
---------------------------------------------------
О роде суєтний, проклятий!
(Відкритий лист газеті «Літературна Україна», копія — Дмитрові Павличку)
Шановна редакціє! Ваша газета часто друкує цікавий і потрібний матеріал, що сприяє будівництву нашої держави. Але буває й таке, коли Ви змішуєте праведне з грішним, «закохуєтесь» в літературних перевертнів, намагаєтеся їх ідеалізувати, чим приносите шкоду нашому народові. Це добре видно з інтерв'ю з Дмитром Павличком («... Та шепче долині Дунай...»), яке поміщене у вашій газеті за 21 серпня 1997 року.
Сьогодні Павличко відомий не тільки як поет, дипломат, а й як політичний перевертень, який в останні роки із шкури пнеться, щоб видати себе за чесну людину, за українського патріота із славним минулим. Такій безсоромній фальші охоче сприяє ваша газета. Щоб не бути голослівним, спробую це довести на надрукованому Вами матеріялі.
Я походжу з того краю, звідки походить Павличко, і знаю його особисто ще з часів німецької окупації. Знав я і «курінного» Спартана, про якого іде мова в інтерв'ю. Однак мушу сказати, що Спартан ніколи курінним не був, а тільки сотенним. Не міг він теж десь в кінці сорок п'ятого чи на початку сорок шостого відпустити групу своїх повстанців на навчання у совєтські школи, бо це було б дуже небезпечно не тільки для «демобілізованих», а й для інших учасників опору. В ті роки я часто зустрічався з повстанцями Спартана, але Павличка серед них не бачив. Якщо навіть припустити, що деякий час він був у сотні, то ніяк не міг там бачити курінь і курінного. А для чого тепер зараховує себе в УПА, думаю, теж зрозуміло і без моїх пояснень.
Я знаю, що десь в той час Павличка арештували. Він належав до юнацької мережі ОУН, мав теж зв'язки з УПА. Пробувши декілька місяців у тюрмі, де, як каже, били його і катували, вийшов звідти шляхом зради та публічно каявся перед окупантами. Я, що двічі був суджений, добре знаю, кого і за що випускали тоді із своїх лап енкаведисти. Звільнений Павличко був уже «свой парень». І не «курінний», а НКВД «благословило» його на навчання. Мені зрозуміло, що без їхньої допомоги він не вступив би до університету, партії, спілки письменників. Цікаво, що у спілку його прийняли навіть заочно. Видно, добре вже знали, з ким мають справу.
Та повернусь до того, що сталося з «курінним» після Павличкової «демобілізації». Павличко каже: «Частина упівців здалися на милість переможця, а більшість пішли на Захід». Бреши, кажуть люди, та знай міру! А ви, панове редактори, прочитайте історію УПА і дізнайтеся, що після війни з нашого Прикарпаття жодні відділи на Захід не йшли, а йшли з тих земель, які захопила Польща, але Павличкового «курінного» там не було. Та й загинув Спартан не в Словаччині на березі Дунаю, а на березі Прута таки в своїх рідних Іванівцях 1949 року. Доречно теж сказати, що УПА ніколи в Словаччині Дунай не переходила, бо межує він там не з Австрією, а з Угорщиною, яка тоді була комуністичною. Погані справи у Павличка не тільки з совістю, а й з географією.
Зрозуміло, що цього всього Ви можете не знати. Не несете теж відповідальности за неправдивість чужої інформації. Однак є в Павличка й така брехня, яка Вам добре відома, але вона вас не хвилює, не обурює, не вважаєте за потрібне виступити проти неї. Так ось, не можете ви, літератори, не знати, що в українській поезії не було відомого поета, який би більше за Павличка обливав брудом та зводив несусвітні наклепи на ОУН, УПА, на борців за незалежність України. Робив це протягом десятків років і завдав цим великої моральної шкоди нашому народові. Я можу ще додати Вам, що навіть про свого брата Петра — підпільника-бандерівця, якого розстріляли німці, каже, що разом з фашистами його вбивали... «кати синьо-жовтої породи й крові з душею, мов клоака».
Знаєте й те, що в будь-якій нашій бібліотеці легко можна дістати збірки поезій Павличка, видані ще окупантами. Особливо забезпечені ними школи. Більше того, навіть у сучасних шкільних підручниках пропагуються паскудні пасквілі перевертня, але не скажете: «Обережно, отрута!» Не виступите проти цього у Вашій газеті. Для Вас важливіше фальшивий гонор поета, ніж те, що його комуністичною отрутою досі навчають мільйони наших дітей. А ви ще й своїм інтерв'ю обманюєте довірливого читача...
Відомо Вам теж, що минулу свою злочинну діяльність Павличко пояснює тим, що нібито дуже вірив Леніну, партії, комуністичній владі. Але за Вашим інтерв'ю, він ще в юнацькі роки боровся за незалежність України, був великим патріотом і все добре розумів. То в яке його твердження вірите?!
Володимир Андрушко
Українські проблеми, 1, 1998