03/09/2010 | Олександр Симчишин

Напередодні чергової річниці Шевченківських днів задумуєшся: яким він був – хрещений батько українського націоналізму – Тарас Григорович Шевченко? Чому більшість людей, коли їх запитуєш, які твори Шевченка вони пам’ятають, одразу ж згадують "Мені тринадцятий минало…" та "Заповіт" (причому тільки перші його рядки)? Але нічого не знають про Шевченків націоналізм. Чому Шевченка не хочуть показувати таким, яким він був насправді? Чому нав’язується стереотип про такого собі українського сільського поета-інтелігента, який любив свою Батьківщину і щось там писав про любов до неї та поганих панів?

Антиукраїнські сили завжди боялися Шевченка, бо він уособлював Україну, здатну не терпіти і страждати, а боротися і перемагати. Його боялась й аж тряслася російська імперська шовіністична влада, яка відсилала поета у заслання, забороняла його твори, святкування днів народження, намагалася викорінити Шевченка із свідомості українців. Марно. Хіба заборониш природне прагнення нації до самоствердження, яке уособлював Великий Кобзар? Саме Шевченко, його націоналізм дозволив українцям вистояти тоді. Шевченко заклав фундамент майбутніх звершень, він надихнув Міхновського, Липу, Петлюру, Донцова, Коновальця. Шевченко штовхнув Українське Національне Відродження на новий етап і дозволив українцям дозріти до боротьби за свою державу в роки національно-визвольних змагань 1917-1922 рр.

Його боялася комунобільшовицька влада, яка заборонити не могла, бо для того треба було стерти генетичну пам'ять усім українцям і намагалася показати його борцем з російським самодержавством, перекручуючи зміст його творів. Але ж куди без Шевченкового націоналізму? Саме Шевченко стояв на заваді тотальній русифікації, тотальному винищенню українського духу і перетворенню українця на безликого "совка". Шевченко дозволив українцям вистояти і довести боротьбу, здавалося б, до логічного фіналу. Але, здобувши незалежність, "сім’ї вільної та нової ми не збудували", і боротьбу не завершили.

Боїться Шевченка і теперішня влада. Ті, кого він пророче називав "рабами, підніжками, гряззю Москви, та варшавським (читай – брюссельським, вашингтонським) сміттям". Ті, хто задурили голови українців демолібералізмом, відволікаючи їх від головного – здобуття Української за змістом держави: "…Братерства братнього! Найшли, несли, несли з чужого поля. І в Україну принесли великих слів велику силу. Та й більш нічого…".

Так, вони регулярно покладають до підніжжя пам’ятників Великого Кобзаря квіти, читають підготовлені помічниками промови, клянуться у палкій любові, але цим вони лишень відволікають увагу від справжнього Шевченка, бояться його націоналізму, бо розуміють – це їхній кінець. Вони ніколи не озвучать шляхи вирішення соціальних та національних питань, які Шевченко ставив на чільне місце, і вирішення яких можливе тільки у поєднанні.

Вони під різними соусами подають нам їхнє ліберальне трактування "політичної нації", наголошуючи що "кров" не може бути тут основним чинником. Шевченко заперечує усім їм, бо Нація – це, насамперед, кровна спільнота. "І мертві, і живі, і ненароджені…" і ніяк інакше, панове толерантні лібералісти. Читайте Шевченка, читаючи думайте, а не лише використовуйте його для власного піару, говорячи полум’яні речі під час відзначення чергової річниці чи покладаючи квіти до підніжжя його пам’ятників.

Твори Великого Кобзаря актуальні сьогодні як ніколи, адже воля наша "приспана", "її лукавії приспали...". Хіба не про українців, відірваних від неньки-України сказано: "Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають. Чужі люди проганяють"?! Хіба не про теперішніх "власників" України написано: "Степи мої запродані жидові, німоті"?

Ідеологія Шевченка буде втілена в життя. Але для цього потрібно працювати щодня і щохвилини. Ідеологія Шевченкового націоналізму має об’єднати усіх нас. Годі вже "…кайданами мінятися, правдою торгувати…", пора "…подивиться на рай тихий, на свою країну, полюбити щирим серцем Велику руїну. Розкуватися, брататися!" і "..добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить..". Кожного українця Кобзар закликає до боротьби, бо тільки в боротьбі здобувається та омріяна та така потрібна нам Свобода. Вона і тільки вона може забезпечити нам добробут та благополуччя. "…і вражою злою кров’ю волю окропіте..", - закликає нас Батько Тарас, бо "в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля".

Втратити свою актуальність та зняти з порядку денного надважливі соціальні та національні гасла твори Великого Кобзаря можуть тільки у разі повної перемоги українського націоналізму і його утвердження в Українській державі. Побудова "сім’ї, вольної, нової", про яку мріяв Тарас Григорович. Це буде повна і остаточна перемога Шевченкового націоналізму.
Олександр Симчишин

Заступник голови Хмельницької обласної організації ВО "Свобода"