03/10/2010 | zhukryk

9 березня Верховна Рада ухвалила закон, яким внесла зміни до Регламенту Верховної Ради щодо порядку формування коаліції депутатських фракцій. Так, згідно з ухваленим Законом коаліцією депутатських фракцій є об’єднання депутатських фракцій та народних депутатів, до якого входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Такі зміни суперечать Конституції, яка передбачає формування коаліції у Парламенті із депутатських фракцій, кількість депутатів яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради. Неконституційність внесених змін є очевидною, адже є рішення Конституційного Суду від 17 вересня 2008 року, яким роз’яснено, що словосполучення "коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України" слід розуміти як сформоване на встановлених Конституцією та Регламентом Верховної Ради засадах об'єднання за результатами виборів кількох депутатських фракцій, кількість народних депутатів України в яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради.

Таким чином народні депутати свідомо ухвалили явно неконституційні зміни до Регламенту Верховної Ради, що дозволить їм сформувати коаліцію із депутатських фракцій, число народних депутатів яких не становитиме більшості від конституційного складу Парламенту, «доукомплектувавши» таку коаліцію окремими депутатами із фракцій, що не входять до складу коаліції.

Норми про коаліцію депутатських фракції у Верховній Раді з’явилися у Конституції після внесення до неї змін у 2004 році. Ще на етапі ініціювання таких змін до Конституції нами неодноразово зверталась увага на тому, що порядок утворення та діяльності більшості у Парламенті не може бути предметом регулювання Основного Закону, адже є явищем винятково політичної кон’юнктури. Визначення коаліції депутатських фракцій суб’єктом конституційно встановлених процедур суперечить практиці демократичних держав.

Незважаючи на деструктивний характер норм про коаліцію, формування коаліції депутатських фракцій в інший спосіб ніж встановлено Конституцією, можливе лише після внесення змін до Конституції. Внесені зміни до Регламенту великою мірою нівелюють народне волевиявлення, адже громадяни голосували за програми та списки партій чи блоків, тому депутати відповідних фракцій зобов’язані діяти на виконання підтриманих їхніми виборцями програм. Народ не надавав народним депутатам мандату окремо – всупереч волі фракції входити у коаліцію. Таким чином сформована відповідно до нових норм Регламенту коаліція не буде легітимною.

Викликає занепокоєння те, що замість вирішення політичних проблем шляхом переговорів, а в разі їх неуспішності – проведення дострокових виборів та призначення тимчасового технічного Уряду, як це відбувається в цивілізованому світі, більшість наших політиків обрали відверто неконституційний та нелегітимний шлях. Навряд чи це може привести до стійких позитивних змін у державі та вивести її із політичної кризи.

Як свідчить досвід української політики, в майбутньому цей негативний прецедент може бути використаний і проти його сьогоднішніх творців. У нечесній політичній грі у кінцевому результаті програють усі.

Центр політико-правових реформ