03/12/2010 | Sean

Це так, вранці під каву наваялося:)
***

Не взнати вже, чому так сталося і чи був між двома подіями прямий причинно-наслідковий зв'язок, але сталося. Одного сонячного весняного великопістного ранку, проїжджаючи на новому мерседесі повз будівлю на Грушевського, 5, високий ієрарх однієї церковної конфесії відчув стан особливого піднесення, можна сказати – виповнився благодаттю (а може просто схотів красиво намалюватися на знімках у молодих репортерок перед Верховною Радою, але менше з тим). І щойно він, опустивши скло, урочисто з'явившись у вікні лімузина, благословив законодавчий орган, укупі з законодавцями, в оному сущими, як законодавчий орган і завалився.

Так, завалився. Спочатку якось нерішуче, а далі – пришвидчуючись, пішов униз увінчаний пентаграмою шпиль з прапором, далі весело задзеленчав, осипаючись товстезним склом, купол, а тоді вже акуратно склалися, яко карточний домик, стіни. Гаплик.

І ще лише почав закриватися широко розверстий, яко отвір ієрихонської труби, рот ієрарха, ще очманіло розбігалися врізнобіч цілі-цілісінькі, абсолютно неушкоджені журналісти і працівники апарату, як 400 з гаком (авжеж, диво – буває ж таке, що зібралися майже усі) народних обранців, що за мить до катаклізму збиралися голосувати за малоконституційні (зізнаймося, чого вже там) зміни до Регламенту у бажанні злитися у коаліції, постали перед страшним судом.

"Ще не вмерла Україна" – уточисто, не згірше за хор Верьовки, проспівали новоприбулим ангели, якось особливо радісно констатувавши – "й вже не вмре ніколи". Очолювані спікером, головами фракцій та комітетів нардепи сміливо і впевнено (адже, по-перше, недоторканні єсть, а по-друге, більшість регулярно ставила "за шо нада" свічки) рушила у бік величезного осяяного сонячними променями престолу. "А ви говорілі – Бога нєт, - копнув регіонал комуніста, - дєрєвня". "Ето Лєнін говоріл, - вагомо пояснював комуніст, - а ми єво учєніє творчєскі развілі". "Ех….рай оно звісно рай, - розмірковував уголос інший, - а чи буде там як у Кончі…Все ж 10 гектарів, ліс, річка, дєвочкі…".

Але раптом депутатська процесія зупинилася у своєму русі через халепний traffic-jam у перших рядах. Спікер з головами фракцій остовпіли і ошелешено дивилися на престол, клипаючи очима як рафіновані йолопи. Хоча, по-правді кажучи, було чому. На золотому престолі сидів не Бог-отець, а по-праву Його руку не було Сина. А було інакше/

У дорогому темно-синьому костюмі, без краватки і з розстібнутим коміром сидів (трохи криво, по-хазяйськи підігнувши під себе ногу), вельми земного вигляду невеликого зросту лисуватий чоловік з дещо червонястим носом, схожий на Кучму пізньосереднього віку. Ліворуч від чоловіка лежала гітара, праворуч – мисливська рушниця великого калібру, від вигляду якої у деяких любителів полювання на кабанів в Ізюмських лісах різко пересохло у горлянці. Дещо у віддаленні було видно жінку з косою, у позиції "струнко, позір!". Втім, останнього слова депутати не знали, тобто була просто жінка з косою. Не в білому, в чорному.

Дідько, тобто, перепрошуємо, дядько в синьому костюмі, схиливши голову на бік, з посмішкою мовчки дивився на депутатський натовп.

"Шо це? Шо такоє? Я нє понял…." – зачулося серед обранців, - "це шо, тіпа в натурє Кучма? Так він же живий… А Бог де?" Врешті, піштовхуваний коліном голови Регламентного комітету, спікер зробив крок уперед і, намагаючись надати собі сміливости, сказав шось на кшталт: "Еееее, вельмишановний пан …ееее…Головуючий….від імені….мммм…нині покійного депутатського корпусу законодавчого органу України – Верховної Ради України, дозвольте офіційно привітати…висловити…"

- Іди в сраку, - лагідно сказав дідько в синьому.

- Як у сраку? – автоматично перепитав спікер.

- Та так, у сраку, - підтвердив дідьдко, спльовуючи. Спікера підняло у повітря, закрутило дзигою і винісло геть.
"Срака суворого режиму" – побачили депутати вказівничок на стіні зали.

Дідько неквапом підвівся, зняв синього піджака, взяв до рук гітару, торкнувся струн і хрипко проспівав: "раз пошьол на дєло Віктор Янукович…Опа!" – він голосно вибрикнув підборами коротку і страшну чечьотку. Дехто вписявся. Дідько, застигши з гітарою наперевіс, просвердлив натовп очима і сказав: "ну всьо, зараз, як то кажуть, буду вас, кхе-кхе, страшно судіть, бо ви – подонкі висшей мєри".

Перший заступник голови – чоловік бувалий, зібравши волю в кулак, вимовив: "Я конєчно ізвіняюсь, а Бог гдє? Є ж же процедура. Має ж бути регламент".

Дідько коротко заіржав: "Ну ти теє…дайош, процедура бля…регламент….Ми учора, як то кажуть, регламент змінили. Нема Йому часу з вами цяцькатися, відтепер, так би мовити, я вам папа, шоб знали, хто вас корміт і теє…тек-ссезеть"…Дідько по-батьківськи усміхнувся обранцям і раптом, видовживши правицю на кільканадцять метрів, вперіщив першого заступника гітарою, від чого того винесло у тому ж напрямку "суворого режиму".

- Смєртюля! – гаркнув дідько до жінки з косою, - давай, родная!

Чорна постать відокремилася від стіни і рушила вперед, вимахуючи косою на взірець японських ніндзя.

- Ми недоторканні! – майже хором сказали депутати, задкуючи, а дехто - рачкуючи

- Хі-хі, - сказала дама з косою, наближаючись.

- Міліціяяяяя! – заверещав хтось, - Бєркут визовітє хто-нібудь!!

- От же ж бля, - сказав дідько, награючи на гітарі шось схоже на "гоп-стоп, ми подошлі із-за угла" – ну, дайте їм Бєркут, чи шо…

За мить очмалілі депутати вже безпорадно і панічно борсалися всередині квадрату двометрових гевалів у бронежилетах і з кийками. З-під шоломів у бійців проглядалися маленькі ріжки. Квадрат з одного боку розчинився, відкриваючи шлях до законодавців жінці з косою.

- Дорогі мої!, - щиро, з придиханням і поклавши руку на серце, сказала вона, - зараз ми з вами всі разом захистимо України від страшної кризи, - дама злетіла у повітря і змахнула косою….
У залі запахло газом, чи то пак газами….

…Народний депутат N прокинувся від поштовху у плече. "Мало того, що ви спите під час голосування за зміни до регламенту…." – гидливо морщив носа сусід… - тицяйте кнопку. Нардеп N побачив сердиту пику "смотрящєго", що робив зрозумілі паси руками, регулюючи голосування і натиснув і за себе і за того парня…

- Рішення прийнято! – оголосив спікер.

Церковний ієрарх, перебуваючи у піднесеному настрої і відчуваючи зішестя існинної благодаті, звернув у мерседесі на Грушевського. Реліктово-совєцька пентаграма, що увінчує шпиля над куполом ВРУ, набула зловісного кривавого кольору….