03/12/2010 | Valentyn

В Україні останнім часом стали дуже популярні «глибокодумні» сентенції: «Маємо, то що маємо», «Кожен народ заслуговує на ту владу, яку він має», «Влада така сама, як народ» та інші подібні, але ще більш неприємні. Їх прихований висновок такий: Щоб щось змінити в країні на краще, треба змінити народ. Але міняти будь-яку усталену структура дуже складно, а змінити народ взагалі неможливо. Політики це розуміють ліпше інших, і нічого в нашій етнопсихології міняти не хочуть, а лишень використовують її собі на користь, і народ не нарікають. Так було завжди - не нарікали ні варяги, ні литва, ні поляки, ні москалі, ні німці, ні інші, хто владарював над українцями. Але у цьому переліку володарів нема самих українців, хіба би хтось був прислужником у чужинців. І ось тепер у новому уряді України українців майже нема. Якось так виходить, що українцями керувати легко, але самі собою вони керувати не можуть. Ніби знову приходимо до нереальної думки, що таки народ міняти треба. Безвихідних ситуацій не буває, тому, якщо не можна змінити весь народ, треба змінити його частину, навіть ту невелику, яка би могла очолити народ.
Зробивши цей висновок, ми приходимо до думки, а що, власне, треба змінити в тих українцях, які би могли добре керувати країною? Питання складне і навряд чи хтось може на нього відповісти більш-менш чітко. Очевидним може бути те, що треба знайти причини поразки у політичній боротьбі і засвоїти досвід тих, хто до влади прийшов. Але самих теоретичних висновків мало, треба пройти ще певну практику. Інакшого місця, ніж у стані політичних противників, для доброї практики годі знайти. Отож, найліпше переможеним смирити гординю та йти на співпрацю з переможцями з метою засвоєння їхніх методів та стилю керівництва, щоб пізніше застосувати набутий досвід у власних інтересах. Можна пригадати факт з історії, коли Петро І дякував переможеним шведам за науку після битви під Полтавою. Він не соромився вчитися і у тому секрет успіху його державотворення. Таких людей мало, тим більше серед українців, але вони є. Принаймні вони були в радянські часи, бо факти свідчать, що в УРСР українці з часом майже повністю змінили росіян та інших «інородців», які перед тим довго тримали в своїх руках посади в керівництві республікою. Зрозуміло, що присутність українців у будь-якій владі сама по собі дає можливість працювати в національних інтересах, хоча і з певними обмеженнями.
Слідуючи за такими міркуваннями не тяжко зробити висновок, що блоку НУНС треба було увійти в коаліцію і отримати кілька посад в уряді Азарова-Януковича і не тільки вчитися на практиці керівництву країною, але реалізовувати власні проекти. Приклад одної лишень Ганни Герман говорить про те, що впливати на регіоналів можна і, до речі, вона би могла добре пояснити, у чому перевага стилю керівництва Януковича над стилем, наприклад, Ющенка.
Судячи з усього, новий уряд не буде користуватися популярністю, Янукович буде змушений робити в ньому зміни. В інтересах держави націонал-демократам на треба боятися недалекоглядних звинувачень у «зраді», а переходити в коаліцію, грати там роль стримуючої сили і, при нагоді, зайняти якісь вакансії.