Символ і гакмареба
03/12/2010 | Олександр Северин
Cимвол і гакмареба
Будучи родом з Донецька, мені завжди здавалося, та і зараз здається, попри відсутність поточної емпірики, що я розумію психологію земляків-політиків та владців краще за багатьох інших, так би мовити, дослідників, включно з політологами, журналістами та їхніми власними іміджмейкерами.
Виходці з суворих країв і суворих часів, вони дотепер не позбулися звички звертати увагу не лише на те, щоб "їхати" у напрямку, котрий їм виглядає правильним, але і на наявність на уявному транспортному засобі символічних "шашечек". Бажаючі можуть називати це словом "понти", це буде недалеко від правди.
Саме у такому контексті мені виглядає призначення новоствореним сумнівнолегітимною коаліцією сумнівнолегітимним же урядом Дмитра Табачника на посаду міністра освіти. Я свідомо уникаю тут епітету "одіозного", бо це зам'яко сказано. Він не просто одіозний, він – символічний.
Освіжимо собі пам'ять кількома цитатами цього у багатьох відношеннях cвоєрідно непересічного персонажа:
"…галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья - их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас -убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей".
"…присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа - цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку".
"Галичане поставляли большую часть кадров в гитлеровскую вспомогательную полицию, формирования абвера и СС, они же составляли движущую силу майданного путча, только чудом, благодаря выдержке тогдашней власти, не вылившегося в гражданскую войну".
"…последние двадцать лет сосуществования украинцев и галичан показали, что государство, возводимое на насильственно навязываемых галицийских идеологемах и чуждых украинцам ценностях, которые не разделяет большинство населения, становится нежизнеспособным. Последние же пять лет галицийского засилья так близко подвели государство к грани, за которой крах, распад, гражданский конфликт, что галичане должны быть сами заинтересованы покинуть если не Украину, то по крайней мере ее властные институты".
"…если гипотетически Москва […]официально денонсирует советско-германский договор о ненападении (кстати, и так фактически утративший силу 22 июня 1941 года) и секретный протокол к нему, а также все последующие двусторонние договоры и международные соглашения, фиксирующие и закрепляющие территориальные изменения, вытекающие из данного протокола, то Россия не понесет практически никаких территориальных потерь[…]украинскому государству […]придется отказаться от всех территорий за Збручем (которые должны вернуться к Польше), от Северной Буковины и Южной Бессарабии (необходимо вернуть Румынии), от Закарпатья (до 1939 года входило в состав Чехословакии, в 1939-1945 годах принадлежало Венгрии […]современное украинское государство по […] перспективам выживания сравнимо с Польшей 1939 года".
"Однак історично обґрунтований комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіном, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє президент".
"В 1991 році українці на другому референдумі голосували за самостійність, мріючи про те, як почнуть продавати «москалям» сало «по світових цінах». Досі ображаються на те, що, як з'ясувалось, світові ціни на нафту та газ постійно зростають, а сало нікому не треба — у всіх свого нема куди діти".
"Бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп — характерна особливість зростаючої української нації. Відсутність або забуття героїв штовхає на героїзацію покидків, брак історії, що бере своє коріння з глибини віків, породжує попит на національну «родословну», що уходить до трілобітів".
"Лише на Галичині, турботливо зачищеній в 1941-1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толернатний симбіоз сільского та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в казаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «господський напій» — каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці — в епоху Міхаїла, Алєксєя та Пєтра Романових, набагато раніше за байдикувавших на задворках Речі Посполитої карпатських пастухів".1
Самодостатньо промовисто, авжеж. І цього, саме цього персонажа перемогою упоєнні регіонали призначають саме на посаду міністра освіти, де персонажу відкриваються неорані поля для кипучої роботи навряд чи в ім'я та на благо України, українського, українців.
І це – при тому, що і в лавах регіоналів ставлення до гр-на Табачника, як відомо, аж ніяк не є одностайно позитивним, можна згадати хоча б пам'ятний вислів впливового і наближеного до Ріната Ахметова пана Бориса Колесникова, який охарактеризовав свого бородатого партайгеносе як "дешевого клоуна" та "казнокрада".
"Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?"2 – обурювався Колесников і це обурення людини, котра, як би до неї не ставитися, є self made man, є зрозумілим. Тепер Колесников – віце-прем'єр, "дешевий клоун" – міністр освіти.
І що – в лавах регіоналів і серед попутників не знайшлося б кращої кандидатури на цей портфель. Та повно – у тому самому Донецьку (щоб далеко не ходити) де чимало освітніх і наукових установ, знайдеться чимало поважних людей – науковців і адміністраторів, котрі могли б очолити міносвіти. Але регіонали визначили та призначили саме Табачника. Так нащо?
Думаю, все просто. Міністр освіти Дмитро Табачник – символ. Символ остаточности і безсумнівности їхньої перемоги в їхніх же очах. Осиковий, а радше ісконно березовий, кілок у зав'ялий помаранч. Він – те коліно, об яке має бути символічно переламано ворожу шаблю. Прекрасно знаючи ставлення мільйонів українців до балакучого промосковського доктора історичних наук і обурення, котре викличе його призначення на посаду, Янукович, Азаров і компанія зробили його міністром саме для того, щоб викликати у нас це обурення, а потім змусити нас обурення проковтнути в усвідомленні свого власного безсилля. Табачник, якщо хочете – це прапор (фофудьєподібний), що його спішно ставить новий "хазяїн гори", маркуючи, ще не відсапавшись свою перемогу. Призначенням Табачника, виглядає, у певному розумінні "помітили територію", так що його можна вітати з кар'єрою (теж у певному розумінні).
Призначення – символ, призначення – знак, призначення – виклик, подібний до того, який здоровенний лобуряка-хуліган зі спрацьованих пролетарських передмість кидає оточуючим, спльовуючи крізь зуби.
Українське суспільство має два варіанти реагування – утертися або зняти Табачника, продемонструвавши у другому випадку свою зрілість, згуртованість, принциповість, наполегливість і силу.
Як? Просто:
1. В Україні існує достобіса громадських організацій, у т.ч. профільованих, існують освітянські профсоюзи, об'єднання і так далі. Ніщо не заважає їм (порізно, а краще - разом), озброївшись Положенням про Міністерство освіти і науки України (постанова КМУ №1757 від 19.12.06), влаштувати Міністерству та його новоявленому очільнику тотальний фаховий (це важливо) моніторинг – на предмет відповідности Конституції, законам, власному положенню, ефективности роботи тощо3.
При тому у разі виявлення порушень такі порушення мають документуватися і ставати підставами звернень до суду, прокуратури, Уповноваженого з прав людини, євроінституцій. Не сумніваюся – підстав буде достатньо.
2. Не будучи в системі науки і освіти, я не можу радити страйкувати. Але подумати про те радив би.
3. При кожній нагоді Януковичу і Азарову необхідно нагадувати, що постать Табачника на посаді унеможливлює не те що співпрацю, але і мінімально толерантне ставлення українського суспільства до нового уряду.
4. Кожне висловлювання персонажа у дусі вищепроцитованих має ставати предметом аналізу і, за наявности підстав, матеріалом для звернення до суду та/чи прокуратури, а без наявности – для звернень громадських організацій, вишів, громадян до КМУ шодо усунення персонажа з посади.
5. Перечитати і взяти до уваги "Маніфест інтелектуального спротиву"4 пана С.Пантюка.
6. Притомні народні депутати мали б закидати Раду проектами постанов про звільнення Табачника, а притомні журналісти – влаштувати персонажу ігнор поза випадками, де не йдеться про викриття, порушення з його боку тощо.
7. Згадати хоча і діалектично-матеріалістичного походження і марксистського присмаку, але далеко не найгірший з того, що має таке походження і присмак, закон перетворення кількости на якість. Хто до марксової діалектики відчуває особливу алергію, тому краще обмежитися своїм: "борітеся - поборете".
Головне: Янукович, Азаров і вся компанія [тимчасово] переможного регіоналізму мають постійно відчувати дискомфорт через Табачника на посаді. Символічне значення персонажа має перемінитися на значення колючої кнопки в кріслах регіональних бонз.
У грузинській мові є гарне слово "гакмареба" - на означення тотального громадського осуду та обструкції певної особи. Не бачу необхідности винаходити правдиво український відповідник, "гакмареба" звучить гарно і адекватно до ситуації.
Олександр Северин, к.ю.н.,
Товариство "Свої"
Примітки:
1 Цитати взято звідси:
http://bit.ly/cLfCVj
http://www.izvestia.ru/politic/article3133320/
2http://obozrevatel.com/news/2008/9/3/256434.htm
3Детальніше про механізм – тут: "Аморальні думки з підвіконня" http://maidanua.org/static/mai/1260446446.html
4C.Пантюк "Маніфест інтелектуального спротиву" http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/4b996563d9d16/
Будучи родом з Донецька, мені завжди здавалося, та і зараз здається, попри відсутність поточної емпірики, що я розумію психологію земляків-політиків та владців краще за багатьох інших, так би мовити, дослідників, включно з політологами, журналістами та їхніми власними іміджмейкерами.
Виходці з суворих країв і суворих часів, вони дотепер не позбулися звички звертати увагу не лише на те, щоб "їхати" у напрямку, котрий їм виглядає правильним, але і на наявність на уявному транспортному засобі символічних "шашечек". Бажаючі можуть називати це словом "понти", це буде недалеко від правди.
Саме у такому контексті мені виглядає призначення новоствореним сумнівнолегітимною коаліцією сумнівнолегітимним же урядом Дмитра Табачника на посаду міністра освіти. Я свідомо уникаю тут епітету "одіозного", бо це зам'яко сказано. Він не просто одіозний, він – символічний.
Освіжимо собі пам'ять кількома цитатами цього у багатьох відношеннях cвоєрідно непересічного персонажа:
"…галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья - их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас -убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей".
"…присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа - цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку".
"Галичане поставляли большую часть кадров в гитлеровскую вспомогательную полицию, формирования абвера и СС, они же составляли движущую силу майданного путча, только чудом, благодаря выдержке тогдашней власти, не вылившегося в гражданскую войну".
"…последние двадцать лет сосуществования украинцев и галичан показали, что государство, возводимое на насильственно навязываемых галицийских идеологемах и чуждых украинцам ценностях, которые не разделяет большинство населения, становится нежизнеспособным. Последние же пять лет галицийского засилья так близко подвели государство к грани, за которой крах, распад, гражданский конфликт, что галичане должны быть сами заинтересованы покинуть если не Украину, то по крайней мере ее властные институты".
"…если гипотетически Москва […]официально денонсирует советско-германский договор о ненападении (кстати, и так фактически утративший силу 22 июня 1941 года) и секретный протокол к нему, а также все последующие двусторонние договоры и международные соглашения, фиксирующие и закрепляющие территориальные изменения, вытекающие из данного протокола, то Россия не понесет практически никаких территориальных потерь[…]украинскому государству […]придется отказаться от всех территорий за Збручем (которые должны вернуться к Польше), от Северной Буковины и Южной Бессарабии (необходимо вернуть Румынии), от Закарпатья (до 1939 года входило в состав Чехословакии, в 1939-1945 годах принадлежало Венгрии […]современное украинское государство по […] перспективам выживания сравнимо с Польшей 1939 года".
"Однак історично обґрунтований комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіном, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє президент".
"В 1991 році українці на другому референдумі голосували за самостійність, мріючи про те, як почнуть продавати «москалям» сало «по світових цінах». Досі ображаються на те, що, як з'ясувалось, світові ціни на нафту та газ постійно зростають, а сало нікому не треба — у всіх свого нема куди діти".
"Бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп — характерна особливість зростаючої української нації. Відсутність або забуття героїв штовхає на героїзацію покидків, брак історії, що бере своє коріння з глибини віків, породжує попит на національну «родословну», що уходить до трілобітів".
"Лише на Галичині, турботливо зачищеній в 1941-1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толернатний симбіоз сільского та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в казаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «господський напій» — каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці — в епоху Міхаїла, Алєксєя та Пєтра Романових, набагато раніше за байдикувавших на задворках Речі Посполитої карпатських пастухів".1
Самодостатньо промовисто, авжеж. І цього, саме цього персонажа перемогою упоєнні регіонали призначають саме на посаду міністра освіти, де персонажу відкриваються неорані поля для кипучої роботи навряд чи в ім'я та на благо України, українського, українців.
І це – при тому, що і в лавах регіоналів ставлення до гр-на Табачника, як відомо, аж ніяк не є одностайно позитивним, можна згадати хоча б пам'ятний вислів впливового і наближеного до Ріната Ахметова пана Бориса Колесникова, який охарактеризовав свого бородатого партайгеносе як "дешевого клоуна" та "казнокрада".
"Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?"2 – обурювався Колесников і це обурення людини, котра, як би до неї не ставитися, є self made man, є зрозумілим. Тепер Колесников – віце-прем'єр, "дешевий клоун" – міністр освіти.
І що – в лавах регіоналів і серед попутників не знайшлося б кращої кандидатури на цей портфель. Та повно – у тому самому Донецьку (щоб далеко не ходити) де чимало освітніх і наукових установ, знайдеться чимало поважних людей – науковців і адміністраторів, котрі могли б очолити міносвіти. Але регіонали визначили та призначили саме Табачника. Так нащо?
Думаю, все просто. Міністр освіти Дмитро Табачник – символ. Символ остаточности і безсумнівности їхньої перемоги в їхніх же очах. Осиковий, а радше ісконно березовий, кілок у зав'ялий помаранч. Він – те коліно, об яке має бути символічно переламано ворожу шаблю. Прекрасно знаючи ставлення мільйонів українців до балакучого промосковського доктора історичних наук і обурення, котре викличе його призначення на посаду, Янукович, Азаров і компанія зробили його міністром саме для того, щоб викликати у нас це обурення, а потім змусити нас обурення проковтнути в усвідомленні свого власного безсилля. Табачник, якщо хочете – це прапор (фофудьєподібний), що його спішно ставить новий "хазяїн гори", маркуючи, ще не відсапавшись свою перемогу. Призначенням Табачника, виглядає, у певному розумінні "помітили територію", так що його можна вітати з кар'єрою (теж у певному розумінні).
Призначення – символ, призначення – знак, призначення – виклик, подібний до того, який здоровенний лобуряка-хуліган зі спрацьованих пролетарських передмість кидає оточуючим, спльовуючи крізь зуби.
Українське суспільство має два варіанти реагування – утертися або зняти Табачника, продемонструвавши у другому випадку свою зрілість, згуртованість, принциповість, наполегливість і силу.
Як? Просто:
1. В Україні існує достобіса громадських організацій, у т.ч. профільованих, існують освітянські профсоюзи, об'єднання і так далі. Ніщо не заважає їм (порізно, а краще - разом), озброївшись Положенням про Міністерство освіти і науки України (постанова КМУ №1757 від 19.12.06), влаштувати Міністерству та його новоявленому очільнику тотальний фаховий (це важливо) моніторинг – на предмет відповідности Конституції, законам, власному положенню, ефективности роботи тощо3.
При тому у разі виявлення порушень такі порушення мають документуватися і ставати підставами звернень до суду, прокуратури, Уповноваженого з прав людини, євроінституцій. Не сумніваюся – підстав буде достатньо.
2. Не будучи в системі науки і освіти, я не можу радити страйкувати. Але подумати про те радив би.
3. При кожній нагоді Януковичу і Азарову необхідно нагадувати, що постать Табачника на посаді унеможливлює не те що співпрацю, але і мінімально толерантне ставлення українського суспільства до нового уряду.
4. Кожне висловлювання персонажа у дусі вищепроцитованих має ставати предметом аналізу і, за наявности підстав, матеріалом для звернення до суду та/чи прокуратури, а без наявности – для звернень громадських організацій, вишів, громадян до КМУ шодо усунення персонажа з посади.
5. Перечитати і взяти до уваги "Маніфест інтелектуального спротиву"4 пана С.Пантюка.
6. Притомні народні депутати мали б закидати Раду проектами постанов про звільнення Табачника, а притомні журналісти – влаштувати персонажу ігнор поза випадками, де не йдеться про викриття, порушення з його боку тощо.
7. Згадати хоча і діалектично-матеріалістичного походження і марксистського присмаку, але далеко не найгірший з того, що має таке походження і присмак, закон перетворення кількости на якість. Хто до марксової діалектики відчуває особливу алергію, тому краще обмежитися своїм: "борітеся - поборете".
Головне: Янукович, Азаров і вся компанія [тимчасово] переможного регіоналізму мають постійно відчувати дискомфорт через Табачника на посаді. Символічне значення персонажа має перемінитися на значення колючої кнопки в кріслах регіональних бонз.
У грузинській мові є гарне слово "гакмареба" - на означення тотального громадського осуду та обструкції певної особи. Не бачу необхідности винаходити правдиво український відповідник, "гакмареба" звучить гарно і адекватно до ситуації.
Олександр Северин, к.ю.н.,
Товариство "Свої"
Примітки:
1 Цитати взято звідси:
http://bit.ly/cLfCVj
http://www.izvestia.ru/politic/article3133320/
2http://obozrevatel.com/news/2008/9/3/256434.htm
3Детальніше про механізм – тут: "Аморальні думки з підвіконня" http://maidanua.org/static/mai/1260446446.html
4C.Пантюк "Маніфест інтелектуального спротиву" http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/4b996563d9d16/
Відповіді
2010.03.14 | Леся
Re: Символ і гакмареба
Ганьба всім нам, українцям, якщо не вийдем на вулиці з протестамиОлександр Северин пише:
> Cимвол і гакмареба
>
> Будучи родом з Донецька, мені завжди здавалося, та і зараз здається, попри відсутність поточної емпірики, що я розумію психологію земляків-політиків та владців краще за багатьох інших, так би мовити, дослідників, включно з політологами, журналістами та їхніми власними іміджмейкерами.
>
> Виходці з суворих країв і суворих часів, вони дотепер не позбулися звички звертати увагу не лише на те, щоб "їхати" у напрямку, котрий їм виглядає правильним, але і на наявність на уявному транспортному засобі символічних "шашечек". Бажаючі можуть називати це словом "понти", це буде недалеко від правди.
>
> Саме у такому контексті мені виглядає призначення новоствореним сумнівнолегітимною коаліцією сумнівнолегітимним же урядом Дмитра Табачника на посаду міністра освіти. Я свідомо уникаю тут епітету "одіозного", бо це зам'яко сказано. Він не просто одіозний, він – символічний.
>
> Освіжимо собі пам'ять кількома цитатами цього у багатьох відношеннях cвоєрідно непересічного персонажа:
>
> "…галичане практически не имеют ничего общего с народом Великой Украины ни в ментальном, ни в конфессиональном, ни в лингвистическом, ни в политическом плане. У нас разные враги и разные союзники. Более того, наши союзники и даже братья - их враги, а их "герои" (Бандера, Шухевич) для нас -убийцы, предатели и пособники гитлеровских палачей".
>
> "…присоединение Галичины к УССР объединило в одном административном, а затем и государственном формировании два различных народа - цивилизационных оппонентов. При этом, если народы Великой Украины всегда толерантно относились к галичанам, не вмешиваясь в их жизнь и не навязывая свои ценности, то сами галичане при первой же возможности крайне агрессивно, не останавливаясь перед насилием и массовыми убийствами, пытались причесать Украину под свою гребенку".
>
> "Галичане поставляли большую часть кадров в гитлеровскую вспомогательную полицию, формирования абвера и СС, они же составляли движущую силу майданного путча, только чудом, благодаря выдержке тогдашней власти, не вылившегося в гражданскую войну".
>
> "…последние двадцать лет сосуществования украинцев и галичан показали, что государство, возводимое на насильственно навязываемых галицийских идеологемах и чуждых украинцам ценностях, которые не разделяет большинство населения, становится нежизнеспособным. Последние же пять лет галицийского засилья так близко подвели государство к грани, за которой крах, распад, гражданский конфликт, что галичане должны быть сами заинтересованы покинуть если не Украину, то по крайней мере ее властные институты".
>
> "…если гипотетически Москва […]официально денонсирует советско-германский договор о ненападении (кстати, и так фактически утративший силу 22 июня 1941 года) и секретный протокол к нему, а также все последующие двусторонние договоры и международные соглашения, фиксирующие и закрепляющие территориальные изменения, вытекающие из данного протокола, то Россия не понесет практически никаких территориальных потерь[…]украинскому государству […]придется отказаться от всех территорий за Збручем (которые должны вернуться к Польше), от Северной Буковины и Южной Бессарабии (необходимо вернуть Румынии), от Закарпатья (до 1939 года входило в состав Чехословакии, в 1939-1945 годах принадлежало Венгрии […]современное украинское государство по […] перспективам выживания сравнимо с Польшей 1939 года".
>
> "Однак історично обґрунтований комплекс неповноцінності, властивий населенню західних областей України, відчувши себе "національною інтелігенцією", тільки зайнявши будинки і квартири своїх колишніх господарів-поляків, вигнаних чи знищених Гітлером і Сталіном, слід лікувати, а не нав'язувати всій Україні, навіть якщо його розділяє президент".
>
> "В 1991 році українці на другому референдумі голосували за самостійність, мріючи про те, як почнуть продавати «москалям» сало «по світових цінах». Досі ображаються на те, що, як з'ясувалось, світові ціни на нафту та газ постійно зростають, а сало нікому не треба — у всіх свого нема куди діти".
>
> "Бажання дрібно напакостити сусідові, зрадити, прибрати щось, обманувши ближнього, готовність втратити око, аби сусід зовсім осліп — характерна особливість зростаючої української нації. Відсутність або забуття героїв штовхає на героїзацію покидків, брак історії, що бере своє коріння з глибини віків, породжує попит на національну «родословну», що уходить до трілобітів".
>
> "Лише на Галичині, турботливо зачищеній в 1941-1944 роках есесівцями та їх підручними з ОУН-УПА від «неукраїнського елементу», багатовіковий толернатний симбіоз сільского та міського населення був зруйнований. На зміну польській культурній еліті Львова прийшли казкові «укри» з полонин, в наші часи навіть примудрившись записати себе в казаки. Тільки в цьому регіоні, де лише в першій половині двадцятого століття вчорашні лакеї навчились мити руки та пити «господський напій» — каву, досі не знають, що російські сусіди познайомились з цим напоєм, і з іншими благами європейської цивілізації приблизно тоді ж, коли й самі європейці — в епоху Міхаїла, Алєксєя та Пєтра Романових, набагато раніше за байдикувавших на задворках Речі Посполитої карпатських пастухів".1
>
> Самодостатньо промовисто, авжеж. І цього, саме цього персонажа перемогою упоєнні регіонали призначають саме на посаду міністра освіти, де персонажу відкриваються неорані поля для кипучої роботи навряд чи в ім'я та на благо України, українського, українців.
>
> І це – при тому, що і в лавах регіоналів ставлення до гр-на Табачника, як відомо, аж ніяк не є одностайно позитивним, можна згадати хоча б пам'ятний вислів впливового і наближеного до Ріната Ахметова пана Бориса Колесникова, який охарактеризовав свого бородатого партайгеносе як "дешевого клоуна" та "казнокрада".
> "Как он вообще может судить? Что он вообще делать умеет, кроме того как книжки и картины из и так небогатых украинских музеев тырить?"2 – обурювався Колесников і це обурення людини, котра, як би до неї не ставитися, є self made man, є зрозумілим. Тепер Колесников – віце-прем'єр, "дешевий клоун" – міністр освіти.
>
> І що – в лавах регіоналів і серед попутників не знайшлося б кращої кандидатури на цей портфель. Та повно – у тому самому Донецьку (щоб далеко не ходити) де чимало освітніх і наукових установ, знайдеться чимало поважних людей – науковців і адміністраторів, котрі могли б очолити міносвіти. Але регіонали визначили та призначили саме Табачника. Так нащо?
>
> Думаю, все просто. Міністр освіти Дмитро Табачник – символ. Символ остаточности і безсумнівности їхньої перемоги в їхніх же очах. Осиковий, а радше ісконно березовий, кілок у зав'ялий помаранч. Він – те коліно, об яке має бути символічно переламано ворожу шаблю. Прекрасно знаючи ставлення мільйонів українців до балакучого промосковського доктора історичних наук і обурення, котре викличе його призначення на посаду, Янукович, Азаров і компанія зробили його міністром саме для того, щоб викликати у нас це обурення, а потім змусити нас обурення проковтнути в усвідомленні свого власного безсилля. Табачник, якщо хочете – це прапор (фофудьєподібний), що його спішно ставить новий "хазяїн гори", маркуючи, ще не відсапавшись свою перемогу. Призначенням Табачника, виглядає, у певному розумінні "помітили територію", так що його можна вітати з кар'єрою (теж у певному розумінні).
>
> Призначення – символ, призначення – знак, призначення – виклик, подібний до того, який здоровенний лобуряка-хуліган зі спрацьованих пролетарських передмість кидає оточуючим, спльовуючи крізь зуби.
>
> Українське суспільство має два варіанти реагування – утертися або зняти Табачника, продемонструвавши у другому випадку свою зрілість, згуртованість, принциповість, наполегливість і силу.
>
> Як? Просто:
>
> 1. В Україні існує достобіса громадських організацій, у т.ч. профільованих, існують освітянські профсоюзи, об'єднання і так далі. Ніщо не заважає їм (порізно, а краще - разом), озброївшись Положенням про Міністерство освіти і науки України (постанова КМУ №1757 від 19.12.06), влаштувати Міністерству та його новоявленому очільнику тотальний фаховий (це важливо) моніторинг – на предмет відповідности Конституції, законам, власному положенню, ефективности роботи тощо3.
> При тому у разі виявлення порушень такі порушення мають документуватися і ставати підставами звернень до суду, прокуратури, Уповноваженого з прав людини, євроінституцій. Не сумніваюся – підстав буде достатньо.
>
> 2. Не будучи в системі науки і освіти, я не можу радити страйкувати. Але подумати про те радив би.
>
> 3. При кожній нагоді Януковичу і Азарову необхідно нагадувати, що постать Табачника на посаді унеможливлює не те що співпрацю, але і мінімально толерантне ставлення українського суспільства до нового уряду.
>
> 4. Кожне висловлювання персонажа у дусі вищепроцитованих має ставати предметом аналізу і, за наявности підстав, матеріалом для звернення до суду та/чи прокуратури, а без наявности – для звернень громадських організацій, вишів, громадян до КМУ шодо усунення персонажа з посади.
>
> 5. Перечитати і взяти до уваги "Маніфест інтелектуального спротиву"4 пана С.Пантюка.
>
> 6. Притомні народні депутати мали б закидати Раду проектами постанов про звільнення Табачника, а притомні журналісти – влаштувати персонажу ігнор поза випадками, де не йдеться про викриття, порушення з його боку тощо.
>
> 7. Згадати хоча і діалектично-матеріалістичного походження і марксистського присмаку, але далеко не найгірший з того, що має таке походження і присмак, закон перетворення кількости на якість. Хто до марксової діалектики відчуває особливу алергію, тому краще обмежитися своїм: "борітеся - поборете".
>
> Головне: Янукович, Азаров і вся компанія [тимчасово] переможного регіоналізму мають постійно відчувати дискомфорт через Табачника на посаді. Символічне значення персонажа має перемінитися на значення колючої кнопки в кріслах регіональних бонз.
>
> У грузинській мові є гарне слово "гакмареба" - на означення тотального громадського осуду та обструкції певної особи. Не бачу необхідности винаходити правдиво український відповідник, "гакмареба" звучить гарно і адекватно до ситуації.
>
> Олександр Северин, к.ю.н.,
> Товариство "Свої"
>
> Примітки:
>
> 1 Цитати взято звідси:
> http://bit.ly/cLfCVj
> http://www.izvestia.ru/politic/article3133320/
>
> 2http://obozrevatel.com/news/2008/9/3/256434.htm
>
> 3Детальніше про механізм – тут: "Аморальні думки з підвіконня" http://maidanua.org/static/mai/1260446446.html
>
> 4C.Пантюк "Маніфест інтелектуального спротиву" http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/4b996563d9d16/
>
2010.03.14 | zаброда
Коли й де? Re: Символ і гакмареба
Леся пише:> Ганьба всім нам, українцям, якщо не вийдем на вулиці з протестами
Є ідея: на Хмельницького, біля Російської драми, коли Назарова грає
2010.03.14 | Sych
Урок Державникам:
Нащо мати коритце, до якого рвуться, або можуть дорватися, Табачнєгі?2010.03.14 | Isoлято
Так у нього ж "коритце" в Маасквє, от фчьом прамблєма...
І до нього він буде рватися так, шо земля гуде. Одна надія - вже в тому "коритці" мало шо лишилося, оно вже своїм не вистачає...2010.03.14 | Sych
А що, він міністр в Расєйскай Пєдєрації?
2010.03.14 | Isoлято
Ну Вы прям как маленький...
У них же ж там в Маасквє завжди два "коритця": для СВОЇХ чиновників і для ЧУЖИХ, які належним чином впроваджують "лінію парцєї" зарубіжом. Коли потік нафтобяксів починає худнути - спочатку пустішає друге коритце. Але, з усього судячи, там ще досить густо...2010.03.14 | Sych
Я вже не маленький. Ви просто не розумієте, або робите
вигляд що не розумієте про що я кажу.Так от: я кажу про те, що ні Міністерства освіти, ні Міністерства Культури, ні хрєнової купи інших міністерств не повинно бути взагалі.
Не буде й проблем з Табачнєгами.
2010.03.14 | Almodovar
Re: Я вже не маленький. Ви просто не розумієте, або робите
О. я, я! В Данії, наприклад,немає міністерства освіти. І нічого, живуть якось.2010.03.14 | zаброда
Міністр, правда, є (л)
http://en.wikipedia.org/wiki/Danish_Ministry_of_Education2010.03.14 | Isoлято
Ну залишаться же ж ХОЧ ЯКІСЬ міністерства?
От туди й будуть "мааскоффскіє курятары" пробивати своїх тоббачьнєґофф.Не обов'язково з таким прізвищем.
2010.03.14 | Sych
Залишаться. В ідеалі - найважливіші - МЗС, Оборони та
якийсь різновид Мінюсту. Все.Їхній сумарний вплив на життя конкретної особи повинен бути мінімальний і якщо навіть якійсь Табачнєг дорветься до Міноборони та заварганить якійсь переворот, загальна кількість локальних мілітарних підрозділів у країні повинна легко ставити на місце Тобачнєггофф і сотоварісчєй.
2010.03.15 | Isoлято
Отак само мусить бути у випадку Міносвіти!
Sych пише:> Якщо навіть якійсь Табачнєг дорветься до Міноборони та заварганить якійсь переворот, загальна кількість локальних мілітарних підрозділів у країні повинна легко ставити на місце Тобачнєггофф і сотоварісчєй.
Отож. А система освіти ЗАГАЛОМ мусить бути такою, шоб загальна кількість локальних вчителів/директорів/завучів так само легко ставила б Тобачнєґофф "намєсто".
Але ж вони не "ставлять". Побіжать, як це у них заведено, "браць патказырок". За винятком одиниць... ну, може, десятків, які "паґоди нідєлают".
2010.03.14 | Angry Orange
Re: Символ і гакмареба
Маленьке уточнення від занудного педанта> 7. Згадати хоча і діалектично-матеріалістичного походження і марксистського присмаку, але далеко не найгірший з того, що має таке походження і присмак, закон перетворення кількости на якість. Хто до марксової діалектики відчуває особливу алергію, тому краще обмежитися своїм: "борітеся - поборете".
Закон перетворення кількости на якість не є законом "діалектично-матеріалістичного походження і марксистського присмаку". Так, це діалектіка, але вона не Марксом винайдена. Закони діалектики сформульовани Гегелем (от хто вже ж ніяк не матеріаліст!), а існують вони в реальності, треба тількі озирнутись уважно. А нащот марсистів... так ті таблицю множення теж користували, то тепер що, від математики відмовитися?
А по суті написаного - дуже добре. Тількі от здається, що більшість російськомовного "поплеса" на східноукраїнськіх землях, включаючи освітян і науковців, сприймає призначення отого Шакала Табакі з радістью і гордістю... Якщо я не прав - буду радий змініти свою думку. Але щось мені здається, що я таки правий, на великий жаль
2010.03.14 | rais
То пропонуєте Азарову і Януковичу щоденно нагадувати ? Про
ганебне призначення? Гадаєте до них апелювати то не ганьба?