03/14/2010 | Юрко Антоняк

Любі сусіди!

Дивуюся вам. Чого ви аж так сильно любите Україну? Так сильно, що прямо-таки жити без неї не можете. І тягнете, як не в ЄЕС, то в ЄЕП чи ще у якісь митно-безмитні союзи, східні сусідства. От тільки умовоньки виставляєте, бо трошки та Україна не така, не влазиться в рамки європейських, СНДівських, кремлівських чи ще бозна-яких цінностей.

Давайте розберемося по порядку, які ж то цінності чи їх відсутність заважають сприймати Україну, як рівноправного партнера, і змушують до рекомендацій: там підрівняти, тут підшліфувати, замазати, зализати тощо.

У безмірно вже далекому 2004 році грянула "помаранчева" революція. Кипів Майдан, прийняв доленосне ріешння Верховний Суд, ще трошки бракувало до повного змітання з лиця землі української кучмівського режиму.

І тут, як із під землі, появилися "миротворці": з Польщі, Москви, дальших столиць і інституцій. Порішили, що тільки круглий стіл тих, що були, і тих, що прийшли, може вирішити проблеми і тихо-мирно привести до омріяного миру та процвітання.

Як сказали, так і зробили. Спорудили політреформу (дарма що всупереч КонституціЇ), забезпечили гарантії колишнім і зробили крок у світле європейське майбутнє.

Інавгурували Президента (демократа до глибин кісткового мозку), подалися до Європи. І почули: зарано, нема ще прадивої демократії, розгул корупції, нема твердої політичної стабільності і іже, і іже...

Колотилося чотири чи п'ять років і розродилося після нових президентських виборів: Резолюцією Європарламенту з відкриттям європерспективи України, от тільки один штришок заважає - героїзація Бандери!

Нібито вже всі проблеми позаду. Демократія процвітає, корупція утікає, умови для бізнесу та інвестицій чарівні, політична стабільність милує око.

Оглянувшись назад, розумієм: не ті проблеми хвилювали "друзів" та "адвокатів" України у європейських, і не тільки, структурах, а те, щоб не стала вона, на лихо, занадто українською.

Тому і заокруглювалися кути на столах, замилювалися очі солодкоспівами.

Мусимо зрозуміти. Українська Україна нікому крім нас не потрібна. І зрозуміти: нам вона потрібна понад усе!

Щоб бути і відчувати себе людьми, рівними серед рівних і вільними серед вільних!