Не проклинайте солдатів!

За довгі роки радянська преса, замовні письменники і пропагандисти написали стоси брехні, яку виливали на два Легіони ДУН «Нахтігаль» та «Роланд» і на Дивізію «Галичина». Жодне з військових формувань, що воювало на боці Німеччині у Другій Світовій війні не зазнавало таких оббріхувань, як вищезгадані українські формації.

У зв’язку із присвоєнням С. Бандері Героя України, злива критики як збоку Польщі так із боку Росії посилилася десятикратно. З ініціативи польських парламентарів ЄС цю штучну проблему було винесено і на міжнародний рівень, знаючи, що слабка українська влада не протестуватиме проти втручання у внутрішні справи суверенної держави. До речі «Справа Дем’янюка» того ж гатунку.

Більшість тих, хто фальсифікує українську історію, вдавано не бачать того, що самі не без гріха. Чимало поляків воювали у складі німецьких армій, а ще більше польських фольксдойчів успішно “трудилися” в німецькій поліції, концтаборах та інших каральних силах. Та сьогодні не йтиме бесіда про поляків.

За підрахунками сучасних, незаангажованих у імперській пропаганді російських вчених, у складі німецької армії служило 1,5 млн. російських солдатів та офіцерів. Крім окремих загонів, про які піде мова нижче, на боці нацистської Німеччини воювала Російська освободітельная армія радянського генерала Власова, що під кінець війни була найбільшим військовим з’єднанням у складі Вермахту. Слід підкреслити і те, що до її складу в кінці війни були долучені дрібні загони неросіян, серед яких були і вояки з Українського визвольного війська.

На початку війни до німців зі зброєю в руках перейшло понад 1,5 млн. радянських вояків, біля двох мільйонів здалося в полон, стільки ж дезертирувало або не з’явилось на збірні пункти, незважаючи на погрози політруків, 800 тис. було вбито чи поранено. Однак, підрахунки своїх втрат ніколи не були вигідні радянському керівництву. Ще по нині, замовчується той факт, що у радянсько-фінській Зимовій війні 1939/1940 р. втратили радянських вояків були у відношенні 10:1, а може й більше.

Ніхто з бійців не кидався на дзоти з криком “За Сталіна!”. Це лише у радянських пропагандистських фільмах сталінсько-брежнєвської епохи показували ці надумані “шедеври”. Під час війни загинуло або безвісти пропало 20 генералів та 182432 офіцери, а 106 генералів, включаючи командирів великих з’єднань, здалися в полон. В німецьких таборах, в результаті звірячого ставлення до полонених збоку табірної влади, загинуло 3,3 млн. чол. Знущання комісарів, пекельне життя солдатів в лавах ЧА, а також небезпека умерти у німецьких таборах полонених штовхали росіян та представників інших народів зголошувалися до російських формувань у складі Вермахту та зброї СС. Таким чином, на Східному фронті в кожній німецькій дивізії один батальйон складався з росіян. Вже восени 1941 р. З них був сформований один підрозділ 9-ї німецької армії, а на початку 1942 р. створено Російську національну народну армію ген. Іванова і майора Бочарова. У Франції воював проти місцевих партизанів-макі 621 російський артилерійський полк СС.

Відразу ж після нападу фашистської Німеччини на СРСР, російська діаспора, а вона булла дуже чисельною, почала формувати загони, полки, і з’єднання для боротьби проти більшовиків. Найбільш одіозною була Російська визвольна народна армія (РОНА) під командуванням колишнього, капітана Червоної Армії, Броніслава Камінського, який зумів створити цілу республіку, вільну від радянських партизанів, де аж до 1947р. окремі села боролися із владою Рад. За успіхи в боротьбі з радянськими партизанами Камінський був нагороджений особисто рейхсфюрером СС Гіммлером Залізним хрестом І класу, а ще раніше він отримав Залізний хрест ІІ класу, а також відзнаку І класу з золотими мечами і генерал-майора СС. У 1943 році армія Камінського налічувала до 10 тис. вояків і була добре озброєна. Саме РОНА Камінського, разом з добірними частинами СС, по-звірячому придушили повстання і знищили Варшаву у серпні 1944р. Довгі роки радянська і польська комуністична пропаганда, а нині польська екстремістсько-шовіністична преса, свідомо перекручують факти і приписують ці злочини Дивізії «Галичина». За вказівкою командувача каральними силами генерала СС Е. фон дем Бах Залєвського Камінський був розстріляний через непослух і звірства вояків РОНА. Офіцери НКВД теж уподібнювалися своїм колегам із ЧА. Так майором НКВД Є. Блажкевичем було створено 2-й Російський національний загін. Успішно воювала в лавах німецької армії 1-ша російська національна бригада СС «Дружина» під командуванням полковника Н. Радіонова.

Тисячі росіян було включено до складу різних сил батальйонів, що займалися розвідкою, охороною залізниці і підприємств, несли службу в поліції та загонах гіві. І їх чисельність постійно зростала.

Щоб зупинити катастрофу, Сталін та його оточення почали жорстоко укріплювати дисципліну на фронті. Схопленого без зброї солдата чи офіцера, – розстрілювали на місці. Те ж чинили і за знайдені німецькі летючки. До тих, хто геройськи проривався з оточення ставилися з недовірою і постійно переслідувалися. Полонені вважалися ворогами народу, в той час як в інших країнах до них ставилися з особливим піклуванням і повагою.

Пізніше, 28 липня 1942р. Сталін указом №227 («Ни шагу назад») узаконив розстріл за найменший відступ. І нарешті були створенні заградотряди НКВД, які гнали бійців в атаку. Лютував СМЕРШ. Отож сотні тисяч радянських вояків загинуло через бездарність багатьох генералів які, крім кавалерійських атак більше нічого не вміли, а радянсько-німецька війна, як і Друга світова війна в цілому, була війною моторів. А талановитим вищим офіцерам довелось витримати чимало горя. Згадаймо, що дісталося ген. Рокосовському чи Бєлову. Тому вояки тисячами зголошувалися воювати проти радянської влади.

Годі погодитися з твердженням російського дослідника К. Семенова , з тим, що у військах СС служило лише 28 тис. росіян і білорусів. Це дуже занижена кількість. (див. К. Семенов. Війська СС. М. 2004)

Як уже згадувалося вище, добре озброєна Російська національна народна армія сфоромована з дозволу Абверу і фронтового командування з числа російських емігрантів і радянських полонених воювала з партизанами та оточеними військами ген. Бєлова. В 1943 р. РННА булла переформована у 700-й добровольчий полк і його окремі батальйони воювали у Франції, де захищали фортецю Лоріан від альянтів. Інші вояки увійшли до РОА.

Кожний школяр в СРСР знав прізвища відомих, до речі, і талановитих німецьких генералів Манштейна і Паулюса. Так от, їм славу допомагали кувати радянські вояки, яких в арміях обох фельдмаршалів нараховувалося понад 100 тис. чоловік.

В загонах Ваффен СС служило тисячі росіян як і представники інших народів СРСР, а не тільки дивізія «Галичина». Навіть грузинська жіноча рота несла службу в цій організації. В німецькій армії воювало чимало Героїв Радянського Союзу, особливо серед пілотів. З радянських книг знаємо, що радянські аси, тричі герої Радянського Союзу Кожедуб і Покришкін збили по 62 німецькі літаки. Така ж сама кількість була в німецьких безвусих лейтенантів, а один майор, із Люфтфаффе збив понад 700 літаків. До речі, німець українського походження Роберт Олійник, пілот Люфтваффе, збив 42 літаки – 4 англійські спітфаєри, кілька американських і 33 радянських літаки. І ніхто не вважав його героєм.

До речі в Люфтваффе воювало понад 140 тис. радянських пілотів, штурманів, радистів, обслуговуючого персоналу та зенітників. Більшість зенітників, що обороняли небо над німецькими авіаційними заводами, наприклад в м. Касселі, були росіяни і не тільки юнаки ППО.

Проти УПА на Волині і в Галичині, на боці німців, теж воювали російські підрозділи, зокрема 567 розвідувальний ескадрон 56-ї німецької танкової дивізії, а також інші вояки-росіяни, що понесли важкі втрати в часі штурму Загорівського монастиря, який захищали дві чоти УПА.

Ще сьогодні в Росії та в Польщі друкуються матеріали про українські батальйони «Нахтігаль» і «Роланд». Аналіз – тільки негативний. В Литві була створена 1-ша офіцерська школа РОА, якою керував полковник Ч.А. В. Асберг. І таких шкіл, що готували різних фахівців з росіян було чимало. Десятки тисяч росіян служили в поліційних полках і воювали проти радянських партизанів, але про них ніколи ніхто в СРСР не писав. Згадували лише українців, чи через те, що їх найбільше боялися, чи цього вимагала антиукраїнська пропагандистська система, рисами якої, до речі, і досі послуговуються екстремісти як в Росії, так і в Польщі.

А ще існував «Русский корпус», що формувався на Балканах з білоемігрантів і складався з п’яти полків, а далі у нього вливались радянські вояки. Командував ними ген. М. Скородумов а після нього генерал-лейтенант Р. Штейфон. За придушення опору радянських і югославських партизанів чимало російських вояків отримали Залізні хрести та інші високі німецькі відзнаки. На доброму рахунку у німців був і полк «Варяг».

Знаємо, скільки агіток випущено проти Слуги Божого Митрополита Андрея зокрема та УГКЦ загалом, за те, що у Дивізії «Галичина» служило 5 греко-католицьких. В той же час в російських підрозділах на боці німців – їх було втричі більше. Так одному з батальйонів о. Шабашев вручав «православні хрести з надписом «Сим победиш» пізніше цей підрозділ був прилучений до 5-ї штурмової бригади СС «Валлонія».

На жаль, у невеликій статті неможливо перечислити чи згадати про всі російські з’єднання та підрозділи по німецькому боці, проте неможливо не згадати «Винищувальні з’єднання СС», Російські дружини, десятки батальйонів розвідок, десятки тисяч росіян у батальйонах «Гіві», 600 тис.– у Вермахті, 15 тис. – на флоті, про Люфтваффе уже згадувалося. Окремо слід згадати і про 1–шу російську Національну армію ген. Б. Смисловського, який походив із старої російської офіцерської родини і був талановитим бойовим офіцером, закінчивши російську академію генштабу. За героїзм у першій Світовій війні отримав чимало бойових нагород.Генерал користувався високим авторитетом Вермахті та в Абвері, тому зумів організувати широкомасштабну розвідку проти ЧА та НКВД, добре знався і командиром Поліської січі полковником Бульбою-Боровцем. Під кінець війни армія ген. Смисловського налічувала 6 тис. чоловік і він зі своїми вояками зумів прорватися на територію князівства Ліхтенштейн. Великий князь Ліхтенштейну Франц Йосиф ІІ відмовився видати Сталіну це з’єднання, не зважаючи на тиск альянтів. Жителі Ліхтенштейну зібрали гроші допомогти росіянам переїхати в Аргентину, а ген. Смисловському відкрили пропам’ятний знак.

Ми не пишемо про РОА і її командувача ген. Власова, що був улюбленцем Сталіна. За радянською версією Власова повісили на Красній площі разом з козачими отаманами. Зараз з’являються інші версії щодо його смерті, чи подальшого життя.

Найтрагічнішою була доля російського козацтва. Всі вони пам’ятали звірства ЧК, ЧОНів, НКВС, розкуркулення та масові розстріли. Російські козаки мали за що ненавидіти радянську владу. Таких козаків як Нагульнов, що їх описував Шолохов, було мало, тому з приходом німців на Дон та Північний Кавказ, десятки тисяч з них перейшли на їх бік і затято воювали з партизанами і частинами ЧА. З багатьох територій СРСР вони відступали в Європу разом з сім’ями і, покинуті напризволяще, йшли до своєї трагедії. Козаки вбивали свої сім’ї і стрілялися самі або кидались у води ріки Мур, щоб не попасти в руки більшовиків. Англійці видали десятки тисяч козаків смершівцям, які їх розстріляли. Це без сумніву був великий злочин англійських спецслужб, а запізніле каяття англійського уряду не повернуло життя російським козакам.

В часі фашистської окупації в російських збройних частинах виходило 200 періодичних видань. І для порівняння, в Дивізії «Галичина» лише одна газета, у Львові – кілька.

У російських збройних формуваннях Залізними хрестами і найвищими відзнаками для східних народів було нагороджено сотні вояків і офіцерів. В Дивізії «Галичина» - лише троє українців.

Росіяни служили і в японських збройних силах і їх було кілька десятків тисяч, в тому числі і росіян з козачих поселень Маньчжурії.

Один зі російських дослідників – Сергій Чуєв – назвав росіян та представників інших народів СРСР, що служили на боці Німеччини «проклятими солдатами». Мабуть не були вони такими, тому що одні з них мріяли відновити Російську імперію, інші демократичну Росію, треті хотіли позбутися комуністичної диктатури Сталіна, четверті хотіли відімстити за загиблих батьків, сестер, братів і за знищені родинні гнізда та зруйноване щасливе дитинство, а інші мріяли про створення своїх незалежних держав, але в одному всі вони були подібні – їхня доля була трагічна.

Ігор Федик

науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, член Національної спілки краєзнавців України.

Відповіді

• 2010.03.18 | igorg

  На цю тему на форумі Історія

  http://www2.maidan.org.ua/n/hist/1210741569
  особливо цікаво про колобораціонізм євреїв.