04/04/2010 | Мартинюк

Два судових рішення які були оприлюднені минулого тижня суттєво обмежили свободу маневру Віктора Януковича. Перше рішення – це рішення Донецького суду про нібито скасування рішення про присвоєння Степанові Бандері звання героя України. В перші дні свого Президентства Янукович давав зрозуміти що не має бажання ворушити старе і повертатися до цієї теми, тобто відміняти указ попереднього Президента. Потім з уст Януковича прозвучали заяви що це питання буде вирішене в судовому порядку.

Бажання Януковича відсторонитися і „умити руки” від відповідальності за це неоднозначне рішення були очевидні. Але й одночасно очевидною всім стала несамостійність Януковича в цьому питанні – він, в першу чергу під тиском Москви та під акомпанемент її однодумців у Польщі не зміг зреалізувати найоптимальніший для нього варіант – спустити це питання на гальмах...

Наступним суттєвим обмеженням свободи маневру Януковича стало рішення КС, яке „дозволило” творення коаліційної химери з фракцій і „тушок”. Щоб там не казати , але у Януковича цим рішенням вирвали з рук політичний батіг , яки він міг тримати в напрузі не тільки опонентів з БЮТ , але й не надто лояльних депутатів із своєї власної Партії регіонів.

Адже у випадку нових виборів їм усім треба було би пройти принизливу процедуру отримання нового місця у списку „партії Януковича” і не виключено що багато кому це вже б не вдалося. Тепер шанс призначити нові вибори у Януковича є лише тоді коли на це консолідовано погодиться вся фракція Партії Реґіонів і делегує 150 нардепів, готових до відмови від свого статусу.
Рішення КС вигідне всім окрім самого Януковича , і більш ніж очевидно, що якщо суддям КС щось і платили, то це робив аж ніяк не Янукович.

Окрім нелояльних до Януковича нардепів ПР це рішення, як це не дивно, вигідне і опозиції, зокрема БЮТу, у якого немає ніякої гарантії що він зможе ще раз виграти без адмінресурсу та щедрих дарунків виборцям з державної скарбниці . І той же БЮТ тепер може спокійно сидіти та очікувати поки уряд Азарова не розізлить виборців виконанням вимог закордонного МВФ та вітчизняних олігархів .

Вся сила Януковича полягала у наявності в нього, нібито надійного, контролю над створеним ним урядом Азарова. Але гарантією цього контролю наразі є лише слова , які не підкріплені жодними законодавчими нормами. І Янукович в попередні роки сам докладався до цього, послідовно обмежуючи повноваження попереднього Президента Ющенка. І ось він вступив на сплюндровану і принижену ним же , на пару Тимошенко, посаду Президента України. Але керувати урядом Азарова, впливати на його рішення хочеться не тільки йому, але керівництву Росії, тому ж МВФ, тим же українським олігархам. І де гарантія що у Януковича в цьому виявиться більше аргументів, аніж в його так би мовити конкурентів за вплив на Уряд?

Янукович очевидно програв внаслідок цих двох скандальних судових рішеннь. Він втратив козирні шанси маневрувати і впливати на ситуацію, а натомість на нього ліг тягар відповідальності і обурення громадян за це неподобство. Які не вникають у нюанси зміненої Конституції, і щиро вірять, що за все в Україні відповідає саме Президент, і тільки він. Так само як колись у Ющенка , чия відповідальність виявилася набагато більшою, аніж його повноваження і можливості.