Погане передчуття «канонічного єднання».
04/20/2010 | Олександр DADDY Попов
Минуло вже більше 5 років з того дня, коли давня подруга моєї дружини – парафіянка храму, що належить УПЦ МП (ФСБ), здивувала нас твердженням: Тепер ви – помаранчеві будете у нас храми відбирати!!! Ми як могли заспокоювали знервовану куму і переконували, що демократична влада, на чолі з всенародно обраним президентом і думки не має утискати вірних будь-якої релігії або будь-якого патріархату. Сьогодні вже сам маю великі сумніви і щодо демократичності новосформованої влади, і щодо всенародної обраності діючого президента, і щодо гарантованості збереження статус-кво у міжконфесійних стосунках в Україні.
Нещодавно один з дописувачів TWITTER’a зазначив, що місяці, коли у владного керма опинилася злагоджена команда зі специфічним минулим, нагадують не відновлення вертикалі влади і наведення порядку, а окупацію.
Наразі окупація вже відбулася в царині державного управління, гуманітарній сфері, триває наведення окупаційного порядку в економіці. На часі у «нової влади» вирішення духовного питання, а саме об‘єднання всіх православних церков в Україні в єдину помісну церкву, що стане втіленням мрії третього президента України. Буде лишень одна невеличка деталь, яка не дуже порадує Віктора Андрійовича: за задумом ідеологів влади «крепких хозяйственников», в Україні має постати «єдина помісна церква московського патріархату», про що ще минулого літа розповідав нам заїжджий московських піп Гундяєв.
Що мене підштовхнуло до таких «припущень»? – Неочікуваний лист у електронній поштовій скриньці. Адреса мені була незнайома, тому зібрався позначити, як спам, і видалити, але все ж таки відкрив та прочитав.
Анонімна група у своєму листі повідомила мені, що членам групи стало відомо про плани «московських духовних владик» відібрати невеличкий храм, що розташований в історичному центрі Києва, неподалік від Печерської Лаври.. Члени групи запропонували мені приєднатися до їх діяльності, яка полягає в підготовці силового спротиву спробам захопити зазначений храм. Як далеко зайде їх «силовий спротив», вони поки що не повідомили.
Вирішу я приєднатися до цієї групи прямої дії чи ні – це не так вже й важливо, це моя особиста справа. А ось справа суспільна, громадська полягає в тому, що можемо отримати серйозний факт релігійної нетерпимості, нерівності прав різних конфесій та міжконфесійного рейдерства.
До чого це може призвести, напевно розуміє більшість громадян України та й деяких сусідніх держав. А хто не розуміє, тому спробую пояснити.
Спроба втілення у релігійному житті країни гасла «Усьо будіт московський патріархат», а решта конфесій нехай забираються «за Збруч», матиме діаметрально протилежні результати, ніж ті, на які розраховують на сьогоднішній Банковій, на Луб‘янці, в Кремлі та у Даниловому монастирі.
Замість своєї «стабільності» проФФесіонали з краю териконів отримають нестабільність в самому центрі столиці, яку не вдасться «стабілізувати» жодною кількістю «беркутів», «православних братчиків» чи просто «спортсменів». Нестабільність триватиме і під час проведення фіналу Євро-2012, наочно демонструючи іноземним гостям України стан «керованої демократії і толерантності по-українські». Міжнародна спільнота, якій за великим рахунком начхати на Україну - аби стабільно газ московський помпувала, буде знервована острівцем нестабільності у царстві «реформ та стабільності».
Мовчазне сприяння влади захопленню цього храму московською церквою може бути сприйняте в деяких областях України, як сигнал влади на початок перерозподілу храмів та церковного майна. Маю сумнів, що результати такого «перерозподілу» порадують натхненників з Москви та Києва.
Для чого і для кого я все це пишу?
Перш за все я пишу для тих, кому існування маленької «не канонічно з‘єднаної» парафії на Дніпрових схилах чомусь заважає. Вчасно зрозумійте і запам‘ятайте назавжди: Храм – це не книгарня «Сяйво» і переможних ігор у маскі-шоу тут влаштувати не вийде. Я пропоную перед тим, як давати команду «ФАС!», порахуйте духовні і матеріальні плюси і мінуси такого рішення. Можливо варто порадитись з начальством на Луб‘янці – може йому видніше з площі Дзержинського?
Я пишу і для тих, хто збирається боронити Храм. Брати і сестри мої, будьте пильними, не піддавайтесь на провокації.
Я також пишу для тих українців, для яких міжконфесійні дискусії та неприязні (інколи) відносини є поза увагою.
Люди дорогенькі, прокидайтеся краще зараз в Україні, бо є ризик вже завтра прокинутись в Малоросійському федеральному окрузі.
Нещодавно один з дописувачів TWITTER’a зазначив, що місяці, коли у владного керма опинилася злагоджена команда зі специфічним минулим, нагадують не відновлення вертикалі влади і наведення порядку, а окупацію.
Наразі окупація вже відбулася в царині державного управління, гуманітарній сфері, триває наведення окупаційного порядку в економіці. На часі у «нової влади» вирішення духовного питання, а саме об‘єднання всіх православних церков в Україні в єдину помісну церкву, що стане втіленням мрії третього президента України. Буде лишень одна невеличка деталь, яка не дуже порадує Віктора Андрійовича: за задумом ідеологів влади «крепких хозяйственников», в Україні має постати «єдина помісна церква московського патріархату», про що ще минулого літа розповідав нам заїжджий московських піп Гундяєв.
Що мене підштовхнуло до таких «припущень»? – Неочікуваний лист у електронній поштовій скриньці. Адреса мені була незнайома, тому зібрався позначити, як спам, і видалити, але все ж таки відкрив та прочитав.
Анонімна група у своєму листі повідомила мені, що членам групи стало відомо про плани «московських духовних владик» відібрати невеличкий храм, що розташований в історичному центрі Києва, неподалік від Печерської Лаври.. Члени групи запропонували мені приєднатися до їх діяльності, яка полягає в підготовці силового спротиву спробам захопити зазначений храм. Як далеко зайде їх «силовий спротив», вони поки що не повідомили.
Вирішу я приєднатися до цієї групи прямої дії чи ні – це не так вже й важливо, це моя особиста справа. А ось справа суспільна, громадська полягає в тому, що можемо отримати серйозний факт релігійної нетерпимості, нерівності прав різних конфесій та міжконфесійного рейдерства.
До чого це може призвести, напевно розуміє більшість громадян України та й деяких сусідніх держав. А хто не розуміє, тому спробую пояснити.
Спроба втілення у релігійному житті країни гасла «Усьо будіт московський патріархат», а решта конфесій нехай забираються «за Збруч», матиме діаметрально протилежні результати, ніж ті, на які розраховують на сьогоднішній Банковій, на Луб‘янці, в Кремлі та у Даниловому монастирі.
Замість своєї «стабільності» проФФесіонали з краю териконів отримають нестабільність в самому центрі столиці, яку не вдасться «стабілізувати» жодною кількістю «беркутів», «православних братчиків» чи просто «спортсменів». Нестабільність триватиме і під час проведення фіналу Євро-2012, наочно демонструючи іноземним гостям України стан «керованої демократії і толерантності по-українські». Міжнародна спільнота, якій за великим рахунком начхати на Україну - аби стабільно газ московський помпувала, буде знервована острівцем нестабільності у царстві «реформ та стабільності».
Мовчазне сприяння влади захопленню цього храму московською церквою може бути сприйняте в деяких областях України, як сигнал влади на початок перерозподілу храмів та церковного майна. Маю сумнів, що результати такого «перерозподілу» порадують натхненників з Москви та Києва.
Для чого і для кого я все це пишу?
Перш за все я пишу для тих, кому існування маленької «не канонічно з‘єднаної» парафії на Дніпрових схилах чомусь заважає. Вчасно зрозумійте і запам‘ятайте назавжди: Храм – це не книгарня «Сяйво» і переможних ігор у маскі-шоу тут влаштувати не вийде. Я пропоную перед тим, як давати команду «ФАС!», порахуйте духовні і матеріальні плюси і мінуси такого рішення. Можливо варто порадитись з начальством на Луб‘янці – може йому видніше з площі Дзержинського?
Я пишу і для тих, хто збирається боронити Храм. Брати і сестри мої, будьте пильними, не піддавайтесь на провокації.
Я також пишу для тих українців, для яких міжконфесійні дискусії та неприязні (інколи) відносини є поза увагою.
Люди дорогенькі, прокидайтеся краще зараз в Україні, бо є ризик вже завтра прокинутись в Малоросійському федеральному окрузі.
Відповіді
2010.04.20 | Историк
Какие-такие "передчуття"? Все уже расписано в деталях (л)
и - глобально. Вообще, почитаешь иной текст - и много нового для себя узнаешь (типа планов по учреждению глобальной российской монархии):…Поэтому еще в начале 1990-х гг. на фоне распада Советского Союза, который обернулся для исторической России колоссальными территориальными потерями и чуть было не поставил под сомнение дальнейшее существование российской государственности, Русская Церковь со всей определенностью поставила вопрос о границах Русского мира. Для этого был введен в употребление термин «каноническая территория», которого до этого времени не знало Церковное право.
Теория канонической территории была сформулирована в Отделе внешних церковных связей, который в то время возглавлял митрополит Смоленский и Калининградский Кирилл — ныне Святейший Патриарх. В своей речи на интронизации он обозначил данную проблему в следующих словах: «Патриарх — защитник внешних канонических рубежей Церкви. Это служение приобретает особое значение в той ситуации, которая возникла после образования независимых государств на пространстве «исторической Руси». Уважая их суверенитет и радея о благе каждого из этих государств, Патриарх в то же время призван заботиться о сохранении и укреплении духовных связей между населяющими их народами во имя сбережения той системы ценностей, которую являет миру единая православная цивилизация Святой Руси».
Интересно отметить, что на сегодняшний день, территория, которая объявляется Русской Православной Церковью как канонически ей принадлежащая, практически полностью совпадает с территорией Российской империи — в тех формах, которые она приняла на момент революции 1917 г. Исключение составляют Финляндия, Польша и Грузия, где действуют самостоятельные церковные структуры. Следует отметить, что ради сохранения мира церковного Русская Церковь признает юрисдикцию Грузинской Православной Церкви над Абхазией и Южной Осетией и после признания Российской Федерацией независимости этих государств.
В этом смысле Русская Православная Церковь выступает как хранительница духовного наследия Российской империи и как единственный общенациональный институт в современной России, который обладает правопреемством с соответствующим дореволюционным институтом. Очевидно, что и принцип сохранения канонической территории в своей основе тот же самый — Русская Церковь осознает себя ответственной за духовное попечение проживающих на этой территории православных людей, воспитанных в русской духовной традиции. Империя в православном понимании, как известно — духовное пространство, которое существует как жизненное пространство Православия.
Церковным синонимом понятий Русский мир и Русская цивилизация, выступает понятие Русь, и именно в этом смысле это понятие используется в титуле Московского патриарха. В этой связи интересно вспомнить о том, что титул «Московский и всея Руси» первым получил Патриарх Сергий в 1943 г. Этот же титул носят и его преемники, в том числе и нынешний Патриарх Кирилл. Интересно, что Сталин, который лично утверждал этот титул — а, возможно, даже и сам сформулировал его, не пропустил титул «Всероссийский», который носил Патриарх Тихон, как производное от Россия, но согласился с формулировкой «всея Руси» — вспомним в этой связи первую строчку советского гимна «Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки Великая Русь».
Таким образом, Советский Союз совершенно определенным образом, с одной стороны, всячески дистанцировался от России, остававшейся в сознании населения страны синонимом Российской империи, а с другой стороны, позиционировался как преемник Великой Руси. Советский Союз в рамках этой концепции выступал в качестве политического преемника Великой Руси, а Русская Церковь — как наследница ее духовного богатства. Благодаря этой идеологической конструкции и была обеспечена легитимность Русской Православной Церкви в советском государстве.
В этой связи возникает закономерный вопрос, если понятие Русь, используемое в титуле Московского Патриарха, можно понимать как синоним Русского мира, то, что такое Русь-Украина? Смысл создания подобного гибрида заключает в себе, видимо, идею о том, что современная Украина понимается как результат трансформации, исторического развития Киевской Руси. Иными словами, согласно концепции Михаила Денисенко Киевская Русь трансформировалась в Украину. Соответственно возникает вопрос, откуда взялась Владимиро-Суздальская Русь, Московская Русь? Имеют ли они право считать себя преемниками Киевской Руси или эти государства незаконно присвоили себе право использовать некогда славное имя? Натянутость и антиисторичность подобных построений настолько очевидна, что обсуждать их всерьез было бы странно.
…На первый взгляд, может показаться, что Русская Зарубежная Церковь вообще не имеет никакой канонической территории. Однако если проанализировать самоназвание, которое было принято на официальном уровне, то можно сделать вывод, что канонической территорией РПЦЗ являются территории, находящиеся за рубежами России и не входящие в юрисдикцию других Поместных Церквей. Получается, что каноническая территория РПЦЗ (если не считать Турции), совпадает с канонической территорией Вселенского Патриархата — точнее, с тем, как ее понимает Константинопольский Патриархат.
Отсюда ясно, почему включение РПЦЗ в состав Московского Патриархата было воспринято столь холодно Константинополем: в глазах канонистов из Стамбула — это очевидно, не что иное, как заявка Русской Церкви на Вселенскую юрисдикцию. И хотя основной задачей воссоединения было, конечно, преодоление церковного раскола внутри Поместной Русской Церкви, вольно или невольно Русское Православие впервые столь явно подчеркнуло свой Вселенский характер — не в этом ли и заключается глубинный смысл великого русского исхода ХХ века?
Печально, но факт — до сих пор не может быть созван даже Всеправославный собор (разница между Вселенским и Всеправославным собором в том, что до сих пор ни один Вселенский собор не обходился без участия Римского епископа). С формальной точки зрения Римскому папе просто не перед кем было отчитываться ни за Филиокве, ни за догмат о Папской непогрешимости, ни за догмат о непорочном зачатии Пресвятой Богородицы, ни за практику целибата, ни за другие нововведения Римской Церкви. Соборы, именуемые вселенскими на Западе, в данном случае не могут приниматься в расчет, поскольку они созывались с нарушением основополагающих принципов созыва Вселенских соборов. Главное нарушение в данном случае — отсутствие на них Восточных патриархов и представителей Восточных Патриархатов.
Как известно, попытка Сталина в 1948 году созвать Всеправославный собор не увенчалась успехом — Патриарх Константинопольский и предстоятели ряда других Поместных Церквей под благовидным предлогом не явились на это мероприятие, которое в связи с этим было понижено в статусе до уровня совещания. Конечно, Сталин — несмотря на то что он изменил свое отношение к Церкви во время Второй мировой войны — как глава атеистического государства, конечно же, не мог претендовать на роль объединителя мирового Православия.
Очевидно, что эту функцию может выполнить только православный правитель, причем православный не только по своим убеждениям, но и по своему статусу, а таковым в истории Церкви были только православные государи. Только царь или император православной державы имеет право выступать от имени народа Божия как «епископ внешних дел», как «главный мирянин», чье право выступать от сословия мирян подтверждается его священным достоинством. Именно он, выражаясь современным языком, и выступает от лица народа Божия заказчиком проекта по сохранению чистоты веры и церковного Предания.
К сожалению, по сию пору место объединителя мирового Православия остается вакантным. Отсутствие подобной фигуры неизбежно усиливает тенденции формирования православного папизма, что мы и наблюдаем в последнее время. Очевидно, что только Русская Церковь и русский народ как единственный православный суперэтнос способны вновь актуализовать вселенский характер Православия и тем самым избавить Поместные Церкви от соблазна национализации и маргинализации. В этом, как мы верим, и заключается метаисторическая задача Русской Церкви и объединяемого под ее началом Русского мира.
http://wwjd.ru/news/orthodox/russkaja-cerkov-kak-osnova-russkogo-mira-russkii-mir-kak-osnova-vselen/
2010.04.21 | Обізнаний
У відповідних "колах" підтвердили небезпеку
2010.04.21 | igorg
Й чого ото так нервуватися. Тоді ми не нервуватимемо наших
сусідів й житимемо у мирі й злагоді єдиним народом як усі росіяни в Росії. Звісно що в українській державі, а це головне.2010.04.21 | DADDY
Каюсь, не подумав про можливість пожити єдиним народом