Свобода народам, свобода людині !
05/01/2010 | Аскольд С. Лозинський
Останні дискусії навкола Бандери / Шухевича / ОУН / УПА викликали чимало позицій- від прославлення до осудження. Десь там посередині появилася низка академічних та неакадемічних статей про те, що Бандера і т.д. були героями, не нацистськими колаборантами, потенційними, але розчарованими союзниками німців з недемократичною і часто фашистською ідеологією.
З питання про альянси: ОУН ніколи не приховувала свою єдину лояльність. Вже 4 червня 1935 Євген Коновалець, Голова Проводу ОУН представив меморандум британцям: "Ми ... боремося за повну незалежність України ... ми активно оскаржуємо всіх іноземних окупантів українських земель, і, хоча ми вважаємо Росію основним окупантом,...ми поборюватимемо односторонні спроби будь-яких іноземних загарбників, щоб вирішити справи Східної Європи без участі, або всупереч волі українського народу ". А напередодні нацистського вторгнення 15 червня 1941 новий Голова Проводу ОУН Степан Бандера повторив це по суті в меморандумі представленому німцям: "Навіть якщо при вході в Україну спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновити Українську державу ... "
ОУН і УПА не були формаціми урядового правління, а політичним визвольним рухом і армією. Концепція, щоби такі утворення були повністю демократичними безглузда і, звичайно, не має прикладів в історії. Тим не менше, провідник проводу ОУН був обраний шляхом представницької демократії на підпільних зібраннях. Після свого обрання, він, як і будь-який головнокомандуючий, був останньою інстанцією. Оскільки мета цього руху і армії була звільнити окуповані землі України, ОУН відповідав за ряд цілеспрямованих політичних вбивств, а УПА була відповідальна за ведення збройної боротьби проти окупаційних польських, німецьких, угорських, румунських та радянських армій і партизанів. Звичайно, були жертви серед цивільного населення. На жаль, навіть деякі зовсім невинні люди вмирають у війнах.
ОУН була заснована на основі 10 точок під назвою "Декалог", прийнятих на її першому конгресі у Відні в 1929 році. У цих 10 точках немає нічого такого, що можна вважати фашистським. Вони героїчні і революційні. Кращим прикладом яких може служити перша точка, яка говорить: "Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї." Деякі з найбільш крайніх є: "Не завагайся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро Справи.... Ненавістю й безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.... " Цікаво, що ОУН ніколи не приймала інтегральний націоналізм (відданість своєму народові коштом всіх інших націй), незважаючи на багато прихильників цієї ідеології по всьому світу, а також в Україні в той час.
Проте питання залишається чи ОУН була недемократичною і фашистською у своєму баченню і програмі світового порядку, і української держави в цьому порядку.
Хоча ОУН була підпільна організація, її основні установчі документи, резолюції і маеіфести доступні для перегляду всім, хто цікавиться даною темою. Насправді не треба йти на німецький, радянський, ні будь-які інші архіви. Сьогодні документи ОУН зберігаються у виданнях та книгах, доступних для придбання широкої громадськості. Саме з цієї причини я здивований "вченими", які, з одного боку, захищають ОУН-УПА та їх керівників, але, з іншого боку продовжують очорнення її як антидемократичної і фашистської. Тим не менше, ці вчені не подають доказів такої ідеології.
Фашизм визначається як "1.Доктрина, методика або рух Фашісті. 2. система управління, яка характеризується твердою однопартійною диктатурою, насильницьким придушенням опозиції (профспілок, інших, особливо лівих, партій, груп меншин і т.д.), збереження приватної власності на засоби виробництва, при централізованому державному контролі , воюючиий націоналізм і расизм, прославляння війни. "
У грудні 1940 року незадовго до німецького вторгнення на радянську територію, і, коли наміри Німеччини були досить чіткі, ОУН видав Маніфест, який представив "новий справедливий лад" після розвалу на завжди жахливої тюрми народів – московської імперії. Першим пунктом на порядку денному було не тільки „визволення українського народу”, але і "всіх поневолених Москвою народів”. ОУН оголосив себе носієм „всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі...”
Маніфест виклав соціальні програми ОУН: „Боремося проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радости життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти обтяжування жінок..., за гідність і свободу людини, за право визнавати одверто свої переконання, за свободу всіх віроісповідань, за повну свободу совісті..., за право працюючих, виявляти отверто свої політичні переконання словом і друком, відбувати свобідно прилюдні збори, та творити свої політичні, громадські та професійні організації...”
Це положення жодним чином не може бути пов'язане з фашизмом. Tака явно демократична і освічена, для того часу, ідеологія ОУН суперечила великій частині Європи тієї тоталітарної епохи. Це був, по суті, визвольний рух, спрямований проти цього тоталітаризму. Визвольна боротьба українського народу до, під час і після Другої світової війни під егідою ОУН-УПА та під керівництвом Бандери і Шухевича заслуговує справжньої уваги і вивчення. Нібито захист цієї боротьби, який не правильно характеризує його, хоча навіть сумлінно, є кривдячим і безвідповідальним.
З питання про альянси: ОУН ніколи не приховувала свою єдину лояльність. Вже 4 червня 1935 Євген Коновалець, Голова Проводу ОУН представив меморандум британцям: "Ми ... боремося за повну незалежність України ... ми активно оскаржуємо всіх іноземних окупантів українських земель, і, хоча ми вважаємо Росію основним окупантом,...ми поборюватимемо односторонні спроби будь-яких іноземних загарбників, щоб вирішити справи Східної Європи без участі, або всупереч волі українського народу ". А напередодні нацистського вторгнення 15 червня 1941 новий Голова Проводу ОУН Степан Бандера повторив це по суті в меморандумі представленому німцям: "Навіть якщо при вході в Україну спочатку будуть самозрозуміло зустрічати як визволителів, таке ставлення може швидко змінитися, якщо Німеччина увійде на Україну без наміру відновити Українську державу ... "
ОУН і УПА не були формаціми урядового правління, а політичним визвольним рухом і армією. Концепція, щоби такі утворення були повністю демократичними безглузда і, звичайно, не має прикладів в історії. Тим не менше, провідник проводу ОУН був обраний шляхом представницької демократії на підпільних зібраннях. Після свого обрання, він, як і будь-який головнокомандуючий, був останньою інстанцією. Оскільки мета цього руху і армії була звільнити окуповані землі України, ОУН відповідав за ряд цілеспрямованих політичних вбивств, а УПА була відповідальна за ведення збройної боротьби проти окупаційних польських, німецьких, угорських, румунських та радянських армій і партизанів. Звичайно, були жертви серед цивільного населення. На жаль, навіть деякі зовсім невинні люди вмирають у війнах.
ОУН була заснована на основі 10 точок під назвою "Декалог", прийнятих на її першому конгресі у Відні в 1929 році. У цих 10 точках немає нічого такого, що можна вважати фашистським. Вони героїчні і революційні. Кращим прикладом яких може служити перша точка, яка говорить: "Здобудеш Українську державу, або згинеш в боротьбі за неї." Деякі з найбільш крайніх є: "Не завагайся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро Справи.... Ненавістю й безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.... " Цікаво, що ОУН ніколи не приймала інтегральний націоналізм (відданість своєму народові коштом всіх інших націй), незважаючи на багато прихильників цієї ідеології по всьому світу, а також в Україні в той час.
Проте питання залишається чи ОУН була недемократичною і фашистською у своєму баченню і програмі світового порядку, і української держави в цьому порядку.
Хоча ОУН була підпільна організація, її основні установчі документи, резолюції і маеіфести доступні для перегляду всім, хто цікавиться даною темою. Насправді не треба йти на німецький, радянський, ні будь-які інші архіви. Сьогодні документи ОУН зберігаються у виданнях та книгах, доступних для придбання широкої громадськості. Саме з цієї причини я здивований "вченими", які, з одного боку, захищають ОУН-УПА та їх керівників, але, з іншого боку продовжують очорнення її як антидемократичної і фашистської. Тим не менше, ці вчені не подають доказів такої ідеології.
Фашизм визначається як "1.Доктрина, методика або рух Фашісті. 2. система управління, яка характеризується твердою однопартійною диктатурою, насильницьким придушенням опозиції (профспілок, інших, особливо лівих, партій, груп меншин і т.д.), збереження приватної власності на засоби виробництва, при централізованому державному контролі , воюючиий націоналізм і расизм, прославляння війни. "
У грудні 1940 року незадовго до німецького вторгнення на радянську територію, і, коли наміри Німеччини були досить чіткі, ОУН видав Маніфест, який представив "новий справедливий лад" після розвалу на завжди жахливої тюрми народів – московської імперії. Першим пунктом на порядку денному було не тільки „визволення українського народу”, але і "всіх поневолених Москвою народів”. ОУН оголосив себе носієм „всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі...”
Маніфест виклав соціальні програми ОУН: „Боремося проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радости життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти обтяжування жінок..., за гідність і свободу людини, за право визнавати одверто свої переконання, за свободу всіх віроісповідань, за повну свободу совісті..., за право працюючих, виявляти отверто свої політичні переконання словом і друком, відбувати свобідно прилюдні збори, та творити свої політичні, громадські та професійні організації...”
Це положення жодним чином не може бути пов'язане з фашизмом. Tака явно демократична і освічена, для того часу, ідеологія ОУН суперечила великій частині Європи тієї тоталітарної епохи. Це був, по суті, визвольний рух, спрямований проти цього тоталітаризму. Визвольна боротьба українського народу до, під час і після Другої світової війни під егідою ОУН-УПА та під керівництвом Бандери і Шухевича заслуговує справжньої уваги і вивчення. Нібито захист цієї боротьби, який не правильно характеризує його, хоча навіть сумлінно, є кривдячим і безвідповідальним.