05/05/2010 | Остап Кривдик

Голосування 27 квітня 2010 року в Раді щодо перебування ЧФ РФ має таку ж геополітичну роль, як і війна в Грузії. Воно маркує собою розширення впливу Кремля на Україну, зникнення буферної зони між РФ і ЄС.

Поспіх Януковича зрозумілий: він хоче швиденько зробити що встигне, до розгортання потужного громадянського протесту - а там нехай оскаржують. Хоч до його другого терміну в його контрольованих судах...

Думка про те, що задано новий порядок денний до 2042 року - неправильна. Це не так.

Кремль розширятиме своє "вікно можливостей", доки цьому сприятиме світова й внутрішньоукраїнська кон'юнктура. Наскільки ми дозволимо йому це робити - настільки він і робитиме. Мінімум цього мороку - 5 років, максимум - можливо, 50, коли прийде чергова нова глобальна епоха.

Сьогодні ситуація набагато гірша, ніж у 2004 році. Тоді опозиція мала певний авторитет і канали комунікації, а Кучму хоча б якось зв'язував закон.

Треба визнати: ми перебуваємо в точці, аналогічній ситуації кінця 1999 року, коли "канівська четвірка" пролетіла на виборах.

Втім, дія викликає протидію. Та й ми вже далеко не той пострадянський кисіль, розтоптаний розбратом 1990-х.

Причини

Перша причина сьогоднішньої поразки - низька якість людей "помаранчевої" еліти. Її криза - це в першу чергу криза моральна. Адже вони хворіють на "інфекцію зради".

Помаранчеві політики виявилися морально нечистими людьми, перетворивши свої виборчі списки в аукціон. І тепер "інвестори" роблять зі своїм мандатом що заманеться.

Помаранчеві не створили якісних фракцій. У ВР ганьба "тушок" залишиться з НУ й БЮТ довіку. У місцевих радах, особливо це стосується центру України, перебіжчиків щодня більшає. Отримавши наші голоси, вони протринькали час і довіру.

Яку відповідальність несуть Ющенко й Тимошенко за "тушки" зі своїх списків?

Помаранчеві не створили ефективної держави, патріотом якої хотілося б бути, якою хотілося би пишатися, ім'я якої викликало б повагу у світі. Зараз ми всі пожинаємо їхнє нехлюйство в державному будівництві.

Помаранчеві не встигли побудувати незалежну судову систему, не створили умов для роботи незалежної преси. Навпаки, усіляко користувалися їхньою слабкістю. Зараз, в опозиції, вони сповна відчують ціну цієї помилки.

Помаранчеві зруйнували свої партійні структури. Вони вижили звідти волонтерів та ідейних прихильників, і наповнили їх кар'єристами й перебіжчиками.

Помаранчеві зледачіли при владі. Вони навряд чи здатні на ефективну дію, поки їх особисто не торкнуться репресії.

Помаранчеві самі неодноразово ламали закон і Конституцію. І тому не мають морального запасу для своїх вимог до Януковича.

Помаранчеві не розпочали ефективного гуманітарного діалогу. Вони не запропонували російськомовній частині України зрозумілого й гідного порядку денного. А головне - прикривали гуманітарними питаннями свої економічні невдачі й внутрішній розбрід, що спричиняло інфляцію цінностей.

Друга причина - безкарність тих, хто фальсифікував вибори-2004. Теперішнє нищення Конституції і фальсифікації у ВР - лише рецидив попередньої дії, помножений на силу реваншу.

Третя причина - звичайно ж, голосування "проти всіх" у другому турі. Але вина за нього лежить саме на Тимошенко, котра своєю нездарою політикою й фальшивою риторикою спричинилася до відторгнення людьми.

Я - один із таких людей.

Я пам'ятаю про її виборчу кампанію за рахунок держбюджету, її "каманду" рейдерів, "любих кучмістів" і тендеропалатників. Її кабальні газові контракти й хі-хі з Путіним. Її конституційний заколот разом із ПР у вересні 2008-го.

Тимошенко не зробила нічого, щоб отримати наші голоси. І тому нічого робити нас винними в сьогоднішніх проблемах.

Вона - не Україна, вона - лише Юлія Володимирівна Тимошенко.

Втім, зараз ми не маємо інших політиків і мусимо працювати з тими, котрі є.

Тактика

Чи можна грати в шахи з тим, хто вміє лише бити по голові шаховою дошкою?

Силові рішення - безглуздя. Адже насильство - найсильніше місце нового режиму. Проте його найслабше місце - власний авторитет і острах перед правилами. Тож необхідно відновити демократичні правила гри.

Простіше кажучи - посадити хулігана знову за дошку, давши по руках за порозкидані фігури.

Спробуймо поглянути на ситуацію зі зворотної перспективи.

Уявіть: 2015 рік, проукраїнські сили після переконливої перемоги на парламентських виборах-2012 виграли президентські вибори, і остаточно денонсували нелегітимні Харківські угоди.

Що для цього необхідно зробити вже в найближчий час?

1. Зупинити накат Януковича, котрий під руку, здається, готовий здати до 2042 року в оренду Росії навіть свою Людмилу.

Радикальні дії - масові акції з вимогою відставки, блокування роботи державних установ і транспортних шляхів а ля Помаранчева революція - не призведуть до відставки Януковича. Але зможуть зупинити відверто антиукраїнські дії.

Не варто розводити істерику щодо "отримати все й одразу". Урок невдалої акції "Повстань, Україно", у вересні 2002-го, мав би вже бути вивченим.

2. Відновити законність.

Тупа брутальність, з якою було пропхано флотське та інші рішення, уже позбавляють їх легітимності, і дають перспективу для оскарження. Необхідна якісна база даних по порушеннях нового режиму - щоб було за що судити владу по завершенню її каденції.

3. Референдум щодо угоди по ЧФ. Логіка проста: вступ у НАТО - "згідно референдуму", а присутність ЧФ - ні?

По суті, це другий референдум про незалежність України. Він вимагатиме таких самих зусиль, такої ж потреби дійти до кожної хати, такого ж ефективного контролю й захисту результатів, як і в 1991-му.

Його необхідно провести. Інакше ми приречені жити за фальшивими соцопитуваннями й наглими голосуваннями у ВР.

Референдум примусить опозицію чітко відпрацювати кожне місто й село, забезпечити якісний підрахунок. Остання заява Тимошенко про "фальсифікований референдум" - це розпис у власній неспроможності діяти, боязнь і недовіра до власного народу.

Референдум є демократичним механізмом волевиявлення народу, прописаним у Конституції.

4. Паралельна законодавча дія.

Опозиція є запасним мозком держави. Варто утворити Народну раду. Вона повинна складатися з депутатів, що не увійшли до коаліції, плюс депутати, котрі повинні б були пройти в Раду замість "тушканчиків", числом у 228 чоловік.

Таким чином, паралельний законодавчий орган повинен підперти діяльність справжнього коаліційного опозиційного - а не тільки БЮТівського!- уряду.

Це не означає, що не треба ходити в Раду. Це означає, що треба вчитися спільно працювати в опозиції, спільно напрацьовувати майбутній порядок денний.

5. Дії проти зрадників.

Ім'я кожного з "тушканчиків" повинне бути знане по всій Україні. Вони повинні пізнати, що таке ганьба. Торгові марки, котрі асоціюються з їхніми бізнесами, повинні понести значні збитки - не купуймо товарів, вироблених зрадниками. Аналогічно - з "тушканчиками" в місцевих радах.

Жоден із них не має права повернутися в політику: ціною за зраду має бути політична смерть.

6. Необхідно згадати, що місцеві вибори по суті вже йдуть.

Існує критична потреба нових людей, нової еліти. Треба згадати про те, хто такі політики, і чим вони відрізняються від бізнесменів - і набирати саме політичну еліту, а не людей, котрі просто захищають свою власність та вирішують бізнес-питання.

І саме ці вибори покажуть, кого варто рекрутувати в політичну еліту в подальшому часі, на вибори парламентські.

7. Існує ще багато тем поза ЧФ РФ, котрі безпосередньо торкаються кожної звичайної людини.

Для прикладу: новий Трудовий кодекс може закабалити звичайних українців - ця тема вимагає такої ж негайної уваги, як і злочини проти української держави.

Стратегія

Я не вірю в "економічно успішну й справедливу Україну" Януковича. Він будує олігархічну економіку за допомогою азаровщини - і його чекає поразка.

Росії також не потрібна сильна й успішна Україна. Їй потрібна ще одна підконтрольна територія, джерело прибутків і зона впливу.

Дивімося на 50-100 років уперед. Найголовнішими підвалинами для ефективної діяльності мають стати об'єднання людей, комунікативні мережі, ідеї.

Необхідна побудова опозиційної інфраструктури. По суті - паралельних органів влади, люди з котрих після перемоги демократичних сил обіймуть основні посади.

Саме такі люди повинні очолити місцеві партійні організації. Громадяни мають знати й поважати цих людей.

На черзі - створення структур громадянського самозахисту.

Вони допоможуть опозиції захистити вибори від фальсифікацій, не дадуть застосовувати політичні репресії щодо активістів, і здійснюватимуть контроль опозиційних політиків.

Якісні комунікативні мережі повинні не допустити тотального промивання мізків і забезпечити альтернативну інформацію. Злочинці бояться світла.

Щотижнева чорно-біла листівка формату А4 коштує небагато, а для місцевих структур буде можливість розповсюдити інформацію.

Ще чекає на своє створення повноцінне веб-представництво опозиції для ефективної координації й інформування молоді, котра більшість часу проводить у мережі.

Людей об'єднують ідеї. Тому критичною є потреба якісних, а не популістських позитивних програм. Наприклад, щодо якості харчових продуктів, щодо екологічної політики, щодо житла і кредитування.

Адже виключно на антиянуковичівському негативі далеко не заїдеш.

Крім того, існує велика втома від старих слів, за якими не було діла. Тому слово повинне поєднуватися зі змістотворчою дією, і тоді воно поверне собі авторитет.

Для спілкування ж людей треба створити місця, аналогічні до британського Гайд-Парку, де можна було б обмінюватися думками.

Насамкінець

Флотська зрада - це ще один етап в історії України.

Україна відбулася, у цьому в мене немає ніякого сумніву. Просто Янукович і іже з ним відкладають час для творення нормальної України.

Може, це й на краще. У нас є час і змога змінитися самим.

Розколу України не буде - з тієї простої причини, що Янукович і Путін хочуть контролювати всю Україну, а не її частину. На даний момент їм це вдається.

Голосування у ВР щодо термінів перебування ЧФ РФ має націєтворчу роль.

Дії групи Януковича дають нам краще зрозуміти наш національний інтерес, усвідомити необхідність об'єднання, потребу спілкуватися з людьми, котрі мають інші погляди, шукати позитиву.

Ми побачили ціну зради. І тепер, сподіваюсь, будемо набагато уважніше вибирати своїх представників. Програна битва - але боротьба за Україну триває.

Починаймо кувати нашу перемогу вже сьогодні!

Остап Кривдик, політолог, активіст, спеціально для УП