05/07/2010 | АБВГ

Розвели всю Росію, втюхавши під свято народові дурну пропагандистску "куклу" про "наших рєбят зі спецназу". Навіть прозорливий Ганопольский повівся.
Історія така. Сомалійські пірати, захопили вчора в Аденській затоці російський танкер "Московський університет", з 86-ма тисячами тонн нафти на борту. На біду піратів поряд з бідою знаходився російський великий протичовновий корабель "Маршал Шапошников", що ніс міжнародну місію боротьби з піратством біля берегів Сомалі.
Пірати не знали, що:
1. Екіпаж повністю російський, без всяких пентосів.
2. Поряд грізний російський спецназ, теж без вкраплень чужої крові і іделології.
Екіпаж цивільного танкера теж був не з простих. Вони перші з екіпажів в світі здогадались не відчинити піратам двері, а забарикадувались. Пірати, побачивши зачинені двері в штурманську рубку, втратили ініціативу, впали в ступор і розположились на палубі на цілу добу, вражені таким геройством простих рускіх рєбят. Поки пірати перебували в повній бездії, підоспів геройський російський ВМФ, що моментально вступив в бій з піратами, використовуючи бойові гвинтокрили "Камов".
По словам спецназа аж один пірат був убитий, а всі інші - захоплені в полон! Небувала з часів Чесми перемога! В російських масмедіях піднялася вакханалія патріотизму. Здавалось, саме на день побєди супостатів проведуть в ланцюгах по Червоній площі як військовий трофей прямо в Басманний суд. На чолі параду, як демонстрацію потужності російських збройних сил.
Але життя і на цей раз виявилось багатшим за фантазію.
Президент Росії і Головнокомандувач збройними силами Медведєв ввесь вечір заявляв всьому світу, що по його дорученню російська влада буде розбиратися з піратами, захопленими під час визволення танкера "Московський університет" по всій строгості Військово-морського права. Мало того! Президент Росії доручив МЗС та Міноборони опрацювати питання про створення міжнародної правової бази з боротьби з піратством.
Але в Росії закон вищий навіть за накази Головнокомандуючого, Президента і Головного Юриста.
Наші рєбята зі спецназу не тільки видатні бійці, але й мудрі юристи. І опівночі, порадившись з старшинами першої статті і вникнувши в тонкощі, російські герої вирішили, що світова правова база не дозволяє законослухняним бійцям заарештовувати піратів. І це - оцініть свободу слова і сумління навіть не в Росії а в російській армії!- проти бажання Головного юриста Росії і Головнокомандувача російськими збройними силами президента Медведєва!!!
Тому російські законники посадили з великою ганьбою піратів назад на піратські човни і ... відпустили додому !!!
...
Екіпаж геройського танкера моментально заявив, що третя севастопольска оборона його не зломила і він відправляється далі по запланованому курсу в Китай.
Овіяний славою російський великий протичовновий корабель "Маршал Шапошников" поплив за нагородами в Росію.
Російський народ до дня побєди заснув абсолютно щасливим в відчутті власної грізної сили.
І тільки на горизонті, як "Літучий голандець", виник образ іншого геройського судна, "Арктик Сі". Що так само пів-роки тому гралося з російським ВМФ в козаки-розбійники.

А от як повівся на святковий чекістській сценарій російський народ.

http://www.echo.msk.ru/blog/ganapolsky/677596-echo/
Помните блокбастер советского времени «Пираты 20-го века»? Я помню. Я его смотрел, как любой советский человек «Чапаева» - раз двадцать или тридцать.

Почему смотрел? Потому что в нем все было правильно.

Пираты напали на советское судно. Но были герои, которые рискуя жизнью, освободили судно и, насколько я помню, уничтожили пиратов. То есть, есть нехорошие люди, есть герои, есть победа.

В истории с освобождением от сомалийских пиратов судна «Московский университет» меня радует это же: были пираты, но были герои – и судно свободно.

Радуют и детали – погиб один пират, а еще живых везут в Россию для суда, причем из нашего экипажа и спецназовцев никто не погиб.

Знаете, как и в случае с действиями российского руководства после гибели польского самолета, когда нашли нужные слова и действовали правильно, это тот редкий случай, когда возникает странное и давно забытое чувство – чувство гордости за собственную страну.

Вроде и никто меня не возил на Селигер, вроде бы уже и не помню, когда осуществлял «промывание» собственных мозгов с помощью госканалов.
Но это непривычное чувство гордости за державу еще утром возникло и не проходит целый день.

Я быстро кинулся читать реакцию наших либералов-правозащитников: думаю, вот опытные ребята, обязательно гадость какую-то найдут, им, на деньги ЦРУ, просто это полагается.
Смотрю, а они деньги-то западные плохо отрабатывают. Тоже хвалят. И тогда я понял, что не во мне дело.

Это не потому чувство гордости за страну для меня непривычно, что я сухой и черствый, а потому что это третий или четвертый раз в моей жизни, когда мое государство дало мне его проявить.
Государство вдруг поступило неожиданно: сделало все правильно. Не по какому-то «суверенному» пути, а просто, как делают все – захватило судно и освободило пленных моряков.

И не было того, что было всегда.

Не было туманных заявлений, что сомалийских пиратов спонсируют США и они «проплатили эту акцию против России». Пираты не держали в руках фотографию Березовского. Удивительным образом, среди пиратов, не оказалось парочки грузин, и сами пираты не ели тайно сало, поглядывая на памятник Бандере, тщательно запрятанный в двойной обшивке камбуза.

То есть, вокруг операции захвата пиратов не было дополнительной привычной пропагандистской спецоперации, когда героизм военных втаптывается в грязь политиками-проститутками.
Теперь пиратов везут в Россию для суда.

Конечно, можно начать дискуссию о том, везти ли их в Россию или вешать на рее, прямо там, с видом на Сомали. Я бы предпочитал второе, но против суда в России тоже ничего не имею.
Да и в этой истории с пиратами, для меня сами пираты не главное.

Просто их захват, благодаря профессиональным действиям военных, отсутствие жертв, среди нашего экипажа и спецназа, говорит о многом.
О том, что если хотят, то могут.

И о том, что чувство патриотизма рождается не на Селигере.

Оно само прорастает, если есть повод.